Постанова

від 15.09.2021 по справі 357/8368/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/8368/19 Головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І.

Провадження № 22-ц/824/9731/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сакалоша Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2021 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс Узин , державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі,

в с т а н о в и в:

У липні 2019 року ТОВ Олійникова Слобода звернулося до суду з вказаним вище позовом, в якому просило: визнати недійсним договір оренди землі № б/н від 10 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс Узин щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220484400:01:002:0039 та 3220484400:01:002:0040; скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М.О. від 13 грудня 2018 року про державну реєстрацію права оренди ТОВ Агрокомплекс Узин на ці земельні ділянки; витребувати із незаконного володіння ТОВ Агрокомплекс Узин на його користь земельні ділянки з кадастровими номерами 3220484400:01:002:0039 та 3220484400:01:002:0040; внести зміни до договору оренди землі № 35 від 17 червня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Олійникова Слобода , шляхом його викладення у новій редакції, як зазначено у позовній заяві, в тому числі акт приймання-передачі об`єкта оренди; стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені судові витрати, розмір яких за попереднім (орієнтовним) розрахунком становить 40 971,60 грн, з яких витрати на професійну правничу допомогу адвокатів АО Еверліґал складають 30 406,01 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову у справі № 357/8368/19, які було застосовано ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 серпня 2019 року у вигляді арешту на спірні земельні ділянки.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ТОВ Олійникова Слобода залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2020 року залишено без змін.

Стягнуто з ТОВ Олійникова Слобода на користь ОСОБА_1 12 500 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Стягнуто з ТОВ Олійникова Слобода на користь ТОВ Агрокомплекс Узин 17 000 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

16 грудня 2020 року ТОВ Агрокомплекс Узин в особі представника - адвоката Червінчика Є.Е. направило до місцевого суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просило вирішити питання про судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а саме стягнути з позивача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

На обґрунтування заяви зазначено, що 30 червня 2020 року між адвокатом Червінчиком Є.Е. та ТОВ Агрокомплекс Узин було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, яким передбачено сплату гонорару у фіксованому розмірі за домовленістю сторін, у тому числі додаткового гонорару за досягнення позитивного рішення у справі № 357/8368/19 в суді першої інстанції. У письмових поясненнях, які були першою заявою ТОВ Агрокомплекс Узин по суті спору, зазначений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 15 000 грн, що відповідає фактично сплаченому відповідачем розміру коштів, який також визначений в акті приймання-передачі наданих послуг від 14 грудня 2020 року. Посилаючись на те, що фактичний розмір понесених судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката остаточно склав 15 000 грн, заявник просив ухвалити додаткове рішення з підстав, передбачених статтями 141, 270 ЦПК України.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2021 року

Заяву ТОВ Агрокомплекс Узин в особі представника - адвоката Червінчика Є.Е. про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у справі № 357/8368/19 задоволено.

Стягнуто з ТОВ Олійникова Слобода на користь ТОВ Агрокомплекс Узин судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі на вказане додаткове рішення суду представник позивача- адвокат Тетеря С.І. просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат у даній справі відмовити.

Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що ТОВ Агрокомплекс Узин не виконані вимоги, передбачені у частині першій статті 134 та пункті 9 частини третьої статті 178 ЦПК України, а саме не подано до суду відзив, в якому б було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, без поважних причин, тому в силу частини другої статті 134 ЦПК України суд не мав правових підстав, передбачених статтею 141 ЦПК України, для покладення витрат відповідача на позивача. Вказує, що деякі послуги, надані представником відповідача, не входять до складу пов`язаної з розглядом справи правничої допомоги, зокрема, узгодження з клієнтом правової позиції жодним чином не стосуються правничої допомоги, пов`язаної із розглядом справи, адже ознайомлення адвокатом свого клієнта зі змістом уже наданої чи надаваної юридичної послуги взагалі не можна кваліфікувати як правничу допомогу. Крім того, 15 квітня 2021 року представником позивача - адвокатом Цоєм Д.С. було направлено на офіційну електронну пошту суду скан-копію клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідача, проте судом першої інстанції було проігноровано аргументи позивача з цього приводу та не зменшено заявлений стороною відповідача розмір судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. При цьому порушує питання щодо стягнення з ТОВ Олійникова Слобода на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

Як на підставу своїх заперечень зазначила, що ТОВ Агрокомплекс Узин було позбавлене права подати відзив на позовну заяву, а його адвокат, який фактично вступив у справу вже після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, надав письмові пояснення по суті спору. Відповідач сплатив витрати за надання правничої допомоги у розмірі 15 000 грн, діючи добросовісно та правомірно, не порушуючи права, свободи та інтереси позивача, у той же час як останній звернувся до суду з позовом та у зв`язку з такими діями відповідач зазнав значних витрат. При цьому, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Адвокат надав послуги, передбачені договором про надання правової допомоги, у тому числі узгодження правових позицій, такі послуги були надані та оплачені відповідачем, у зв`язку з чим останній має правомірні очікування, що витрати, які товариство понесло у зв`язку з розглядом безпідставного позову позивача, будуть відшкодовані ним. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ Агрокомплекс Узин фактично понесло витрати на правничу допомогу, заявлений розмір витрат є обґрунтований та співмірний, а тому надмірний формалізм щодо моменту зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат не може переважати над правом особи на відшкодування судових витрат.

У своєму відзиві представник ТОВ Агрокомплекс Узин - адвокат Миколюк М.Д. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін з підстав, які наведені у відзиві іншого відповідача.

Відзив державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М.О. на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що при ухваленні судового рішення по суті спору у даній справі питання щодо розподілу витрат одного з відповідачів на правничу допомогу не вирішувалось, оскільки його представник в судовому засіданні заявив про надання відповідних доказів на підтвердження понесення таких судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тому з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, а також зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю, а клопотання про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу від сторони позивача не надійшло, з урахуванням принципу розумності та справедливості наявні підстави для задоволення заяви представника відповідача - адвоката Червінчика Є.Е. та стягнення з ТОВ Олійникова Слобода витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн на користь ТОВ Агрокомплекс Узин .

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

За змістом статей 269 - 271 ЦПК України після проголошення рішення суд, що ухвалив його, не може, як правило, сам скасувати або змінити власне рішення. Тому, за загальним правилом, допущені недоліки судового рішення виправляються вищестоящим судом. Втім суд має ряд повноважень, передбачених цими положеннями, з усунення недоліків чи доповнення ухвалених ним рішень. Такими повноваженнями є виправлення описок та арифметичних помилок в судовому рішенні, ухвалення додаткового рішення або роз`яснення рішення суду.

Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є не вирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частина третя, п`ята статті 270 ЦПК України).

Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною першої статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що починаючи з 20 вересня 2019 року на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в порядку загального позовного провадження перебувала цивільна справа за позовом ТОВ Олійникова Слобода до ОСОБА_1 , ТОВ Агрокомплекс Узин , державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М.О. про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі.

Пред`являючи зазначений позов, представник ТОВ Олійникова Слобода - адвокат Тетеря С.І. вказала, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат товариства становить 40 971,60 грн, з яких витрати на професійну правничу допомогу адвокатів АО Еверліґал складають 30 406,01 грн, що не обмежує позивача у доведені іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті спору представник ТОВ Агрокомплекс Узин - адвокат Червінчик Є.Е. подав до суду письмові пояснення по суті спору, в яких зазначив про те, що відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 червня 2020 року та додаткової угоди до нього від 30 листопада 2020 року, відповідач планує понести судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 15 000 грн.

Як свідчать матеріали справи, у судовому засіданні суду першої інстанції від 11 грудня 2020 року адвокат Червінчик Є.Е. зробив усну заяву про надання доказів на підтвердження розміру понесених ТОВ Агрокомплекс Узин судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Під час ухвалення вказаного рішення суду розподіл судових витрат ТОВ Агрокомплекс Узин напрофесійну правничу допомогу адвоката не проводився.

Так, одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України № 5076-VI від 5 липня 2012 року Про адвокатуру і адвокатську діяльність видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як свідчать матеріали справи, на час вирішення спору по суті позовних вимог у суді першої інстанції стороною відповідача ще не були остаточно визначені понесені судові витрати на правничу допомогу, відповідні докази на підтвердження розміру витрат, які відповідач сплатив або мав сплатити за надані адвокатом послуги (виконані роботи) в судовому засіданні 11 грудня 2020 року надано не було, а заява про розподіл витрат на професійну допомогу адвоката направлена після ухвалення судового рішення, а саме 16 грудня 2020 року, відтак питання про витрати на правничу допомогу не входило в предмет розгляду в суді на час вирішення справи по суті і сторони не були обізнані про остаточний обсяг та розмір таких вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження своїх вимог про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, представником відповідача було надано належним чином засвідчені копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 червня 2020 року, укладеного між ТОВ Агрокомплекс Узин та адвокатом Червінчиком Є.Е.; додаткової угоди від 30 вересня 2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 червня 2020 року; детального опису наданих послуг у справі № 357/8368/19 від 16 грудня 2020 року; акту приймання-передачі наданих послуг від 14 грудня 2020 року; платіжного доручення № 980 від 16 грудня 2020 року на суму 15 000 грн (а. с. 216-223, т. 2).

Окрім того, до письмових пояснень по суті спору представник ТОВ Агрокомплекс Узин - адвокат Червінчик Є.Е. додав належним чином засвідчені копії: ордеру на надання правової допомоги в Білоцерківському міськрайонному суді серії КС № 772441 від 30 червня 2020 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5720/10 від 8 липня 2016 року (а. с. 53, 54, т. 2).

Відповідно до пункту 2.1. договору про надання правової (правничої) допомоги за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого визначається за домовленістю між сторонами. Сплата гонорару підтверджується квитанцією за підписами сторін.

У пунктах 2.1., 2.2 додаткової угоди до цього договору адвокат та клієнт погодили, що за надання правової допомоги в суді першої інстанції у справі № 357/8368/19 клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір якого визначається за домовленістю між сторонами і складає 10 000 грн. За досягнення позитивного рішення у справі № 357/8368/19 у суді першої інстанції клієнт сплачує адвокату додатковий гонорар ( гонорар успіху ), розмір якого визначається за домовленістю між сторонами і складає 5 000 грн.

Таким чином розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми 10 000 грн і не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, однак підлягав збільшенню до 15 000 грн у разі ухвалення судом першої інстанції рішення на користь відповідача, тобто відмову у задоволенні позовних вимог.

Заяви про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу відповідно до вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України від сторони позивача до суду першої інстанції станом на день і час ухвалення додаткового рішення не надходило.

В детальному описі наданих послуг у справі та акті приймання-передачі наданих послуг зазначений перелік і опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Червінчиком Є.Е. з метою надання правничої допомоги відповідачу у суді першої інстанції.

Згідно платіжного доручення № 980 АТ ОТП Банк 16 грудня 2020 року ТОВ Агрокомплекс Узин сплатило на рахунок адвоката Червінчика Є.Е. 15 000 грн в рахунок оплати за надання правової допомоги у суді першої інстанції у справі № 357/8368/19 згідно договору від 30 вересня 2020 року.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 27 цього Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 3 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20) зазначено, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена для визначення розміру витрат , в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представником відповідача доведено належними і допустимими доказами понесення ТОВ Агрокомплекс Узин витрат за надання професійної правничої допомоги по даній справі у розмірі 15 000 грн в суді першої інстанції, які підлягають стягненню з ТОВ Олійникова Слобода на його користь, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Червінчиком Є.Е. обсягом послуг у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат не вбачається.

В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Тетеря С.І. зазначила, що заявлений відповідачем розмір судових витрат на правничу допомогу є нереальним та відповідає критеріям розумності, тоді як у позовній заяві було заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на загальну суму 40 971,60 грн, з яких 30 406,01 грн - на професійну правничу допомогу адвокатів адвокатського об`єднання.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не були виконані вимоги, передбачені у частині першій статті 134 та пункті 9 частини третьої статті 178 ЦПК України, а саме не подано до суду відзив із зазначенням у нього попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, тому в силу частини другої статті 134 ЦПК України суд не мав правових підстав покладення витрат на позивача, не заслуговують на увагу.

З огляду на положення частин першої, другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, надання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін може відмовити, а не відмовляє . Для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернувся до суду, їх значення для заявник.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другої статті 134 ЦПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19.

Ураховуючи зазначені обставини та те, що нормами ЦПК України не передбачено обов`язку суду відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат у разі невчасного подання попереднього розрахунку суми судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, колегія суддів вважає, що в суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Посилання представника позивача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, відповідно до якої позивач в порушення статті 134 ЦПК України не подав разом з позовною заявою орієнтовного розрахунку судових витрат за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, колегією суддів також не враховуються, оскільки, як вже зазначалось вище, частиною другою статті 134 ЦПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Доводи апеляційної на те, що суд першої інстанції під час вирішення питання про ухвалення додаткового рішення не врахував скан-копію клопотання представника позивача - адвоката Цоя Д.С. про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, яке було направлено на офіційну електронну пошту суду, є безпідставними, адже згідно матеріалів справи копія заяви про ухвалення додаткового рішення була направлена на поштову адресу позивача 16 грудня 2020 року, тоді як скан-копія цього клопотання надійшла до місцевого суду 20 квітня 2021 року, тобто більше ніж через чотири місяці після звернення відповідача до суду щодо розподілу судових витрат та вже після ухвалення додаткового рішення від 16 квітня 2021 року.

При цьому під час перегляду справи в апеляційному порядку стороною позивача не доведено неспівмірності судових витрат, які підлягали розподілу між сторонами, хоча це є її процесуальним обов`язком згідно положень частини п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України.

Крім того, у матеріалах справи відсутні відомості скан-копія клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу була підписана вказаним представником позивача з використанням його електронного цифрового підпису у відповідності до вимог частини першої статті 1 Закону України Про електронні довірчі послуги та частини першої, другої статті 6, частини першої статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , що у свою чергу не давало суду підстав приймати її до розгляду за будь-яких умов.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення з ТОВ Олійникова Слобода на користь ТОВ Агрокомплекс Узин судових витрат на професійну правничу допомогуу розмірі 15 500 грн в даній справіухвалено в межах заявлених сторонами вимог, відповідно положень матеріального та процесуального законодавства і підстав для його скасування не вбачається.

У частинах першій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України у пункті 22 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір.

З огляду на те, що судове рішення оскаржувалося тільки в частині розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосувалося предмету спору по суті, то судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтею 141 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.

Натомість у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. просила стягнути з ТОВ Олійникова Слобода на користь цього відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн.

На підтвердження вказаних вимог представник відповідача надала належним чином засвідчені копії: договору про надання правової допомоги № 19/21 від 4 лютого 2021 року, укладеного між укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Марценюк Л.А.; додатку № 1 до цього договору від 4 лютого 2021 року із установленим розміром винагороди по кожному виду послуг (робіт), які будуть надаватися; акту виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 25 червня 2021 року до договору про надання правової допомоги; ордеру на надання правничої (правової) допомоги, в числі у Київському апеляційному суді серії АІ № 1086200 від 5 лютого 2021 року; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8616/10 від 27 грудня 2019 року, а також оригінал товарного чека № 67 від 25 червня 2021 року на суму 5 000 грн.

У відповідності до пункту 2 акту виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 25 червня 2021 року до договору про надання правової допомоги № 19/21 від 4 лютого 2021 року за надання послуг клієнт сплачує адвокату винагороду у розмірі 5 000 грн - гонорар адвоката за надані послуги (консультація, складанні відзиву, участь в судовому засіданні), та 5 000 грн - гонорар успіху відповідно до пункту 4.2. договору, який клієнт зобов`язується сплатити протягом 10 днів з моменту прийняття рішення на його користь.

Згідно із вимогами пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначене також узгоджується з правовими висновками, наведеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 липня 2020 року у справі № 909/452/19, від 17 серпня 2020 року у справі № 925/1067/19, від 19 серпня 2020 року у справі № 910/6029/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 904/4387/19, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19).

Зважаючи на викладене та оцінивши додані до відзиву письмові докази в розрізі вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України, колегія суддів вважає, що представником відповідача частково доведено понесення витрат за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню з ТОВ Олійникова Слобода на користь ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга позивача залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Дослідивши вид, вартість, обсяг і перелік наданих адвокатом Марценюк Л.А. послуг та виконаних робіт, зважаючи на складність справи та зміст детального опису виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, ціну позову, категорію та значення апеляційного перегляду додаткового рішення для ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції є обґрунтованою тільки у розмірі 5 000 грн та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушений був понести цей відповідачу справі.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, вимоги про стягнення з позивача 5 000 грн, які представник відповідача позиціонує як гонорар успіху адвоката відповідно до умов договору про надання правової допомоги (пункт 4.2.), що має бути сплачений останнім адвокату після прийняття постанови судом другої інстанції, є безпідставними, оскільки ані додаткове рішення суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного перегляду, ані постанова апеляційного суду не ухвалювалося судами на користь ОСОБА_1 , а стосувалися процесуальних прав та обов`язків позивача ТОВ Олійникова Слобода та іншого відповідача ТОВ Агрокомплекс Узин щодо розподілу понесених судових витрат на правничу допомогу.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху . ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху , ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху , у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, фінансового стану і статусу обох сторін,стягнення судових витрат, понесених відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн є пропорційним, розумним та справедливим, яке при цьому не порушуватиме права відповідача на отримання коштів, які були вже ним затрачені з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода залишити без задоволення, а додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2021 року - без змін.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода на користь ОСОБА_1 5 000 грн (п 'ять тисяч гривень) у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній