Рішення

від 14.09.2021 по справі 640/29245/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2021 року м. Київ № 640/29245/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Васильєвій Ю.В.

за участю позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Державного бюро розслідувань

про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

На підставі частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 вересня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань (далі по тексту - відповідач, ДБР), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. від 23 жовтня 2020 року №637-ос в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» з посади слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 26 жовтня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань;

- стягнути з Державного бюро розслідувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням проведених виплат у період з 27 жовтня 2020 року по дату ухвалення рішення у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірного наказу, зокрема, у зв`язку з порушенням ДБР вимог профільного та трудового законодавства. Так, позивач зазначає про те, що в порушення ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, відповідач з 30.08.2019 (дата набрання чинності наказу ДБР № 194 від 19.08.2019 щодо скорочення чисельності та штату державних службовців) і до моменту видачі наказу про звільнення позивача не попередило останнього про скорочення посади державної служби у зв`язку з визначенням посади слідчого посадою особи начальницького складу ДБР, що підлягає заміщенню та наступне його вивільнення. Також, як вказує позивач, ДБР не запропонувало йому іншу роботу відповідно до вимог ст. 49-2 Кодексу законів про працю України.

Крім того, позивач вказує на відсутність відповідних повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. як керівника державної служби щодо вирішення питання про звільнення позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/29245/20 в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

21.01.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив Державного бюро розслідувань на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, на думку відповідача, оскаржуваний наказ прийнято правомірно, а ДБР діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

21.02.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява позивача про відвід судді від розгляду адміністративної справи №640/29245/20 на підставі ст. 36 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2021 заяву ОСОБА_1 про відвід судді в адміністративній справі визнано необґрунтованою. Відповідно до статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про відвід передано для вирішення іншим складом суду у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід судді від розгляду справи № 640/29245/20.

09.02.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла відповідь позивача на відзив відповідача, в якій позивач повністю підтримує власні доводи, викладені в позовній заяві, а доводи відповідача, зазначені у відзиві, вважає необґрунтованими.

23.02.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача, зі змісту яких вбачається, що ДБР вважає доводи позивача необґрунтованими та такими, що обмежуються власним тлумаченням.

22.07.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника відповідача про відвід судді від розгляду адміністративної справи №640/29245/20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2021 заяву Державного бюро розслідувань про відвід судді в адміністративній справі визнано необґрунтованою. Відповідно до статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про відвід передано для вирішення іншим складом суду у порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про відвід судді від розгляду справи № 640/29245/20.

У судовому засіданні 14.09.2021 позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення як-то викладено у позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідно до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 14.09.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Директора Державного бюро розслідувань від 01.11.2018 № 164-ос ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого другого слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 02.11.2020.

02.11.2018 позивачем складено присягу державного службовця, про що свідчать матеріали особової справи позивача.

Відповідно до наказу №197-а від 24.03.2020 позивач переведений на посаду слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.

Наказом ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» внесено зміни до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, які вводяться в дію з 22.10.2020. Наказом відповідно до п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» затверджено та введено в дію з 22.11.2020 зміни № 13 до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом ДБР від 27.02.2020 № 21 ДСК. Наказом скорочено посади державної служби центрального апарату Державного бюро розслідувань внаслідок змін № 12 до штатного розпису; скорочено посади з функціями обслуговування внаслідок змін № 13 до штатного розпису.

Відповідно до наказу ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК посади державної служби у третьому відділі Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, виведені з штатного розпису.

Водночас, введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу: старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР) - 3 штатні посади, старший слідчий (майор ДБР) - 3 штатні посади та слідчий (капітан ДБР) - 3 штатні посади.

За твердженнями відповідача, враховуючи наведені обставини, наказом ДБР «Про попередження працівників» від 18.09.2020 № 590-ос, Управлінню кадрової роботи та державної служби ДБР доручено персонально попередити працівників третього відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, посади яких з 22.10.2020 скорочуються, про наступне вивільнення.

З матеріалів справи вбачається, що 22.09.2020 складено попередження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. про наступне вивільнення №10-13-01/21108 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до наказу від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», з яким позивача ознайомлено 24.09.2020, про що свідчить підпис останнього.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. № 637-ос від 23.10.2020 відповідно до п. п. 8, 9 ч.1 ст. 12. Закону України «Про Державне бюро розслідувань», п. 1 ч. 1, ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 26.10.2020, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.

При цьому, в якості підстави у наказі зазначено: наказ ДБР від 17.09.2020 № 152ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального управління Державного бюро розслідувань на 2020 рік», наказ ДБР від 18.09.2020 № 590-ос «Про попередження працівників» та персональне попередження про наступне вивільнення від 22.09.2020 № 10-13-01-21108.

Вважаючи наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. № 637-ос від 23.10.2020 протиправним та таким, що порушує його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

12.11.2015 Верховною Радою України прийнято Закон «Про Державне бюро розслідувань», який набрав чинності з 01.03.2016, відповідно до якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції (ст. 1).

Завданнями ДБР відповідно до ст. 5 вказаного Закону є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:

1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;

2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора України - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;

3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів.

Отже, нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» у зазначеній редакції ДБР визначався як орган зі спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

У подальшому, 03.12.2019 Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019.

Як наслідок, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Таким чином, з 27.12.2019 ДБР, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, припинило своє існування, внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган.

За таких умов, суд погоджується з твердженням представника ДБР про необхідність заміни посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посади - рядового і начальницького складу.

З огляду на вказане, суд вважає доведеними обставини скорочення посад державної служби внаслідок зміни в штатному розписі центрального апарату Державного бюро розслідувань, у зв`язку з чим не приймає доводи позивача та його представника в цьому контексті.

Щодо доводів позивача про наявність дискреційних повноважень ДБР під час вирішення питання про припинення державної служби та щодо відсутності обов`язків директора ДБР повноважень звільняти позивача з займаної посади суд зазначає наступне.

Згідно з абз. 1 ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

У той же час, за змістом п. 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом, зокрема, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Вказане Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743 (далі - Положення № 743), яка набрала чинності 27.08.2020.

Разом з тим, згідно з п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, Директор Державного бюро розслідувань: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов`язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Зі змісту вказаних норм видно, що вони не ставлять права Директора ДБР, передбачені п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та його обов`язки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в залежність від наявності чи відсутності затвердженого Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Крім того, суд зауважує, що окрім зазначених нормативних підстав, в оскаржуваному наказі зазначено в якості підстави накази ДБР від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального управління Державного бюро розслідувань на 2020 рік», наказ ДБР від 18.09.2020 № 590-ос «Про попередження працівників» стосовно яких позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження визнання їх протиправними та скасування.

Суд також зауважує, що згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Пунктами 1, 2, 9 ч. 1, ч. 4 ст. 12 вказаного Закону передбачено, що Директор Державного бюро розслідувань: несе відповідальність за діяльність Державного бюро розслідувань, зокрема законність здійснюваних Державним бюро розслідувань оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування, додержання прав і свобод людини і громадянина; організовує роботу Державного бюро розслідувань, призначає та звільняє першого заступника і заступників Директора Державного бюро розслідувань у порядку, визначеному цим Законом, а також визначає їхні обов`язки; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

У разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

За змістом ст. 14 вказаного Закону до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

У свою чергу, відповідно до п.п. 3 та 7 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що директор ДБР займає найвищу посаду в ДБР, яка є державною службою особливого характеру та прийняття на яку здійснюється на конкурсній основі.

При цьому, зазначені повноваження Директора ДБР притаманні і як суб`єкту призначення, і як керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень також дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов`язки Директора ДБР, переходить весь спектр повноважень Директора, у том числі призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, директорів та заступників директорів територіальних управлінь ДБР.

Норми п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб`єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб`єкта призначення та керівника державної служби.

Хоча, у більшості державних органів керівником державної служби є керівник державного органу (наприклад, у інспекціях, агентствах, адміністраціях, службах тощо).

Проте, в органах, які очолюють особи, що обіймають політичні посади або повністю складаються з таких осіб (наприклад, Кабінет Міністрів України) чи обіймають інші посади, що не належать до посад державної служби (наприклад, державні колегіальні органи), керівником державної служби, як правило, є керівник апарату (секретаріату) такого органу (наприклад, Вища рада правосуддя).

Інакше кажучи, суб`єкт призначення не обов`язково має бути керівником державної служби.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2. приступив до ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу Державного бюро розслідувань від 18.09.2020 № 371-ос/дск та наказу Державного бюро розслідувань від 13.11.2020 № 591-ос/дск.

На підтвердження наявності у ОСОБА_2. повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1, представником відповідача надано витяги з наказів ДБР від 18.09.2020 № 371-ос/дск та від 13.11.2020 №591-ос/дск, на підставі яких останній, зокрема, виконував повноваження директора ДБР з 18.09.2020.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час спірних правовідносин керівником ДБР зазначено ОСОБА_2. , що відповідно до приписів ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.

З урахуванням викладеного, посилання позивача на відсутність повноважень у ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.

Наведені висновки не спростовує та обставина, що оскаржуваний наказ про звільнення підписано ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. як ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки не виключає того, що він є не тільки суб`єктом призначення по відношенню до директорів територіальних управлінь ДБР, у тому числі позивача, а і фактично є керівником державної служби по відношенню до останніх.

Вказані висновки підтверджуються також тим, що згідно з Законом України від 23.02.2021 № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» ст. 91 доповнено новою частиною десятою, відповідно до якої повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань здійснюють Директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, а не зміна істотних умов державної служби, як посилається позивач, до яких ч. 3 ст. 43 Закону України «Про державну службу» віднесені зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Отже, аргументи та доводи позивача, пов`язані зі зміною істотних умов державної служби, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 4 ст. 40 КЗпП України).

Разом з тим, згідно з ч. ч. 2 та 3 ст. 492 КЗпП України, на яку, так само як і на ст. 40 цього кодексу посилається позивач, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Суд також зауважує, що законом, що регулює статус позивача в частині особливостей звільнення у межах спірних правовідносин є Закон України «Про державну службу».

Так, згідно з ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній як на момент попередження про наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби.

Таким чином, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», вказані положення КЗпП України не застосовуються, так само як і положення п. 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 414, відповідно до якого особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

У цьому контексті суд наголошує, що норми ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком.

При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права на взяття участі у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Стосовно формулювання підстави звільнення позивача, яка не визначена Законом України «Про державну службу» в частині «…з припиненням державної служби» у спірному наказі, суд звертає увагу, що наказ містить чітку підставу для звільнення, а саме: «…у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису…», що передбачено та відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Водночас, в межах спірних правовідносин внаслідок звільнення позивача з державної служби, остання припиняється, про що і зазначено у такому наказі, що цілком відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу», згідно з яким державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (ст. 87 цього Закону).

З приводу тверджень позивача про поширення на нього передбачених пп. пп. 3 та 4 п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» гарантій, суд зважає на таке.

Згідно з вказаними положеннями установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін (пп. 3); працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (пп. 4).

Так, встановлена пп. 3 гарантія безпосередньо застосована до позивача, оскільки після набрання чинності Законом України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» він продовжував здійснювати свої повноваження до його звільнення з підстав, які вже наведені.

При цьому, передбачена пп. 4 гарантія на позивача не розповсюджується, оскільки стосується слідчих та оперуповноважених, які перемогли у відповідних конкурсах.

У цьому контексті також слід зазначити, що вказані норми не дають гарантій від можливого звільнення з відповідних підстав, зокрема, у разі заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.

Суд також не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що останній не був попереджений про скорочення посади державної служби, оскільки як стверджує сам позивача та підтверджується матеріалами справи, останнього повідомлено про вивільнення у зв`язку зі скороченням посад державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань. Так, з матеріалів справи вбачається, що 22.09.2020 складено попередження ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. про наступне вивільнення №10-13-01/21108 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань, відповідно до наказу від 17.09.2020 № 152 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік», з яким позивача ознайомлено 24.09.2020, про що свідчить підпис останнього.

Відтак, суд зазначає, що відповідачем вжито достатньо заходів для належного повідомлення позивача про вивільнення.

Решта посилань та тверджень позивача фактично зводяться до незгоди з законодавчим регулюванням спірних правовідносин та реалізацією відповідних норм і організаційно-розпорядчих документів, у зв`язку з чим суд зауважує, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є зазначений наказ про звільнення позивача, з огляду на що судом не можуть бути прийняті відповідні доводи, які не стосуються предмету спору.

Враховуючи викладене у сукупності, суд прийшов до висновку про правомірність прийнятого наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. від 23 жовтня 2020 року №637-ос в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» з посади слідчого третього відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань 26 жовтня 2020 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15, ЄДРПОУ 41760289) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 21 вересня 2021 року.

Суддя Є.В. Аблов