Рішення

від 07.09.2021 по справі 743/526/21

РІПКИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 743/526/21

Провадження № 2/743/241/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді СТАШКІВА В.Б.,

за участю : секретарів судового засідання НЕРУС Н.І., МАРЧЕНКО А.В..

учасники справи : позивач ОСОБА_1 , його представник МАРЧЕНКО Н.І. ,

відповідач ОСОБА_3 ,

відповідач ОСОБА_4 ,

представник Ріпкинської селищної ради ОСТАПЕНКО С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в смт. Ріпки в залі суду справу

за позовом ОСОБА_5

до - ОСОБА_6 ,

- ОСОБА_7 ,

- Ріпкинської селищної ради

про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної

неправомірними діями,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позиції позивача та відповідачів, їх заяви (клопотання), інші процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, в якому просив:

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь 12 729 грн майнової шкоди, заподіяної неправомірними діями;

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь 5 000 грн моральної шкоди;

- стягнути солідарно з відповідачів на його користь всі понесені ним судові витрати, в тому числі:

?витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн;

?витрати за проведення експертного будівельно-технічного дослідження в розмірі 698 грн;

?додаткові витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів у розмірі 599 грн 90 коп.

Позов обґрунтував тим, що він ( ОСОБА_1 ), його брати ОСОБА_10 та ОСОБА_3 являлись співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , частка кожного становила по 1/3, але в подальшому ОСОБА_11 подарував йому 1/3 частину будинку, відтак він являється власником 2/3 частинку будинку, а ОСОБА_3 - 1/3 частини будинку. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19.06.2013 року був встановлений порядок користування зазначеною земельною ділянкою за варіантом № 1 висновку № 08-13С додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 22.03.2013. Під час проведення експертизи при встановленні фактичних меж в натурі земельної ділянки за вищезазначеною адресою, межі цієї земельної ділянки були вказані без проїзду спільного користування із земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що спочатку - 4 червня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності співробітника Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, ОСОБА_12 , зламали частину паркану, зняли з навісів дерев`яні ворота, підкопали один металевий стовп, до якого кріпився паркан та ворота зі сторони примикання земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 до земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 . Вказує, що згодом - 6 серпня 2020 року паркан та дві стійки воріт разом із воротами за адресою: АДРЕСА_1 , були демонтовані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі сторони примикання земельної ділянки до земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 . Внаслідок вищезазначених неправомірних дій відповідачів позивачу заподіяна майнова шкода, яка, згідно з висновком експерта експертної фірми "Еталон" С-20037 від 08.01.2021 р., становить 12 729 грн, а також моральна шкода у розмірі 5 000 грн, яка полягає у заподіянні позивачу душевних страждань саме внаслідок дій щодо демонтажу паркану.

Протокольною ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 9 червня 2021 року було замінено неналежного відповідача - Даницьку сільську раду Ріпкинського району Чернігівської області на належного відповідача - Ріпкинську селищну раду.

Від представника відповідача Ріпкинської селищної ради ОСТАПЕНКА С.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просив позовну заяву ОСОБА_13 залишити без задоволення. Суть заперечення зводиться до того, що згідно рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19.06.2013 року та порядку користування земельною ділянкою за варіантом № 1 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 22.03.2013 року, на південь від земельної ділянки ОСОБА_14 встановлено проїзд. Відповідно до публічної кадастрової карти України, вказаний проїзд перебуває у комунальній власності територіальної громади. Невідомою особою самовільно було встановлено паркан, який обмежив право жителів територіальної громади на безперешкодне користування проїздом, тому комісією задля відновлення законних прав та інтересів останніх було демонтовано цей паркан. Крім того, позивачем до позовної заяви не додано жодного документа на підтвердження його майнових прав по відношенню до паркану або будматеріалів, використаних для його будівництва, відтак. Також позивачем не додано до позовної заяви докази, які підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, додаткових витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів. Отже, позов ОСОБА_15 є безпідставним та необґрунтованим.

В судовому засіданні:

- позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, додатково пояснив, що демонтовані відповідачами ворота були збудовані ще його батьками за їх життя за погодженням із Даницькою сільською радою. Коли ці ворота зіпсувалися, позивач на їх місці збудував нові. Ворота були необхідні для захисту його городу від худоби. Проїзд, на якому знаходилися ворота, завжди слугував проїздом до його домоволодіння та городу, а земельна ділянка, на якій вони знаходилися, передавалася у користування ще його батькам. У сусідніх землекористувачів є ще три інші проїзди до їх городів, які знаходяться у спільному користуванні жителів села, тому його ворота ніколи нікому не заважали. У зв`язку з неприязними відносинами, відповідач ОСОБА_3 просто вирішив помститися йому, тому, намовивши інших жителів села, демонтував ворота позивача;

- представник позивача - адвокат МАРЧЕНКО Н.І., підтримала позовні вимоги в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснила, що жодних документів на демонтаж воріт позивача відповідачами йому не надавалися, рішення про знесення їх як самовільно збудованих, ні сільською радою, ні Дежгеокадастром, ні судом не приймалося. Протокол засідання постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку ради, комунальної власності та земельних відносин Даницької сільської ради не є тим рішенням, яке дає дозвіл на пошкодження майна позивача. Земельна ділянка, на якій були збудовані ворота позивача, не перебуває у комунальній власності, а межує із домоволодінням позивача, тому Даницька сільська рада не мала права приймати жодних рішень щодо майна, яке знаходилося на ній. У позивача відсутні правовстановлюючі документи, що посвідчують його право користування земельною ділянкою, на якій знаходилися спірні ворота;

- відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечував у повному обсязі, виходячи з того, що спірні ворота перешкоджали проїзду до його домоволодіння АДРЕСА_2 . Земельна ділянка, на якій було збудовані спірні ворота, завжди слугувала вільним проїздом для жителів села до їх городів. Проте позивач незаконно збудував ворота, повісивши на них замки, чим обмежив законні права та інтереси жителів села. Демонтаж воріт здійснювали вони лише один раз у серпні місяці у присутності комісії, до складу якої ввійшли сільський голова ОСОБА_16 , інспектор із земельних питань ОСОБА_17 , дільничний інспектор ОСОБА_37, голово комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку ради, комунальної власності та земельних відносин, депутата сільської ради ОСОБА_18 , жителі села ОСОБА_19 , ОСОБА_4 . Також при демонтажі воріт був присутній і сам позивач ОСОБА_1 ;

- представник Ріпкинської селищної ради, ОСОБА_20 заперечував проти позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, за матеріалами справи та з показань свідків, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що:

- ОСОБА_21 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, розміром 0,25 га, в с. Даничі, що стверджується архівним витягом № 193/07-03 від 1.08.2011 р. з протоколу № 12 засідання виконавчого комітету Даницької сільської Ради народних депутатов Ріпкинського району Чернігівської області з рішення № 67 від 26.12.1997 р. Про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок , сформованого начальником архівного відділу Ріпкинської РДА Чернігівської області КУШНЕРЕНКО А.В.;

- рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04.03.2009 року (справа № 2-66/2009) було визнано за ОСОБА_22 та ОСОБА_23 право власності по 1/3 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_24 та матері ОСОБА_25 , а рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.11.2009 року (справа № 2-1/2009) ОСОБА_26 виділено 1/3 частину вищезазначеного домоволодіння;

- ОСОБА_11 29.12.2015 року подарував ОСОБА_27 1/3 частину житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується договором дарування 1/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями від 29.12.2015 р.;

- рішення про виділення земельної ділянки на проїзд (під дорогу) між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не приймалося, що стверджується довідкою Даницькою сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області № 13 від 19.02.2013 року;

- рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 19.06.2013 року (справа № 2518/2-27/2011) встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , та призначеною для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за варіантом № 1 висновку № 08-13С додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 22.03.2013 року, а саме: виділено в користування власнику 1/3 частини будинку ОСОБА_26 земельну ділянку площею 824 кв.м., позначену на плані зеленим кольором, в тому числі під житловим будинком 46 кв.м., під господарськими будівлями 94 кв.м., під прибудинковою територією 684 кв.м.; виділено в користування власнику 1/3 частини будинку ОСОБА_26 та власнику 1/3 частини будинку ОСОБА_28 земельну ділянку площею 1658 кв.м., позначену на плані синім кольором, в тому числі під житловим будинком 108 кв.м., під господарськими будівлями 231 кв.м., під прибудинковою територією 1319 кв.м.; у спільному користуванні співвласників залишити двір спільного користування площею 18 кв.м., позначений на плані жовтим кольором, з наданням співвласникам доступу до частини будинку та до господарських будівель, з входом до частини будинку власникам будинку ОСОБА_27 та ОСОБА_28 з проїздом.

Судом встановлено, що з висновку експерта С-20037 від 8 січня 2021 року, складеного на замовлення ОСОБА_13 експертом експертної фірми Еталон ОСОБА_29 за результатами експертного будівельно-технічного дослідження вбачається, що дійсний розмір матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_27 внаслідок демонтажу та пошкодження воріт та огорожі, встановлених на проїзді між будинком АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 становить 12 729 грн.

З повідомлення та висновку Ріпкинського ВП ЧВП ГУНП в Чернігівській області від 14.07.2020 р. вбачається, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_13 від 23.06.2020 р. за фактом демонтування ОСОБА_30 та ОСОБА_31 його огорожі, перевіркою було встановлено відсутність в діях останніх ознак кримінального чи адміністративного правопорушень.

З відповідей Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області № 120, 121 від 20.08.2020 року, наданих на звернення ОСОБА_13 від 17.08.2020 року, вбачається, що 27.05.2020 року проїзд через земельну ділянку ОСОБА_13 (документів підтверджуючих право власності не надано) не виділявся, тому, згідно Публічної кадастрової карти України, відповідно до меж земельних ділянок (з кадастровими номерами 7424482800:01:001:0086, 7424482800:01:001:0095, 7424482800:01:001:0041) це проїзд комунальної власності Даницької сільської ради шириною в 3 м. 06 серпня 2020 року в присутності сільського голови АВРАМЕНКО Т.П., інспектора із земельних питань ОСОБА_32 , дільничного інспектора ПОДЗОЛКІНА О.О., голови комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку ради, комунальної власності та земельних відносин, депутата сільської ради ОСОБА_18 , жителів села ОСОБА_19 , ОСОБА_4 , відповідно до заяви ОСОБА_8 було звільнено від перешкод проїзд комунальної власності (польову дорогу шириною 4,5 м), який ОСОБА_1 без підтверджуючих документів, без дозволу Даницької сільської ради, самовільно привласнив як частину проїзду у господарський двір, що перешкоджає вільному проїзду іншим громадянам. Адже, паркан та дві стійки воріт ОСОБА_22 поставлені незаконно.

Судом встановлено, що протоколом № 2 від 30.06.2020 року засідання постійної комісії з питань бюджету, соціально-економічного розвитку ради, комунальної власності та земельних відносин Даницької сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області визначено межі польової дороги від паркану за адресою: АДРЕСА_2 , шириною 4,5 м та довжиною до земельної ділянки за кадастровим номером 7424482800:01:001:0095.

Відповідно до публічної інформації з публічної кадастрової карти України, проїзд між земельними ділянками з кадастровими номерами 7424482800:01:001:0041 ( ОСОБА_3 ) та 7424482800:01:001:0095 ( ОСОБА_33 ) являється дорогою загального користування шириною 3 м, що стверджується довідкою Даницької сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області № 384 від 13.10.2020 року.

Допитаний свідок ОСОБА_17 показав, що на момент демонтажу спірних воріт він займав посаду інспектора із земельних питань Держгеокадастру. Демонтаж спірних воріт відбувався лише один раз у присутності позивача ОСОБА_13 та комісії, до складу якої він також входив. Демонтаж воріт відбувся, оскільки вони перешкоджали проїзду жителям села Даничі. Звернень щодо проведення перевірки земельної ділянки, на якій знаходилися спірні ворота, до Дерджеокадастру не надходило, відтак, перевірка не проводилася. З цього приводу зверталася лише Даницька сільська голова, але їй була надана відповідь, що у межах населеного пункту земельні спори вирішується органом місцевого самоврядування, а не Держгеокадастром.

Допитаний свідок ОСОБА_34 показав, що на момент демонтажу воріт він обіймав посаду бухгалтера Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області. Перший раз відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 намагалися провести демонтаж спірних воріт, але за його вказівкою припинили його здійснювати. Вдруге демонтаж воріт відбувся у присутності комісії, а також позивача на підставі заяви від ОСОБА_8 , протоколу комісії і карти-схеми. Вказівку на демонтаж воріт надала сільський голова ОСОБА_16 , яка входила до складу комісії, а фактично демонтаж воріт здійснювали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..

Допитана свідок ОСОБА_19 показала, що сам демонтаж воріт вона не бачила, а лише була присутньою спочатку при прийнятті комісією рішення про його проведення. Земельна ділянка, на якій знаходилися спірні ворота, завжди слугувала проїздом для жителів села Даничі, а позивач його загородив воротами із замками, через що жителі села позбавлені можливості проїхати до своїх городів, оскільки через розливи вод інші проїзди до землеволодінь є недоступними.

Допитана свідок ОСОБА_35 показала, що вона доводиться дружиною позивача ОСОБА_13 , спірні ворота на проїзді були збудовані ще батьками позивача 40 років тому і ніколи нікому не заважали, адже на них ніколи не було замків. При демонтажі воріт вона не була присутньою.

Допитана свідок ОСОБА_18 показала, що на день демонтажу воріт являлася депутатом Даницької сільської ради і на ньому була присутньою за запрошенням сільської голови, яка і складала протокол комісії. Додатково пояснила, що замків на спірних воротах вона не бачила.

Допитана свідок ОСОБА_16 показала, що на день демонтажу воріт вона обіймала посуду сільського голови Даницької сільської ради. Між позивачем ОСОБА_22 та відповідачем ОСОБА_36 неодноразово виникали суперечки щодо порядку користування земельними ділянками. За зверненням ОСОБА_8 було прийнято рішення вирішити земельний спір між останніми, оскільки вирішення земельних спорів у межах села відноситься до повноважень сільської голови. Так, комісією, до складу якої входила вона, а також бухгалтер сільської ради, депутат, жителі села, дільничний інспектор, земельний інспектор, було досліджено інформацію з публічної земельної карти і прийнято рішення, що оскільки спірні ворота перебувають на земельній ділянці загального користування і перешкоджають вільному доступу жителів села до їх землеволодінь, їх необхідно демонтувати. Земельний інспектор МАНЬКО П.Г. не надав документів, що спірні ворота є самобудовою, яка підлягає знесенню.

Допитаний свідок ОСОБА_37 показав, що на день демонтажу воріт він обіймав посаду дільничного інспектора Ріпкинського ВП ЧВП ГУНП в Чернігівській області та був присутнім на ньому лише за запрошенням Даницької сільської голови для забезпечення громадського порядку.

Джерела права застосовані (не застосовані) судом.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

В ст. 1 вказаного Закону дано визначення терміну "самовільне зайняття земельної ділянки", яким є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

В ст. 5 вказаного Закону зазначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель передбачено в ст. 10 вказаного Закону, зокрема давати обов`язкові для виконання приписи з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

В п. 33 рішення від 27 жовтня 1993 р. у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands) Європейський суд з прав людини вказав, що рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази, в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента, а в п. 63 рішення від 23 червня 1993 р. у справі Руїз Матеос проти Іспанії (Ruiz-Mateos v. Spain) Європейський суд з прав людини вказав, що право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін у цивільному слуханні бути обізнаними щодо усіх коментарів з приводу представлених доказів та спостережень, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц, в якій з метою ефективного гарантування права на справедливий суд відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 та від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17.

У частині 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч.ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1166 ЦК України встановлено загальне правило, що шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

У зазначеній нормі права встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди - правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправність заподіювача шкоди, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

У спорах про відшкодування шкоди згідно з ч. 2 ст. 1166 ЦК України діє презумпція заподіювача шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. У зв`язку з цим не позивач повинен довести наявність вини відповідача, а відповідач повинен довести відсутність його вини у завданні шкоди.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1ст. 1167 ЦК України).

Відповідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України).

За правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оцінка суду.

Оскільки збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, то перш за все необхідно довести майнові права на таку річ.

Суд вважає доведеним факт вчинення уповноваженими особами Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, ОСОБА_36 , ОСОБА_38 неправомірних дій щодо демонтажу вказаних воріт та огорожі, встановлених на проїзді між будинком АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , так як відсутнє судове рішення про їх демонтаж в примусовому порядку та відсутні приписи державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель. При цьому, ні сама Даницька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, ні комісії вказаної ради, ні сільський голова не мають компетенції щодо демонтажу самовільно збудованих споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці. Відтак, в даній справі, сільській голова ОСОБА_16 не мала права давати дозвіл ОСОБА_39 та ОСОБА_26 на демонтаж указаних воріт та огорожі.

В той же час, по справі відсутні будь-які докази на підтвердження майнових прав ОСОБА_13 на ворота та огорожу, встановлені на проїзді між будинком АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Крім того, в установленому порядку не зафіксовано фактичну наявність вказаних воріт та огорожі (в т.ч. акти перевірок уповноважених органів).

По справі встановлено та визнається сторонами, що указані вище ворота та огорожа знаходяться не на земельній ділянці, яка виділена в користування власнику 1/3 частини будинку ОСОБА_27 та власнику 1/3 частини будинку ОСОБА_28 площею 1658 кв.м., позначену на плані синім кольором, в тому числі: під житловим будинком 108 кв.м., під господарськими будівлями 231 кв.м., під прибудинковою територією 1319 кв.м., згідно рішення апеляційного суду Чернігівської області від 19.06.2013 р. (справа № 2518/2-271/2011).

Аналізуючи наявні по справі докази, суд робить висновок, що відсутні докази як правомірного зайняття та набуття ОСОБА_22 земельної ділянки, на якій розміщені вказані ворота та огорожа, в порядку передбаченому Земельним кодексом України, так і відсутні докази самовільного зайняття указаної земельної ділянки, що встановлюється уповноваженими особами, в порядку передбаченому Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Слід зауважити, що проїзд відноситься до земель комунальної власності, в силу ст. 83 Земельного кодексу України, та за жодних обставин не може передаватися у власність та користування фізичним особам.

В ситуації коли відсутні будь-які докази на підтвердження належності ОСОБА_27 воріт та огорожі, встановлених на проїзді між будинком АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , правомірності їх встановлення, суд робить висновок, що ОСОБА_1 не довів заподіяння йому майнової шкоди їх демонтажем, тому позовні вимоги ОСОБА_13 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Ріпкинської селищної ради (як правонаступника Даницької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області) про відшкодування майнової шкоди задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги ОСОБА_13 до ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Ріпкинської селищної ради про відшкодування моральної шкоди, пов`язується з душевними стражданнями, які зазнав позивач через пошкодження паркану та воріт і вони є похідними від вимог про відшкодування майнової шкоди, тому в задоволенні і цих позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи, позивачем ОСОБА_22 надано суду: копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 73 від 30.09.2020 року про сплату ОСОБА_22 698 грн. експертній фірмі "ЕТАЛОН" за проведення експертного будівельно-технічного дослідження; копії фіскальних чеків про здійснення оплати ОСОБА_22 за паливо № 4393 від 4.03.2021 року на суму 300 грн, та № 51 від 25.03.2021 року на суму 299,90 грн, фіскальні чеки № 60 від 30.04.2021 на суму 269,50 грн, від 30.09.2020 р на суму 239,91 грн; квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 25.03.2021 р. на суму 1 500 грн та № б/н від 30.09.2020 р. на суму 1 000 грн про здійснення оплати ОСОБА_22 послуг адвоката МАРЧЕНКО Н.І. за договором про надання правової допомоги.

У зв`язку з відмовою в позові, усі судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_22 , в т.ч. витрати на проїзд, витрати проведення експертного будівельно-технічного дослідження, витрати на правничу допомогу стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 76, 141, 259, 263, 265, 273, 280-282, 288, 289, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та Ріпкинської селищної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Ріпкинський районний суд Чернігівської області до Чернігівського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_40 , зареєстрований та фактично

проживаючий за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків

НОМЕР_1 .

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_41 , зареєстрований та фактично

проживаючий за адресою:

АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків

НОМЕР_2 .

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_42 , зареєстрований та фактично

проживаючий за адресою:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків

НОМЕР_3 .

ВІДПОВІДАЧ: Ріпкинська селищна рада , смт. Ріпки Чернігівського району

Чернігівської області, вул. Святомиколаївська, 85,

код ЄДРПОУ: 04412583.

Головуючий В.Б. Сташків

Повний текст рішення виготовлено та

підписано 14 вересня 2021 року.