Постанова

від 22.09.2021 по справі 757/48965/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/48965/19-ц Головуючий у 1 інстанції: Бусик О.Л.

провадження №22-ц/824/7491/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 05 грудня 2017 року між сторонами укладались договори позики у формі розписок, за якими позивач позичив відповідачу 12 325 доларів США з кінцевим терміном повернення до 05 серпня 2018 року, 7 700 доларів США з кінцевим терміном повернення до 01 жовтня 2018 року, та 21 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 10 грудня 2018 року.

Вказував, що у встановлений договорами строк позику не повернуто, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Тому, звернувся до суду із зазначеним позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу у розмірі 1 038 368 грн. 95 коп., інфляційні збитки у розмірі 71 010 грн. 57 коп., штраф у розмірі 27 607 грн. 54 коп. та пеню у розмірі 325 620 грн. 38 коп.

Заочним рішенням Печерського районного суду м.Києва від 03 березня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 41 025 доларів США, що становить 1 038 368 грн. 95 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційні збитки у сумі 71 010 грн. 57 коп., 3% річних у сумі 27 607 грн. 54 коп. і пеню, що складає 325 620 грн. 38 коп.

Здійснено розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скарга обґрунтована тим, що між сторонами не укладались договори позики у формі розписок, а тому судом першої інстанції помилково встановлені вказані обставини.

Наголошує, що відповідач не уникає сплати боргу, оскільки борг за будь-якими договорами позики у відповідача відсутній, а договір позики, укладення якого нібито підтверджується розписками, є удаваним правочином.

Вказує, що внаслідок численних переговорів та погроз з боку ОСОБА_2 та під його тиском відповідач написав розписки, що нібито взяв у нього грошові кошти в борг. Вказані розписки носили лише формальний характер, оскільки між сторонами як партнерами по бізнесу були інвестиційні відносини.

Акцентує увагу на тому, що факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Отже, між сторонами виникли партнерські відносини щодо створення бізнес-проекту, а саме: мультфільму ІНФОРМАЦІЯ_1 , і вказані правовідносини не мають нічого спільного з укладенням договорів позики, а відповідач під тиском позивача написав розписки, тобто були оформлені одні правочини, хоч насправді між сторонами встановлюються зовсім інші партнерські інвестиційні відносини.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Мусихін П.Е. подав до апеляційного суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Вказує, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання, у зв`язку з чим відсутні причини скасування оскаржуваного рішення, на які посилається апелянт.

Вважає, що апеляційна скарга направлена на затягування процесу виконання законного рішення суду та намагання уникнути виконання зобов`язань.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Також суд зазначав, що згідно наданих розрахунків позивача, які не спростовані відповідачем, розмір інфляційних збитків становить 71 010 грн. 57 коп., а 3% річних 27 607 грн. 54 коп. та вважав за можливе стягнути з відповідача за порушення зобов`язання.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що 05 грудня 2017 між сторонами укладались договори позики у формі розписок, за якими позивач позичив відповідачу 12 325 доларів США з кінцевим терміном повернення до 05 серпня 2018 року, 7 700 доларів США з кінцевим терміном повернення до 01 жовтня 2018 року та 21 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 10 грудня 2018 року.

Загальна сума взятих в борг грошових коштів складає 41 025 доларів США.

За умовами розписки останньою датою, коли відповідач мав повернути залишок грошових коштів, є 10 грудня 2018 року.

Проте, як зазначає позивач, відповідач уникає сплати боргу, жодної отриманої суми позики до зазначених у розписках граничних дат не повернув, чим не виконав взяті на себе зобов`язання. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути позичені грошові кошти, однак останнім борги за договорами позики не повернуто.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За ч.2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 18 жовтня 2017 року у справі №6-1662цс17.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 виклав правовий висновок, згідно з яким за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

В даній справі між сторонами виникли договірні правовідносини за договорами позики і внаслідок порушення позичальником умов таких договорів за ним утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

На підставі наведеного суд прийшов до вірного висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу, що становить 41 025 доларів США.

За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданих розрахунків позивача, які не спростовані відповідачем, розмір інфляційних збитків становить 71 010 грн. 57 коп., а 3% річних - 27 607 грн 54 коп., які суд вірно вважав за можливе стягнути з відповідача за порушення зобов`язання.

За ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч.2 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно наданих розрахунків позивача, які не спростовані відповідачем, розмір пені становить 325 620 грн. 38 коп., які суд вірно вважав за можливе стягнути з відповідача за порушення зобов`язання.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Печерського районного суду м.Києва від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року.

Головуючий:

Судді: