Постанова

від 27.09.2021 по справі 500/89/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7240/21

Номер справи місцевого суду: 500/89/18

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т.П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Ізмаїльського морського порту) на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2021 року, постановленого під головуванням судді Пащенко Т.П. , у цивільній справі за позовом Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вереск , державне підприємство Ізмаїльський морський торговельний порт , приватне підприємство Будівельно-монтажне управління №20 про скасування свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно, -

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року Міністерство інфраструктури України звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - ДП Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії ДП Адміністрація морських портів України (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), виконавчий комітет Ізмаїльської міської радипро скасування свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно , в якому просило скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 28.03.2012 року, видане виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22.03.2012 року №345, визнати за державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерства інфраструктури України, право власності на трикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка закріплена за ДП Адміністрація морських портів України на праві господарського відання .

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначило, що ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , згідно акту приймання-передачі №2 від 01 лютого 1996 року на підставі договору №15, укладеного 28 вересня 1995 року між фірмою Оліма та Ізмаїльським портом, отримало чотири квартири в тому числі й трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

13 червня 2013 року було утворене ДП Адміністрація морських портів України на базі майна реорганізованих підприємств галузі, в тому числі на базі майна ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , зокрема в частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі. Розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ були підписані 13 червня 2013 року та Затверджені Міністерством інфраструктури України. Згідно наведених документів в господарське відання ДП АМПУ , серед іншого майна, було передано і спірне майно - трикімнатна житлова квартира АДРЕСА_1 . При оформленні передачі вказаної квартири, її попередній користувач та балансоутримувач не передав ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії жодних правовстановлюючих, технічних, проектно-кошторисних документів щодо неї, тощо, що б дозволило зареєструвати права ДП АМПУ .

З метою вирішення ситуації, Ізмаїльська філія ДП АМПУ звернулась до ДП ІЗМ МТП з вимогою надати відповідні правовстановлюючі та/або будь які інші документи, що дозволяють визначити правовий статус цієї квартири. На що ДП ІЗМ МТП було надано копії документи щодо квартири, серед яких, втім, не було правовстановлюючих та технічних документів. З метою вирішення питання щодо подальшого обліку квартир на балансі Ізмаїльської філії ДП АМПУ , на адресу Дунайської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері було направлено звернення з проханням вжити заходів відповідно до діючого законодавства України. 05 травня 2015 слідчим відділенням ЛВ на станції Ізмаїл УМВС України на Одеській залізниці за результатами досудового розслідування кримінального правопорушення кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю в діях посадових осіб ДП ІЗМ МТП ознак злочину, про що була винесена постанова про закриття кримінального провадження. Із зазначеної постанови стало відомо, що спірна квартира в результаті приватизації на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28 березня 2012 року, виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22 березня 20012 року за №345 належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .З моменту здійснення операції з придбання зазначеного об`єкту нерухомості та до 12 червня 2013 року включно воно обліковувалося на балансі ДП Ізмаїльський морський торговельний порт . ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії з метою з`ясування обставин та підстав переходу права власності з державної до комунальної власності листами від 08 серпня 2017 та 01 вересня 2017 року зверталось до Ізмаїльської міської ради Одеської області з проханням надання підтверджуючих документів, на підставі яких саме відбувся перехід права власності. Проте відповіді та відповідних документів підтверджуючих факт передачі нерухомого майна у комунальну власність Ізмаїльською міською радою Одеської області надано не було. В зв`язку з чим позивач вважає, що перехід права власності об`єкта нерухомості з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність відповідачів шляхом приватизації відбувся з порушенням норм чинного законодавства України.

Судом до участі у справі в якості третіх осіб були залучені ОСББ Вереск , ДП Ізмаїльський морський торговельний порт , ПП Будівельно-монтажне управління №20 .

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2021 року у задоволенні позову Міністерства інфраструктури України відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ДП Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії ДП Адміністрація морських портів України звернулося до суду з апеляційною скаргою , в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що факт передачі державного житлового фонду, який перебуває у повному господарському віданні державних підприємств (ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ ) до комунальної власності, учасниками спору документально не підтверджено, так само як і факт виникнення та взагалі перебування у комунальній власності територіальної громади м. Ізмаїл спірної квартири. Органом приватизації територіальної громади Ізмаїльської міської ради відповідно до наданих повноважень, здійснюється приватизація житлового фонду, який знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста, але будинок, в якому розташована спірна квартира не передавався до комунальної власності, у зв`язку з чим виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради не має повноважень проведення її приватизації. Таким чином, твердження щодо правомірності дії посадових осіб виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, що ґрунтуються на монополії виконання функцій з приватизації житлового фонду у м. Ізмаїл є помилковим та безпідставним.

Відзиву до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначене на 22 вересня 2021 року сторони не з`явилися про розгляд справи були сповіщені належним чином (а.с. 55-67 т. 3).

Від представника Міністерства інфраструктури України до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю представника (а.с. 68-79 т. 3).

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, та від яких не надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( 27 вересня 2021 року ).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно акту приймання-передачі від 01.02.1996 року на виконання укладеного між фірмою Оліма та Ізмаїльським портом №15 від 28.09.1995 року, Ізмаїльський порт купив чотири квартиру, з них трикімнатна квартира АДРЕСА_2 (а.с. 40 т.1.).

Крім того, згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13.06.2013 року, в господарське відання ДЗ АМПУ , серед іншого майна, було передано, зокрема, трикімнатних квартир АДРЕСА_3 штуки АДРЕСА_4 , 40, 57, 60, які розташовані по АДРЕСА_5 , двокімнатні квартири АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та трикімнатні квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 (а.с. 29-32 т.1).

Однак, згідно ордеру виконавчого комітету міської ради народних депутатів Ізмаїла від 11.04.1996 року №57 ОСОБА_4 із сім`єю 5 чоловік видано право зайняття житлового приміщення жилою площею 40,98 кв.м. по АДРЕСА_10 на підставі рішення виконкому №181 від 05.03.1996 року (а.с. 175 т.1).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Ізмаїльського міського управління юстиції Одеської області 20.12.2003 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.77 т.1).

Як вбачається з листа Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради від 09.06.2009 року розпорядженням Ізмаїльського міського голови від 01.06.2009 року №259р договір найму переоформлений з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.171 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22.03.2012 року за №345 квартиру АДРЕСА_1 було надано у спільну сумісну власність шляхом приватизації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та доручено КП Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації оформити свідоцтво про спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 169 т.1).

Крім того, встановлено, що, на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22.03.2012 року за №345 видано свідоцтво про право власності №168 від 28.03.2012 року на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 43 т.1).

Відмовляючи у задоволені позову Міністерства інфраструктури України про скасування свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, визнання права власності на нерухоме майно , суд першої інстанції виходив з наступного .

Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення.

Висновки суду про відсутність підстав для скасування рішення виконавчого комітету Ізмаїльського міського голови №345 від 22.03.2012 року, а відтак і виданого на його підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28.03.2012 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідають вимогам закону.

Судом вірно встановлено, що розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ були підписані 13.06.2013 року та згідно наведених документів серед іншого майна було передано і спірне майно. Проте на той час вказане майно вже перебувало у власності відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.95 № 56, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за № 31/1056 і який є частиною національного законодавства, затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (надалі - Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна).

Відповідно до п.1.3 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, вони діють на території України і є обов`язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями.

Згідно п.п. 5 п. 1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться квартири багатоквартирних будинків.

Відповідно до п.п а,д,з п. 2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток № 7), до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію. При цьому, згідно п.п. а п.4.1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку № 12 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку з виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

В статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (Закон від 01.07.2004р. № 1952-ІV) вказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

Статтею 9 цього Закону закріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004р. № 1952-ІV, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

З 1 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України, в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог Міністерством інфраструктури не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та підтвердження реєстрації права власності на нього.

Однак, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.12.2018 року та довідки КП Ізмаїльське МБТІ від 27.08.2018 року №1273 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є власниками квартири АДРЕСА_1 (а.с. 191, 207 т. 1).

З урахуванням вищевикладеного, посилання позивача на те, що Міністерство інфраструктури України є власником спірної квартири є безпідставними. А тому, були відсутні правові підстави для передання ДП ІЗМТ за актом приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань ДП АМПУ спірної квартири.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що спірним свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 від 28.03.2012 року та рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22.03.2012 року за №345, відносно квартири АДРЕСА_1 права позивача не порушені, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки факт порушення прав позивача прийняттям рішення та видачею свідоцтва про право власності не вбачається та останнім не доведений.

Судом встановлено, що позивач в обґрунтування свого позову зазначив про те, що ДП Ізмаїльський морський торговельний порт згідно акту приймання-передачі від 01.02.1996 року на виконання договору купівлі-продажу квартир отримало чотири квартири в тому числі квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому судом вірно зазначено, що наданий позивачем акт-приймання передачі від 01.02.1996 року ніяким чином не підтверджує факт набуття ДП Ізмаїльський морський торговельний порт права власності на зазначену квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна.

Більш того, у зазначеному акті прийманні-передачі взагалі не зазначено адреси переданих квартир, тобто вказаним актом не підтверджується факт передачі саме квартири АДРЕСА_1 та позивачем не було надано копії договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28.09.1995 року між фірмою Оліма та Ізмаїльським морським торгівельним портом (а.с. 116 т. 1).

Також позивач посилався на те, що відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна в господарське відання ДП АМПУ було передано квартиру АДРЕСА_1 .

Однак, в акті приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року зазначено, що роком введення квартири АДРЕСА_2 в експлуатацію є 2001 рік, в той час як, в акті приймання-передачі квартир від 01.02.1996 року зазначається, що передається чотири квартири, однак до введення майна в експлуатацію воно є об`єктом незавершеного будівництва, тобто іншим об`єктом права власності, тобто, існує невідповідність зазначеного майна у акті приймання-передачі від 01.02.1996 року та акту приймання - передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року.

Висновки суду про те, що перебування майна на балансі попередника в особі ДП Ізмаїльський морський торговельний порт не є підтвердженням набуття ДП Адміністрація морських портів України права власності (права повного господарського відання) на це майно відповідають вимогам закону.

Зазначення квартири АДРЕСА_1 в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна (а.с.215 т.1) не підтверджує права власності позивача на цю квартиру, оскільки згідно листа Фонду державного майна України від 26.03.2019 року № 10-25-5915 підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління (а.с. 9 т.2).

18.12.2017 року ДП АМПУ в особі Ізмаїльської філії було направлено листа до Фонду державного майна України про включення квартири АДРЕСА_1 до Єдиного реєстру об`єктів державної власності (а.с. 215 т.1).

Приймаючи до уваги, що відповідачами отримано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28.03.2012 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22.03.2012 року за №345 у встановленому законом порядку, суд дійшов до вірного висновку про неможливість позбавлення відповідачів права вільно володіти своїм майном.

Крім того, судом звернуто увагу на те, що за вимогами про скасування свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 28.03.2012 року, виданого виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 22.03.2012 року №345 позивачем не заявлено клопотання про залучення належного відповідача - виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради, що є також підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами .

На підставі з`ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову Міністерства інфраструктури України .

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ДП Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії ДП Адміністрація морських портів України про те, що факт передачі державного житлового фонду, який перебуває у повному господарському віданні державних підприємств (ДП ІЗМ МТП та ДП АМПУ ) до комунальної власності, учасниками спору документально не підтверджено, так само як і факт виникнення та взагалі перебування у комунальній власності територіальної громади м. Ізмаїл спірної квартири у зв`язку з чим виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради не має повноважень проведення її приватизації, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності .

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Ізмаїльської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Ізмаїльського морського порту) - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 27 вересня 2021 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

Т.В. Цюра