Рішення

від 06.09.2021 по справі 399/153/21

ОНУФРІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 399/153/21

провадження № 2/399/146/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуюча - суддя Шуліка О.О.

за участю секретаря Бобрик І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Онуфріївського районного суду Кіровоградської області із позовною заявою до ОСОБА_2 та прохає суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 належні йому кошти в сумі 25000 (двадцять п`ять) тисяч гривень.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 2011 році вони з відповідачем домовилися про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, площею 3,5376 га, яка розташована на території Попівської сільської ради Олександрійського (колишнього Онуфріївського) району Кіровоградської області яка належить відповідачеві на підставі державного акту серії ЯЛ № 139365. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Вони з відповідачем дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору і 10 та 15 листопада 2012 року він здійснив передплату відповідачеві двома платежами у загальній сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень на виконання домовленості щодо укладення договору купівлі-продажу. Відповідач передплату прийняв про що написав йому відповідні розписки. Відтоді він фактично почав користуватися земельною ділянкою, однак, не зважаючи на передачу коштів від нього відповідачеві, земельна ділянка так і не була передана йому у власність, договір купівлі-продажу не було укладено. У грудні 2020 року він звернувся за юридичною консультацією, де йому було повідомлено, що відповідно до підпункту 2, пункту 15 Перехідних Положень Земельного кодексу України, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2020 року, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам-учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Тоді ж, у грудні 2020 року, він звернувся до відповідача з листом, у якому просив відповідача повернути йому сплачені ним кошти у зв`язку з тим, що у нього немає і не було законних підстав передавати йому земельну ділянку, а сплачені ним кошти підлягають поверненню. На його звернення відповідач не відповів, однак під час розмови сказав, що земельну ділянку він йому відмовляється продавати, чи здавати в оренду, а також що гроші він також відмовляється повертати. Зважаючи на вищевказане, можна зробити висновок, що відповідач вчинив недобросовісно, оскільки не мав права продавати земельну ділянку. А на даний час він є недобросовісним набувачем його коштів, які були сплачені на виконання домовленості, а так як земельна ділянка не перейшла до нього у власність, то і сплачені кошти мають бути повернені йому. Позивачем були проведені заходи досудового врегулювання спору, шляхом направлення листа з вимогою про повернення коштів, однак відповіді від відповідача не надійшло. Інших заходів досудового врегулювання спору проведено не було. Тому він вимушений звернутись до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 12 травня 2021 року у задоволенні клопотань представника відповідача - адвоката Богданової М.Г. про поновлення відповідачу строку на подання заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання із запереченнями проти розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та переході від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження - відмовлено.

Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 31 травня 2021 року задоволено клопотання представника відповідача, призначено судово-почеркознавчу експертизу та зупинено провадження до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

Ухвалою Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2021 року виправлено описку в ухвалі Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 31.05.2021 року про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою судді Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 27 липня 2021 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання.

В судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Богданової М.Г. надано письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що у відповідності до ст.43 ЦПК України Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог ОСОБА_1 з наступних підстав: У відповідності до п.4 ч.3 ст. 175 ЦПК України зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. У позовній заяві відсутня нормативно-правова кваліфікація викладених обставин, що у значній мірі ускладнює для відповідача обґрунтування заперечень проти позовних вимог, у зв`язку із чим фактично порушує право на захист. Відповідач повідомляє, що 2003 року помер його батько. Після нього залишилася спадщина, у тому числі земельна ділянка площею 3,5376 га, розташована на території Попівської сільської ради, Онуфріївського району. Протягом 2003-2005 p.p. земельною ділянкою користувався фермер ОСОБА_3 , за що вчасно та у повному обсязі розраховувався з відповідачем, а державний акт на цю земельну ділянку перебував на стадії виготовлення. Потім з 2005-2011 p.p. вказаною земельною ділянкою користувався ОСОБА_1 .. Оскільки ОСОБА_1 є троюрідним братом дружини відповідача, ОСОБА_2 забрав земельну ділянку із користування фермера ОСОБА_3 та передав родичу у користування за плату. ОСОБА_1 дав ОСОБА_4 , грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн.. У лютому 2011 року ОСОБА_4 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЛ №139365 від 18.02.2011р. Після появи державного акту, ОСОБА_1 забрав у ОСОБА_5 оригінал Державного акту ЯЛ №139365 від 18.02.2011р. Коли ОСОБА_4 почав вимагати повернення оригіналу акту оскільки договір оренди ОСОБА_1 відмовлявся складати, тоді позивач передав відповідачу 5000,00 грн. та попросив його скласти розписку (продиктував йому текст розписки) про отримання ОСОБА_6 у ОСОБА_1 15 000,00 грн. (тобто 10 000,00 грн. які передані раніше та 5000,00 грн. на час складання розписки). Позивач фактично понад 9 років користувався змеленою ділянкою яка належить ОСОБА_4 (вказану обставину позивач визнає у позовній заяві) при цьому сплативши за таке користування лише 15 000,00 грн. При цьому ОСОБА_1 отримував дохід з належної відповідачу землі. У подальшому на неодноразові вимоги ОСОБА_5 ОСОБА_1 відмовлявся укладати договір оренди землі, а потім ОСОБА_1 на вимоги про укладання договору оренди відповідав, що він цю землю купив. Коли ОСОБА_4 сказав, що не продавав землю, ОСОБА_1 повідомив, що така домовленість була укладена в усній формі. У 2020 році самопочуття ОСОБА_4 погіршилося. Ним було прийнято рішення забрати оригінал Державного акту у ОСОБА_1 .. Одразу після отримання оригіналу державного акту ОСОБА_4 було укладено договір оренди землі і передано фермеру у користування на належній правовій підставі. Після цього ОСОБА_1 почав погрожувати судами та стягненням з відповідача 25 000,00 грн. Позивач заперечував проти підписання ним розписки від 10.11.2012р. Незважаючи на результати експертизи, відповідач не пам`ятає за яких обставин міг бути наданий йому цей документ, він документу такого змісту не підписував. Щодо твердження позивача про необізнаність його про з вимогами п.2, п.15 Перехідних положень Земельного Кодексу та нібито відсутність законних підстав у позивача передавати йому земельну ділянку, варто зазначити, що правова підстава для передачу у користування земельної ділянки є державний акт направо власності на земельну ділянку ЯЛ№ 139365 від 18.02.11р.. Відповідач, передав у користування належну йому на праві власності земельну ділянку, однак, ОСОБА_1 відмовився укладати письмовий договір оренди землі та не сплачував за користування земельною ділянкою власнику, тобто фактично користувався земельною ділянкою відповідача без належної правової підстави. Крім того, позивач визнає факт користування земельною ділянкою відповідача з 2012 року, при цьому доказів сплати грошових коштів за таке користування не надає. У відповідності до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто грошові кошти отримані відповідачем від позивача є платою за користування земельною ділянкою протягом понад 10 років і не підлягають поверненню, оскільки землею ОСОБА_1 користувався, отримував дохід протягом цього часу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та прохав їх задовольнити із підстав викладених у позовній заяві. Заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача - адвоката Богданової М.Г. про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Богданова М.Г. заперечувала проти задоволення позовних вимог та надала суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої зазначено, що підставою для стягнення грошових коштів позивач вказує та надає суду розписки від 10 та 15 листопада 2012 року на загальну суму 25 000,00 грн. При цьому позивач посилається на ст.655, 656, 657, 662 ЦК України, якими урегульовано порядок укладання договору купівлі-продажу. Позивач вважає, що грошові кошти передані відповідачу є передоплатою, а сторони дійшли згоди, щодо усіх істотних умов договору, позивач почав користуватися земельною ділянкою. Таким чином, обґрунтовуючи позов позивач підтверджує, що обізнаний з вимогами чинного законодавства, щодо порядку укладання договору купівлі-продажу землі. Однак, передавши грошові кошти, отримавши у користування земельну ділянку ОСОБА_1 понад 9 років користувався нею. До суду позивач звернувся 01.03.21 р. тобто через 9 років після складання та підписання вказаних розписок, які на думку позивача підтверджують факт передачі грошових коштів відповідачу. У позовній заяві позивач не обґрунтовує на які норми права він спирається при заявленні позовних вимог про стягнення коштів. Вказані розписки не є борговими, бо в них не визначено, ані моменту передання грошових коштів, що є обов`язковою умовою для того, щоб договір вважався укладеним, ані строку повернення таких коштів. У відповідності до ст.256 ЦК України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, у листі зверненні від 23.12.2020 р., який долучений позивачем до позову Позивач посилається на ст.216 ЦК України. Однак, частиною 3 ст.261 ЦК України встановлений початок перебігу строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину. ВС від 14.03.2018 у справі №464/5089/15. У ній наголошено, що тлумачення ч.ч. 1 і 5 ст.261 ЦК свідчить про необхідність розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Так, вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним (рецисорний позов) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання (зокрема при застосуванні наслідків нікчемного правочину) початок перебігу позовної давності зумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання. Тому положення ч.5 ст.261 ЦК застосовуються до вимог про виконання зобов`язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним , - зазначено в постанові. Водночас, як зауважив доповідач, у постанові ВС від 20.05.2020 у справі №367/836/18 сказано, з якого моменту слід відраховувати початок перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину. Апеляційний суд, дійшовши висновку про нікчемність укладеного між сторонами попереднього договору, ураховуючи вказані норми матеріального права, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, правильно вважав, що перебіг позовної давності за вимогами про повернення отриманих відповідачем коштів за цим правочином розпочався з моменту, коли покупець передав, а продавець прийняв гроші у сумі 65877,0 грн. Аналогічний по суті висновок зроблений у постановах ВС від 21.06.2018 у справі №333/2051/16-ц, від 18.03.2020 у справі №755/612/16-ц. Тож доводи касаційної скарги про те, що порушення права на повернення отриманих відповідачем коштів за попереднім договором розпочалося пізніше, тому позовну давність не пропущено, є безпідставними. Адже це суперечать приписам ч.3 ст.261 ЦК, якою встановлений перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину . Таким чином, навіть якщо позивач вважає, що між сторонами було укладено правочин і такий правочин є недійсним, право на звернення до суду, у даному випадку, виникло з моменту передання грошових коштів та написання розписки і отримання землі у користування. Прохає застосувати до позовної заяви ОСОБА_7 про стягнення коштів строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в судовому засіданні повністю заперечувала проти задоволення позовних вимог та підтримала заяву адвоката Богданової М.Г. про застосування строку позовної давності в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, додані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Згідно копії розписки від 10.11.2012 року встановлено, що ОСОБА_2 , дійсно отримав грошові кошти в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень від гр. ОСОБА_1 за земельну ділянку кадастровий номер 3524686200:02:000:0296.

Відповідно до копії розписки від 15.11.2012 року встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 гроші в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, за продажу йому земельної ділянки (пай) розмірами 3,5376 га, яка розташована на території Попівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області. Матеріальних претензій до нього не має. Зобов`язується в майбутньому не оскаржувати факт продажу вищевказаної земельної ділянки в судовому порядку.

Згідно листа-звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 23.12.2020 року встановлено, що ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ними є недійсним, прохає ОСОБА_2 повернути йому отримані кошти в сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень. Повідомляє, що в разі незгоди буде вимушений звернутись до суду.

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/112-21/4925-ПЧ від 20.07.2021 року за результатами судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що досліджуваний підпис, розташований в графі Підпис ОСОБА_2 в розписці ОСОБА_2 від 10.11.2012 року виконаний ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 119 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною другою статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Встановлено, що 15.11.2012 року ОСОБА_2 власноруч написав розписку, відповідно до якої він у той же день позичив у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15000 грн. та 10.11.2012 року 10000 грн. і взамін цих грошей продає останньому земельну ділянку площею 3,5376 га, розташовану в на території Попівської сільської ради.

Системний аналіз цивільного законодавства та змісту вказаних розписок дозволяє дійти висновку, що договір, який уклали сторони 15.11.2012 та 10.11.2012 року, за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів позики та купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому, договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 657 ЦК України)

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Частиною першою статті 220 ЦК України встановлено, що уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, укладений 15.11.2012 та 10.11.2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір в частині, що містить елементи договору купівлі-продажу земельної ділянки, є нікчемним (недійсним в силу закону), оскільки укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, а тому його умови в цій частині змішаного договору не створюють правових наслідків для сторін.

Разом із тим, вказаний змішаний договір в частині, що містить елементи договору позики, є дійсним та таким, що підлягає виконанню.

З приводу посилання представника відповідача, що з часу укладення розписки минуло майже дев`ять років позивач користувався земельною ділянкою та грошові кошти за користування земельною ділянкою не сплачував, а тому представник відповідача вважає, що він не винен нічого позивачу, оскільки він розрахувався за користування земельною ділянкою.

Так в судовому засіданні позивач не заперечував, що він користувався земельною ділянкою, оскільки вважав, що він придбав дану земельну ділянку.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Тому, суд вважає дані посилання не заслуговують на увагу, щодо користування земельною ділянкою, оскільки відповідно до розписки написаної власноручно відповідачем зазначено, що грошові кошти ним отриманні за продаж землі, та інших доказів суду не надано.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

В судовому засіданні встановлено, що оригінали боргових розписок від 15.11.2012 та 10.11.2012 року знаходяться у позикодавця, отримані позичальником грошові кошти кредитору не повернуті.

При таких обставинах, встановивши, що указані розписки від 15.11.2012 та 10.11.2012 року підтверджує отримання ОСОБА_2 від позивача в якості позики грошових коштів в розмірі 25 000 грн., а договір позики передбачає обов`язок позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Встановивши, що грошові кошти відповідач взяв у позивача у борг, проте у розписках не зазначено строк повернення цих коштів, суд приходить до висновку, що борг має бути повернутий у порядку та строки, що встановлено частиною першою статті 1049 ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Тому суд, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивач відповідно до листа звернення направив вимогу відповідачу про повернення боргу позивачу 24.12.2020 року, що підтверджується печаткою укрпошти в описі вкладення у рекомендований лист, а до суду з позовною вимогою звернувся лише 1.03.2021 року, тобто поза межами тридцяти денного строку як передбачено ч.1 ст. 1049 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 499/144/17 (провадження № 61-8096св19).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат, а саме відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги за позовом не підлягають задоволенню, тому судові витрати необхідно віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.2-5, 76-81, 83, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду через Онуфріївський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: адвокат Богданова Марина Григорівна, юридична адреса: АДРЕСА_3.

Представник відповідача: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 14.09.2021 року.

Суддя О.О. Шуліка