Постанова

від 08.09.2021 по справі 314/1381/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 08.09.2021 Справа № 314/1381/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №314/1381/19 Головуючий у 1 інстанції Кіяшко В.О.

Провадження № 22-ц/807/2368/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Калініна до Фермерського господарства Пилипенко В.М. , ОСОБА_1 , третя особа: реєстраційний відділ виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним, припинення користування, усунення перешкод і поновлення права користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2019 року ТОВ Агрофірма ім. Калініна звернулося до суду з позовом до ФГ Пилипенко В.М. , ОСОБА_1 , третя особа: реєстраційний відділ виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області про визнання договору оренди землі недійсним, припинення користування, усунення перешкод і поновлення права користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 08 вересня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Калініна та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди землі сільськогосподарського призначення площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, терміном на10років.

Договір оренди зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Центр ДЗК , про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 23 листопада 2006 року за №040626000116.

17 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Калініна та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди землі сільськогосподарського призначення площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, строком на 20 років.

ТОВ Агрофірма ім. Калініна договір подано на реєстрацію до державного реєстратора прав на нерухоме майно Вільнянської районної державної адміністрації Запорізької області, але замість проведення реєстрації, отримано рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень у зв`язку з тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація про речове право - право оренди земельної ділянки строком на 25 років за договором укладеним 17.11.2017 між ОСОБА_1 (спадкоємцем ОСОБА_2 ) та ФГ Пилипенко В.М. .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , спадкоємцем є ОСОБА_1 .

Посилаючись на вищевикладене, просило суд:

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Пилипенко В.М. від 17.11.2017 року на земельну ділянку площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, запис про інше речове право № 23505498 від 17.11.2017 року;

Фермерському господарству Пилипенко В.М. припинити користування земельною ділянкою площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, запис про інше речове право № 23505498 від 17.11.2017 року, яка розташована на території Антонівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області і належить ОСОБА_1 ;

Усунути перешкоди та поновити право на користування Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Калініна , згідно договору оренди землі від 17 березня 2016 року, земельною ділянкою площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020 яка розташована на території Антонівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_1 та ФГ Пилипенко В.М. від 17.11.2017 на земельну ділянку площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, запис про інше речове право № 23505498 від 17.11.2017.

ФГ Пилипенко В.М. припинено користування земельною ділянкою площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, запис про інше речове право № 23505498 від 17.11.2017, яка розташована на території Антонівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області і належить ОСОБА_1 .

Усунуто перешкоди та поновлено право на користування ТОВ Агрофірма ім. Калініна , згідно договору оренди землі від 17 березня 2016 року, земельною ділянкою площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020 яка розташована на території Антонівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Стягнуто з ФГ Пилипенко В.М. на користь ТОВ Агрофірма ім. Калініна судовий збір у розмірі 2881,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Агрофірма ім. Калініна судовий збір у розмірі 2881,50 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 є помилковим, оскільки у вказаній постанові не ведеться мова про земельні відносини. Крім того, договір оренди від 17 березня 2016 року, на який посилається позивач, як на порушене переважне право є неукладеним, а тому не є підставою продовження орендних відносин. Договір начеб то укладений 17 березня 2016 року, а відмову в Державній реєстрації, отримано лише 16 грудня 2016 року, тобто через 10 місяців. При цьому позивач посилається на те, що Агрофірма ім.. Калініна не мала можливості зареєструвати своєчасно договір оренди у зв`язку з втратою державного акту на землю. Це не відповідає дійсності, так як для реєстрації договору потрібен тільки витяг з Державного реєстру речових прав про існування такої земельної ділянки, який отримується за добу, а не за 10 місяців.

ТОВ Агрофірма ім.. Калініна надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшла заява про відкладення слухання справи, яке призначено на 08.09.2021 року у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 знаходиться на лікарняному, а між ним та ФГ Пилипенко В.М. не укладено нової довіреності на представлення інтересів в суді. Зазначив, що копія лікарняного буде надана в наступне судове засідання.

Розглянувши дану заяву апеляційний суд дійшов до висновку про її необґрунтованість та безпідставність, спрямовану на безпідставне затягування і перешкоджання розгляду справи, виходячи з наступного.

ОСОБА_3 до заяви про відкладення справи не надано жодного доказу, підтверджуючого факт того, що ОСОБА_1 знаходиться на лікарняному. Крім того, ФГ Пилипенко В.М. не позбавлене права на отримання правової допомоги іншого адвоката.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду слідує, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

У справах "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03 від 3 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цих підстав колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце розгляду справи, неявка яких до суду визнана судом неповажною.

При цьому колегія суддів також виходить із того, що у своєму рішенні у справі "Калашников проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінки компетентних органів влади.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Справа розглянута апеляційним судом на підставі ч. 2 ст. 247 та ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем .

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, який узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду визначену в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2006 року між ТОВ Агрофірма ім. Калініна та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди землі сільськогосподарського призначення площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, терміном на 10 років.

Договір оренди зареєстровано у Запорізькій регіональній філії Центр ДЗК , про що у державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 23 листопада 2006 року за №040626000116.

17 березня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма ім. Калініна та ОСОБА_2 було укладено Договір оренди землі сільськогосподарського призначення площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020, строком на 20 років.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна інформація №23505498 від 17.11.2017 про речове право - право оренди земельної ділянки площею 5,7998 га, кадастровий номер земельної ділянки 2321580500:02:001:0020 строком на 25 років за договором укладеним 17.11.2017 між ОСОБА_1 (спадкоємцем ОСОБА_2 ) та ФГ Пилипенко В.М. (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1116787523215).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

За приписами ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків ( ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.5 ст.6 Закону України Про оренду землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п.п.6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За приписами статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (постанова Верховного Суду України від 18 січня 2017 року № 6-2777цс16).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 .

Правовідносини щодо спадкування регулюються статями 1216, 1218, 1219, 1220 ЦК України.

ОСОБА_1 прийняла спадщину, зокрема й на спірну ділянку, про що наявна інформація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1116787523215, отримавши свідоцтво про право на спадщину 09.11.2017 (номер запису про право власності - 23272629).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 прийнявши в спадщину спірну земельну ділянку набула права та обов`язки, як власник земельної ділянки, так і як орендодавець за договором від 17 березня 2016 року укладеним між ТОВ Агрофірма ім. Калініна та ОСОБА_2 (спадкодавцем). Обізнаність ОСОБА_1 відносно наявності договору оренди земельної ділянки від 17 березня 2016 року підтверджується її участю в розгляді цивільної справи №314/8070/16 де ОСОБА_1 шляхом подання зустрічного позову до ТОВ Агрофірма ім. Калініна щодо недійсності зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього кодексу.

Приписами статті 24 Закону України Про оренду землі визначено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Враховуючи те, що в установленому законом порядку дія договору оренди від 08.09.2006 року, не припинена, жодним рішенням його розірвано і не визнано недійсним, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що укладання іншого договору оренди в момент дії попереднього договору є незаконним і не припустимим, тому ТОВ Агрофірма ім. Калініна є належним землекористувачем спірної земельної ділянки і має право в установленому законом порядку вимагати захисту свого порушеного права.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ФГ Пилипенко В.М. від 17.11.2017 року порушує вимоги ч.ч.1, 3 ст.203 ЦК України, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 , як спадкоємця, на укладення правочину відносно спірної ділянки, за наявності чинного договору оренди землі укладеного ОСОБА_2 (спадкодавцем), обмежується волевиявленням спадкодавця вираженим в укладеному правочині. Спадкоємець приймаючи спадщину фактично погоджується з прийняттям на себе прав та обов`язків спадкодавця, а також погоджується з волевиявленням спадкодавця та приймає на себе таке волевиявлення, як своє. В іншому разі порушується загальний інститут цивільного права - спадщини, як перехід усіх прав та обов`язків від спадкодавця до спадкоємця, та відповідно прийняття спадщини спадкоємцем, як всього обсягу прав та обов`язків спадкодавця.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки вони не ґрунтуються на законі та спростовуються наданими позивачами доказами.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 вересня 2021 року.

Головуючий

Судді: