Постанова

від 15.09.2021 по справі 922/3122/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 922/3122/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Голуба Є.В.,

Головного управління Держгеокадастру

у Харківській області - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича - Винник А.В.,

Сільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю Мрія - Винник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 (у складі колегії суддів: Гетьман Р.А. (головуючий), Дучал Н.М., Склярук О.І.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 (суддя Смірнова О.В.)

у справі № 922/3122/19

за позовом Керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи-підприємця Томка Андрія Івановича, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія

про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Томка Андрія Івановича, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія (далі - СТОВ Мрія ), у якому просив:

- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30.04.2015 № 1065-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ;

- визнати недійсним договір оренди землі від 07.05.2015, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А.І., щодо земельної ділянки площею 50,5159 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 19.05.2015 № 9736300;

- визнати недійсним договір суборенди зазначеної земельної ділянки від 01.06.2018, укладений між ФОП Томко А.І. та СТОВ Мрія , скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.07.2018 № 27162362;

- зобов`язати ФОП Томка А.І. повернути, а ГУ Держгеокадастру прийняти земельну ділянку загальною площею 50,5159 га, що знаходиться за адресою: Кирилівська сільська рада Красноградського району Харківської області, кадастровий номер 6323381000:01:000:0081 вартістю 1 446 254,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані наказ ГУ Держземагентства, договори оренди та суборенди земельної ділянки не відповідають вимогам законодавства, що є підставою для скасування наказу, визнання цих договорів недійсними та скасування їх державної реєстрації, а також зобов`язання ФОП Томка А.І. повернути земельну ділянку державі в особі ГУ Держгеокадастру. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, оскільки прокурор в цій справі є самостійним позивачем і про порушення інтересів держави дізнався у червні 2017 року, після надходження інформації та документів від ГУ Держгеокадастру (лист від 14.06.2017 № 10-20-14-10158/0/19-17).

СТОВ Мрія , заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.01.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у травні 2021 року Заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3122/19 за касаційною скаргою Заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.09.2021.

СТОВ Мрія , ФОП Томко А.І. та ГУ Держгеокадастру у відзивах на касаційну скаргу зазначили про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Крім того, ГУ Держгеокадастру подало до Верховного Суду клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог прокурора у частині вимог до ГУ Держгеокадастру.

ГУ Держгеокадастру у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що 18.11.2013 Томко А.І. завернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 50,5159 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області для подальшої передачі в оренду. До заяви було додано: викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка по формі 6-зем станом на 01.01.2013); копію паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду; документи, що підтверджують наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (копія диплома); обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства (бізнес-план).

Відповідно до наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 22.11.2013 № ХА/6323381000:01:000/00000534 Томку А.І. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту с. Світле Красноградського району Харківської області; орієнтовний розмір земельної ділянки 50,5159 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі) для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30.04.2015 № 1065-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування на умовах оренди Томку А.І. та передано Томку А.І. в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля), кадастровий номер 6323381000:01:000:0081, загальною площею 50,5159 га, розташовану за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

07.05.2015 між Головного управління Держземагентства у Харківській області (орендодавець) і Томком А.І. (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля), кадастровий номер 6323381000:01:000:0081, загальною площею 50,5159 га, розташовану за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області; земельну ділянку передано в оренду для ведення фермерського господарства, договір укладено на 49 років (пункти 1, 2, 8, 14).

У пункті 30 договору встановлено, що орендар має право передавати в суборенду земельну ділянку або її частину без зміни цільового призначення за письмовим погодженням з орендодавцем.

Цей договір зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області 19.05.2015.

Факт передачі спірної земельної ділянки в оренду підтверджується актом приймання-передачі.

Також судами встановлено, що після укладання зазначеного договору оренди, Томко А.І. доданий до заяви від 18.11.2013 бізнес-план не реалізовував, фермерське господарство не створив, натомість звернувся до ГУ Держгеокадастру з заявою, в якій, між іншим просив надати йому дозвіл на передачу отриманої в оренду земельної ділянки, загальною площею 50,5159 га, кадастровий номер 6323381000:01:000:0081, у суборенду.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, Томко А.І. на підставі договору суборенди від 01.07.2015 передав земельну ділянку з кадастровим номером 6323381000:01:000:0081, загальною площею 50,5159 га, в суборенду СТОВ Мрія .

Разом із тим у цій же інформаційній довідці зазначено, що у користуванні Томка А.І. на підставі договорів оренди перебуває 41 земельна ділянка сільськогосподарського призначення (перелік яких наведено у судових рішеннях), які на підставі договорів передано ФОП Томком А.І. у суборенду СТОВ Мрія і ПрАТ Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів .

Крім того, за встановлених у справі обставин, у липні 2017 року Керівник Первомайської місцевої прокуратури звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом до ГУ Держгеокадастру, Томка А.І. , СТОВ Мрія про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30.04.2015 № 1065-СГ, визнання недійсним договору оренди від 07.05.2015 щодо земельної ділянки площею 50,5159 га кадастровий номер 6323381000:01:000:0081, визнання недійсним договору суборенди цієї ж земельної ділянки, скасування державної реєстрації та зобов`язання Томка А.І. повернути зазначену земельну ділянку.

У процесі розгляду судом загальної юрисдикції справи № 626/1052/17 Томко А.І. 07.12.2017 зареєструвався як ФОП, основним видом діяльності якого за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

11.12.2017 між Томком А.І. та СТОВ Мрія укладено угоду про дострокове розірвання договору суборенди землі від 01.07.2015, яку 11.12.2017 зареєстровано сектором державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області.

01.06.2018 між ФОП Томком А.І. та СТОВ Мрія укладено договір суборенди земельної ділянки, кадастровий номер 6323381000:01:000:0081, площею 50,5159 га, яка знаходиться за межами населених пунктів Кирилівської сільської ради на території Красноградського району Харківської області, який 17.07.2018 зареєстровано державним реєстратором Красноградського районної державної адміністрації Харківської області.

З огляду на ці обставини ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 провадження у цивільній справі № 626/1052/17 закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ця ухвала сторонами не оскаржувалася та набрала законної сили.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом у справі, яка розглядається, обґрунтував вимоги порушенням законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду Томку А.І. , оскільки у цьому випадку відповідачем у пільговому порядку отримано землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі.

В обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор в позові послався на те, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагенства вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки у користування Томку А.І. , а у подальшому в суборенду СТОВ Мрія без проведення земельних торгів (аукціону). Отже, позов спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві.

При цьому прокурор послався на те, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - ГУ Держгеокадастру є відповідачем у цій справі, у зв`язку з чим, прокурор звернувся до суду з позовом самостійно та набув статусу позивача.

Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками цього суду про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді відповідно до вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру і частини 4 статті 53 ГПК.

Водночас судами достеменно встановлено факт порушення, передбаченої Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство , процедури отримання у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, оскільки ГУ Держземагенства при вирішенні питання про надання Томку А.І. земельної ділянки для ведення фермерського господарства не провело належної перевірки та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці.

Разом із тим судами установлено, що до моменту відведення Томку А.І. спірної земельної ділянки у цієї особи вже знаходилися в користуванні земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, надані для ведення фермерського господарства, тому додатково земельні ділянки державної власності одного виду могли бути отримані Томком А.І. для відповідних потреб виключно на конкурентних засадах через торги, проте таких обставин не було враховано ГУ Держземагенства при відведенні спірної земельної ділянки в користування Томку А.І .

Такі обставини, за висновками судів, свідчать про правомірність вимог прокурора при зверненні до господарського суду з позовною заявою в межах цієї справи та є підставою для визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі, з подальшим скасуванням всіх реєстраційних дій стосовно земельної ділянки, яка є предметом оренди та суборенди, та її повернення у державну власність.

Разом із тим судом першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, за відсутності поважних причин пропущення позовної давності.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Харківської обласної прокуратури послався, зокрема на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 23 Закону України Про прокуратуру та необґрунтованість їх висновку, що прокурор в силу повноважень, передбачених спеціальним законом, мав можливість звернутися до суду за захистом порушених прав держави з дотриманням строків для такого звернення. Водночас судами не було досліджено поважності причин пропуску позовної давності та, як наслідок, можливості отримання права на судовий захист у разі визнання цих причин поважними. Судами не було враховано, що для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Під час розгляду справи прокурором неодноразово наголошувалося, що про наявність порушень у спірних правовідносинах прокурору стало відомо 14.06.2017 після надходження до органів прокуратури копій відповідних наказів, договорів та документів щодо передачі земельної ділянки державної власності у користування Томку А.І. , на підтвердженні чого прокурором надано відповідні докази, яким судами попередніх інстанцій не було надано відповідної оцінки. Судами залишено поза увагою, що прокурор у цій справі звернувся до суду за захистом інтересів держави як самостійний позивач, а уповноважений державою орган у спірних правовідносинах - ГУ Держгеокадастру є тією особою, яка допустила порушення законодавства, та є відповідачем у справі. Також судами не було враховано, що відповідачами ГУ Держгеокадастру і ФОП Томком А.І. не заявлялося про застосування позовної давності до вимог про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, тому суди в порушення статті 267 ЦК безпідставно застосували позовну давність до цих вимог. При цьому скаржник послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не відповідають висновкам щодо застосування норм права про позовну давність, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц, від 23.05.2018 у справі № 389/29/17-ц, від 11.02.2019 у справі№183/4638/16, від 06.02.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц, 07.09.2020 у справі № 917/468/19, від 20.05.2019 у справі № 826/11885/16, Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16. Також прокурор послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 23 Закону України Про прокуратуру , частини 1 статті 261 ЦК у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду із позовом про скасування наказу ГУ Держгеокадастру, визнання недійним оспорюваного договору оренди землі та скасуванням відповідної реєстраційної дії. Судами зазначено, що прокурор мав достатні правові підстави та можливість вчасно з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства та звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність (стаття 256 ЦК).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, висновками у якій прокурором обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 ЦК сторона у спорі може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі : сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц, висновками у якій прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога, заявлена прокурором в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру, ФОП Томка А.І. та СТОВ Мрія про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди і суборенди землі, скасування державної реєстрації цих договорів та зобов`язання повернути земельну ділянку державі.

Як установлено судами попередніх інстанцій і це підтверджується матеріалами справи, про застосування позовної давності до вимог прокурора було заявлено лише відповідачем СТОВ Мрія .

ГУ Держгеокадастру та ФОП Томко А.І. за вимогами, які заявлені до них, такої заяви до суду не подавали.

Отже, суд першої інстанції у порушення зазначених вище положень закону, без урахування відповідних висновків Верховного Суду, застосував строк позовної давності до вимог прокурора, заявлених до ГУ Держгеокадастру і ФОП Томко А.І., та відмовив у задоволенні таких позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності, хоча ці особи з відповідною заявою про застосування позовної давності не зверталися.

Такі порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють наслідки спливу позовної давності, залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції.

При цьому судом апеляційної інстанції не надано будь-якої оцінки тим обставинам, що за вимогами прокурора, заявленими зокрема до СТОВ Мрія , про визнання недійсним договору суборенди землі позовну давність не пропущено, а суд першої інстанції хоча і звернув увагу на цю обставину, однак дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні решти позовних вимог прокурора про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру та визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ГУ Держгеокадастру і ФОП Томко А.І., у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено виключно СТОВ Мрія .

З огляду на викладене, ураховуючи положення статті 267 ЦК та межі перегляду справи судом касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК, Верховний Суд залишає без задоволення клопотання ГУ Держгеокадастру, направлене суду касаційної інстанції, оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення по суті, чого цим відповідачем у встановленому законом порядку зроблено не було.

Крім того, при обґрунтуванні клопотання щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності прокурор, зокрема послався на те, що він є самостійним позивачем і про порушення вимог земельного законодавства при наданні Томку А.І. земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, йому стало відомо 14.06.2017 після отримання певної інформації та документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого до позову надано відповідні докази, у тому числі ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 про закриття провадження у справі № 626/1052/17 за позовом прокурора до ГУ Держгеокадастру, Томка А.І., СТОВ Мрія про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 30.04.2015 № 1065-СГ, визнання недійсним договору оренди від 07.05.2015 щодо земельної ділянки площею 50,5159 га кадастровий номер 6323381000:01:000:0081, визнання недійсним договору суборенди цієї ж земельної ділянки, скасування державної реєстрації та зобов`язання Томка А.І. повернути спірну земельну ділянку.

Судами попередніх інстанцій було зазначено, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позовної заяви), не перериває перебігу позовної давності.

Проте ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки тим обставинам, що позов до суду загальної юрисдикції було подано з дотриманням вимог процесуального закону у межах строку позовної давності, а обставини для закриття провадження у справі виникли згодом після реєстрації Томка А.І. як фізичної особи-підприємця, дострокового розірвання сторонами оспореного у цій цивільній справі договору суборенди землі від 01.07.2015 та укладення 01.06.2018 договору суборенди спірної земельної ділянки вже між ФОП Томком А.І. та СТОВ Мрія . Таким діям відповідачів (ФОП Томка А.І. та СТОВ Мрія ) судами попередніх інстанцій також не надано оцінки, як і не надано оцінки обставинам повторного укладення договору суборенди одразу після спливу позовної давності до вимог про визнання недійсним договору оренди.

Також прокурором наголошено, що органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах, є саме ГУ Держгеокадастру, яким і було допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні землями державної власності, що стало підставою для звернення прокурора до суду з позовом для захисту інтересів держави.

У частині 5 статті 267 ЦК встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, за приписом зазначеної норми позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.

За таких обставин до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).

Проте суди у справі, яка розглядається, обмежившись посиланням на те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом без поважних причин, а також те, що прокурор відповідно до положень Закону України Про прокуратуру мав достатні правові підстави та можливість з`ясувати всі обставини щодо порушення відповідачами вимог земельного законодавства і звернутися з відповідним позовом в межах строку позовної давності, належним чином не вирішили клопотання прокурора про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не надали відповідної правової оцінки наведеним у цій заяві обставинам та наданим на їх підтвердження доказам, а також не навели обґрунтування, за якими такі доводи і докази не приймають до уваги.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора у зв`язку з пропуском позовної давності.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2021 у справі № 922/3122/19 скасувати.

3. Справу № 922/3122/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко