Постанова

від 18.08.2021 по справі 910/6271/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2021 р. Справа№ 910/6271/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Кропивної Л.В.

Зубець Л.П.

при секретарі Гуцал О.В.

за участю представників зазначених в протоколі від 18.08.2021р.

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Державного підприємства "Укрмедпроектбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2020р.

у справі № 910/6271/17 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Укрмедпроектбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство охорони здоров`я України

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

18.04.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" про визнання недійсним Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 (на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України).

Позовна заява обґрунтована тим, що: 1) 24.12.2015 відповідач з державного бюджету від Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" отримав 78 786 008,00 грн, однак ці кошти було перераховано всупереч нормам бюджетного законодавства, що підтверджується актом Державної аудиторської служби України від 10.08.2016 № 04-21/2; 2) станом на дату отримання бюджетних коштів і до моменту перерахування коштів за оспорюваним договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" не мало фінансових ресурсів для надання фінансової допомоги, отже, спірна фінансова допомога була перерахована за рахунок безпідставно (незаконно) одержаних бюджетних коштів, що підтверджується відомостями, наданими Публічним акціонерним товариством "Євробанк"; 3) всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2011 № 809, Договір № 29/12-15 не погоджувався ані уповноваженим органом управління позивача, ані Міністерством фінансів України. Свідоме уникнення погодження договору пояснюється тим, що при перевірці документів перед укладенням договору стало б зрозуміло, що надається фінансова допомога бюджетними коштами; 4) за своєю правовою природою оспорюваний договір не може вважатися фінансовою допомогою, адже у позивача фактично не відбулося поповнення обігових коштів, так як йому перераховано його ж кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2017 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство охорони здоров`я України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2017, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі №910/6271/17, відмовлено у позові Державного підприємства "Укрмедпроектбуд".

Постановою Верховного Суду від 14.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 у справі №910/6271/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Зазначену постанову аргументовано тим, що, здійснюючи розгляд справи, суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили: 1) чи мало місце погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, на укладення оспорюваного договору, як того вимагають норми частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та пункту 2 Порядку № 809; 2) чи відповідає укладення оспорюваного договору меті вказаних норм щодо контролю залучених позик та чи не допущено у даному випадку зловживань в державному секторі економіки; 3) з якою метою позивач брав позику за оспорюваним договором та чи не суперечить ця мета інтересам держави і суспільства, а якщо суперечить, то чи був умисел в обох сторін чи в якої з них; 4) на що фактично позивачем були використано кошти, які отримано за оспорюваним договором і чи таке використання не суперечить інтересам держави і суспільства, а якщо суперечить, то чи був умисел в обох сторін чи в якої з них.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2018, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №910/6271/17, позов Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" задоволено; визнано недійсним Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015.

Постановою Верховного суду від 16.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №910/6271/17 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у справі №910/6271/17 відмовлено у позові.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Укрмедпроектбуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у справі №910/6271/17 скасувати та ухвалити нове рішення в справі №910/6271/17, яким визнати договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2016 року недійсним як такий, що укладений з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2021 року, апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Зубець Л.П., Поляк О.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у справі №910/6271/17, розгляд справи призначено на 17.02.2021 року.

11.02.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 року оголошено перерву по справі на 03.03.2021 року.

01.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у справі №910/6271/17 без змін.

02.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про перерву у справі.

Розпорядження № 09.1-08/868/21 Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 р., у зв`язку з перебуванням судді Поляк О.І. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/6271/17.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 р апеляційну скаргу у справі №910/6271/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Зубець Л.П., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 року прийнято справу №910/6271/17 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Владимиренко С.В. Розгляд справи №910/6271/17 призначено на 24.03.2021 року.

16.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

23.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про оголошення перерви у справі.

24.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Розпорядження № 09.1-08/1166/21 Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 р., у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. на лікарняному призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/6271/17.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 р апеляційну скаргу у справі №910/6271/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Зубець Л.П.., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 року прийнято справу №910/6271/17 до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Майданевич А.Г. Розгляд справи №910/6271/17 призначено на 15.04.2021 року.

31.03.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

08.04.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 року оголошено перерву у судовому засіданні до 22.04.2021 року.

21.04.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

Розпорядження № 09.1-08/1658/21 Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 р., у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/6271/17.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 р апеляційну скаргу у справі №910/6271/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Зубець Л.П., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 року прийнято справу №910/6271/17 до провадження колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Кропивна Л.В. Розгляд справи №910/6271/17 призначено на 19.05.2021 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 року оголошено перерву у судовому засіданні до 23.06.2021 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 року оголошено перерву у судовому засіданні до 07.07.2021 р.

07.07.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про оголошення перерви у справі та додаткові пояснення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 року оголошено перерву у судовому засіданні до 18.08.2021 р.

11.08.2021 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Представники позивача та третьої особи підтримали клопотання про зупинення провадження по справі № 910/6271/17 та просили суд його задовольнити.

Обгрунтовуючи своє клопотання про зупинення провадження у справі позивач зазначив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021р. у справі № 910/10569/21 за позовом Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" про визнання недійсним поворотної безвідсоткової фінансової допомоги недійсним, відкрито провадження у справі № 910/10569/21.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти клопотання про зупинення провадження у справі та просив суд відмовити в задоволенні даного клопотання.

За результатами розгляду клопотання відповідача про зупинення розгляду справи до вирішення іншої справи за № 910/10569/21 колегія суддів дійшла висновку відмовити у його задоволенні, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так як спір виник після винесення рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/6271/170 від 15.12.2020р., колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача та зупинення провадження у даній справі.

Представники позивача та третьої особи у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, просили суд її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 року у справі №910/6271/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у поясненнях, наданих у судовому засіданні, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як таке, що прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

29.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" (надавач) та Державним підприємством "Укрмедпроектбуд" (отримувач) було укладено Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15, відповідно до пункту 1.1 якого надавач в порядку та на умовах, визначених цим договором, надає отримувачу поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, а останній зобов`язується прийняти поворотну фінансову допомогу у встановлені договором строки.

Згідно з пунктом 2.1 Договору поворотною фінансовою допомогою за цим договором є сума коштів у розмірі 62000000,00 грн.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору поворотна фінансова допомога надається надавачем отримувачу в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок отримувача впродовж п`яти банківських днів з моменту підписання цього договору. Фінансова допомога надається на безоплатній основі.

Пунктами 4.1, 4.2 Договору сторони передбачили термін, на який надавач надає поворотну фінансову допомогу отримувачу, до 31.12.2017. Строк користування поворотною фінансовою допомогою може бути продовжений за згодою сторін, що оформлюється письмовими додатковими угодами до цього Договору.

У пунктах 5.1, 5.2 Договору сторони передбачили, що отримувач повертає надавачу поворотну фінансову допомогу у термін, передбачений у пункті 4.1. договору. Поворотна фінансова допомога повертається в безготівковому порядку на підставі платіжного доручення шляхом перерахування отримувачем грошових коштів на банківський рахунок надавача.

Згідно з пунктом 5.4 Договору поворотна фінансова допомога вважається повернутою отримувачем надавачу в день зарахування грошових коштів на банківський рахунок надавача.

Відповідно до пункту 12.4 Договору термін дії договору починається з дня його підписання сторонами і закінчується після повного виконання отримувачем зобов`язань перед надавачем щодо повернення фінансової допомоги.

14.01.2016 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору №29/12-15 від 29.12.2015, відповідно до якої сторони дійшли згоди внести зміни до пунктів 4.1 та 4.2 розділу 4 Договору, виклавши їх в наступній редакції: " 4.1. Термін, на який надавач надає поворотну фінансову допомогу отримувачу, встановлюється до 31.12.2017 року. Надавач має право в односторонньому порядку вимагати від отримувача дострокового повернення поворотної фінансової допомоги, за умови надання надавачу відповідної письмової вимоги не менше як за 5 (п`ять) календарних днів до дати такого дострокового повернення поворотної фінансової допомоги. В разі отримання вимоги про дострокове повернення поворотної фінансової допомоги, отримувач зобов`язаний повернути надавачу вказаний у вимозі обсяг поворотної фінансової допомоги протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання відповідної вимоги."; "4.2 Строк користування поворотною фінансовою допомогою може бути продовжений або зменшений за згодою сторін, що оформлюється письмовими додатковими угодами до цього договору. Строк користування поворотною фінансовою допомогою може бути достроково зменшений, в разі отримання від надавача письмової вимоги про дострокове повернення поворотної фінансової допомоги, в порядку визначеному п. 4.1. Договору.".

Крім того, додатковою угодою №1 до Договору від 14.01.2016 сторони доповнили договір пунктом 5.5, відповідно до якого отримувач на першу вимогу надавача зобов`язувався протягом 5 (п`яти) календарних днів повернути всю суму коштів, визначену пунктом 2.1 Договору.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 24.12.2015 позивачем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" у ПАТ "Євробанк" були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 78786098,00 грн. згідно платіжних доручень №17 від 22.12.2015 на суму 2345669,66 грн., №18 від 22.12.2015 на суму 1715985,94 грн., №20 від 22.12.2015 на суму 70429419,31 грн., №22 від 22.12.2015 на суму 4093099,09 грн., №24 від 22.12.2015 на суму 201924,00 грн. (призначення платежу - 2301810, 3210, ПКД Р БудСЛДК НДСЛ "Охматдит", Договір №2011/5 від 16.08.2011, Договір №2012/5 від 29.12.2015, Договір №2013/7 від 31.12.2013, Договір №2013/2-1 від 01.07.2013).

30.12.2015 відповідачем зі свого рахунку у ПАТ "Євробанк" були перераховані позивачу грошові кошти у загальному розмірі 62000000,00 грн. за спірним Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15, що підтверджується випискою ПАТ "Євробанк", доданою позивачем до позовної заяви.

У подальшому частину із перерахованих позивачу коштів, а саме у сумі 59830000 грн було перераховано на депозитний рахунок, відкритий Державним підприємством "Укрмедпроектбуд" у ПАТ "Промінвестбанк".

В акті ревізії №04-21/2 фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" за 2015 рік та завершений місяць 2016 року, а також окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.01.2011 по завершений місяць 2016 року, складеному 10.08.2016 Державною аудиторською службою України, зазначено про факт нецільового використання бюджетних коштів в частині витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають напряму використання бюджетних коштів, визначеному у паспорті бюджетної програми на 2015 рік Міністерства охорони здоров`я України за КПКВК 2301810 "Будівництво сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит", а саме погашення заборгованості за бюджетними зобов`язаннями, узятими на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які виникли за виконаними у минулих бюджетних періодах (2011- 2014 роки) роботами з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" на загальну суму 80822992,49 грн, в тому числі: за виконані ТОВ "Укрпрофмед" роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" на суму 78786008 грн та за витратами по утриманню служби замовника ДП "Укрмедпроектбуд" на суму 2036984,49 грн, за відсутності цього напряму використання бюджетних коштів у паспорті бюджетної програми на 2015 рік.

У рамках кримінального провадження № 12014100000000365 ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 11-сс/796/626/2016 на грошові кошти у сумі 59830000,00 грн, які знаходилися на депозитному рахунку Державного підприємства "Укрмедпроектбуд", відкритому у ПАТ "Промінвестбанк", та ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.02.2016 у справі № 757/5236/16-к на грошові кошти у сумі 2170000,00 грн, які знаходилися на рахунку, відкритому у ПАТ "Промінвестбанк", було накладено арешт і заборонено використання та розпорядження цими коштами.

У подальшому ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.04.2016 у справі № 757/15263/16-к скасовано накладений 09.02.2016 арешт на банківський рахунок, відкритий Державним підприємством "Укрмедпроектбуд", у частині видаткових операцій щодо сплати заробітної плати та обов`язкових платежів до Державного бюджету України зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.01.2017 у справі №757/2388/17-к скасовано накладений ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 11-сс/796/626/2016 арешт на грошові кошти в сумі 59830000,00 грн, з метою перерахування цих коштів до Державного бюджету України.

27.01.2017 кошти у сумі 59830000,00 грн було повернуто до бюджету на підставі платіжного доручення від 18.01.2017 № 176.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/13201/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017, відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" про визнання Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 удаваним правочином.

Листом від 30.08.2017 № 12010-04-10/23362, адресованим ДП "Укрмедпроектбуд", Міністерство фінансів України повідомило, що позивач не звертався до Мінфіну по питанню погодження договору № 29/12-15 відповідно до вимог Порядку № 809.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що: 1) 24.12.2015 відповідач з державного бюджету від Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" отримав 78786008,00 грн, однак ці кошти було перераховано всупереч нормам бюджетного законодавства, що підтверджується актом Державної аудиторської служби України від 10.08.2016 № 04-21/2; 2) станом на дату отримання бюджетних коштів і до моменту перерахування коштів за оспорюваним договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" не мало фінансових ресурсів для надання фінансової допомоги, отже, спірна фінансова допомога була перерахована за рахунок безпідставно (незаконно) одержаних бюджетних коштів, що підтверджується відомостями, наданими Публічним акціонерним товариством "Євробанк"; 3) всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2011 № 809, Договір № 29/12-15 не погоджувався ані уповноваженим органом управління позивача, ані Міністерством фінансів України. Свідоме уникнення погодження договору пояснюється тим, що при перевірці документів перед укладенням договору стало б зрозуміло, що надається фінансова допомога бюджетними коштами; 4) за своєю правовою природою оспорюваний договір не може вважатися фінансовою допомогою, адже у позивача фактично не відбулося поповнення обігових коштів, так як йому перераховано його ж кошти.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що судами у справі №910/13201/16 досліджено правову природу грошових коштів - 78786008,00 грн. та встановлено, що вказані кошти було перераховано на підставі договору №2011/5 на розроблення проектно-кошторисної документації та інженерної підготовки будівельного майданчика на території Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" від 16.08.2011, додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4, 5 до вказаного договору, договору №2013/7 на роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" від 31.12.2013, додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4, актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року, актів приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 року.

Крім того, відповідач вказав на те, що наявність кримінального провадження №12014100000000365 не є належним доказом у розумінні Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, позивачем не наведено та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що укладений договір був спрямований на завдання шкоди державі, в чому саме полягав намір сторін порушити інтереси держави або суспільства, які саме інтереси держави або суспільства було порушено сторонами внаслідок укладення та виконання оспорюваного договору та в чому саме полягає таке порушення, якій особі було завдано шкоди та не доведено сам факт завдання шкоди. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає зміст (предмет) і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову.

Як зазначено судом, предметом позову у даній справі є визнання недійсним Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015.

Як зазначалось вище, підстави позову були викладені позивачем у заявах по суті справи, а саме: 1) 24.12.2015 відповідач з державного бюджету від Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" отримав 78786008,00 грн, однак ці кошти було перераховано всупереч нормам бюджетного законодавства, що підтверджується актом Державної аудиторської служби України від 10.08.2016 № 04-21/2; 2) станом на дату отримання бюджетних коштів і до моменту перерахування коштів за оспорюваним договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" не мало фінансових ресурсів для надання фінансової допомоги, отже, спірна фінансова допомога була перерахована за рахунок безпідставно (незаконно) одержаних бюджетних коштів, що підтверджується відомостями, наданими Публічним акціонерним товариством "Євробанк"; 3) всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2011 № 809, Договір № 29/12-15 не погоджувався ані уповноваженим органом управління позивача, ані Міністерством фінансів України. Свідоме уникнення погодження договору пояснюється тим, що при перевірці документів перед укладенням договору стало б зрозуміло, що надається фінансова допомога бюджетними коштами; 4) за своєю правовою природою оспорюваний договір не може вважатися фінансовою допомогою, адже у позивача фактично не відбулося поповнення обігових коштів, так як йому перераховано його ж кошти.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2018, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №910/6271/17, позов Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" задоволено; визнано недійсним Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015.

Постановою Верховного суду від 16.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 у справі №910/6271/17 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 вказав на те, що всупереч положенням частини 5 статті 310 і частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України суди під час нового розгляду справи не виконали у повному обсязі вміщених у постанові Верховного Суду від 14.06.2018 вказівок касаційної інстанції щодо необхідності встановлення тих обставин: 1) з якою метою позивач брав позику за оспорюваним договором та чи не суперечить ця мета інтересам держави і суспільства, а якщо суперечить, то чи був умисел в обох сторін чи в якої з них; 2) на що фактично позивачем були використано кошти, які отримано за оспорюваним договором і чи таке використання не суперечить інтересам держави і суспільства, а якщо суперечить, то чи був умисел в обох сторін чи в якої з них, та, як наслідок, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору № 29/12-15 з огляду на таке.

Суди не врахували преюдиціальних обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 910/13201/16, а саме: 24.12.2015 грошові кошти у сумі 78786008 грн були перераховані позивачем на користь відповідача на підставі договорів підряду № 2011/5 і № 2013/7, додаткових угод до них, актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року та за січень 2014 року.

Верховний Суд в контексті підстав для визнання договору недійсним у зв`язку з його укладення з порушенням норм частини 4 статті 67 Господарського кодексу України і пункту 2 Порядку № 809, а саме без погодження Мінфіну, що свідчить про недотримання сторонами встановленого правового порядку здійснення господарської діяльності та вказує на ігнорування повноважень держави щодо управління фінансовими ресурсами державного підприємства) зауважив, що в обґрунтування підстав позову в цій справі позивач послався у позовній заяві саме на укладення оспорюваного договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто нормативно-правовим обґрунтуванням заявленого позову є частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, як вказав Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17, неотримання відповідної згоди на укладення договору може бути окремою підставою позову.

Також, Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 зазначив, що норми частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та пункту 2 Порядку № 809, на відміну від положень не передбачають, що наслідком їх недотримання (в частині попереднього погодження проекту договору з уповноваженим державним органом) є недійсність такого договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в якості нормативно-правового обґрунтування підстав поданого позову, передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

У частині 3 статті 5 Господарського кодексу України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень №17 від 22.12.2015 на суму 2345669,66 грн., №18 від 22.12.2015 на суму 1715985,94 грн., №20 від 22.12.2015 на суму 70429419,31 грн., №22 від 22.12.2015 на суму 4093099,09 грн., №24 від 22.12.2015 на суму 201924,00 грн., на підставі яких позивач перерахував на рахунок відповідача у ПАТ КБ "Євробанк" грошові кошти в загальному розмірі 78786008,00 грн., частина яких (62000000,00 грн.) в подальшому, як стверджує позивач, і була повернута йому згідно умов спірного Договору під виглядом фінансової допомоги.

Відповідач, стверджує, що бюджетні кошти у сумі 78786008,00 грн. були отримані ним у якості оплат за виконані роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит".

Судом встановлено, що у липні 2016 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 удаваним правочином (справа №910/13201/16).

Позов у справі №910/13201/16 мотивовано тим, що при перерахуванні коштів начебто фінансової допомоги за спірним Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 насправді між сторонами вчинялась інша дія - часткове повернення бюджетних коштів, щодо яких наразі триває досудове розслідування за частиною 2 статті 210 Кримінального кодексу України, за фактом нецільового використання бюджетних коштів.

Як зазначає позивач у справі №910/13201/16, Головним управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадження №12016000000000031 від 28.01.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбачено частиною 2 статті 210 Кримінального кодексу України, за фактом нецільового використання бюджетних коштів службовими особами ДП "Укрмедпроетбуд".

За твердженнями позивача, вказаним вище досудовим розслідуванням встановлено, що 24.12.2015 службовими особами позивача було перераховано відповідачеві бюджетні кошти в сумі 78786008 грн. Виходячи із позиції слідства, зазначені бюджетні кошти (78786008 грн.) не були передбачені відповідним паспортом бюджетної програми (відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 29.12.2002 №1098 "Про паспорти бюджетних програм"). При цьому, як вважає слідство в кримінальному провадженні №12016000000000031 від 28.01.2016, оплата 78786008 грн. є нецільовим використанням бюджетних коштів, що зумовлює настання відповідальності в рамках частини 2 статті 210 Кримінального кодексу України.

30.12.2015, як зазначав позивач у справі №910/13201/16, відповідач частково повернув позивачеві згадані вище бюджетні кошти під видом тимчасової поворотної фінансової допомоги в сумі 62000000,00 грн. за Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015.

Отже, як вважає позивач у справі №910/13201/16, сплачуючи 62000000,00 грн. під видом фінансової допомоги відповідач насправді здійснив часткове повернення незаконно (як вважає слідство) перерахованих йому позивачем бюджетних коштів в розмірі 78786008 грн.

З огляду на зазначене, позивач у справі №910/13201/16 стверджував, що за Договором не виникало жодних зобов`язань позивача про повернення коштів спірної фінансової допомоги, а Договір є удаваним правочином, у зв`язку з чим до спірних відносин сторін не можуть застосовуватись положення Цивільного кодексу України про позику, натомість, враховуючи безпідставність перерахування відповідачеві 78786008 грн., застосуванню підлягають приписи глави 83 Цивільного кодексу України (набуття майна без правової підстави).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі №910/13201/16, яке залишене буз змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2017 у справі №910/13201/16, відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства "Укрмедпроектбуд".

Судами у справі №910/13201/16 було встановлено, що позивачем було надано належним чином засвідчені копії договору №2011/5 на розроблення проектно-кошторисної документації та інженерної підготовки будівельного майданчика на території національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" від 16.08.2011 р., додаткових угод №1, №2, №3, №4, №5 до вказаного договору, договору №2013/7 на роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" від 31.12.2013 р., додаткових угод №1, №2, №3, №4, актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 р., актів приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 р.

Суди дійшли висновку, що перерахування грошових коштів - 78786008 грн. було здійснено на виконання вищевказаних договорів та на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Судове рішення у справі № 910/13201/16, яке набрало чнності та є остаточним, не може бути поставлено під сумнів.

Про це, зокрема, наголосив Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17, якою дану справу було передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Таким чином, обставини, встановлені судами у справі №910/13201/16 стосовно того, грошові кошти у розмірі 78786008 грн. були перераховані відповідачу на виконання договору №2011/5 на розроблення проектно-кошторисної документації та інженерної підготовки будівельного майданчика на території національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" від 16.08.2011 р., додаткових угод №1, №2, №3, №4, №5 до вказаного договору, договору №2013/7 на роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" від 31.12.2013 р., додаткових угод №1, №2, №3, №4, актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 р., актів приймання виконаних будівельних робіт за січень 2014 р, не потребують доказування при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (наведену правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12).

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з окремим позовом про визнання недійсними договорів підряду № 2011/5 і № 2013/7, як укладених з порушенням норм бюджетного законодавства щодо цільового використання бюджетних коштів.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає необгрунтованими та недоведеними доводи позивача про те, що позику за Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 було надано не власними коштами відповідача, а бюджетними коштами.

Також, суд вважає неспроможними доводи позивача відносно того, що оскільки станом на 24.12.2015 (дата отримання відповідачем від позивача грошових коштів у сумі 78786008,00 грн) на рахунку відповідача, відкритому в ПАТ КБ "Євробанк", були відсутні грошові кошти, а після цього відповідач надав позивачу позику у сумі 62000000,00 грн, то надання позики фактично відбулось бюджетними коштами (коштами позивача).

Щодо доводів позивача про нецільове використання бюджетних коштів, що підтверджується актом Державної аудиторської служби України від 10.08.2016 №04-21/2, суд зазначає наступне.

За змістом статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, дотриманням бюджетного законодавства. Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України, пунктом 3 якого серед основних завдань служби визначено: реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 затверджено Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, згідно пункту 2 якого інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Акт ревізії - документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати (пункт 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами).

Державна аудиторська служба України є тим органом, що уповноважений надавати оцінку використання бюджетним коштам, у тому числі встановлювати їх нецільове використання.

Так, в акті ревізії від 10.08.2016 №04-21/2 фінансово-господарської діяльності ДП "Укрмедпроектбуд" за 2015 рік та завершений місяць 2016 року, а також окремих питань фінансово-господарської діяльності підприємства за період з 01.01.2011 по завершений місяць 2016 року, Державна аудиторська служба України дійшла висновку та встановила факт нецільового використання бюджетних коштів в частині витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають напряму використання бюджетних коштів, визначеному у паспорті бюджетної програми на 2015 рік Міністерства охорони здоров`я України за КПКВК 2301810 "Будівництво сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит", а саме погашення заборгованості за бюджетними зобов`язаннями, узятими на облік органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, які виникли за виконаними у минулих бюджетних періодах (2011-2014 роки) роботами з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" на загальну суму 80822992,49 грн, в тому числі: на суму 78786008,00 грн за виконані ТОВ "Укрпрофмед" роботи з будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" та за витратами по утриманню служби замовника ДП "Укрмедпроектбуд" на суму 2036984,49 грн, за відсутності цього напряму використання бюджетних коштів у паспорті бюджетної програми на 2015 рік.

Крім цього, стосовно нецільового використання бюджетних коштів в розмірі 78786008,00 грн., перерахованих 24.12.2015 відповідачу, відкрито кримінальне провадження №12014100000000365 (раніше мало №12015000000000031) за частиною 2 статті 210 Кримінального кодексу України, за фактом нецільового використання бюджетних коштів службовими особами ДП "Укрмедпроектбуд".

Суд зазначає, що за своїми правовими наслідками акт ревізії лише фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Як вже вказано вище, стосовно нецільового використання позивачем бюджетних коштів в розмірі 78786008,00 грн., перерахованих 24.12.2015 відповідачу, було відкрито кримінальне провадження №12014100000000365.

Щодо посилання позивача на матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014100000000365, відкритого за фактом нецільового використання бюджетних коштів службовими особами ДП "Укрмедпроектбуд", зокрема на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29.02.2016 у справі № 11-сс/796/626/2016 і ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09.02.2016 у справі № 757/5236/16-к, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, в силу положень ст. 62 Конституції України, ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, вказані ухвали, на відміну від вироку суду в кримінальному провадженні, не є належними і допустимими доказами у цій справі (схожу правову позицію наведено у пункті 5.14 постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 908/2394/16, де, зокрема, зазначено, що сам факт перебування в провадженні кримінальної справи, порушеної у відношенні посадових осіб не може бути правовою підставою для визнання недійсним спірного договору позики в силу наведених норм права).

Верховний Суд, направляючи справу №910/6271/17 на новий розгляд, зазначив, зокрема, що судам при новому розгляді слід дослідити, на що фактично позивачем були використані кошти, отримані згідно оспорюваного договору, а саме: 1) з якою метою позивач брав позику за оспорюваним договором та чи не суперечить ця мета інтересам держави і суспільства, а якщо суперечить, то чи був умисел в обох сторін чи в якої з них; 2) на що фактично позивачем були використано кошти, які отримано за оспорюваним договором і чи таке використання не суперечить інтересам держави і суспільства, а якщо суперечить, то чи був умисел в обох сторін чи в якої з них, та, як наслідок, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору № 29/12-15 з огляду на таке.

Суд зазначає, що умови спірного Договору не містили положень стосовно того, з якою метою залучалися такі кошти, необхідність їх залучення, напрями їх використання позивачем.

Під час розгляду даної справи позивач неодноразово у письмових поясненнях зазначав, що була відсутня необхідність в отриманні від відповідача грошових коштів за Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015.

Судом встановлено, що в рамках вказаного кримінального провадження ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.02.2016 у справі №11-сс/796/626/2016 на грошові кошти в розмірі 59830000,00 грн, які знаходились на депозитному рахунку ДП "Укрмедпроектбуд" у ПАТ "Промінвестбанк", та ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.02.2016 у справі №757/5236/16-к на грошові кошти в сумі 2170000,00 грн, які знаходились на рахунку відкритому у ПАТ "Промінвестбанк", було накладено арешт та заборонено використання та розпорядження цими коштами.

У подальшому ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.01.2016 у справі №757/15236/16-к скасовано накладений 09.02.2016 на грошові кошти сумі 2170000,00 грн арешт в частині видаткових операцій щодо сплати заробітної плати та обов`язкових платежів до Державного бюджету України зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26.01.2017 у справі №757/2388/17-к скасовано арешт, накладений ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29.02.2016 у справі №11-сс/796/626/2016 на грошові кошти в розмірі 59830000,00 грн, з метою перерахування таких коштів до Державного бюджету України.

Матеріалами справи підтверджується, що 27.01.2017 кошти у розмірі 59830000,00 грн на підставі платіжного доручення від 18.01.2017 №176 були повернуті до бюджету (Банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві).

Таким чином, 27.01.2017 більшу частину позичених позивачу грошових коштів (у сумі 59830000 грн) було повернуто до Державного бюджету України, а іншу частину (у сумі 2170000 грн) використано на виплату заробітної плати працівникам позивача та сплату податків і обов`язкових платежів до Державного бюджету України.

Що стосується доводів позивача, що всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2011 № 809, Договір № 29/12-15 не погоджувався ані уповноваженим органом управління позивача, ані Міністерством фінансів України (свідоме уникнення погодження договору пояснюється тим, що при перевірці документів перед укладенням договору стало б зрозуміло, що надається фінансова допомога бюджетними коштами), суд зазначає наступне.

Згідно частини 4 статті 67 Господарського кодексу України державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 №809 затверджено Порядок погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями (далі, Порядок).

Згідно пункту 2 Порядку в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору, залучення підприємством кредиту (позики), надання гарантій або поруки за таким зобов`язанням погоджується: Мінфіном - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик); органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю (далі - уповноважений орган), - щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).

За змістом пункту 3 Порядку для погодження залучення підприємством кредиту (позики), підприємство подає Мінфіну або уповноваженому органу заяву, до якої додаються: у разі погодження залучення кредиту (позики), зокрема, проект кредитного договору (договору позики, проспекту емісії або рішення про закрите (приватне) розміщення облігацій підприємства, а в разі надання повноважень щодо залучення кредиту (позики) - також проект відповідного договору), який зокрема: повинен передбачати напрями використання залучених коштів, що відповідають визначеній установчими документами меті діяльності підприємства, плату за користування кредитом (позикою), яка відповідає тій, що склалася на ринку фінансових послуг на момент подання заяви, а також право підприємства на дострокове виконання зобов`язань за кредитом (позикою); не може передбачати дострокове виконання зобов`язань за кредитом (позикою) з ініціативи кредитора із необґрунтованими фінансовими втратами (за винятком здійснення запозичення у формі випуску облігацій підприємства), неконкурентний спосіб переходу права власності на майно підприємства, а також не повинен містити положень щодо обов`язкового дострокового виконання зобов`язань на вимогу кредитора (інвестора) у разі зниження кредитного рейтингу України та/або підприємства; довідки про відсутність (наявність) заборгованості із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), видані відповідними органами державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; результати аналізу фінансово-господарської діяльності за попередній рік, а також показники господарської діяльності та розвитку підприємства в поточному і плановому роках, підготовлені відповідно до методики аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки, затвердженої Мінфіном.

У пункті 4 Порядку визначено, що Мінфін або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов`язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству.

Відповідно до пункту 7 Порядку зміни до кредитного договору (договору позики), договору поруки або договору про надання гарантії, а також до умов розміщення облігацій підприємства щодо мети, обсягу і строку залучення кредиту (позики), виду забезпечення виконання зобов`язань, плати за користування кредитом (позикою), обов`язків, прав та відповідальності сторін, а також реструктуризації боргових зобов`язань за кредитами (позиками) підлягають погодженню з Мінфіном або уповноваженим органом відповідно до цього Порядку шляхом подання техніко-економічного обґрунтування необхідності внесення таких змін.

З огляду на ще, що оспорюваний Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 за своєю правовою природою є договором позики, він підлягає правовому регулюванню нормами, що регулюють порядок укладення, виконання та розірвання договорів позики, і, з огляду на суб`єктний склад Договору, а саме те, що отримувачем позики виступало державне підприємство, сторони при його укладенні мали керуватися, у тому числі, положеннями вищевказаного Порядку в частині погодження такого договору відповідними органами державної влади.

Суд зазначає, що ні позивач, ні відповідач не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання вимог вказаного Порядку та отримання погодження на укладення як спірного договору, так і додаткової угоди до нього від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику - Міністерства фінансів України.

При цьому, у матеріалах справи наявний лист Міністерства фінансів України від 30.08.2017 №12010-04-10/23362, адресований ДП "Укрмедпроектбуд", у якому Мінфін повідомляє, що ДП "Укрмедпроектбуд" за погодженням у відповідності до Порядку до нього не зверталось.

Отже, при укладенні спірного Договору поворотної фінансової допомоги не було дотримано частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та пункту 2 Порядку, що свідчить про недотримання сторонами встановленого правового порядку здійснення господарської діяльності.

Що стосується тверджень позивача відносно того, що він звертався до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

У березні 2018 року Державне підприємство "Укрмедпроектбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійним Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015 (справа №910/3071/18).

Позовом у справі №910/3071/18 було обґрунтовано тим, що відповідачем було надано позивачу фінансову допомогу за рахунок бюджетних коштів самого позивача, які були перераховані Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрпрофмед" всупереч бюджетному законодавству; станом на дату укладення оспорюваного договору у відповідача не було фінансових ресурсів для надання фінансової допомоги позивачу; спірний договір укладено без погодження Міністерства фінансів України, тобто всупереч Порядку залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов`язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №809 від 15.06.2011.

У зв`язку з наведеним, позивач у справі №910/3071/18 на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України просив суд визнати вказаний правочин недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2018, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 та постановою Верховного Суду від 17.07.2018, закрито провадження у справі №910/3071/18 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд повторно зазначає, що нормативно-правовим обґрунтуванням позову (підставами позову) позивачем визначає норми ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 викладено висновок, який відповідно до ч. 5 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України, є обов`язковим для суду першої інстанції під час нового розгляду даної справи.

Верховний Суд зауважив, що в обґрунтування підстав позову в цій справі позивач послався у позовній заяві саме на укладення оспорюваного договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто нормативно-правовим обґрунтуванням заявленого позову є частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, як вказав Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17, неотримання відповідної згоди на укладення договору може бути окремою підставою позову.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 16.06.2020 у справі №910/6271/17 зазначив, що норми частини 4 статті 67 Господарського кодексу України та пункту 2 Порядку № 809, на відміну від положень не передбачають, що наслідком їх недотримання (в частині попереднього погодження проекту договору з уповноваженим державним органом) є недійсність такого договору.

Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що порушення порядку погодження укладення оспорюваного договору не свідчать про суперечність його мети інтересам держави і суспільства (схожу правову позицію наведено у пункті 5.15 постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 908/2394/16).

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач (Державне підприємство "Укрмедпроектбуд") не позбавлено права звернутися до суду з окремим позовом про визнання недійсним Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №29/12-15 від 29.12.2015, визначивши підстави позову, відмінні від визначених позивачем у даній справі (ст. 228 Цивільного кодексу України).

З клопотання про зупинення провадження у справі, (арк. 176 т. 10), вбачається, що позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 29.12.2015р. № 29/12-15 недійсним, на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України, що свідчить про бачення позивачем порушень при укладенні зазначеної угоди вимог Закону.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Суд зазначає, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У наукових працях зазначається, що поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутності підстав для задоволення позовних Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", оскільки враховуючи визначені позивачем підстави позову, оцінку яких надано судом в контексті ст. 228 Цивільного кодексу України, позивачем належними та допустими доказами не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, наявність протиправних наслідків цього договору, а також вину сторін у формі умислу. Також, позивачем не обґрунтовано спрямованість та відповідність оспорюваного договору переліченим вище ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Державне підприємство "Укрмедпроектбуд".

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Укрмедпроектбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 15.12.2020 р. у справі № 910/6271/17 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Укрмедпроектбуд".

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2021р., в зв`язку з виходом колегії суддів Мартюк А.І., Алданової С.О та Зубець Л.П. з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.В. Кропивна

Л.П. Зубець