Постанова

від 16.09.2021 по справі 922/3734/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3734/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

помічник судді за дорученням головуючого - Вівдюк М. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Ресторатор 2016"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі

за позовом Приватного підприємства "Ресторатор 2016"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,

про визнання укладеною додаткової угоди.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Кузнецова А. А. (адвокат), відповідача - Зучек Є. Н.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2020 року Приватне підприємство "Ресторатор 2016" (далі - ПП "Ресторатор 2016") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях (далі - РФ Фонду) в якому просило суд визнати укладеною між Фондом та ПП "Ресторатор 2016" додаткову угоду про звільнення орендаря державного майна від сплати орендної плати у зв`язку із положеннями частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 за № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - постанова КМУ № 611) щодо звільнення від сплати орендної плати з 12.03.2020 по дату закінчення карантину за договором оренди від 10.06.2016 № 6121-Н (далі - договір оренди), у редакції позовної заяви.

1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення частини 6 статті 762 ЦК України, постанови КМУ № 611 мотивовані наявністю у ПП "Ресторатор 2016" права на звільнення від орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 у справі № 922/3734/20 позов задоволено частково; визнано укладеною між РВ Фондом та ПП "Ресторатор 2016" в особі директора Привалова Олега Володимировича додаткову угоду про звільнення орендаря державного майна від сплати орендної плати у зв`язку з постановою КМУ № 611 щодо звільнення від сплати орендної плати з 12.03.2020 по дату закінчення карантину за договором оренди у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з РФ Фонду на користь ПП "Ресторатор 2016" 1 051,00 грн судового збору.

2.2. Місцевий господарський суд, зазначивши, що право продажу та фактичне здійснення продажу підакцизних товарів є різними поняттями, та посилавшись на відповідь Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) від 25.01.2021, за змістом якої ПП "Ресторатор 2016" не здійснює продаж товарів підакцизної групи, дійшов висновку, що ПП "Ресторатор 2016" підпадає під дію постанови КМУ № 611.

У той же час місцевий господарський суд зауважив на необґрунтованості посилання в додатковій угоді на положення частини 6 статті 762 ЦК України, оскільки зазначена норма передбачає, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Однак у цьому разі позивач має право на звільнення від орендної плати саме як орендар, який орендує приміщення в учбовому корпусі закладу освіти і науки державної форми власності з метою розміщення: кафе, кафетеріїв, їдалень, буфетів, які не здійснють продаж товарів підакцизної групи. Зазначена обставина (мета оренди) є достатньою та самостійною підставою для звільнення позивача від орендної плати в силу прямої вказівки на це в пункті 1 постанови КМУ № 611 та додатку № 1 до цієї постанови.

При цьому суд, урахувавши лист Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) від 04.08.2020 № 10-16-15429, не взяв до уваги надані відповідачем та третьою особою акти щодо фактичного використання орендованого майна позивачем.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (Крестьянінов О. О - головуючий, судді Фоміна В. О., Шевель О. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 у справі № 922/3734/20 скасовано в частині задоволення вимог про визнання укладеною між РВ Фонду та ПП "Ресторатор 2016" в особі директора Привалова Олега Володимировича додаткової угоди про звільнення орендаря державного майна від сплати орендної плати у зв`язку з постановою КМУ № 611 щодо звільнення від сплати орендної плати з 12.03.2020 по дату закінчення карантину за договором оренди, у редакції, викладеній у рішенні Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 у справі №922/3734/20; прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю; в іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 у справі № 922/3734/20 залишено без змін.

2.4. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що додатковою угодою від 25.03.2019 № 1 сторонами було внесено зміни до договору оренди, зокрема, змінено мету використання орендованого майна на "розміщення кафе з літнім майданчиком з правом продажу підакцизних товарів". Отже, ураховуючи визначену сторонами мету використання орендованого державного майна, ПП "Ресторатор 2016" не відноситься до переліку осіб, які згідно з додатком 1 до постанови КМУ № 611 звільняються від орендної плати.

Посилання суду першої інстанції, а також позивача на лист ГУ ДПС у Харківській області від 25.01.2021, в якому повідомляється про відсутність в інформаційній базі Державної податкової служби України даних щодо обігу підакцизних товарів при здійсненні господарської діяльності ПП "Ресторатор 2016" у період з 20.06.2020 по теперішній час, відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки визначальним для можливості віднесення орендаря до суб`єктів, на яких розповсюджується дія додатку 1 до постанови КМУ № 611, є закріплена сторонами договору оренди мета використання орендованого державного майна та наявність в орендаря відповідного права на здійснення продажу товарів підакцизної групи на об`єкті оренди, а не обставини фактичного здійснення (нездійснення) вказаної діяльності (тобто реалізації чи не реалізації бенефіціаром відповідного права). Апеляційний господарський суд зазначив, що на здійснення діяльності з продажу підакцизних товарів суб`єкт господарювання має отримати відповідний дозвіл (ліцензію). Проте з вказаної відповіді ГУ ДПС у Харківській області від 25.01.2021 не вбачається наявність/відсутність відповідного права (дозволу, ліцензії) у ПП "Ресторатор 2016", а лише зазначається про фактичне нездійснення зазначеного виду господарської діяльності у певний період часу. Не зазначає про такі обставини та не спростовує належними та допустимими доказами наявність у нього такого права і сам позивач. Ураховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин, що виникли між сторонами, положення додатку 1 до постанови КМУ № 611.

Водночас апеляційний господарський суд, розглядаючи доводи позивача про те, що підставою для внесення змін до договору оренди шляхом звільнення його від сплати орендної плати є зміна обставин, що зумовлена причинами, які ПП "Ресторатор 2016" не може усунути після їх виникнення, оскільки запровадження обмежувальних заходів було здійснено на законодавчому рівні і не залежить від волі останнього та неможливість користування майном, зазначив, що введення в Україні карантину, хоча і могло вплинуло на діяльність вказаного суб`єкта господарювання, проте не мало наслідком для нього у вигляді повного припинення діяльності на орендованому об`єкті з 12.03.2020. Судом апеляційної інстанції також відхилені посилання позивача на сертифікат Харківської торгово-промислової палати від 12.11.2020 № 6300-20-1815 на підтвердження форс-мажорних обставин, оскільки такий доказ заявником до суду надано не було.

Крім того, апеляційний господарський суд наголосив, що самі по собі обставини непереборної сили відповідно до положень статті 617 ЦК України можуть бути підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не для звільнення від виконання самого зобов`язання чи внесення змін до договору. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що додатком 2 до постанови КМУ № 611 визначено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 %, до яких, за висновками суду, належить позивач.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що відповідачем відповідно до чинного законодавства було враховано обставини введення карантину на території України і на підставі звернення позивача було зменшено йому на цей період на 50 % нарахування орендної плати, як то передбачено додатком 2 до постанови КМУ № 611.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 922/3734/20, ПП "Ресторатор 2016" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.03.2021 - залишити в силі.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Так, скаржником зазначено, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми матеріального права, зокрема положення статей 651, 652, частини 6 статті 762 ЦК України та норми процесуального права, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 523/18181/18 (постанова від 28.10.2020), № 913/444/18 (постанова від 23.01.2020), № 640/3040/21 (постанова від 28.05.2021), № 2340/4521/18 (постанова від 29.04.2020), № 915/1046/19 (постанова від 30.06.2020).

Скаржник акцентує на тому, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання представника позивача від 18.05.2021 № 5648 про відкладення розгляду справи, позбавив позивача права бути заслуханим, що свідчить про невиконання судом апеляційної інстанції гарантій щодо справедливого і публічного розгляду справи, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Крім цього, скаржник вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів, що підтверджують повноваження адвоката Кузнецової А. А. на представництво інтересів ПП "Ресторатор 2016" у Східному апеляційному господарському суді.

Крім цього, скаржником зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування положень постанови КМУ № 611, стосовно того, чи підпадає орендатор під зазначений нормативно-правовий акт у разі визначення в договорі оренди між сторонами продажу товарів підакцизної групи, однак нездійснення такого продажу наразі, що на думку скаржника, свідчить про окрему підставу для касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу РВ Фонду просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 10.06.2016 між РВ Фонду (Орендодавець) та ПП "Ресторатор 2016" (Орендар) укладено договір оренди № 6121-Н, відповідно до пункту 1.1. якого (у редакції, додаткової угоди від 30.05.2019 № 2) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - частина поверхні покрівлі підвального приміщення під навісом - 235,80 кв.м. та кім. №№ 76, 77, 79, 80- 83, 85- 92- 153 кв.м. на першому поверсі різноповерхової (8/12) будівлі учбового корпусу № 3, пам`ятка архітектури (інв. № 10310090, літ. А8/12), загальною площею 389,60 кв.м., за адресою: м. Харків, м-н Свободи, 6, що перебуває на балансі Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 11.03.2019 і становить за незалежною оцінкою 1 675 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.2. договору оренди (у редакції додаткової угоди від 25.03.2019 № 1), майно передається в оренду з метою розміщення кафе з літнім майданчиком, з правом продажу підакцизних товарів.

Умовами абз. 1 пункту 3.1. договору оренди (у редакції додаткової угоди від 30.05.2019 № 2) сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць перерахунку квітень 2019р. (останній місяць, за яким є інформація про індекс інфляції) 21 337,20 грн, орендна плата за перший місяць перерахунку - травень 2019 року, визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди на індекс інфляції за травень 2019 року.

Відповідно до пункту 3.6. договору оренди, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, у співвідношенні 50 % - до державного бюджету, 50 % - Балансоутримувачу.

Своєю чергою, у пункті 5.3. договору оренди встановлено обов`язок Орендаря, відповідно до якого останній зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Згідно з пунктом 10.1. договору оренди (у редакції, додаткової угоди від 30.05.2019 № 3), останній продовжено строком на 12 років, що діє з 10.05.2019 до 10.05.2031.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до наказу ФДМУ від 16.05.2019 № 467 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях як юридичну особу публічного права, що розташована у м. Харків, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області.

Відповідно до пункту 2 цього наказу установлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області.

Наказом ФДМУ від 02.07.2019 № 639 визначено днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській. Донецькій та Луганській областях 02.07.2019.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про припинення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області як юридичної особи було внесено 06.03.2020.

Отже, орендодавець за договором оренди - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області - припинено як юридичну особу з 06.03.2020 шляхом реорганізації, що свідчить про вибуття останнього зі спірних правовідносин та про перехід всіх його прав та обов`язків до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях.

Судами також установлено, що 13.04.2020 позивачем було направлено відповідачу заяву про ненарахування орендної плати за користування житловим приміщенням з 12.03.2020 та на весь час проведення карантину, а також на наступні 6 місяців після закінчення карантину позивач просив зменшити орендну ставку.

Однак, РВ Фонду листом від 22.06.2020 № 17-03-02-05683 у задоволенні цієї заяви відмовив. На обґрунтування відмови відповідач зазначив, що оскільки постанова Кабінету Міністрів України не містить прямої заборони на використання орендованого майна під розміщення кафе з літнім майданчиком, з правом продажу підакцизних товарів, а будь-яких інших належних та допустимих доказів про заборону доступу орендаря до орендованого майданчика не надано, як і не надано причинно-наслідкового зв`язку між прийнятим орендарем рішенням щодо "тимчасового призупинення діяльності" та карантином, на теперішній час відсутні нормативно - обґрунтовані підставі для ненарахування ПП "Ресторатор 2016" орендної плати.

Листом від 16.11.2020 № 12/11 позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди в частині звільнення орендаря від орендної плати на період дії карантинних обмежень.

Зазначена пропозиція була залишена відповідачем без задоволення, про що він повідомив позивача листом від 03.12.2020 № 17-0302-10595, оскільки майно було передано позивачу під розміщення кафе з літнім майданчиком з правом продажу підакцизних товарів. При цьому відповідач зазначив, що постановою КМУ № 611 вимагається внесення змін до договору у разі прийняття рішення про застосування передбачених знижок та звільнень. Крім того орендаря вже було повідомлено листом від 06.10.2020 №17-03-02-08905 щодо часткового звільнення від орендної плати на 50 %.

Ураховуючи відмову відповідача від укладення додаткової угоди до договору оренди, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом у цій справі, в якому просив суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди від 10.06.2016 № 6121-Н щодо звільнення його від сплати орендної плати в редакції, викладеній у позовній заяві.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Подану касаційну скаргу із посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано, зокрема, тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, застосували положення статей 651, 652, частини 6 статті 762 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у справах № 2340/4521/18 (постанова від 29.04.2020) та № 915/1046/19 (постанова від 30.06.2020).

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права в подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 також зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення у справі № 2340/4521/18, висновки щодо застосування норм права в якій, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваної постанови у цій справі, установив, що висновки щодо застосування норм права у зазначеній справі, на яку посилається скаржник, та у цій справі зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справи, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

Так постанова Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 2340/4521/18 , на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАР. Інфраструктурні рішення" до Черкаської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасувати розпорядження відповідача від 31.08.2018 № 658 "Про скасування розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації від 23.01.2018 № 25". Позов мотивовано тим, що розпорядженням Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області від 23.01.2018 № 25 товариству з обмеженою відповідальністю "ДАР. Інфраструктурні рішення" надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 70 га в адміністративних межах Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за межами населеного пункту в оренду на 25 років для обслуговування потреб жителів територіальної громади Чигиринського району, однак відповідач, скасовуючи зазначене рішення, діяв протиправно та за відсутності на те правових підстав, оскаржуване рішення не місить визначених законодавством елементів аналізу та визначення мети його прийняття. Також позивач наголосив, що станом на момент винесення оскаржуваного рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАР. Інфраструктурні рішення" вже виготовило проект землеустрою та подало його на затвердження, тому розпорядження Чигиринської районної державної адміністрації від 23.01.2018 № 25 вичерпало дію своїм виконанням, а рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 у справі № 2340/2921/18 зобов`язано Чигиринську районну державну адміністрацію Черкаської області затвердити вищевказаний проект землеустрою. Крім того, розпорядження земельною ділянкою орієнтовною площею 70 га в адміністративних межах Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за межами населеного пункту, на думку позивача, належить саме до повноважень Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, а не як це помилково вважає відповідач, до повноважень Черкаської обласної державної адміністрації. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та таким, що грубо порушує права позивача, у зв`язку з чим спірне розпорядження від 31.08.2018 № 658 підлягає скасуванню.

Проаналізувавши зазначену постанову, Верховний Суд установив відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин, підстав позову, змісту позовних вимог та відмінність матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у справах № 922/3734/20 та № 2340/4521/18, на яку посилається скаржник, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин.

Крім цього, Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19 , на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Стивідорінг Компані" про стягнення 1 592 584,95 грн заборгованості, 216 314,27 грн пені, 18 026,19 грн 3 % річних, 42 690,54 грн інфляційних втрат, 159 258,50 грн штрафу. Позовна заява мотивована неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал Стивідорінг Компані" умов договору оренди індивідуально визначеного майна, яке належить до державної власності від 30.12.2008 № 11-А в частині оплати користування орендованим майном з серпня по грудень 2018 року.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що: "Згідно з частиною 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо".

Проаналізувавши висновки, які викладені у зазначеній постанові Верховного Суду, та які, на думку позивача, не було враховано судом апеляційної інстанції, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову без урахування таких висновків, оскільки зміст оскаржуваної постанови не суперечить висновкам щодо застосування положень частини 6 статті 762 ЦК України, на які посилається скаржник. Водночас оскаржувану постанову ухвалено відповідно до наведених висновків Верховного Суду.

Зокрема, як свідчать матеріали справи та зміст оскаржуваної постанови, апеляційним господарським судом було розглянуто посилання позивача на положення частини 6 статті 762 ЦК України та оцінено його доводи щодо наявності підстави для внесення змін до договору оренди щодо звільнення від сплати орендної плати у зв`язку із: зміною обставин, що зумовлена причинами, які ПП "Ресторатор 2016" не може усунути після їх виникнення; неможливістю користування майном, що є предметом договору оренди; припиненням роботи підприємства та встановлено, що в матеріалах справи міститься копія наказу ПП "Ресторатор 2016" від 12.03.2020 № 01/03 про припинення діяльності підприємства з 12.03.2020 у зв`язку з введенням в Україні карантину. Проте згідно з копією листа від 19.06.2020 позивач повідомляв РФ Фонду, що у зв`язку з нерентабельністю проведення в даний період господарської діяльності керівництвом ПП "Ресторатор 2016" було прийнято рішення тимчасово, з 19.06.2020, призупинити діяльність підприємства та просив на цей період зробити знижку на орендну плату максимально можливою. 01.07.2020 комісією Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в присутності директора ПП "Ресторатор 2016" складено акт перевірки виконання вимог договору оренди від 10.06.2016 № 6121-н, з якого вбачається, що в процесі огляду орендованого майна комісією було виявлено, що з 19.06.2020 ПП "Ресторатор 2016" дійсно не працює; лічильники водопостачання та електропостачання опломбовані; приміщення зачинено; працівники відсутні; діяльність в орендованих приміщеннях з 19.06.2020 не здійснюється. Водночас 09.12.2020 комісією Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна в присутності директора ПП "Ресторатор 2016" складено акт перевірки виконання вимог договору оренди від 10.06.2016 № 6121-н, в якому встановлено, що в процесі огляду орендованого майна комісією було виявлено, що 07.12.2020 та 09.12.2020 ПП "Ресторатор 2016" працює; лічильники водопостачання та електропостачання не опломбовані і показують поточні дані; приміщення відчинено; працівники працюють; в орендованих приміщеннях здійснюється діяльність ПП "Ресторатор 2016".

Отже, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що зазначені докази спростовують доводи позивача та дають підстави вважати, що введення в Україні карантину хоча і могло вплинуло на діяльність вказаного суб`єкта господарювання, проте не мало наслідком для нього у вигляді повного припинення діяльності на орендованому об`єкті з 12.03.2020.

Апеляційний господарський суд також визнав необґрунтованим посилання позивача на сертифікат Харківської торгово-промислової палати від 12.11.2020 № 6300-20-1815 на підтвердження форс-мажорних обставин, оскільки такий доказ заявником суду не надано. Натомість апеляційний господарський суд наголосив, що згідно з копією листа Харківської торгово-промислової палати від 12.11.2020 № 419/63.01-6, в якому зазначалося, що карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, визнаний форс-мажорною обставиною, одночасно повідомлялося, що даний лист має виключно інформаційний характер…, не є сертифікатом, що засвідчує факт настання форс-мажорних обставин за конкретними договірними або іншими зобов`язаннями. Суд апеляційної інстанції наголосив, що самі по собі обставини непереборної сили відповідно до положень статті 617 ЦК України можуть бути підставою лише для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не для звільнення від виконання самого зобов`язання чи внесення змін до договору.

Отже, апеляційним господарським судом розглянуто умови та обставини звільнення наймача від орендної плати, передбачені положеннями частини 6 статті 762 ЦК України, та надано відповідну оцінку зазначеним обставинам. При цьому посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19 зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

5.3. Крім цього, скаржник акцентує увагу на порушенні судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Так, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції відмовивши у задоволенні клопотання представника позивача від 18.05.2021 № 5648 про відкладення розгляду справи, позбавив позивача права бути заслуханим, що свідчить про невиконання судом апеляційної інстанції гарантій щодо справедливого і публічного розгляду справи, визначеного статтею 6 Конвенції. Разом з цим, скаржник вважає помилковими посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів, які підтверджують повноваження адвоката Кузнецової А. А. При цьому скаржник посилається на висновки, викладені Верховним Судом у справах № 523/18181/18 (постанова від 28.10.2020), № 913/444/18 (постанова від 23.01.2020) та № 640/3040/21 (постанова від 28.05.2021) які, на думку скаржника, підтверджують порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника на проведенні невідкладних слідчих дій, оскільки суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, діяв в межах чинного законодавства, керувався процесуальними нормами щодо строків розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зазначив, що: відповідно до ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 явка сторін не визнавалася обов`язковою; зазначені у клопотанні адвоката обставини не можуть бути визнані обґрунтованою підставою для відкладення розгляду справи, оскільки не підтверджені жодними доказами; свої заперечення щодо апеляційної скарги позивачем викладено у відзиві на неї, таким чином, його правова позиція доведена до суду; матеріали справи містять докази про завчасне повідомлення учасників справи (у тому числі і позивача) про дату, час та місце розгляду справи. При цьому Верховний Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою реалізації яких є не сама по собі відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість у зв`язку з цим вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Верховний Суд також не приймає посилання скаржника на правові позиції, викладені Верховним Судом у справах № 523/18181/18 (постанова від 28.10.2020) та № 913/444/18 (постанова від 23.01.2020), адже: по-перше, проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, установив відмінність предметів позовів, установлених фактичних обставин, підстав позову, змісту позовних вимог та відмінність матеріально-правового регулювання спірних правовідносин у цій справі № 922/3734/20 та у справах № 523/18181/18, № 913/444/18, на які посилається скаржник, що в свою чергу свідчить про неподібність правовідносин; по-друге, у справі № 523/18181/18 предметом дослідження було порушення судом першої інстанції пункту 2 частини 2 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено обов`язок суду відкласти розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнанні поважним, що є відмінним від процесуальних норм, застосованих під час розгляду клопотання позивача у цій справі № 922/3734/20; по-третє, у справі № 913/444/18 спірним було питання щодо повноважень підписання додаткової угоди на надання правової допомоги, що є відмінним від обставин у цій справі № 922/3734/20.

Водночас Верховний Суд зазначає про правомірність посилань скаржника на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 у справі № 640/3040/21.

У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови, про те, що: "Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (в редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України № 118 від 17 листопада 2020 року), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Відповідно до підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Відповідно до пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами".

Як свідчать матеріали цієї справи, а саме зміст копії ордера серії АХ № 1031908 від 01.12.2020, останній видано адвокатським об`єднанням: "Адвокатська компанія "Мельник і Квашин" на надання правничої (правової) допомоги ПП "Ресторатор 2016" адвокату Кузнецовій А. А. "у органах національної поліції, прокуратурі, судах ", що у цьому разі є достатнім для висновку про наявність в адвоката Кузнецової А. А. повноважень на надання правової допомоги ПП "Ресторатор 2016" у Східному апеляційному господарському суді та повноважень на підписання, зокрема, клопотання про відкладення розгляду справи від імені позивача - ПП "Ресторатор 2016".

За таких обставин та їх правового регулювання, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у Кузнецової А. А. повноважень на надання правової допомоги ПП "Ресторатор 2016" у Східному апеляційному господарському суді, оскільки в ордері серії АХ № 1031908 не зазначено конкретної назви суду, в якому адвокат надає правову допомогу, є надмірно формалізованим.

Отже, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, проте не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, тому, що такі висновки не слугували підставою для відмови у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та не призвели до прийняття неправильного рішення суду по суті спору.

Виходячи з викладеного, підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Скаржником зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування постанови КМУ № 611, стосовно того чи підпадає орендар під зазначений нормативно-правовий акт у разі визначення в договорі оренди між сторонами продажу товарів підакцизної групи, однак нездійснення такого продажу наразі, що на думку скаржника, свідчить про окрему підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Предметом спору в цій справі є укладення між РВ Фонду та ПП "Ресторатор 2016" додаткової угоди про звільнення орендаря державного майна від сплати орендної плати у зв`язку із положеннями частини 6 статті 762 ЦК України, постановою КМУ № 611 щодо звільнення від сплати орендної плати з 12.03.2020 по дату закінчення карантину за договором оренди, у редакції позовної заяви. На думку позивача, у ПП "Ресторатор 2016" наявне право на звільнення від орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди майна. Зі змісту позовної заяви убачається, що позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав наявності права, визначеного у постанові КМУ № 611.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 за № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", згідно з якою на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин та заборонено, зокрема, до 22.05.2020 роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема, закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення.

Постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 11.05.2020 № 349, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236 дію карантину було родовжено.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 14 такого змісту: "14. З моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (з наступними змінами і доповненнями), і до його завершення в установленому законом порядку наймач може бути звільнений від плати за користування майном відповідно до частини 6 статті 762 цього Кодексу".

Законом України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 ГК України, частин 4 та 6 статті 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

Постановою КМУ № 611 врегульовані деякі питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі:

50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

Відповідно до пункту 2 постанови КМУ № 611 зобов`язано орендодавців державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, Верховний Суд у постанові від 26.08.2021 у справі № 910/13397/20 виклав такий правовий висновок: "З огляду на положення постанови КМУ № 611 нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї Постанови, є державним регулюванням такої плати. Оскільки постанова КМУ № 611 не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї Постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди цією Постановою не вимагається" .

З викладеного слідує, що право на нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 постанови КМУ № 611 виникає автоматично, в силу прямої норми закону та не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.

Заявлений же у цій справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом обставин, які мають юридичне значення (наявність у орендаря права на звільнення від орендної плати за користування нерухомим державним майном) та не стосуються захисту цивільного права у спосіб, обраний позивачем, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав орендаря, яке вже захищено законом.

Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

У цій справі, звертаючись до суду з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом певного факту - наявності у нього права на звільнення від орендної плати за користування нерухомим державним майном згідно з додатком 1 до постанови КМУ № 611, однак такі доводи можуть розглядатися господарським судом лише при існуванні та розгляді спору між сторонами щодо виконання зобов`язання в частині нарахування та сплати орендної плати за договором оренди, зокрема за позовом відповідача про стягнення з позивача заборгованості з орендної плати за відповідний період.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19. За таких підстав Верховний Суд не вбачає необхідності надавати оцінку аргументам касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, та формування відповідного правового висновку Верховного Суду.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається з урахуванням, мотивів викладених у цій постанові.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ресторатор 2016" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 922/3734/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ