Ухвала

від 16.09.2021 по справі 219/5774/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 219/5774/18

провадження № 61-14988ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник про стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник (далі - ТОВ Теплообмінник ) про стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року по цивільній справі № 219/1507/2015-ц, провадження № 2/219/167/2015, суд стягнув з ТОВ Теплообмінник на його користь безпідставне набуте майно, грошові кошти у розмірі 540 000,00 грн, а також судові витрати у розмірі 1 776,33 грн в іншій частині рішення відмовив.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 03 березня 2016 року у цивільній справі № 219/1507/2015-ц, провадження № 22-ц/775/219/2016, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року по цивільній справі № 219/1507/2015-ц, провадження № 2/219/167/2015, залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 05 жовтня 2016 року у цивільній справі № 219/1507/2015-ц, провадження № 6-8891св16, касаційна скарга ТОВ Теплообмінник відхилена, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року по цивільній справі № 219/1507/2015-ц, провадження № 2/219/167/2015, залишено без змін.

05 січня 2017 року позивач через свого представника по довіреності звернувся до відповідача із вимогою про негайне повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 540 000,00 грн з нарахованим відсотками в розмірі 279 023,40 грн, а також судових витрат у розмірі 1 776,33 грн.

Листом від 08 лютого 2017 року за вих. № 02/02-Д відповідач відмовив у задоволенні вимоги від 05 січня 2017 року, посилаючись на те, що довіреність від 05 жовтня 2015 року за р-р № 2304, яка видана ОСОБА_1 на ім`я представника ОСОБА_2 не охоплює права, які виникли між ним та відповідачем.

Але вищевказану відповідь відповідача треба оцінювати критично, оскільки відповідний документ виготовлений (надрукований) не на фірмовому бланку товариства відповідача, а на простому аркуші паперу, а підпис директора не засвідчений печаткою юридичної особи - відповідача.

За вищевказаним рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2015 року по цивільній справі № 219/1507/2015-ц, провадження № 2/219/167/2015 було відкрито виконавче провадження № 50631182.

На час звернення з цим позовом відповідач грошові кошти (основний борг) в сумі 540 000,00 грн, а також судові витрати у розмірі 1 776,33 грн ОСОБА_1 не повернув.

Про факт безпідставності набуття та збереження коштів позивача - відповідачу - TОB Теплообмінник стало відомо з моменту набуття законної сили (тобто з 14 березня 2014 року) рішення Господарського суду Донецької області від 25 лютого 2014 року, яким визнано недійсним рішення загальних зборів засновників (учасників) ТОВ Теплообмінник від 14 серпня 2009 року.

Розмір процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами (майном) за період з 14 березня 2014 року по 04 травня 2018 року становить 529 817,90 грн.

ОСОБА_1 просив суд першої інстанції стягнути з ТОВ Теплообмінник на його користь загальну суму процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами у розмірі 529 817,90 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до ТОВ Теплообмінник про стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами, задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Теплообмінник на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами в розмірі 36 572,05 грн.

Додатковим рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2019 року стягнуто з ТОВ Теплообмінник на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 365,72 грн.

Постановою Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ Теплообмінник залишено без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року - без змін.

03 вересня 2021 року ТОВ Теплообмінник засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом позову у цій справі є стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами. Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2021 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500 ,00 грн) та становить 529 817,90 грн. Справа є незначної складності, ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Сама по собі незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі Zubac v. Croatia (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року та постанова Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 рокуухвалені у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплообмінник про стягнення процентів за користування безпідставно одержаними грошовими коштами.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук