Ухвала

від 15.09.2021 по справі 360/4856/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 360/4856/20

адміністративне провадження № К/9901/31695/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 року у справі № 360/4856/20 за позовом Головного управління ДПС у Луганській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Грантекс-Будтранс про стягнення боргу та накладення арешту на кошти,

УСТАНОВИВ:

26.08.2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 року у справі № 360/4856/20 (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) (згідно з трек-номером поштового відправлення скаргу надіслано 18.08.2021).

При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом встановлено наступне.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права у зв`язку із неправильним застосуванням пп. 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та не врахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 24.04.2020 року справі № 802/2067/15-а.

Частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Отже аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що посилання скаржника на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є необґрунтованими з огляду на посилання судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 825/2243/18 та від 14 травня 2020 року у справі № 820/5660/16. Помилковість застосування судами попередніх інстанцій вказаних висновків Верховного Суду скаржник обґрунтовує неподібністю правовідносин між справами посилаючись на різні встановлені обставини у цих справах.

Отже доводи касаційної скарги зводяться до висловлення незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та необхідності здійснити переоцінку доказів у справі у справі, що виходить за межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України та не є належним викладенням підстав касаційного оскарження передбачених статтею 328 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в постанові від 24.04.2020 року справі № 802/2067/15-а є недоведеним, оскільки подібність правовідносин скаржник доводить лише схожим предметом позову та застосуванням пп. 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

При цьому, як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, який є загальнодоступним для ознайомлення, судами попередніх інстанцій у даній справі враховано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 820/5660/16 щодо застосування пп. 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та за результатами оцінки доказів у справі встановлено, що при зверненні до суду позивачем не дотримано умов пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Скаржником не зазначено, в чому помилковість таких висновків судів попередніх інстанцій з врахуванням застосування висновку Верховного Суду в контексті встановлених обставин справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 року у справі № 360/4856/20 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя І.А. Васильєва