Ухвала

від 16.09.2021 по справі 922/3935/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"16" вересня 2021 р.Справа № 922/3935/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді: Міньковського С.В.

при секретарі судового засідання Черновій В.О.

розглянувши справу

за заявою ФОП Капустін Володимир Володимирович, м. Харків до ТОВ "ДАКС Компані", м.Харків про та в межах справи визнання банкрутом клопотання ліквідатора Мухітдінова Р.Д. про стягнення з ОСОБА_1 на користь банкрута грошових коштів в сумі 215 000,00 грн за участю сторін: ліквідатор - Мухітдінов Р.Д.,

пр-к ФОП Капустіна В.В. - Сасіна К.О. (дог. про надання правової допомоги від 12.12.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001059 від 26.06.2018),

пр-к ГУ ДПС у Х/обл. - Щербина Л.О. (згідно витягу з ЄДР),

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ПІДСТАВИ ВИМОГ ЗАЯВНИКА.

Постановою господарського суду від 11.06.2020 ТОВ "ДАКС Компані" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором по справі призначено арбітражного керуючого Титаренко Є.І.

Ухвалою суду від 01.10.2020 припинено повноваження ліквідатора ТОВ "ДАКС Компані" Титаренко Є.І.; призначено ліквідатором боржника ТОВ "ДАКС Компані", код 39326152, арбітражного керуючого Мухітдінова Рустама Джурайовича.

21.04.2021 до суду через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання/заява ліквідатора Мухітдінова Р.Д., в якій він просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ДАКС Компані" грошові кошти в сумі 215000,00 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ним були отримані виписки з банківських рахунків боржника, в яких зафіксовано зняття готівки ОСОБА_1 25.01.2017 року в сумі 25 000,00 грн (як затрати на відрядження), 06.06.2017 в сумі 40000,00 грн (затрати на відрядження); 28.12.2015 в сумі 150000,00 грн (як поворотна фінансова допомога за 2015 рік). Ліквідатор вважає, що грошові кошти в загальному розмірі 215000,00 грн були набуті ОСОБА_1 безпідставно, а отже підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Ухвалою суду від 23.04.2021 зазначену заяву/клопотання ліквідатора було повернуто на підставі п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України.

Ліквідатор не погодився з зазначеною ухвалою Господарського суду Харківської області, подав апеляційну скаргу на ухвалу суду від 23.04.2021.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.06.2021 апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "ДАКС Компані" задоволено, ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.04.2021 у справі №922/3935/21 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою суду від 17.06.2021 призначено до розгляду в судовому засіданні заяву/клопотання ліквідатора про стягнення з ОСОБА_1 , залучено колишнього керівника боржника ОСОБА_1 до участі з розгляду даної заяви; зобов`язано залучену особу ОСОБА_1 та кредиторів надати суду відзив на заяву ліквідатора в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали суду.

В судових засіданнях 20.07.2021 та 12.08.2021 судом постановлено протокольні ухвали про відкладення розгляду заяви ліквідатора.

Від представника ФОП Капустіна В.В. 20.07.2021 до суду надано відзив на заяву про стягнення коштів, в якому кредитор вимоги ліквідатора не визнає, вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свої заперечення представник кредитора обгрунтовує тим, що з моменту зняття колишнім директором ОСОБА_1 коштів та до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ДАКС Компані" пройшло 3 роки 6 місяців, 3 роки 11 місяців та понад 5 років відповідно, в зв`язку з чим вказані правочини не є правочинами укладеними в підозрілий період, і як наслідком сумнівними.

Крім того, 05.08.2021 від ФОП Капустіна В.В. надійшла заява про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні заяви про стягнення грошових коштів у зв`язку із застосуванням такого строку.

11.08.2021 від ОСОБА_1 надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій він зазначає, що оскільки зняття готівки було зафіксовано у наступні дати: 28 грудня 2015, 25 січня 2017 та 06 червня 2017, він вважає за необхідне звернутись до суду з заявою про застосування строку позовної давності, в зв`язку з чим відмовити у задоволенні заяви ліквідатора про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 .

В судове засідання 16.09.2021 Ярмак О.Л. не з`явився, окремого відзиву на заяву ліквідатора не надав, про причину неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку, за адресою, яка Ярмаком О.Л. самостійно зазначена в заяві про застосування строку позовної давності за вх. №18807 від 11.08.2021.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 р. у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Присутній в судовому засіданні представник кредитора заперечував проти заяви ліквідатора та просив суд застосувати строк позовної давності івідмовити у її задоволенні.

Ліквідатор підтримує свою заяву та просить суд її задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник податкового органу залишив вирішення заяви ліквідатора на розсуд суду.

ВИСНОВОК СУДУ.

Розглянувши матеріали справи, заяву/клопотання ліквідатора про стягнення з Ярмака О.Л. грошових коштів, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані суду докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Європейський суд з прав людини сформулював у своїй практиці низку розуміння принципів справедливості судового процесу. Сторони процесу повинні мати можливість обґрунтувати свою справу з необхідною ефективністю ("Н.v. Belgium" від 30.11.1987). Зазначене створює право сторони на справедливий судовий розгляд.

З урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства, заяву ліквідатора місцевий господарський суд розглядає в межах заявлених вимог та наведених у заяві підстав, з урахуванням наданих суду доводів протилежної сторони.

Суд зазначає, що правові підстави позову (заяви, відзиву на позов) - це зазначена в заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач (заявник у справі про банкрутство) обґрунтовує свої вимоги, а відповідач (учасник справи про банкрутство, залучена особа) спростовує вимоги заявлені до нього.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки врегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 всупереч зазначеним вимогам законодавства, не надав на вимогу суду відзиву на заяву ліквідатора та доказів, які б спростовували доводи ліквідатора, якими він обґрунтовує свою заяву про стягнення коштів.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка безпідставно набула майно або зберігла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, за своїм внутрішнім переконанням, суд доходить висновку про існування стверджуваної обставини (доводів ліквідатора про безпідставно набуті грошові кошти ОСОБА_1 ) і з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто, факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Отже, з урахуваням викладеного, грошові кошти, які були отримані ОСОБА_1 25.01.2017 в сумі 25 000,00 грн та 06.06.2017 в сумі 40000,00 грн як затрати на відрядження, а також 150 000,00 грн, отримані 28.12.2015 як поворотна фінансова допомога за 2015 рік підлягають поверненню ТОВ "ДАКС Компані" як безпідставно отримані.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до норм ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Нормами ст. 257 цього ж кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, згідно з приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною сьомою статті 261 ЦК передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Кодексом України з процедур банкрутства, який почав свою дію з 21.10.2019 спеціальних норм про позовну давність не встановлено, отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

Відповідно до статті 257 ЦК позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258). Водночас законодавець не допускає зміни порядку обчислення позовної давності, встановленого імперативними нормами статей 253-255 ЦК.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК).

Проте, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача (заявника), за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічні висновки зроблені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Враховуючи наявність порушеного права, ліквідатор ТОВ "ДАКС Компані" звернувся до суду із заявою про стягнення коштів з колишнього директора, проте, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у задоволенні заяви.

За таких обставин, керуючись 58-67 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 73, 74, 79, 86, 234-235, 236 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "ДАКС Компані" про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів - відмовити.

Ухвалу направити ліквідатору, банкруту, ОСОБА_1 , комітету кредиторів.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття (оголошення) та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного судового рішення.

Ухвала підписана 21.09.2021.

Суддя Міньковський С.В.