Ухвала

від 22.09.2021 по справі 922/3096/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3096/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Харкові

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року (головуючий - Гетьман Р. А., судді: Дучал Н. М., Склярук О. І) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Актуаль", 2) Печенізької районної державної адміністрації Харківської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватної фірми "Яна",

про визнання недійсним акта, скасування реєстрації прав та зобов`язання внести записи до Державного реєстру прав

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Банк, позивач) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) .

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Банк звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Актуаль" (далі - ТОВ "Актуаль") та Печенізької районної державної адміністрації Харківської області про:

- визнання недійсним акта, виданого ТОВ "Актуаль" 08.09.2016 за №040/09/2016;

- скасування записів про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 838950363251), а саме: (1) об`єкт нерухомого майна закрито (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 838950363251; (2) право власності припинено (номер запису про право власності: 13150499; (3) іпотека погашена (номер запису про іпотеку: 13094111); (4) обтяження погашено (номер запису про обтяження: 13094055).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний акт ТОВ "Актуаль" не є тим документом, який відповідно до встановленого законом порядку підтверджує факт знищення нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а належне іпотекодавцю - Приватній фірмі "Яна" майно фактично існує. Тому внесення спірних реєстраційних записів щодо іпотечного майна є незаконним.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03 лютого 2021 року позов задоволений повністю.

Суд першої інстанції встановив, що оспорюваний акт не відображає дійсного стану спірної нерухомості, а викладені в ньому відомості про знищення предмета іпотеки спростовуються доказами про фактичне існування нерухомого майна. Отже, спірні реєстраційні записи внесені в державний реєстр безпідставно, порушують права Банка, як іпотекодержателя цього майна, тому підлягають скасуванню.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції констатував обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту прав іпотекодержателя з огляду на те, що (1) оспорюваний акт ТОВ "Актуаль" не належить до індивідуальних актів компетентного органу, які породжують права та обов`язки у суб`єкта, якому він адресований, а отже такий документ не підлягає оскарженню в судовому порядку; (2) ще до подання даного позову відбулися істотні зміни Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", які вже не передбачають виконання судових рішень про скасування записів про державну реєстрацію прав.

Не погоджуючись із указаною постановою, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи касаційної скарги зводяться до неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, відповідно до яких скасування запису про державну реєстрацію прав за іншою особою є належним способом захисту порушеного речового права; при цьому визначені законом способи захисту права не є вичерпними, а суд може захистити цивільне право іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden ).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Так, у справах № 915/127/18, №925/1265/16 судами вирішувались земельні спори і Верховний Суд зробив висновки щодо способу захисту шляхом скасування запису про проведену державну реєстрацію права, застосовуючи положення статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції (яка містила кардинально інший порядок вчинення реєстраційних дій), тобто до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству".

У справі №905/1926/16 суд касаційної інстанції висловився щодо ефективності способу захисту права у спорі між сторонами договору на постачання електроенергії про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії, дійшовши висновку про те, що така вимога не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача.

Натомість за встановленими у даній справі обставинами позовна вимога Банку щодо скасування записів про державну реєстрацію прав спрямована на відновлення державної реєстрації прав на іпотечне майно, яке належить третій особі та відновлення реєстрації обтяження цього майна, а висновки апеляційного суду стосувались застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у редакції, чинній з 16.01.2020, яка з цієї дати вже не передбачає такого способу захисту права, як скасування запису про державну реєстрацію прав.

З огляду на зміст зазначених постанов Верховного Суду правовідносини у цих справах очевидно не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а тому застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, а зазначені висновки не є релевантними.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у м. Харкові на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27 травня 2021 року у справі №922/3096/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.