Постанова

від 20.09.2021 по справі 902/116/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

20 вересня 2021 року Справа № 902/116/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Олійник Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни

на рішення Господарського суду Вінницької області від 02.07.2021

(ухвалене о 14:16 год. у м. Вінниця, повний текст складено 08.07.2021)

у справі № 902/116/21 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни

до фізичної особи-підприємця Задворного Олександра Леонтійовича

про стягнення 325 965 грн 54 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Мельничук Б.В.;

від відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Ровна Ірина Василівна звернулася до Господарського суду Вінницької області із позовом до фізичної особи-підприємця Задворного Олександра Леонтійовича про стягнення 325 965 грн 54 коп., з яких: 274 584 грн 80 коп. - заборгованості; 16 664 грн 02 коп. - пені; 34 716 грн 72 коп. - 25% річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № Ки 20/02/19 від 20.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, в зв`язку із чим позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 16 664 грн 02 коп. - пені; 34 716 грн 72 коп. - 25% річних.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 02.07.2021 у справі №902/116/21 було відмовлено в позові фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни до фізичної особи-підприємця Задворного Олександра Леонтійовича про стягнення 325 965 грн 54 коп.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходи з того, що на підтвердження здійснення поставки за Договором № Ки 20/02/19 від 20.02.2019 позивач посилається на видаткові накладні, однак суд встановив, що вони не містять жодних ідентифікуючих ознак осіб, власноручні підписи яких містяться у графі отримувача товару.

Враховуючи інші недоліки документів, котрими позивач обґрунтовує свої вимоги (невідповідність місця поставки товару, відсутність замовлень відповідача), а також те, що відповідач не підтвердив факт отримання товару від позивача та заперечив підписання накладних, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог.

Розглядаючи спірні правовідносин, місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 525, 526, 527, 530, 538, 610, 612, 627, 632, 655, 664, 693, 712 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулася фізична особа-підприємець Ровна Ірина Василівна, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 02.07.2021 у справі № 902/116/21 і ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає таке.

Судом першої інстанції не враховано, що господарські правовідносини позивача і відповідача підтверджуються наданими позивачем доказами, в тому числі видатковими накладними, які оформлено згідно умов Договору та норм чинного законодавства України для ведення господарської діяльності із настанням реальних наслідків, які з них відповідно витікають, а саме: реалізацію продукції, що має цінову визначеність з метою одержання прибутку.

Відповідач визнав правовідносини із позивачем, проте у нього були сумніви щодо суми його заборгованості, а саму наявність заборгованості відповідач не заперечував, у нього були виключно сумніви щодо її розміру.

Позиція суду першої інстанції відносно того, що видаткові накладні не містять жодних ідентифікуючих ознак осіб, власноручні підписи яких містяться у графі отримувача товару суперечить позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19.

Поза увагою суду залишилось те, чи відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" містили наведені видаткові накладні такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", та чи засвідчені ці дані відтиском печаток сторін.

Усі інші вказані судом першої інстанції невідповідності у видаткових накладних ніяким чином не впливають на спірну частину правовідносин, оскільки не скасовують і не піддають сумніву факт виконання позивачем своєї частини зобов`язань.

Відповідач заперечує про справжність його підписів у спірних накладних, однак відповідачем не надано до матеріалів справи належного доказу на підтвердження його сумніву (висновок експерта) або іншого доказу, що встановлював би факт підроблення його підпису в Договорі, а саме вироку суду з кримінальної справи з цього питання.

Крім того, не надано відповідачем жодних інших доказів в підтвердження факту підроблення, а саме звернень відповідача до позивача з вимогами про надання пояснень щодо існування спірного Договору, звернень відповідача до правоохоронних органів з заявами про встановлення ним факту підроблення підпису на Договорі, тощо.

Також, відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за отриманий товар за Договором, 25% річних або будь-яких обґрунтованих заперечень в свій захист.

За наведеного, позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував і належним чином не дослідив докази, надані позивачем, не дав належної оцінки відсутності доказів зі сторони відповідача, порушив матеріальне та процесуальне право та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу позивача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 20.09.2021 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 02.07.2021 у справі № 902/116/21 слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

В судове засідання представник фізичної особи-підприємця Задворного Олександра Леонтійовича не з`явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення, направлене відповідачу (а. с. 148), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 20.02.2019 між фізичною особою-підприємцем Ровною Іриною Василівною (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Задворним Олександром Леонтійовичем (покупець) укладено Договір №Ки 20/02/19 від 20.02.2019 (далі - Договір; а. с. 13-16) за умовами якого постачальник зобов`язався в порядку і терміни, встановлені цим Договором, передати у власність покупцеві товар в певній кількості, відповідної якості, а покупець зобов`язався прийняти товар і сплатити його на умовах, визначених в цьому Договорі.

В п. 1.2. Договору сторони погодили, що кількість і асортимент товару, що поставляється, вказуються в накладній, складеній на підставі замовлення покупця, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Накладні оформляються на кожну партію товару, що поставляється.

За умовами п. 2.4. Договору покупець проводить оплату товару на умовах відстрочення платежу: 45 календарних днів з моменту постачання шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, або іншим прийнятним способом для сторін, який не суперечить законодавству України. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.

Згідно з п. 3.1. Договору постачання кожної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця. Замовлення надаються постачальникові за допомогою зв`язку факсиміле або способами зв`язку, що забезпечують фіксацію тексту і дати замовлення, або іншим способом, прийнятним для сторін. Замовлення повинне містити наступну інформацію: найменування і асортимент, код згідно прайса постачальника товару; кількість товару; адресу складу покупця/постачальника; умови оплати, якщо вони відрізняються від умов, встановлених цим Договором; термін постачання партії товару, якщо він відрізняється від терміну постачання, встановленого цим Договором.

Відповідно до п. 3.2. Договору постачання товару, здійснюється на умовах DDP/EXW, місце доставки - м. Вінниця, Тиврівське шосе, 2 (склад покупця/постачальника) (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "ІНКОТЕРМС 2000", які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору). За домовленістю Сторін, поставка може здійснюватись на інших умовах. Така домовленість оформляється додатковою письмовою угодою до цього Договору.

Згідно із п. 3.3. Договору постачальник зобов`язаний надати належним чином оформлені документи (підписані уповноваженою особою і що скріпляють печаткою постачальника) на товар, що поставляється, відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме: накладну на товар, товарно-транспортну накладну, податкову накладну; документи, підтверджуючі якість товару, що поставляється.

Документи зазначені в пункті 3.3. цього Договору вважаються переданими покупцеві разом з товаром, якщо накладна на передачу товару буде підписана представником покупця без зауважень (обмовки) про відсутність того або іншого документа (п. 3.5. Договору).

Згідно з п. 4.3. Договору зобов`язання по постачанню вважаються виконаними з моменту передачі партії товару покупцеві, що підтверджується накладною (товарно-транспортною накладною), підписаною уповноваженими представниками сторін і необхідними товаросупровідними документами, вказаними в цьому Договорі.

За несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення, а також сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 25 % річних (п. 5.2. Договору).

Як зазначає позивач, нею був постановлений товар для відповідача, на підтвердження чого надала видаткові накладні (а. с. 17-33), а саме:

- №200482431 від 17.04.2019 на суму 38 792 грн 46 коп.;

- №200482427 від 18.04.2019 на суму 13 868 грн 01 коп.;

- №200488406 від 25.04.2019 на суму 38 609 грн 20 коп.;

- №200491347 від 03.05.2019 на суму 21 206 грн 83 коп.;

- №200504672 від 17.05.2019 на суму 108 148 грн 90 коп.;

- №200536289 від 02.07.2019 на суму 9 733 грн 11 коп.;

- №200536296 від 02.07.2019 на суму 27 823 грн 07 коп.;

- №200554252 від 31.07.2019 на суму 16 403 грн 22 коп.

Враховуючи, що відповідач за поставлений товар не розрахувався, позивач звернувся до суд з цим позовом. Також, позивач нарахував відповідачу та заявив до стягнення 16 664 грн 02 коп. - пені; 34 716 грн 72 коп. - 25% річних.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору №Ки 20/02/19 від 20.02.2019, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як зазначено вище, на підтвердження заявленої здійснення поставки та виникнення у відповідача зобов`язань з оплати за посталений позивач посилається видаткові накладні, а саме: №200482431 від 17.04.2019 на суму 38 792 грн 46 коп.; №200482427 від 18.04.2019 на суму 13 868 грн 01 коп.; №200488406 від 25.04.2019 на суму 38 609 грн 20 коп.; №200491347 від 03.05.2019 на суму 21 206 грн 83 коп.; №200504672 від 17.05.2019 на суму 108 148 грн 90 коп.; №200536289 від 02.07.2019 на суму 9 733 грн 11 коп.; №200536296 від 02.07.2019 на суму 27 823 грн 07 коп.; №200554252 від 31.07.2019 на суму 16 403 грн 22 коп.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.5 зазначеного Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В абз. 3 п. 2.4 вказаного Положення вказано, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання (п. п. 2.15, 2.16 Положення).

Надаючи оцінку видатковим накладним, котрі подані позивачем суд зазначає, що у всіх видаткових накладних постачальником вказана фізична особа-підприємець Ровна Ірина Василівна, а покупцем зазначений відповідач - фізична особа-підприємець Задворний Олександр Леонтійович.

Тобто, зазначення у вказаних документах покупця товару, який уклав з постачальником договір, з метою отримання такого товару, вказує на те, що саме він є його фактичним одержувачем.

Поруч з вказаним, суд бере до уваги, що в цьому випадку одержувач товару є фізичною особою-підприємцем, який, на відміну від юридичної особи, може брати участь в здійснені господарської операції, безпосередньо, без визначення уповноваженої особи, в тому числі на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Тому, у суду апеляційної інстанції не має підстав для того, що б стверджувати про отримання такого товару невідомим особами чи не отримання такого товару відповідачем.

При цьому, як вірно зазначено скаржником в апеляційній скарзі, відповідачем не надано доказів на спростування того, що підписи в графі "Отримав(ла)" виконані не відповідачем чи особам, які перебувають в трудових або цивільно-правових відносинах з відповідачем, наприклад, висновок експерта. Також, матеріали господарської справи № 902/116/21 не підтверджують обставин, що відповідач звертався до правоохоронних органів з заявами про встановлення ним факту підроблення підпису на Договорі та видаткових накладних.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 904/1103/20 від 01.12.2020: "17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS")."

Як зазначено вище, в матеріалах господарської справи № 902/116/21 наявний також Договір №Ки 20/02/19 від 20.02.2019, який підписаний відповідачем та видаткові накладні №200482431 від 17.04.2019, №200482427 від 18.04.2019, №200488406 від 25.04.2019, №200491347 від 03.05.2019, №200504672 від 17.05.2019, №200536289 від 02.07.2019, №200536296 від 02.07.2019, №200554252 від 31.07.2019, які містять підписи, зі сторони відповідача, про отримання товару та відповідачем не надано доказів на спростування обставин того, що такі підписи виконані не ним або не його уповноваженою особою.

Окрім того, проаналізувавши звукозапис підготовчого судовому засіданні 01.04.2021 суду першої інстанції, апеляційний господарський суд звертає увагу, що ФОП Задворний Олександр Леонтійович в такому засіданні підтвердив існування між сторонами правовідносин щодо поставки товару, підтверджував здійснення поставок, проте не погоджувався із сумою боргу, оскільки вказував, що частину товару, отриманого від ФОП Ровної І.В., він повернув.

Враховуючи викладене, а саме надані позивачем Договір № Ки 20/02/19 від 20.02.2019, видаткові накладні, відсутність доказів відповідача щодо спростування обставин отримання товару, чи того, що підписи в накладних здійснені не відповідачем або його суд апеляційної інстанції, відповідно до свого внутрішнього переконання, зазначає, що докази, подані позивачем, на підтвердження позиції, викладеної в позовній заяві, є більш вірогідними та не спростовуються доводами чи доказами відповідача.

При цьому, суд першої інстанції помилково переклав обов`язок з доведення обставин ким виконані підписи на видаткових накладних з відповідача на позивача, оскільки в силу ч. 1 ст. 74 ГПК України така обставина підлягає доказуванню відповідачем.

Тому, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 274 584 грн 80 коп. заборгованості є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 16 664 грн 02 коп. пені, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до 5.2 Договору за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми.

Позивач за прострочення строків оплати, керуючись умовами Договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 16 664 грн 02 коп.

Перевіривши вказаний розрахунок пені (а. с. 13-22), суд дійшов висновку, що її нарахування в сумі 16 664 грн 02 коп. за зазначений позивачем період, виходячи з визначених, згідно з Договором умов оплати, проведено вірно, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 34 716 грн 72 коп. 25% річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.2. Договору встановлений інший розмір річних, а саме - 25% річних.

Здійснивши перевірку зробленого позивачем розрахунку 25% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про його правильність, а як наслідок задоволення позову в цій частині у повному обсязі.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, підтверджуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами справи.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи вказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни, скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 02.07.2021 у справі № 902/116/21 та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 02.07.2021 у справі №902/116/21 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Задворного Олександра Леонтійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 274 584 грн 80 коп. заборгованості, 16 664 грн 02 коп. пені, 34 716 грн 72 коп. 25% річних та 4 889 грн 48 коп. судового збору за подання позовної заяви.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Задворного Олександра Леонтійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Ровної Ірини Василівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 7 334 грн 22 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Вінницької області видати накази на виконання цієї постанови.

5. Справу № 902/116/21 надіслати Господарському суду Вінницької області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "21" вересня 2021 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.