Постанова

від 22.09.2021 по справі 914/1364/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2021 р. Справа №914/1364/20

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Кальмар б/н від 17.12.2020

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2020 суддя: Гоменюк З.П. м. Львів, повний текст рішення складено 27.11.2020

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Кальмар , м. Львів

про розірвання договору, зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення та стягнення заборгованості по орендній платі,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог .

09.06.2020 в Господарський суд Львівської області звернулось Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Кальмар (далі по тексту - ТОВ Кальмар ) про розірвання договору №Ф-1233 від 31.10.2002, зобов`язання повернути переданий на виконання цього договору об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 73,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 111, а також стягнення заборгованості в розмірі 5714,35 грн., яка утворилась внаслідок неодноразової несплати орендної плати.

Вказаний позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасного внесення орендної плати за користування приміщеннями протягом трьох місяців підряд у період з 01.02.2018 по 01.03.2020, що є істотним порушенням умов договору, а відтак і підставою для розірвання договору, повернення об`єкта оренди та стягнення заборгованості по орендній платі.

Правовими підставами позову зазначено ст.ст. 1, 11, 202, 509, 510, 526, 625, 629, 651, 762, 782, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 286 Господарського кодексу України, ст. 18, 19, 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2020 закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 5714,35 грн., яка утворилась внаслідок неодноразової несплати орендної плати. Позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-1233 від 31.10.2002, укладений між Управлінням ресурсів Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ТОВ Кальмар . Зобов`язано ТОВ Кальмар повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 73,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 111. Стягнуто з ТОВ Кальмар на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 4204,00 грн. судового збору.

Судове рішення аргументовано тим, що несплата відповідачем орендної плати мала систематичний характер, що свідчить про істотне порушення відповідачем умов спірного договору оренди та є підставою для його розірвання у судовому порядку та повернення об`єкта оренди органу місцевого самоврядування.

Місцевий господарський суд закрив провадження в частині вимог про стягнення заборгованості по орендній платі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки після звернення позивача з позовом відповідач оплатив спірну суму боргу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що:

1)суд не врахував, що позивачем не надано доказів користування відповідачем спірним приміщенням, а тому відсутні підстави для обрахування початку перебігу строку оренди та визначення пропущеного відповідачем терміну сплати орендної плати;

2)висновок суду про те, що у відповідача виник обов`язок зі сплати орендної плати не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки між сторонами не підписувався акт приймання-передачі спірного приміщення;

3)суд першої інстанції неправильно застосував ч. 2 ст. 651 ЦК України, оскільки не встановив факт завдання позивачу значної шкоди та значне позбавлення на що він розраховував при укладенні договору;

4)місцевий господарський суд не врахував, що позивач не є власником спірного приміщення, а тому його права не порушені.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

В судове засідання 19.05.2021 представник сторін не з`явились, причин неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між Управлінням комунального майна Львівської міської ради народних депутатів як орендодавцем та ТОВ Кальмар як орендарем підписано договір №7427 від 13.05.1997 (а.с.43-46) згідно якого орендодавець на підставі наказу №116-0 від 07.05.1997 здав, а орендар прийняв в оренду з 07.05.1997 строком на п`ять років у користування нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 111, підвал, S =73,7 кв.м. під літ. І-VІІІ під магазин та бар.

Після закінчення строку дії цього договору між Управлінням ресурсів Львівської міської ради, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (орендодавець) та ТОВ Кальмар (орендар) підписано договір №Ф-1233 від 31.10.2002 (а.с.3-6) за умовами розділу 1 якого, орендодавець на підставі договору оренди №7427 від 13.05.1997 передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (об`єкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП Південне (балансоутримувач). Об`єктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 111, загальною площею 73,7 кв.м., в тому числі підвал площею 73,7 кв.м. відповідно до даних технічного паспорта, виданого ЛОБТІ та ЕО від 26.12.1996. Вартість об`єкта оренди, визначена станом на 01.05.2002, становить 21030 грн. відповідно до звіту про експертну оцінку, затвердженого наказом №505-е від 30.08.2002. Згідно з розділом 2 договору, цільовим призначенням об`єкта оренди є магазин та бар.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992, положення якого були чинними на час укладення та виконання договору оренди сторонами, цей Закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Орендоване за договором майно є комунальним, а тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ч.ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України (строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором).

Отже, відповідно до наведених вище норм договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, при цьому для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

В договорі оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ф-1233 термін його дії було визначено з 07.05.2002 р. до 07.05.2007 р. включно (п.4.1. договору)

За умовами п.4.3. договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які передбачені договором.

У відповідності до п. 4.4 договору, термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.

Як встановлено п. 4.7 договору, реорганізація орендодавця чи орендаря, або перехід права власності на об`єкт оренди третім особам не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника об`єкта оренди (його правонаступників), за винятком приватизації об`єкта оренди орендарем.

Судами встановлено, що сторони визнають те, що договір неодноразово продовжувався та, враховуючи неподанням ними у встановлений строк заяв про припинення або зміну умов договору, є чинним на даний час на підставі згаданих норм законодавства і положень договору.

З огляду на вищезазначене спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів користування відповідачем спірним приміщенням, а тому відсутні підстави для обрахування початку перебігу строку оренди та визначення пропущеного відповідачем терміну сплати орендної плати. Відповідно взаємосуперечливими є доводи скаржника про те, висновок суду про те, що у відповідача виник обов`язок зі сплати орендної плати не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки між сторонами не підписувався акт приймання-передачі спірного приміщення.

Відповідно до ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частина третя статті 18 Закону визначає одним з основних обов`язків орендаря своєчасне і у повному обсязі внесення орендної плати.

Розділом 5 договору сторони врегулювали розмір орендної плати та порядок розрахунків, зокрема встановили, що орендар повинен перераховувати орендну плату балансоутримувачу не пізніше 10 числа місяця за попередній місяць, а також передбачили, що він має право вносити орендну плату наперед за будь-який термін у розмірі, що визначається на момент оплати.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З поданих позивачем виписок вбачається, що 28.12.2007 та 31.01.2018 ТОВ Кальмар сплатило відповідно 960 грн. та 1000 грн. оплати згідно договору №1233 від 31.10.2002. Ці платежі на час звернення з позовом до суду були останніми здійсненими відповідачем.

Згідно з довідкою №4-2302-10864 від 08.04.2020, складеною Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, заборгованість контрагента Товариство з обмеженою відповідальністю Кальмар (договір Ф-1233 від 31.10.2002, площа 73,7 кв. м.) перед управлінням комунальної власності станом на 31.03.2020 складала 5714,35 грн.

Дана довідка сформована за період з січня 2012 року по березень 2020 року, містить помісячні відомості про індекси інфляції, суми нарахованої орендної плати, здійснені оплати, заборгованість по оренді на початок та кінець кожного місяця.

Зокрема, з довідки вбачається таке:

протягом січня 2012 року червня 2015 року нараховувалась та оплачувалась орендна плата за відповідні місяці;

станом на кінець червня та початок липня 2015 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 200 грн.;

в липні 2015 року було нараховано 546,79 грн. та сплачено 0 грн. орендної плати, а станом на кінець липня 2015 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 747,68 грн;

в серпні 2015 року було нараховано 542,42 грн. та сплачено 2100 грн. орендної плати, а станом на кінець серпня 2015 року заборгованість зі сплати орендної плати мала від`ємне значення та становила -809,91 грн;

протягом вересня 2015 року листопада 2017 року нараховувалась та оплачувалась орендна плата за відповідні місяці, при цьому в кожному з цих місяців значення заборгованості зі сплати орендної плати було від`ємним;

станом на кінець листопада та початок грудня 2015 року заборгованість зі сплати орендної плати становила -13498,69 грн;

в грудні 2017 року було нараховано 718,48 грн. та сплачено 960 грн. орендної плати, а станом на кінець грудня 2015 року заборгованість зі сплати орендної плати мала від`ємне значення та становила -13740,22 грн;

в січні 2018 року було нараховано 729,25 грн. та сплачено 1000 грн. орендної плати, а станом на кінець січня 2018 року заборгованість зі сплати орендної плати мала від`ємне значення та становила -14010,97 грн.;

протягом лютого 2018 року липня 2019 року нараховувалась орендна плата за відповідні місяці, при цьому в цей час оплат здійснено не було, а в кожному з цих місяців значення заборгованості зі сплати орендної плати було від`ємним та меншим, ніж у попередньому місяці;

станом на кінець липня 2019 року та початок серпня 2019 року заборгованість зі сплати орендної плати мала від`ємне значення та становила -18,34 грн;

в серпні 2019 року було нараховано 810,13 грн та сплачено 0 грн орендної плати, а станом на кінець серпня 2019 року та початок вересня 2019 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 791,79 грн;

в вересні 2019 року було нараховано 815,81 грн та сплачено 0 грн орендної плати;

в жовтні 2019 року було нараховано 821,52 грн та сплачено 0 грн орендної плати;

в листопаді 2019 року було нараховано 822,34 грн та сплачено 0 грн орендної плати;

в грудні 2019 року було нараховано 820,69 грн та сплачено 0 грн орендної плати;

в січні 2020 року було нараховано 822,34 грн та сплачено 0 грн орендної плати;

в лютому 2020 року було нараховано 819,86 грн та сплачено 0 грн орендної плати;

в березні 2020 року було нараховано та сплачено 0 грн орендної плати;

станом на кінець лютого 2020 року, початок та кінець березня 2020 року заборгованість зі сплати орендної плати становила 5714,35 грн.

Отже, з вищезазначеного вбачається, що з серпня 2015 року відповідач фактично вносив орендну плату наперед, про що свідчить від`ємне (зі знаком мінус ) значення його заборгованості перед орендодавцем, а починаючи з лютого 2018 року орендар перестав сплачувати орендну плату, що мало наслідком поступове зменшення існуючої переплати на суми нарахованої за відповідні місяці плати. В серпні 2019 року суми раніше внесених платежів перестало бути достатньо для того, щоб перевищувати розмір боргу, який лише продовжував накопичуватись внаслідок нарахування та невнесення орендної плати. За період же з серпня 2019 року по березень 2020 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем зріс і станом на час звернення з позовом становив 5714,35 грн.

Відповідно до банківської виписки з рахунку УКВ ДЕР ЛМР, 24.09.2020 ТОВ Кальмар сплатило 5714,35 грн з призначенням платежу За оренду приміщ. зг. дог.Ф-1233 від 31.10.02 ТзОВ Кальмар вул.В.Великого 111, сплата заборгов. по справі №914/1364/20 Господарського суду Львівської області .

Відповідно до п. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Дослідивши подану позивачем копію банківської виписки, з якої вбачається факт сплати заявленої до стягнення заборгованості після звернення позивача з позовом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що провадження у справі підлягає закриттю в частині стягнення 5714,35 грн основного боргу у зв`язку із відсутністю предмету спору в цій частині.

Щодо позовних вимог про розірвання договору і зобов`язання повернути об`єкт оренди шляхом виселення, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 3 статті 291 ГК договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Поряд із цим повинні враховуватись положення частини 2 статті 651 ЦК, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Стаття 782 ЦК України передбачає право наймодавця відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Також пунктом 5.3. договору визначено, що несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору.

При цьому порушення орендарем умов договору оренди нерухомого майна щодо несплати протягом законодавчо визначеного трьохмісячного строку платежів за користування орендованим нерухомим майном, є істотним, оскільки значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, зокрема надходження відповідних коштів з орендної плати комунальному підприємству із подальшим їх використанням відповідно до законодавства.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку.

У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв`язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі №908/1399/17, яка в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується судом.

Судами встановлено, що заборгованість утворилася внаслідок того, що з серпня 2019 року по березень 2020 року, тобто протягом восьми місяців, відповідач жодного разу не вносив орендної плати, про що додатково свідчить і те, що він погодився з наявністю заборгованості саме в такій сумі, сплативши її під час розгляду справи.

При цьому відповідач не надав доказів належного виконання зобов`язання щодо внесення орендної плати за користування нежитловими приміщеннями за вказаний період, не навів власний контррозрахунок та жодним іншим чином не спростував інформацію, наведену у довідці позивача.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Водночас варто зауважити, що факт сплати відповідачем усієї суми заборгованості, заявленої до стягнення, не має правового значення для вирішення спору про розірвання договору, оскільки судом встановлено обставини її систематичної несплати протягом періоду, що тривав більш, ніж три місяці підряд, що є істотним порушенням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна та значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, а отже, є самостійною і достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди нерухомого майна відповідно до частини 2 статті 651 ЦК та умов договору.

Суд звертає увагу на те, що хоча посилання на несплату орендної плати протягом 26 місяців підряд (з лютого 2018 року по березень 2019 року) формально і відповідають дійсності, адже відповідач справді не здійснював платежів протягом цього строку, однак до серпня 2019 року він і не був зобов`язаний цього робити, так як внесеної ним передплати вистачало для того, щоб до цього часу у нього не існувало жодної заборгованості. Разом з тим допущення відповідачем в подальшому восьмимісячного періоду невнесення орендних платежів з одночасним виникненням заборгованості є більш, ніж достатнім для можливості стверджувати, що відбулось істотне порушення стороною умов договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для розірвання договору оренди нерухомого майна, а відтак і про задоволення позову в цій частині.

Апеляційний господарський суд не враховує доводи скаржника про те, що місцевий господарський суд не врахував, що позивач не є власником спірного приміщення, а тому його права не порушені, оскільки ці аргументи апелянта суперечать його попередній поведінці, яка полягала у тому, що ним протягом тривалого періоду сплачувалась орендна плата за використання приміщення за спірним договором оренди.

Як визначено ч.3 ст.651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до положень ч.ч.2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Схожа норма міститься в ч.5 ст.188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Пунктом 4.8. договору сторони погодили, що чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем; загибелі об`єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

Законодавство визначає наслідки припинення договору найму (оренди) для наймача: у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України).

Згідно з розділом 9 договору, повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Отже обов`язок орендаря повернути майно з орендного користування після розірвання договору оренди передбачений нормами чинного законодавства, а також умовами договору оренди.

З огляду на те, що підстава, на якій відповідач користувався майном, відпала у зв`язку з розірванням відповідного договору в судовому порядку, непередання відповідачем майна, яке належить до комунальної власності та управління яким здійснює позивач, створило б позивачу перешкоди в реалізації ним своїх повноважень на розпорядження та користування згаданим майном.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов`язку в натурі.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позовна вимога про повернення об`єкту оренди шляхом виселення відповідача є правомірною та підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг .

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційних скарг без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору, який сплачений ним за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Кальмар б/н від 17.12.2020 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2020 у справі №914/1364/20 - залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 22.09.2021.