Ухвала

від 13.09.2021 по справі 1-78/2009

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1007/21

Номер справи місцевого суду: 1-78/2009

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

захисника ОСОБА_5 ,

власника майна ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 21.12.2020 року, -

встановила:

Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 02.11.2009 року,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, українця, маючого середню освіту, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 6 (шість) років з позбавленням права керування транспортними засобами строком 3 (три) роки. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 120000 (сто двадцять тисяч) грн. моральної шкоди та 1799 (одна тисяча сімсот дев`яносто дев`ять) грн. на користь ОНДІСЕ за проведення експертизи (справа №1-78/2009) (т.1 а.с.369-373).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.03.2010 року вирок Біляївського районного суду Одеської області від 02.11.2009 року залишено без змін (т.1 а.с.394-395).

Постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Одеської області ОСОБА_8 від 17.10.2008 року в ході досудового розслідування вказаної кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України накладено арешт на внески, цінності, автотранспорт та інше рухоме та нерухоме майно обвинуваченого, де б воно не знаходилось та в чому б не виражалось, у зв`язку із забезпеченням цивільних позовів, які були заявлено потерпілими (т.1 а.с.265).

10.11.2020 року захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із клопотанням про скасування арешту з майна ОСОБА_6 , накладеного постановою слідчого прокуратури Одеської області від 17.10.2008 року (т.2 а.с.1-4).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 16.11.2020 року клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 про зняття арешту повернуто особі, яка її подала (т.2 а.с.8-9).

23.11.2020 року захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 повторно звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із клопотанням про скасування арешту з майна ОСОБА_6 , накладеного вищевказаною постановою слідчого (т.2 а.с.16-17).

Захисник вказує, що ОСОБА_6 вже відбув покарання, вирок виконано, у зв`язку із чим відпала необхідність в накладеному арешті.

Оскарженою ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 21.12.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зняття арешту, накладеного постановою прокуратури Одеської області від 17.10.2008 року (т.2 а.с.30-31).

Мотивуючи своє рішення районний суд, здійснюючи розгляд клопотання в порядку КПК України (в редакції 1960 року) послався на те, що заявником не доведено виконання вироку в частині цивільного позову, стягнення витрат на експертизи, у зв`язку із чим дійшов висновку про необхідність відмови в клопотанні. Також судом вказано, що, звертаючись із клопотанням про скасування арешту майна, заявник керується виключно власним інтересом, не враховуючи інтереси потерпілої сторони та держави.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість ухвали та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою скасувати арешт майна ОСОБА_6 , накладений постановою прокуратури Одеської області від 17.10.2008 року (т.2 а.с.36-39).

Захисник вказує, що вирок суду вже виконано, потреба у залишенні накладеного арешту на майно ОСОБА_6 і застосуванні цього заходу відпала.

Апеляційний розгляд відповідно до положень ст.362 КПК України (в редакції 1960 року) проведено за відсутністю прокурора, який будучи належним чином повідомленим шляхом направлення листа, про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суду не повідомив.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права прокурора на доступ до правосуддя.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якогов силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заслухавши суддю-доповідача;думку власникамайна тайого захисника,які підтрималиапеляційну скаргута просилиїї задовольнити; перевіривши матеріали судової справи та обговоривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

Відповідно до п. 9 «Перехідних положень» КПК України 2012 року передбачено, щозапобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зістаттею 409 КПК України (в редакції 1960 року) питання про всякого роду сумніви і протиріччя,що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.

У порядку, передбаченомустаттею 411 КПК України(в редакції 1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.

З представлених апеляційному суду матеріалів вбачається, що арешт на майно ОСОБА_6 було накладено в ході досудового розслідування в порядку КПК України (в редакції 1960 року) кримінальної справи відносно останнього за ч.2 ст.286 КК України постановою слідчого з особливо важливих справ прокуратури Одеської області ОСОБА_8 від 17.10.2008 року з метою забезпечення цивільних позовів потерпілих.

Із клопотання та доданих до нього матеріалів вбачається, що арешт на майно накладений постановою слідчого від 17.10.2008 року, тобто до набрання чинностіКПК України (в редакції 2012 року).

02.11.2009 року вироком Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_6 був засуджений за ч.2 ст.286 КК України з призначенням відповідного покарання. Під час ухвалення зазначеного вироку питання щодо скасування арешту майна судом не розглядалося.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.03.2010 року вказаний вирок залишено без змін.

Постановою Харківського місцевого суду Харківської області від 24.10.2012 року ОСОБА_6 звільнено умовно-достроково від подальшого відбування основного виду покарання, призначеного вироком Біляївського районного суду Одеської області від 02.11.2009 року, на невідбутий строк 01 рік 07 місяців 24 дні.

Станом на даний час судимість ОСОБА_6 погашена.

Таким чином, в ході досудового розслідування кримінальної справи та під час ухвалення вироку питання скасування накладеного арешту не розглядалося та не вирішено.

Вирок суду стосовно ОСОБА_6 виконано в частині призначеного покарання.

Апеляційним судом не приймаються до уваги долучені захисником розписки про відшкодування шкоди потерпілим, копії яких не посвідчені належним чином, не перевіряється чи відпали підстави для накладення арешту на майно з таких підстав.

Апеляційний суд звертає увагу, що скасування арешту на майно не може здійснюватися в порядку КПК України (в редакції 2012 року), оскільки арешт на майно було накладено до набрання чинності КПК України 2012 року, про що зазначено в п. 9 «Перехідних положень» КПК України.

Разом з тим, скасування вказаного арешту також не може бути здійснено в порядку КПК України (в редакції 1960 року) з наступних підстав.

Відповідно до ст.126 КПК України (в ред. 1960 року) забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Частиною 6 ст. 126 КПК України (в редакції 1960 року) передбачено, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

В порядку КПК України розглядаються скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

В поданому до суду клопотанні захисник ОСОБА_5 не посилається на необхідність перевірки підстав накладення арешту. Його звернення до суду пов`язане з обмеженням права ОСОБА_6 накладеним арештом вже після відбуття покарання і виконання вироку суду.

Таким чином, скасування зазначеного арешту не може відбуватися ні за КПК України (в редакції 1960 року), ні за КПК України (в редакції 2012 року).

Апеляційний суд вважає, що питання щодо скасування зазначеного арешту повинно розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Таке рішення апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року по справі №727/2878/19, відповідно до якого, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України (в редакції 1960 року) та не знятого за цим Кодексом після прийняття остаточного рішення по справі, яке набуло законної сили, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного,колегія суддів приходитьдо висновку,що апеляційнаскарга захисникає необґрунтованою,а томупідстави дляїї задоволеннята скасуванняухвали Біляївськогорайонного судуОдеської областівід 21.12.2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зняття арешту відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 366, 377, 379 КПК України (в редакції 1960 року), п.15 «Перехідних положень» КПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 21.12.2020 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_6 про зняття арешту, накладеного постановою прокуратури Одеської області від 17.10.2008 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4