Постанова

від 16.09.2021 по справі 260/1602/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/1602/19 пров. № А/857/13752/21 пров. № А/857/13754/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р.

з участю секретаря судового засідання Юрченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Полянської сільської ради Мукачівського району до Закарпатської обласної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій Квітка Полонини про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою Полянської сільської ради Мукачівського району на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року (повний текст складено 22.06.2021) та на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року (суддя першої інстанції Луцович М.М., м. Ужгород)

В С Т А Н О В И В :

Солочинська сільська рада звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закарпатської обласної ради, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Санаторій Квітка Полонини про визнання протиправними та скасування рішення від 16.05.2019 року №1478.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем процедури прийняття рішення, а також відсутністю обґрунтованих підстав для затвердження проекту поясів зон санітарної охорони ділянки, що призвело до порушення прав і законних інтересів позивача.

16 січня 2020 року судом першої інстанції позивача по справі - Солочинську сільську раду Свалявського району Закарпатської області було замінено на правонаступника Полянську сільську раду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 червня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

1 липня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом було винесено додаткове рішення, яким задоволено заяву третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Квітка Полонини" та стягнуто на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Полянської сільської ради Мукачівського району судові витрати за надання правничої допомоги в сумі 7500 грн.

Полянська сільська рада не погодилася з такими рішеннями суду та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення і відмовити в позові. Обґрунтовуючи незгоду, апелянт зазначив, що відповідач прийняв оскаржуване рішення про затвердження проекту поясів зон санітарної охорони без відповідного проекту землеустрою по встановленню зон санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища та його погодження з відповідними державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього середовища, водного господарства та екології, що є порушенням ст. 93 Водного кодексу України. Апелянт зауважив, що суд першої інстанції безпідставно послався на Державні будівельні норми України В.2.5.-74: 213 Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування , оскільки такі визначають послідовність виготовлення проектної документації, а не порядок затвердження її місцевою радою. Визначена в ДБН послідовність проектування зовнішніх систем, мереж, споруд водопостачання населених пунктів узгоджується з висновком Верховного Суду , що проект поясів зон санітарної охорони водного об`єкту підлягав затвердженню тільки після надання органом місцевого самоврядування дозволу та погодження проекту землеустрою, яким визначаються межі зон санітарної охорони. Крім того, проект оскаржуваного рішення до його прийняття радою не був попередньо оприлюднений на офіційному веб-сайті ради та попередньо розглянутий профільними постійними комісіями ради, чим грубо порушено регламент роботи Закарпатської обласної ради. Апелянт також зауважив, що оскаржуваним рішенням порушені права позивача, оскільки до його повноважень належить надання згоди на погодження проекту землеустрою, яким визначаються межі санітарних охоронних зон водного об`єкту, розташованого на території ради. Також порушено права позивача щодо контролю за додержанням природоохоронного законодавства, оскільки не встановлено межі зон санітарної охорони на підставі проекту землеустрою. Отже, є підстави для скасування рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 2 червня 2021 року та додаткового рішення від 1 липня 2021 року та прийняття нової постанови про задоволення позову.

У судовому засіданні представник позивача Машкаринець І.М. підтримав апеляційну скаргу з підстав , що в ній викладені.

Відповідач та представник третьої особи подали відзиви на апеляційну скаргу позивача. Зауважили, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи Олійник Р.Б. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та пояснив, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності до чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у 2019 році ТОВ Маргіт-Термал було розроблено проект поясів зон санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища мінеральних вод, де розташована свердловина №4-Е, затверджений генеральним директором ТОВ Санаторій Квітка Полонини . Відповідно до цього проекту, зона санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища мінеральних вод, де розташована свердловина №4- Е, складається з першого, другого та третього поясів в межах, визначених в картографічних матеріалах, що є додатками до нього.

Зазначений проект погоджено Закарпатською ОДА від 05.04.2019 №2232/06-21, ДП Західукргеології від 20.03.2019 №01-491/06, Державним агентством водних ресурсів України у Закарпатській області від 19.03.2019 №46/ЗК/21-19, Закарпатською ОблСЕС від 14.11.2014 №05.03.02-07/69389.

Рішенням п`ятнадцятої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради №1478 від 15.05.2019, відповідно до статті ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 8-1, 93 Водного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 №2024, затверджено проект поясів зон санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища мінеральних вод, де розташована свердловина № 4 -Е (том 1 а.с. 53 ).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування цього рішення з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу зона санітарної охорони - територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд.

Згідно п. 8 ст. 8-1 Водного кодексу до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних бідності на їх території належить, зокрема, затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів.

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, зокрема, встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборони використання підприємствами питної води у промислових цілях.

Відповідно до положень ст. 93 Водного кодексу України (далі - ВК України) з метою охорони водних об`єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об`єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

Частиною 1 ст. 113 Земельного кодексу України встановлено, що зони санітарної охорони створюються навколо об`єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об`єкти оздоровчого призначення та інші, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 34 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" №2918-III від 10.01.2002 залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон. Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об`єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою.

Компетенція обласних, Київської та Севастопольської міських рад у галузі регулювання водних відносин щодо затвердження проектів зон санітарної охорони господарсько-питних водозаборів передбачена нормами п. 8 ч. 1 ст. 8-1 ВК України, що також кореспондується з повноваженнями, встановленими ст. 12 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Відповідно до статті 93 ВК України, постановою Кабінету Міністрів України №2024 від 18.12.1998 затверджено Правовий режим зон санітарної охорони водних об`єктів (далі - постанова №2024).

Пунктом 3 Постанови №2024 передбачено, що межі зони санітарної охорони водних об`єктів визначаються проектом землеустрою. Межі зони санітарної охорони водних об`єктів встановлюються органами місцевого самоврядування на їх території за погодженням з державними органами земельних ресурсів, санітарно-епідеміологічного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Згідно п. 4 постанови №2024 зони санітарної охорони поверхневих та підземних водних об`єктів входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму:

- перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу;

- другий і третій пояси (обмежень і спостережень) включають територію, що призначається для охорони джерел водопостачання від забруднення.

Більше деталізовано основні вимоги до проектування нових систем і схем водопостачання населених пунктів, реконструкції та технічного переоснащення існуючих споруд, мереж і окремих елементів зовнішнього водопостачання населених пунктів, груп підприємств, окремих підприємств, будинків, інших об`єктів регламентуються нормами ДБН В.2.5-74:2013 Водопостачання. Зовнішні мережі та споруди. Основні положення проектування (далі - ДБН В.2.5-74:2013).

Розділом 15 ДБН В.2.5-74:2013 встановлено вимоги до проектування Зон санітарної охорони.

Так, відповідно до п. 15.1.4 Розділу 15 Зони санітарної охорони ДБН В.2.5-74:2013 організації зон санітарної охорони (включаючи роботи з землевідведення першого поясу суворого режиму) повинно передувати розроблення її проекту, в який слід включати:

- визначення меж зон санітарної охорони та її окремих поясів і санітарно-захисних смуг;

- розроблення плану заходів щодо поліпшення санітарного стану території зон санітарної охорони та санітарно-захисних смуг з метою приведення їх санітарного стану до нормативного, а також попередження подальшого забруднення;

- правила і режим господарського використання території трьох поясів зон санітарної охорони та санітарно-захисних смуг об`єктами господарювання, які в них розташовані.

Пунктом 15.1.6 Розділу 15 Зони санітарної охорони ДБН В.2.5-74:2013 перебачено, що проект зон санітарної охорони та санітарно-захисних смуг водоводів слід розробляти з використанням даних санітарно-топографічного обстеження територій, що заплановані до включення в їх склад, а також відповідних гідрологічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних і топографічних матеріалів. При цьому, виходячи з місцевих умов, можуть бути передбачені додаткові дослідження, необхідні для визначення меж зон санітарної охорони, а також для розроблення частини проекту, яка стосується виконання санітарних заходів у межах проектованої зони санітарної охорони.

Проект зон санітарної охорони повинен передбачати основні санітарні заходи стосовно призначення кожного поясу зон санітарної охорони з метою усунення та попередження можливості забруднення води джерел централізованого питного водопостачання та водопровідних споруд.

Відповідно до п. 15.1.7 Розділу 15 Зони санітарної охорони ДБН В.2.5-74:2013 можливість організації зон санітарної охорони повинна визначатись на стадії вибору джерела та майданчиків споруд об`єктів питного водопостачання. Проект зон санітарної охорони повинен бути складовою частиною проекту питного водопостачання і одночасно основою для проекту землеустрою, що визначає межі зон санітарної охорони водних об`єктів. Для діючих об`єктів централізованого питного водопостачання, які не мають встановлених зон санітарної охорони, їх проект слід розробляти додатково.

Проект зон санітарної охорони з планом заходів згідно з положеннями п. 15.1.8 Розділу 15 Зони санітарної охорони ДБН В.2.5-74:2013 повинен відповідати вимогам чинного законодавства.

Тобто, організація зон санітарної охорони здійснюється на основі проекту, який в свою чергу, є основою для проекту землеустрою, що визначає межі зони санітарної охорони водних об`єктів.

Оскаржуваним рішенням Закарпатська обласна рада затвердила проект поясів зон санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища мінеральних вод (свердловина №4-Е в с.Солочин), який у подальшому має бути покладений в основу відповідного проекту землеустрою, що встановлює межі зон санітарної охорони.

Доводи апелянта про неврахування позиції Верховного Суду, що була висловлена у постанові від 19.02.2020 в справі №306/2738/14-а, апеляційний суд відхиляє, так як обставини, викладені у вказаній постанові та у цій справі не є аналогічними.

Так, у пункті 47 вказаного рішення зазначено, що орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями встановлювати межі зон санітарної охорони водних об`єктів, які знаходяться на їх території. А оскільки межі зони санітарної охорони водних об`єктів визначаються проектом землеустрою, орган місцевого самоврядування вправі надати дозвіл виконкому ради на розроблення проекту землеустрою щодо встановлення меж санітарної охорони свердловин. Після чого відповідний проект підлягає погодженню органом, що видав цей дозвіл. Лише після нього проект підлягає затвердженню відповідною обласною радою, в даному випадку Закарпатською обласною радою.

Тобто, у даному пункті постанови Верховний Суд висловив позицію щодо процедури встановлення меж зон санітарної охорони водних об`єктів, яка передбачає необхідність розробки проекту землеустрою.

Водночас, оскаржуваним у даній справі рішенням Закарпатської обласної ради затверджено проект поясів зон санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища мінеральних вод (свердловина №4-Е), а не їх межі, які визначаються проектом землеустрою.

Щодо доводів апелянта про порушення процедури прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а саме порушення Регламенту через неопублікування на офіційному сайті проекту рішення та відсутність розгляду профільними комісіями суд зазначає наступне.

Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Враховуючи, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, не опублікування на офіційному сайті обласної ради його проекту перед прийняттям, а також недотримання норми про попередній розгляд питання профільними комісіями перед винесенням питання на пленарне засідання ради, за умови дотримання інших вимог при його прийнятті (компетенція, правомочність, кворум, тощо) є формальним порушенням, яке не впливає на дійсність рішення.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовується Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод оцінки справедливості процесу в цілому не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляду у цілому на несправедливий . При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.

Отже, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року по справі №510/2198/16-а та від 08 серпня 2019 року у справі № 810/1354/18.

Отже, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Також апеляційний суд зазначає, що під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб`єкта владних повноважень.

У рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Одночасно, особа на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки саме цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

Із цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Наведена правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі №815/1294/16.

У свою чергу, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. В контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Згідно з пунктом 19 частини першої етапі 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або мас визначений строк.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Така правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято, або прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується. Якщо позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, таке рішення, відповідно, не породжує для позивача й права на захист (постанови від 14.03.2018 у справі №9901/22/17 від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18).

Як видно з матеріалів справи, позивач не вказує, які конкретно його права припинилися або які їх неможливо реалізувати в результаті прийняття оскаржуваного рішення, або які конкретно обов`язки на нього цим рішенням покладені, а лише посилається на абстрактне порушення його прав у сфері регулювання земельних відносин щодо можливості надання згоди на погодження проекту землеустрою, реалізації дискреційних повноважень з урахуванням обмежень встановлених для зон санітарної охорони водного об`єкту, здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства.

У той же час, оскаржуваним рішенням Закарпатської обласної ради затверджено проект поясів зон санітарної охорони ділянки Квітка Полонини Голубинського родовища мінеральних вод, а не встановлено межі зон санітарної охорони відповідного родовища мінеральних вод.

При цьому, чинне законодавство не передбачає погодження поясів зон санітарної охорони з сільською радою, що спростовує доводи апелянта про порушення його прав.

Також реалізація обмежень, встановлених для зон санітарної охорони водного об`єкту, можлива лише із встановленням меж зон санітарної охорони, що може бути здійснено на підставі проекту землеустрою.

Тобто, оскаржуване рішення Закарпатської обласної ради на права та інтереси позивача, або можливість реалізації його повноважень у сфері земельних, природоохоронних правовідносин не впливає.

Отже, оскільки Солочинська сільська рада не є учасником (суб`єктом) правовідносин, в межах та на регулювання яких Закарпатською обласною радою було прийняте рішення від 16 травня 2019 року №1478, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням права та законні інтереси позивача порушені не були, отже підстав для задоволення позову немає.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення від 2 червня 2021 року про відмову в задоволенні позову.

Згідно ч. 11 ст. 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позові її вимоги.

За ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв 'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про не відповідну заяву.

Згідно ч. 11 ст 139 КАС України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ч. З ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Отже, враховуючи вимоги статей 44, 47, 132, 134 та 139 КАС України, суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, обґрунтовано задовольнив заяву третьої особи та виніс додаткове рішення про стягнення з Полянської сільської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь TOB Санаторій Квітка Полонини витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 7500 гривень, враховуючи, що підприємство заперечувало проти задоволення позову

Розмір заявлених витрат на правничу допомогу підтверджено договором про надання правової допомоги від 14 лютого 2019 року, договором про внесення доповнень, рахунком № 000964, актом виконаних робіт №000964 від 2 червня 2021 року на суму 7500 грн, платіжним дорученням №301 від 7 червня 2021 року.

При цьому, позивач заперечень стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу не подавав.

Отже, підстав для скасування додаткового рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 1 липня 2021 року немає.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Полянської сільської ради Мукачівського району залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року та додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Головуючий суддя О. О. Большакова судді А. Р. Курилець В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 27.09.2021.