Постанова

від 27.09.2021 по справі 120/2139/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2139/21-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

27 вересня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (123)" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №123" в якому просила 6

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №123" щодо не виплати позивачу середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку з 29.09.2017 року по 23.12.2020 року у сумі 378581,36 грн.;

- стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України №123" на користь позивача середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 29.09.2017 року по 23.12.2020 року у сумі 378581,36 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року позов залишено без розгляду.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом першої інстанції при винесенні ухвали порушені норми процесуального права, а тому просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи, що позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з урахуванням вимог ч. 2ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження..

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а саме: компенсації за неотримане речове майно в сумі 378581,36 грн.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 дійшов висновку що у спірних правовідносинах пов`язаних зі звільненням з публічної служби при обчисленні строку звернення до суду, підлягають застосуванню положення КАС України, яким передбачено місячний строк звернення до суду. При цьому для обрахування строку звернення до суду, Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 по справі № 620/1982/19 береться до уваги як момент початку його перебігу саме день остаточного розрахунку.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факт порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

Як встановлено з матеріалів справи, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року по справі №120/3988/20-а ДП Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№123) виплатило позивачці 24.12.2020 року грошову компенсацію вартості за належні до видачі предмети речового майна в сумі 9181,39 грн.

04.01.2021 року позивач звернулась до відповідача з вимогою сплатити їй середньомісячне грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 29.09.2017 року (день звільнення) по 23.12.2020 року (день, що передує дню отримання грошової компенсації вартості за належні до видачі предмети речового майна) у сумі 378581,36 гривень.

Не отримавши відповіді, 18.02.2021 року позивач звернулась із повторною заявою до відповідача аналогічними вимогами, що і у заяві від 04.01.2021 року.

Відповідач, листом від 01.03.2021 року № 15 - відмовив у задоволенні повторної заяви позивача.

16.03.2021 року позивач звернулась до суду з даним позовом.

Судова колегія зауважує, що оскільки позивач очікував на виплату відповідачем в добровільному порядку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак отримав відмову, тому в даній конкретній справі перебіг строку звернення позивача до суду з позовом слід обраховувати саме з 01.03.2021 року, тобто з моменту коли особа дізналась про порушення своїх прав.

При цьому, варто зазначити, що позивач з метою досудового врегулювання спору вчиняв дії в найкоротші терміни, що свідчить про активну його поведінку з метою дотримання процесуальних строків визначених КАС України у даній категорії справ.

Оскільки позивач до суду з даним адміністративним позовом звернувся 16.03.2021 року, а перебіг строку звернення до суду слід обраховувати з 01.03.2021 року, відтак місячний строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України, не є пропущеним, а тому доводи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду є безпідставними та судовою колегією відхиляються.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не встановив фактичні обставини справи та надав помилкову правову оцінку.

В даному випадку, доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції дійшов хибного та передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Положеннями ст. 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслює значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (рішення від 25 листопада 1997 року №6-зп, від 25 грудня 1997 року N9-зп).

Звернувшись з цим позовом, фізична особа вирішила скористатися гарантованим їй правом на вирішення спору в судовому порядку.

Однак, таким правом позивач скористатися не зміг, оскільки суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду із посиланням на неповажність причин, наведених позивачем в підтвердження факту дотримання ним строків звернення до суду з даним позовом.

На переконання суду апеляційної інстанції, викладене свідчить про те, що суд першої інстанції в даній ситуації застосував надміру формальний підхід і не врахував вимог ст. 55 Конституції України та ст.ст.2, 5, 6 КАС України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, Європейський суд з прав людини за результатами розгляду справи Brumarescu v. Romania зазначив, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі преамбули цієї Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

У відповідності до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визначені в Конвенції, порушено, повинен отримати ефективний засіб правового захисту у національному органі, незважаючи на те, що порушення вчинено особами, які діють в офіційній якості.

Суд повинен дотримуватися принципу верховенства права, одним з елементів якого є доступ до суду, який відповідно до ст. 6 КАС України застосовується адміністративними судами з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 320 КАС України порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення необґрунтованої ухвали, яка підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (123)" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.