Постанова

від 22.09.2021 по справі 712/7368/13-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 712/7368/13-к

провадження № 51-6626км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_8 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Івано-Франківська, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За оскаржуваним вирокомСоснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк: за ч. 3 ст. 190 КК 4 роки; за ч. 2 ст. 366 КК 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 364 КК 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 382 КК 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Задоволено цивільний позов Приватного виробничо-комерційного підприємства (далі ПВКП) «Огрант» і стягнуто з ОСОБА_6 310 425,17 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у провадженні.

За вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він, перебуваючи в період часу з 07 липня 2007 року до 18 листопада 2009 року на посаді директора приватного підприємства (далі ПП) «Елтеко-Україна-Рось», будучи службовою особою, виконуючи адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі обов`язки, зловживаючи своїм службовим становищем, переслідуючи намір шахрайським способом заволодіти грошовими коштами ПВКП «Огрант», укладаючи договір оренди від 01 липня 2008 року № 34, не повідомив про те, що орендовані нежилі приміщення на вул. Сумгаїтській, 8 у м. Черкасах, перебувають під обтяженням, та, зловживаючи своїм службовим становищем і довірою директора ПВКП «Огрант» ОСОБА_9 , уніс в офіційний документ частково неправдиві відомості про предмет договору й, отримавши від останнього кошти в сумі 65704,44грн, що у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, незаконно заволодів ними.

Крім того, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді директора ПП «Елтеко-Україна-Рось», будучи службовою особою, достовірно знаючи про те, що Господарський суд Черкаської області виніс наказ про примусове виконання рішення від 13 вересня 2010 року відповідно до постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду 02 серпня 2010 року про стягнення з ПП «Елтеко-Україна-Рось» на користь ПВКП «Огрант» безпідставно набутих грошових коштів у сумі 34 667,44 грн, витрат на сплату державного мита 520 грн і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 236 грн, умисно не виконав постанови суду, що набрала законної сили.

За ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року вирок суду першої інстанції змінено.

Доповнено резолютивну та мотивувальну частини вироку редакцією статті, чинної на момент скоєння злочину.

Ухвалено вважати ОСОБА_6 засудженим: за ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 366 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 15 квітня 2008 року № 270-VI до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строком 2 роки.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від основного та додаткового покарання, призначеного за ч. 2 ст. 366 КК у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від основного та додаткового покарання, призначеного за ч. 2 ст. 382 КК у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених ОСОБА_6 покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 зазначеного Кодексу.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на класифікацію злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, за ступенем тяжкості як злочину середньої тяжкості.

Цивільний позов ПВКП «Огрант» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_6 31037 грн в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, 57 500 грн витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Верховний Суд постановою від 11 грудня 2018 року ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 14 травня 2018 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального Кодексу України (далі КПК), у зв`язку з встановленням відсутності складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 382 КК.

Верховний Суд постановою від 23 вересня 2020 року ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За оскаржуваною ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року вирок суду першої інстанції змінено.

Перекваліфіковано дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 366 КК на ч. 1 цієї статті та призначено йому покарання за цим законом (у редакції Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VІ) у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн, із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік.

Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від призначеного за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 382 КК у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених п. 3 ч. 1 ст.49 цього Кодексу.

Також згідно з цією ухвалою постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч.3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 364 КК у редакції Закону від 15 квітня 2008 року № 270-VI до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно постановлено вважати засудженим ОСОБА_6 до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК на період іспитового строку покладено на ОСОБА_6 , обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на класифікацію злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, за ступенем тяжкості як злочину середньої тяжкості.

У решті вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, за які його засуджено. Обґрунтовуючи вимоги, касатори наводять по суті аналогічні за змістом доводи. Вказують на недотримання судом першої інстанції принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки суд послався у вироку на докази, які не були предметом дослідження в судових засіданнях, а саме протоколи проведення очних ставок. У свою чергу суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою, безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів і не зважив на клопотання про визнання ряду доказів у провадженні недопустимими. Зазначають, що досудове розслідування укримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 190 КК здійснювалося без внесення відомостей у ЄРДР, у зв`язку з чим порушено вимоги ч. 2 ст. 214 КПК, а також стверджують про наявність у матеріалах провадження нескасованої постанови слідчого про закриття кримінального переслідування щодо окремої особи. До того ж акцентують на відсутності повноважень у прокурора ОСОБА_10 на здійснення нагляду за проведенням досудового розслідування та вчиненням відповідних процесуальних дій, зокрема на об`єднання матеріалів в одне провадження, оскільки така постанова датована раніше ніж постанова про призначення його прокурором. Доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність обґрунтовують тим, що ОСОБА_6 не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 364 КК. На думку скаржників, договір оренди не є офіційним документом, а тому відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК. Крім того, вказують на відсутність кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 366 КК тяжких наслідків. Стверджують про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, адже в нього не було умислу на вчинення будь-яких шахрайських дій стосовно ОСОБА_9 . Спростовуючи обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 382 КК, посилаються на те, що останній діяв як директор підприємства, а кошти, стягнуті за рішенням господарського суду, не були ним сплачені у зв`язку з їх відсутністю на рахунку саме підприємства. Крім цього, не погоджуються з вирішенням цивільного позову та зазначають про безпідставність стягнення витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_9 . Указують, що порушення, допущені судом першої інстанції, не були усунуті апеляційним судом, який, усупереч вимогам ст. 404 КПК повторно не дослідив усіх обставин справи, формально провів апеляційний розгляд, постановивши ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу засудженого і його захисника потерпілий ОСОБА_9 , посилаючись на безпідставність наведених у ній доводів, просив відмовити в її задоволенні.

У судовому засіданні ОСОБА_6 і його захисник ОСОБА_7 підтримали подані ними касаційні скарги з наведених у них підстав та просили їх задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника і засудженого й просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів звикладенням власної версії події, що зводиться доневідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимогст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Доводи, вказані в апеляційних скаргах засудженого і його захисника, щодо відсутності в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими та безпідставними у зв`язку з таким.

Згідно з диспозицією ч. 3 ст. 190 КК кримінальна відповідальність настає за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство), вчинене, зокрема, у великих розмірах.

Із суб`єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При цьому психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому шкоди може бути як умисним, так і необережним.

Спростовуючи доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, про те, що ОСОБА_6 , укладаючи договір оренди від 01 липня 2008 року, був упевнений у законності своїх дій, оскільки мав необхідний обсяг повноважень на його укладення, та був переконаний у можливості його виконання зі свого боку, а припинення виконання договору оренди сталося внаслідок продажу об`єкта оренди на прилюдних торгах, тобто з незалежних від нього обставин, яких на момент укладення договору він не передбачав, а отже, умисел на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, у ОСОБА_6 був відсутній, колегія суддів апеляційного суду врахувала, зокрема, позицію, наведену в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року, ухваленій у цій справі.

Так, Верховний Суд зазначив, що чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих (стосовно цього елемента доказування) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як слідує із судової практики, доказування суб`єктивної сторони досить часто ґрунтується на аналізі не одного чи кількох прямих доказів, а саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) таких елементів суб`єктивної сторони злочину, як прямий умисел та корисливий мотив.

Крім цього, колегія суддів, ураховує позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року у справі № 5-250кс16, згідно з якою наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб`єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК.

Щодо відсутності потерпілого як обов`язкової умови ознаки складу злочину, передбаченого ч. 3 ст.190 КК то апеляційний суд доречно послався на те, що відомості до ЄРДР за ознаками вказаного злочину внесено на підставі повідомлення ОСОБА_9 та, оскільки в цьому провадженні останній є, в тому числі, представником цивільного позивача ПВКП «Огрант», то додаткового звернення цього підприємства із заявою про визнання потерпілим чинним процесуальним законом не передбачено.

Також колегія суддів уважає неспроможними доводи сторони захисту про незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, а саме положень Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI, згідно з яким дії ОСОБА_6 , кваліфіковані за ч.2,ст. 364 КК, декриміналізовані.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, діяння ОСОБА_6 , передбачене ч. 2 ст. 364 КК, відбулось 01 липня 2008 року, тобто на момент чинності Закону від 15 квітня 2008 року № 270-VI. Проте, враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваного вироку редакція вказаної статті була змінена в бік погіршення становища обвинуваченого, апеляційний суд обґрунтовано застосував положення ч. 1 ст. 5 КК.

Водночас посилання захисника про незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, а саме положення Закону від 07 квітня 2011 року № 3207-VI, згідно з яким дії ОСОБА_6 , кваліфіковані за ч. 2 ст. 364 КК, декриміналізовані, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки за цим Законом КК доповнено окремою статтею, а саме ст. 364-1 КК, якою посилено кримінальну відповідальність порівняно з редакцією статті, що діяла на момент вчинення злочину, а тому її застосування погіршило б становище обвинуваченого.

Під час перевірки доводів захисника і засудженого про відсутність у діянні останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК, апеляційний суд виконав вказівки, викладені у вищенаведеній постанові Верховного Суду, та встановив, чи здатна була вказівка в договорі оренди нежилих приміщень № 34 від 01 липня 2008року про те, що обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо приміщення немає, спричиняти чи бути здатною спричинити наслідки правового характеру увигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.

Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК) договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Крім того, ч. 2 ст. 769 ЦК визначено обов`язок наймодавця повідомити наймача при укладенні договору найму про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм.

Так, суд апеляційної інстанції вказав, що договір оренди нежитлових приміщень від01липня 2008 року № 34 є предметом злочину, передбаченого ст. 366 КК, та офіційним документом з огляду на те, що він посвідчений відповідною службовою особою в межах її компетенції директором ПП «Елтеко-Україна-Рось» ОСОБА_6 за визначеною законом формою, містить належні реквізити та засвідчує юридичні факти, тобто встановлює, змінює права та обов`язки для обох сторін.

Тому, на думку апеляційного суду, внісши до вказаного договору відомості, які частково не відповідають дійсності, зокрема про те, що нежитлові приміщення, які становлять предмет договору оренди, не обтяжені, а у третіх осіб відсутні будь-які права на них, а також неправдиву інформацію про те, що в разі відчуження нежитлових приміщень орендарі, в тому числі ПВКП «Огрант», мають переважне право на купівлю вказаних приміщень, достовірно знаючи, що згідно з іпотечним договором від 16 липня 2007 року № 02 -17170/07 приміщення перебувають у заставі ПАТ «Промінвестбанку» в м.Черкасах та не можуть бути обтяжені в будь-який спосіб, засвідчив власним підписом договір оренди нежитлових приміщень та додаток до нього, які скріпив печаткою ПП «Елтеко-Україна-Рось», чим уклав з директором ПВКП «Огрант» ОСОБА_9 договір оренди, на підставі якого отримав на користь ПП «Елтеко-Україна-Рось» грошові кошти в сумі 65 704,44 грн, зокрема 34667,44 грн у рахунок плати за оренду та 31 037 грн за проведення капітального ремонту, ОСОБА_6 як службова особа директор ПП «Елтеко-Україна-Рось» вчинив дії, що охоплюються диспозицією ст. 366 КК.

Із цим висновком погоджується і колегія суддів.

Крім цього, захисник і засуджений не погоджуються з кваліфікацією дій ОСОБА_6 за ст. 382 КК, зазначаючи при цьому, що останній не виконав рішення суду виключно через брак коштів і не мав наміру ухилитись від його виконання.

З точки зору колегії суддів, такі доводи суперечать встановленим у цьому провадженні фактичним обставинам.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 382 КК, є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню.

Невиконання судового рішення полягає у невжитті особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Воно може виражатися у прямій відмові виконувати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання особи виконати судове рішення. Ухилення та сама відмова, яка має завуальований характер: особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином, що фактично унеможливлює його виконання.

Апеляційний суд перевірив посилання сторони захисту на те, що підставою для повернення виконавчого документа була відсутність майна у ПП «Елтеко-Україна-Рось», а отже, був відсутній умисел на ухилення від виконання судового рішення, та здійснив аналіз усіх обставин кримінального провадження.

Цей суд указав, що відсутність на підприємстві коштів, достатніх для виконання судового наказу, спростовується даними матеріалів кримінального провадження, якими підтверджено факт здійснення фінансово-господарської діяльності ПП «Елтеко-Україна-Рось», очолюваним ОСОБА_6 . Зокрема, як видно з відповіді ДПІ у м.Черкаси, розмір отриманого цим підприємством доходу відповідно до поданої податкової звітності за 2010 рік становив 368,2 тис. грн, а за 2011 рік 86,2 тис. грн.

Ураховуючи вищезазначені фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, а також те, що стороною захисту не наведено жодних даних про цільове використання вказаних коштів та неможливість їх спрямування на виконання рішення суду, Верховний Суд вважає, що дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 382 КК кваліфіковані правильно.

З приводу посилання сторони захисту на наявність постанови про закриття кримінального провадження стосовно окремої особи від 19 серпня 2010 року, згідно з якою слідчий прийняв рішення про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, то апеляційний суд зазначив, що вказана постанова старшого слідчого СВ Соснівського РВ УМВС України ОСОБА_11 скасована запостановою заступника прокурора Соснівського району м. Черкаси ОСОБА_12 від23 серпня 2010 року.

Аргументи сторони захисту про необізнаність з указаною постановою про закриття Суд вважає неспроможними, оскільки ця постанова долучена до матеріалів кримінального провадження і сторона захисту більше ніж за п`ять років мала можливість ознайомитись з її змістом та вжити відповідних процесуальних заходів. До того ж постанова була безпосередньо досліджена в судовому засіданні суду першої інстанції.

Доводи сторони захисту про недопустимість доказів з огляду на проведення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР колегія суддів вважає безпідставними.

Як уже звертав увагу Верховний Суд у цій справі на норми ст. 214 КК (у редакції Закону від 20 листопада 2012 року), відповідно до ч. 1 якої слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.

За матеріалами кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , кримінальні провадження № 12012250040000066 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, № 12012250040000218 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК, № 12012250040000595 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК та №12012250040000596 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, були внесені до ЄРДР за заявами потерпілого ОСОБА_9 від 23, 29 листопада 2012 року та від 12 лютого 2013 року (ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 366) відповідно. Постановою прокурора від 16 травня 2013 року вказані кримінальні провадження об`єднано в одне провадження за № 12012250040000066.

З огляду на обставини цієї справи долучення матеріалів кримінальної справи №0111000084 в об`єднаному кримінальному провадженні № 12012250040000066 за ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 382 КК не призводить до автоматичного визнання цих письмових доказів недопустимими, якщо вони зібрані в порядку, що діяв до набрання чинності КПК України 2012 року, та з урахуванням того, що відомості до ЄРДР у провадженні № 12012250040000218 за заявою потерпілого були внесені за тим же фактом, за яким здійснювалося досудове розслідування у справі № 0111000084, за ознаками ч. 3 ст. 190 КК.

У свою чергу, як убачається з журналу та технічного звукозапису судового засідання від 08 грудня 2020 року, захисник, обґрунтовуючи клопотання про повторне дослідження доказів і визнання доказів недопустимими не зазначила, у чому саме полягають неповнота або порушення порядку їх дослідження, а фактично вказала на незгоду з оцінкою досліджених судом першої інстанції доказів та не заперечувала щодо їх безпосереднього дослідження місцевим судом.

Так, на дату складення постанови про об`єднання матеріалів досудового розслідування від 25 квітня 2013 року в матеріалах кримінального провадження була відсутня постанова про призначення ОСОБА_10 прокурором у провадженні. Однак 16 травня 2013 року прокурор ОСОБА_10 виніс постанову про об`єднання матеріалів кримінального провадження за наявності відповідних повноважень (т. 4, а.п. 176).

Стороною захисту не наведено достатніх та вичерпних аргументів щодо того, які саме докази були зібрані з порушеннями і яким чином вони вплинули на ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому питання щодо відсутності повноважень у прокурора ОСОБА_10 сторона захисту не порушувала ні під час досудового розслідування, ні під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.

До того ж колегія суддів звертає увагу на тривалий розгляд справи у судах попередніх інстанцій і вважає, що за цей час сторони мали можливість скористатися правом на відстоювання своєї правової позиції у змагальному процесі з використанням усіх наданих їм кримінальним процесуальним законом повноважень.

Отже, на переконання колегії суддів, місцевий суд у своєму вироку, з яким погодився ісуд апеляційної інстанції, обґрунтував винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, пославшись на показання потерпілого, свідків, дані протоколів слідчих дій, висновки експертиз, наказ про примусове виконання рішення господарського суду та інші досліджені в судовому засіданні письмові докази у змагальному процесі й надав їмналежну оцінку.

Разом із цим Суд вважає слушними доводи сторони захисту щодо недослідження у судовому засіданні місцевим та апеляційним судами фактичних даних: протоколу очної ставки між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 від 10 серпня 2010 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 від 10 серпня 2010 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_9 і ОСОБА_14 від 04 березня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_14 та ОСОБА_6 від 27 квітня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_15 і ОСОБА_6 від 13 травня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_9 та ОСОБА_15 від 13 травня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_13 та ОСОБА_9 від 30 серпня 2012 року, оскільки прослуховуванням технічних звукозаписів судового засідання не встановлено оголошення та дослідження цих протоколів, а отже, посилання на них як на докази необхідно виключити, а судові рішення змінити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.

Водночас виключення посилань на вказані протоколи очних ставок як на докази не впливає на обсяг обвинувачення та доведеність винуватості ОСОБА_6 з огляду на те, що засуджений, потерпілий ОСОБА_9 , свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_15 були безпосередньо допитані в судових засіданнях.

Також, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Разом з тим, як вбачається з вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня 2017 року, при вирішенні цивільного позову суд не навів підстав та мотивів для задоволення позову, а Кропивницький апеляційний суд доводів апеляційної скарги в цій частині не розглянув, що, на думку колегії суддів, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та зумовлює скасування судових рішень у цій частині з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Виключити з мотивувальних частин судових рішень посилання на фактичні дані протоколу очної ставки між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 від 10 серпня 2010 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_9 і ОСОБА_6 від 10 серпня 2010року; протоколу очної ставки між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 від 04 березня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_14 і ОСОБА_6 від 27 квітня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_15 та ОСОБА_6 від 13 травня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_9 і ОСОБА_15 від 13 травня 2011 року; протоколу очної ставки між ОСОБА_13 та ОСОБА_9 від 30 серпня 2012 року як на докази.

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 16 лютого 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити новий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною йоскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3