Постанова

від 15.09.2021 по справі 2-7898/10

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-7898/10 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/1037/21 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Данилюк В. А.,

секретар Ганджа М. І.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Столярука В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2010 року,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2008 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (надалі - ЗАТ КБ Приватбанк ) звернулося до суду із зазначеним позовом, який обгрунтувало тим, що 22 травня 2007 року між ЗАТ КБ Приватбанк і ОСОБА_2 була укладена кредитна угода № 128/м, за умовами якої позичальник отримав окремими частинами - траншами кредит в розмірі 56 000 доларів США і зобов`язувався повернути кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені кредитною угодою. Також між ЗАТ КБ Приватбанк і ОСОБА_3 22 травня 2007 року був укладений договір поруки №128/м, за яким поручитель ОСОБА_3 зобов`язувався відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту.

Відповідачі належним чином не виконували взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитним договором.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог станом на 30.01.2009 у ОСОБА_2 перед банком існувала заборгованість у розмірі 51319,60 дол. США, що еквівалентно 395160,92 грн.

Просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача кредитну заборгованість в розмірі - 395160,92 грн. та понесені судові витрати по справі.

Заочним рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2010 року позов задоволено.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь закритого акціонерного товариства КБ ПриватБанк кредитну заборгованість в розмірі 395160 грн. 92 коп. гривень 92 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь закритого акціонерного товариства КБ ПриватБанк з кожного по 865 грн. судових витрат пов`язаних з розглядом справи..

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2010 року у даній справі відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в частині задоволених позовних вимог про стягнення з нього суми боргу солідарно скасувати та постановити нове рішення в цій частині, яким в задоволенні позовних відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує тієї обставини, що боржник ОСОБА_2 не виконував взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по тілу кредиту та процентах.

Однак вказує на пропуск банком строку визначеного ч 4 ст. 559 ЦК України, що тому вважає, що порука припинилась.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 не оскаржується, тому не переглядається судом апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 02 грудня 2010 року заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2010 залишено без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність, а також законність та обґрунтованість судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що

22 травня 2007 року між ЗАТ КБ Приватбанк і ОСОБА_2 була укладена кредитна угода № 128/м, за умовами якої позичальник отримав окремими частинами - траншами кредит в розмірі 56 000 доларів США і зобов`язувався повернути кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені кредитною угодою (Том І а.с.4-7).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ЗАТ КБ Приватбанк і ОСОБА_3 22 травня 2007 року був укладений договір поруки №128/м, за яким поручитель ОСОБА_3 зобов`язувався відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_2 за договором кредиту ( Том І, а.с.9, зворот).

У пункті 4 договору поруки передбачено, що позичальник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідно до пункту 1.5 договору поруки ОСОБА_3 підтвердив, що він ознайомлений з умовами кредитної угоди.

Згідно з заявою про збільшення позовних вимог заборгованість за кредитом станом на 30 січня 2009 року становить 51319,60 дол. США, що в еквіваленті до гривні становить 395160 грн. 92 грн.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на викладене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

У договорі поруки №128/м від 22.05.2007, не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, у пункті 11 цього договору зазначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язань за Кредитною угодою.

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в наведеному випадку підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відповідно до умов кредитного договору (пункти 1.3) позичальник ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання з повернення суми кредиту з відповідними процентами до 17 травня 2012 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами).

За пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за Кредитною угодою в тому ж розмірі, що і боржник.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до якого строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15, з огляду на положення частини четвертої статті 559 ЦК України під час вирішення справи про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів суд повинен перевірити наявність правових підстав для такого стягнення з урахуванням вимог цієї норми. При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 перестав виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом в сумі 1500 дол. США з 05.02.2008, тому з 05.02.2008 у нього утворилась заборгованість за кредитним договором. Банк з позовом до суду до основного боржника і поручителя звернувся 25.07.2008, що підтверджується відтиском штампу поштового відділення на конверті з позовною заявою (Том І а.с. 22).

Враховуючи те, що банк звернувся із позовом до поручителя в межах шести місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, апеляційний суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_3 згідно договору поруки №128/м від 22.05.2007 не припинилась.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимоги в частині солідарного стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитною угодою № 128/м від 22.05.2007.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного тлумачення обставин справи, переоцінки доказів, які були предметом судового розгляду і яким суд надав правильну правову оцінку, а тому не слугують підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2010 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови апеляційного суду.

Головуючий

Судді: