Рішення

від 01.09.2021 по справі 229/1812/21

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/229/524/2021

ЄУН 229/1812/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2021 року м. Дружківка

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Рагозіної С.О.,

за участю секретаря судового засідання Король І.С.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці відповідача Момот М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради про стягнення заробітної плати під час державних або громадських обов`язків,

В С Т А Н О В И В:

позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати під час державних або громадських обов`язків. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що вона наказом головного лікаря Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» №1/о від 02 січня 2015 року була призначена на посаду заступника головного лікаря з медичної допомоги. Також одночасно вона працювала на 0,5 ставки лікаря-терапевта вищої категорії. Свої обов`язки виконувала відповідально, у повному обсязі.

13 листопада 2015 року під час перетину КПП «Красний партизан» вона була затримана співробітниками незаконних збройних угрупувань так званої ДНР за обвинуваченням у перевезенні з території України до ДНР вибухонебезпечних речовин та детонаторів до вибухівки.

Після затримання вона була примусово переміщена до окупованого Донецька та понад два роки утримувалась під вартою у слідчому ізоляторі так званого Міністерства державної безпеки ДНР та засуджена судами ДНР до позбавлення волі на 5 років 6 місяців.

Фактично позивачка була відсутня на своєму робочому місці 2 роки 1 місяць і 13 діб.

27 грудня 2017 року вона була звільнена з незаконних заручин.

З 28 грудня 2017 року по 27 січня 2018 року перебувала на стаціонарному лікуванні та реабілітації у медичному закладі м. Києва.

Після закінчення лікування 28 січня 2018 року повернулася до смт. Очеретине та приступила до виконання посадових обов`язків заступника головного лікаря з ЕТН Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області».

В провадженні слідчого управління Головного управління Національно поліції в Донецькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене д Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120140100080007021 від 13 серпня 2014 року ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч. 2 ст. 149, ч.1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 438, ч. 1 ст. 260 КК України, в межах якого ОСОБА_1 визнано потерпілою.

29 січня 2018 року позивачка звернулася до головного лікаря Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району Донецької області» Рябухи Т.В. з заявою щодо виплати їй не отриманої заробітної плати за період перебування в полоні у незаконних збройних формувань ДНР, на яку 23 квітня 2018 року отримала відповідь з відмовою.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 14 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; мешкає: АДРЕСА_2 ) до Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (ЄДРПОУ 37544435, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретине, вул. Заводська,1) про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні у незаконних збройних угрупувань - задоволені повністю.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (ЄДРПОУ 37544435, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретине, вул. Заводська,1) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; мешкає: АДРЕСА_2 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у зв`язку з перебуванням у полоні за період з 14 листопада 2015 року по 27 грудня 2017 року в розмірі 185 907 (сто вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот сім) грн. 74 коп.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства ««Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (ЄДРПОУ 37544435, 86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретине, вул. Заводська,1) на користь держави судовий збір у сумі 1859 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят дев`ять) грн. 07 коп.

Постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» задоволено.

Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 14 червня 2019 року скасовано.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» про стягнення заробітної плати за час перебування в полоні у незаконних збройних угрупувань відмовлено.

Судові витрати в сумі 2 788,62 грн., понесені Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» (вул. Заводська, 1, м. Очеретино, Ясинуватського району Донецької області 86020, код ЄДРПОУ 37544435) за подачу апеляційної скарги, компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишено без змін.

В позові ОСОБА_1 вказує, що вона не погоджується з постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, вважає її незаконною та дискримінаційною, а розгляд апеляційної скарги необ`єктивним. Постанову Верховного Суду необ`єктивною, так як було повністю проігноровано аргументи і докази позивачки.

Позивачка зазначає, що вона визнана потерпілою в кримінальному провадженні № 12018050260000237 від 20 лютого 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, про те, що 18 листопада 2015 року невідома особа, через три дні після незаконного затримання позивачки підробила її заяву на довготривалу відпустку без збереження заробітної плати у відсутність позивачки.

Тому позивачка просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй, як такій, що безпосередньо виконувала завдання в зоні проведення антитерористичної операції у робочий час з 14 листопада 2015 року (наступний день після незаконного затримання) по 27 грудня 2017 року (день, коли вона була звільнена з полону) середню заробітну плату, в сумі 136 333,87 грн. (сума без податків). Зобов`язати відповідача провести розслідування нещасного випадку невиробничого характеру та скласти акт за встановленою формою відповідно до порядку, стягнути з відповідача всі витрати по справі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі. Зазначила, що є кримінальне провадження про підробку її заяви про відпустку з 18 листопада 2015 року. Вказала, що з 15 листопада 2015 року до 27 грудня 2017 року вона перебувала в заручинах. Додала, що вона виконувала завдання військових, брала участь в добровольчому батальйоні ДУК «Правий сектор», тому має право на отримання середньої заробітної плати за вказаний період.

В судовому засіданні представниця відповідача ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що зазначені позивачкою факти були досліджені в судах. Роботодавець позивачки не видавав жодних наказів щодо участі ОСОБА_1 в АТО.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановивши і факти та відповідні їм правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно з інформацією Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02 січня 2020 року № 33/8-П-3/138 за даними інформаційного обліку військовослужбовців та цивільних осіб, які були протиправно позбавлені волі в районі проведення антитерористичної операції починаючи з 07 квітня 2014 року, що ведеться об`єднаним центром з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 13 листопада 2015 року потрапила у заручники до незаконних збройних формувань в районі проведення антитерористичної операції та була визволена 27 грудня 2017 року.

Наказом головного лікаря Комунального закладу «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватського району» №1/о від 02 січня 2015 року ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника головного лікаря з медичного обслуговування населення.

З 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018050260000237 від 20 лютого 2018 року за заявою ОСОБА_1 зареєстроване кримінальне провадження за ч. 1 ст. 366 КК України, за фактом того, що невідома особа 18 листопада 2015 року підробила заяву про її довгострокову відпустку без збереження заробітної плати, у її відсутність, за місцем праці ОСОБА_1 : Центральна первинна медико-санітарна допомога Ясинуватського району. Відомості про особу якій повідомлено про підозру відсутні.

16 листопада 2020 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.

Згідно з довідкою № 02-55-386 від 17 червня 2020 року виданою головою Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області, ОСОБА_1 дійсно в період з 19 березня 2015 року по 13 листопада 2015 року безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції в Донецькій області, смт. Очеретине, Ясинуватського району. Зазначено, що дана довідка є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

Судом досліджені нотаріально посвідчені заяви учасників бойових дій ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , згідно з якими ОСОБА_1 брала безпосередню участь у виконанні завдань антитерористичної операції, в районах її проведення (с. Верхньоторецьке Ясинуватського району, Донецької області та місті Донецьк) у складі Добровольчого Формування Добровольчий Український Корпус «Правий Сектор» з 01 липня 2015 року по 06 серпня 2015 року.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці і гарантії для працівників (за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Водночас, ОСОБА_1 не підпадає не під одну категорію осіб, на які розповсюджуються державні гарантії з оплати праці.

Частиною 1 статті 119 КЗпП України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги, відповідно до цих законів (частина 2).

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі, незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (частина 3).

(Частину четверту ст.119 виключено на підставі Закону № 1769-VIII від 06 грудня 2016 року).

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Дію частини третьої статті 119 поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 р. N 303 «Про часткову мобілізацію», згідно із Законом України від 20.05.2014 р. № 1275-VII.

Установлено, що норми і положення частини третьої статті 119 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 р. № 2456-VI, враховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 р. № 79-VIII, згідно із Законом України від 28.12.2014 р. № 80-VIII.

(Редакція статті 119 наведена із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 15.01.2015 р. № 116-VIII, від 18.03.2015 р. № 259-VIII, від 14.05.2015 р. № 433-VIII, від 12.11.2015 р. N 801-VIII, від 24.12.2015 р. № 911-VIII).

Установлено, що норми і положення частини третьої статті 119 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України, згідно із Законом України від 25.12.2015 р. № 928-VIII

(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 06.12.2016 р. № 1769-VIII, від 22.03.2017 р. № 1971-VIII).

З огляду на викладене, на позивачку ОСОБА_1 не розповсюджуються вимоги ст. 119 КЗпП України щодо гарантій для працівників на час виконання ними державних або громадських обов`язків.

Суд вважає, що у разі якщо закон не передбачає гарантії для певних осіб, то це не означає, що існує прогалина в праві.

Гарантії, що передбачені законом для забезпечення прав певної категорії осіб, перелічені в законодавстві.

Гарантії, визначені у частині третій статті 119 КЗпП, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими ( ч. 5 ст.119 КЗпП).

Тобто, в даному випадку не існує прогалини в праві (останнє є більш ширшим поняттям, ніж закон).

Тому не існує підстав для застосування аналогії Закону до спірних правовідносин.

Правовідносини щодо надання гарантій певній категорії осіб на час виконання державних або громадських обов`язків врегульовані законом, а саме - ст. 119 КЗпП України, а тому суд не має право застосовувати аналогію закону до інших осіб, в даному випадку до цивільної особи ОСОБА_1 , яка була незаконно позбавлена волі і утримувалась незаконними збройними формуваннями з 13 листопада 2015 року по 27 грудня 2017 року, та була вимушено відсутньою на роботи в цей період.

Зазначена правова норма передбачає, що між працівником, призваним на військову службу в особливий період, та роботодавцем зберігаються трудові відносини. Такий працівник лише увільняється від виконання обов`язків із збереженням місця роботи, посади та виплатою середнього заробітку строком до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. Вказані гарантії зберігаються, зокрема за працівниками, які під час проходження військової служби потрапили у полон на строк до дня, наступного за днем їх повернення з полону.

Тобто, виходячи з вищевикладеного, сфера дії вказаної правової норми, в тому числі щодо збереження середньої заробітної плати, не розповсюджується на працівників, які не проходили військову службу, однак були незаконно позбавлені волі або захоплені як заручники незаконними збройними формуваннями.

З метою соціальної підтримки осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи внаслідок дій незаконних збройних формувань та/або органів влади Російської Федерації на окремих територіях Донецької та Луганської областей, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та тимчасово окупованій території України, звільнених 27 грудня 2017 року та 24 січня 2018 року, Кабінет Міністрів України в п.1 постанови «Деякі питання соціальної підтримки соціальної підтримки осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи» установив одноразову грошову допомогу у розмірі 100 000 грн та затвердив Порядок виплати одноразової грошової допомоги таким особам.

Згідно з частиною 2 ст. 7 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII, Російська Федерація, як держава-окупант, відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Аналіз наведеної норми цього Закону свідчить про те, що роботодавець не несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), наведені в рішенні від 30 квітня 2013 року у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 рішення «Брумареску проти Румунії» ЄСПЛ зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ вказав, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova № 45701/99).

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона потрапила в полон у проміжок часу, коли їхала з місця роботи додому, у зв`язку з чим роботодавець повинен нести за неї відповідальність, є неспроможними, так як матеріали справи не містять доказів того, що під час затримання незаконними збройними формуваннями позивач виконувала трудові обов`язки або здійснювала поїздку на окуповану територію України за дорученням роботодавця.

Аргументи позовної заяви про те, що в даному випадку потрібно застосовувати статтю 119 КЗпП України, виходячи із загального правила роботодавець відповідає за свого працівника, якщо він потрапив у полон саме протягом робочого часу, не заслуговують на увагу, оскільки, вина відповідача в ситуації, що склалася з позивачем, відсутня. При цьому КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради» зберегло за ОСОБА_1 робоче місце і посаду.

Суд критично ставиться до доводів ОСОБА_1 наведених в позові про те, що вона не погоджується з постановою Донецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, вважає її незаконною та дискримінаційною, а розгляд апеляційної скарги необ`єктивним. Постанову Верховного Суду необ`єктивною, так як було повністю проігноровано аргументи і докази позивачки.

Вищезазначені доводи зводяться до незгоди з висновками судів апеляційної та касаційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами. Ці доводи не спростовують висновків судів і не впливають на правильність вирішення спору по суті, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, що не узгоджується з положеннями цивільно процесуального законодавства України.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Отже, суд враховує, що під час незаконного затримання ОСОБА_1 незаконними збройними формуваннями трудові, державні або громадські обов`язки вона не виконувала, до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як працівник, не залучалась, про що свідчать матеріали цивільної справи, статус учасника бойових дій та документи отримані в якості підстав для його надання не свідчать про виконання ОСОБА_1 обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому й відсутні правові підстави для застосування вимог ст.119 КЗпП України, яка передбачає гарантії для працівників на час виконання ними державних або громадських обов`язків, в тому числі, не має підстав для застосування аналогії закону до виниклих правовідносин.

Поряд з цим, суд вважає необґрунтованими доводи позивачки про необхідність проведення службового розслідування, враховуючи наступне.

ОСОБА_1 зазначає, що службове розслідування має бути проведене на підставі Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270 із застосуванням аналогії закону, оскільки цей порядок не передбачає такого нещасного випадку невиробничого характеру як незаконне захоплення цивільної людини в заручники чи в полон.

Обставини про які вказує ОСОБА_1 щодо її незаконного затримання і позбавлення особистої свободи містять ознаки кримінальних правопорушень.

Статтею ст.214 КПК України (ч.1) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Згідно з інформацією від Управління боротьби зі злочинами, пов`язаними з торгівлею людьми ГУНП в Донецькій області від 02 листопада 2020 року № 566/15/01-2020 (яка надана безпосередньо ОСОБА_1 ) в провадженні слідчого управління Головного управління Національно поліції в Донецькій області знаходиться кримінальне провадження, внесене д Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120140100080007021 від 13 серпня 2014 року ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 146, ч. 2 ст. 149, ч.1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч.1 ст. 438, ч. 1 ст. 260 КК України. У зв`язку з цим, матеріали звернення направлені до СУ ГУНП в Донецькій області для залучення до матеріалів кримінального провадження та подальшого досудового розслідування згідно чинного законодавства.

Тому, за результатами досудового розслідування у вищезазначеному кримінальному провадженні, яке за інформацією суду станом на дату розгляду справи триває, відомостей про завершення якого суду не надано, а, отже, правоохоронними органами буде надано належну і обґрунтовану правову оцінку вказаним вище фактам та буде вирішена подальша доля кримінального провадження, яке стосується незаконного затримання ОСОБА_1 і позбавлення її особистої свободи у відповідності до чинного законодавства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Центру первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради про стягнення заробітної плати під час державних або громадських обов`язків не підлягає задоволенню.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 13, 76-80, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центру первинної медико-санітарної допомоги Ясинуватської районної ради про стягнення заробітної плати під час державних або громадських обов`язків в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 вересня 2021 року.

Cуддя: С. О. Рагозіна