Рішення

від 28.09.2021 по справі 202/8241/19

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/8241/19

Провадження № 2/202/143/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2021 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря - Калантаєнка Д.В.

представника позивача - Чернова О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК про визнання недійсним трудового договору в частині визначення строку трудового договору, визнання недійсним договору про обов`язкове відпрацювання, стягнення середнього заробітку,-

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача за первісним та зустрічним позовами.

Позивач ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК за первісним позовом звернувся до суду із позовною заявою, за змістом якої просив суд стягнути на свою користь з відповідача грошову суму у розмірі 244 354,04 грн. на підставі договору про обов`язкове відпрацювання. Заявлена вимога була обґрунтована тим, що між відповідачем як працівником та позивачем як роботодавцем склались трудові відносини. 03.09.2019 під час прийняття відповідача на роботу - посаду косметика , сторонами було підписано строковий трудовий договір та договір про обов`язкове відпрацювання. За своїм змістом договір про обов`язкове відпрацювання передбачав надання відповідачу послуг з навчання (професійної підготовки, підвищення кваліфікації), вартість якого визначена у сумі 250 000,00 грн., а також обов`язок відповідача щодо добровільної компенсації позивачу вартості наданих послуг з навчання, у сумі 250 000,00 грн., у разі розірвання працівником трудових відносин у період з моменту завершення навчання та 4 років роботи поспіль. Після підписання означених договорів відповідач приступила до своїх трудових обов`язків та навчання. За результатами пройденого курсу відповідач отримала підвищення кваліфікації та новий професійний рівень в галузі косметології та підтверджуючий сертифікат. В той же час 05.11.2019 відповідачем було подано заяву про звільнення на підставі ст.38 КЗпП України, у зв`язку із переїздом на нове місце проживання, без жодного документа підтверджуючого відповідну обставину (переїзд). Заявлений до стягнення розмір грошової суми, яку позивач визначив як сума компенсації у розмірі 244 354,04 грн. розрахована за вирахуванням фактично відпрацьованих днів у позивача після проходження навчання (33 дні - 5 646, 96 грн.) (т. 1 а.с. 1-4).

Повністю заперечуючи проти заявленого позову зі сторони відповідача було подано зустрічний позов та відзив на первісну позовну заяву за змістом яких остання просила визнати недійсним п. 9.1. Трудового договору від 03.09.2019 щодо визначення строку трудового договору, визнати недійсним договір про обов`язкове відпрацювання від 03.09.2019 та стягнути з ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК 470,92 грн. - компенсацію за невикористану відпустку, 9 889,32 грн. - середнього заробітку за період затримки розрахунку та витрат на правову допомогу. Заявлені вимоги були обґрунтовані тим, що з 03.09.2019 по 05.11.2019 ОСОБА_1 працювала у ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК та виконувала виключно свої обов`язки згідно із посадовою інструкцію, будь-якого навчання не проходила, семінарів, практикумів тощо, екзамен не складала, свідоцтв не отримувала. 05.11.2019 у зв`язку із обставинами особистого характеру позивачем за зустрічним позовом було прийнято рішення про переїзд до м.Києва про що складено відповідну заяву про звільнення. Після чого юрист ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК , в силу строковості трудового договору, просила переписати заяву про звільнення та зазначити іншу підставу для звільнення. За вказаних обставин ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК не було оформлено звільнення позивача за зустрічним позовом, не здійснено повного розрахунку при звільненні та не повернено трудову книжку, у зв`язку із чим позивачем за зустрічним позовом було заявлено вимоги щодо стягнення із роботодавця компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за період затримки розрахунку. Крім того, ОСОБА_1 вважала наявними підстави для визнання трудового договору в частині визначення строку недійсним з огляду на відсутність обставин передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, також у наказі про прийняття на роботу не вказано, що трудовий договір укладено на певний строк. Договір про обов`язкове відпрацювання ОСОБА_1 також вважала недійсним з огляду порушення ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення за змістом якої роботодавець може укладати договори про направлення працівника до закладу освіти з метою професійної підготовки, підвищення кваліфікації, тощо, загальний строк відпрацювання якого не повинен перевищувати три роки. Між тим, ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК не є суб`єктом освітньої діяльності, ліцензії на здійснення професійно-технічного навчання роботодавець також не має, а сам договір укладено на чотири роки замість трьох (т. 1 а.с. 141-149, 176-178). Також, ОСОБА_1 подано заяву про здійснення розподілу судових витрат, за якою просила стягнути з товариства правові витрати (т. 2 а.с. 76-79).

Не погодившись обставинами викладеними у відзиві на первісну позовну заяву представником ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК надано відповідь на відзив та відзив на зустрічну позовну заяву за якими вказано, що ОСОБА_1 було пройдено курс без відриву від основного місця роботи, підвищення її кваліфікації проходило саме під час виконання її посадових обов`язків. Також суду повідомлено, що починаючи з листопада 2019 сторонами велися перемовини щодо звільнення. Так, ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК не могло звільнити ОСОБА_1 через відсутність доказів про зміну місця проживання, що унеможливлювало застосування ст. 39 КЗпП України (відпрацювання двотижневого терміну). 25.02.2020 сторони змогли дійти компромісу - відповідач надала підтверджуючі документи про зміну місця проживання та товариство провело звільнення, відповідні розрахунки та направило трудову книжку. (т. 1 а.с. 203-205, т. 2 а.с. 8-10). Також стороною подано заперечення на заяву про розподіл судових витрат (т. 2 а.с. 125).

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

03.09.2019 ОСОБА_1 підписано заяву на ім`я директора ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК про прийняття на роботу, а саме на посаду косметика з 03.09.2019 (т. 1 а.с. 5).

Того ж дня ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК видано наказ № 4/к про прийняття на роботу, за яким ОСОБА_1 було прийнято на посаду косметика з 03.09.2019, зазначена вказівка про оформлення трудового договору з 03.09.2019, приступити до роботи з 03.09.2019 визначено тривалість випробувального терміну - 1 місяць (т. 1 а.с. 6).

03.09.2019 між сторонами було укладено трудовий договір (далі - трудовий договір) за змістом якого сторони встановили та погодили, що термін дії договору встановлено на 4 роки, що вступає в дію з дня підписання і діє до вересня 2023 року - п. 9.1. В той же час, п. 1.1. вказаного договору передбачено, що даний трудовий договір є безстроковим (т. 1 а.с. 7,8).

03.09.2019 між сторонами було укладено договір про обов`язкове відпрацювання (далі - договір про обов`язкове відпрацювання).

За змістом вказаного правочину сторони узгодили, що предметом вказаного договору є визначення порядку та умов оплати роботодавцем послуг щодо навчання (або професійної підготовки, підвищення кваліфікації, перепідготовки) працівника - п. 1.1.

Вартість авторського курсу навчання роботодавцем складає 250 000,00 грн. - п. 1.2.

Серед обов`язків сторін передбачено, що роботодавець зобов`язаний проводити навчання у встановлені сторонами строки , а працівник - виконувати вимогу роботодавця щодо навчання - п. п. 2.2., 2.4.

Пунктом 3.2. сторони правочину встановили порядок професійного навчання працівника. Так, роботодавець за погодженням з працівником визначає перелік необхідних для виконання роботи навичок та умінь, яким повинен опанувати працівник, та перелік курсів, лекцій, що надають необхідні знання. Навчання працівника може здійснюватись як з відривом від виконання ним трудових обов`язків, так і з продовженням виконання ним трудових обов`язків за спеціально встановленим графіком. Навчання працівника може здійснюватись як за його власний рахунок так і за рахунок роботодавця.

Пунктом 4.3. передбачено, що укладаючи цей договір сторони виходять з того, що працівник має намір перебувати у трудових відносинах з роботодавцем не менше 4 років з моменту завершення навчання, передбаченого цим договором. У випадку дострокового (до закінчення терміну дії трудового договору) розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем з власної ініціативи працівника, яку в подальшому узгоджено роботодавцем, працівник зобов`язується добровільно компенсувати роботодавцю витрати за професійне навчання та упущену вигоду (т.1 а.с. 10, 11).

03.09.2019 директором ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК підписано наказ № 5, яким затверджено програму навчання працівників товариства із строком навчання з 03.09.2019 по 03.10.2019, зазначена вказівка про введення в дію програми навчання та вказівка щодо початку навчання з 03.09.2019 (т. 1 а.с. 14).

ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК надано програму навчання працівників (з 03.09.2019 по 03.10.2019), затверджений наказом № 5 від 03.09.2019 (т. 1 а.с. 15).

03.10.2019 на ім`я ОСОБА_1 заповнено сертифікат про проходження практичного курсу по естетичній косметології (т. 1 а.с. 16).

05.11.2019 ОСОБА_1 підписано заяву на ім`я директора ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК про звільнення за власним бажанням, у зв`язку із переїздом на нове місце проживання, згідно ст. 38 КЗпП України з 05.11.2019 (т. 1 а.с. 17).

13.01.2020 за вих. № 1301/01 ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК на ім`я ОСОБА_1 адресовано лист за змістом якого роз`яснено, що до заяви ОСОБА_1 про звільнення не долучено підтверджуючих документів щодо зміни проживання для застосування роботодавцем ст. 39 КЗпП України, а саме звільнення від відпрацювання двотижневого строку, у зв`язку із чим товариство вимушено зберігати за працівником робоче місце та сплачувати необхідні спеціальні внески. В зв`язку із чим керівництво ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК просило направити вірно оформлену заяву про звільнення з актуальними датами та вказати про можливість направлення трудової книжки за адресою працівника (т. 1 а.с. 150).

На вказаний вище лист ОСОБА_1 було надано відповідь за якою остання повідомила, що на її думку заява про звільнення складена вірно, оскільки між сторонами складись не строкові, а безстрокові трудові відносини. Надано згоду на відправлення трудової книжки (т. 1 а.с. 151).

У відповідності до посадочного документу - ОСОБА_1 придбано квиток направленням Дніпро-Київ, дата відправлення - 08.11.2019 (т. 1 а.с. 164).

За паспортними даними ОСОБА_1 10.01.2020 була знята з реєстрації місця проживання у місті Дніпрі та зареєстрована 10.01.2020 у м. Києві (т. 1 а.с. 167, 167).

25.02.2020 за № 17/К ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК видано наказ про припинення строкового договору. Вказаним наказом ОСОБА_1 було звільнено з посади косметика з 25.02.2020 за ініціативою працівника на підставі ст. 39 КЗпП України, наявна вказівка про проведення остаточного розрахунку за фактично відпрацьований час, виплату компенсації за невикористану відпустку, направити трудову книжку (т. 1 а.с. 212).

Згідно із копією відповіді ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 16.01.2020 №Д-1608 11/04 на звернення ОСОБА_1 було повідомлено, що порушене питання має ознаки індивідуального трудового спору. Роз`яснено право на звернення до суду (т. 2 а.с. 74,75).

У судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду показали, що вони проходили авторський курс будучи працевлаштованими у ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК у який входило практична та теоретична бази, після чого складався екзамен, видавався відповідний сертифікат. Під час прийняття на роботу ними підписувались два договори: один строковий трудовий, другий про відпрацювання на 5 років.

Додатково свідок ОСОБА_2 повідомила, що знає ОСОБА_1 , вони були колегами.

Свідок ОСОБА_3 також додала, що бачила ОСОБА_1 , вона працювала у ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК проходила авторський курс, після чого здавала екзамен.

Допитана у якості свідка ОСОБА_4 суду показала, що нею було створено авторський курс. За бажанням ОСОБА_1 строк у договорі про обов`язкове відпрацювання було змінено з 5 років на 4 роки. Після проходження авторського курсу ОСОБА_1 повідомила про намір звільнитись про що свідок отримала відповідну заяву. Однак, компенсувати вартість навчання ОСОБА_1 відмовилась.

У відповідності до договору про надання правової допомоги №18-12/19 від 18.12.2019 адвокатське бюро Олександра Дубинського зобов`язалось надати правову допомогу, а ОСОБА_1 сплатити кошти за відповідні послуги. Додатком № 1 до вказаного договору сторонами було визначено зміст правової допомоги, вартість, порядок оплати гонорару.

У відповідності до акту-звіту про надання допомоги згідно договору про надання правової допомоги №18-12/19 від 18.12.2019 розмір гонорару за надану правову допомогу складає 40 000,00 грн., витрати на забезпечення явки адвоката у судове засідання складають 2 705, 68 грн.

У відповідності до виписок по особовому рахунку, квитанцій, судом встановлено, що ОСОБА_1 на виконання умов договору про надання правової допомоги №18-12/19 від 18.12.2019 було сплачено 40 000,00 грн., та витрати на забезпечення явки адвоката у судове засідання складає 2 705, 68 грн. (т.2 а.с. 80-112).

ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працiвником та власником пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фiзичною особою. Працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цiєю угодою, та дотримуватись внутрiшнього трудового розпорядку, а власник пiдприємства, установи, органiзацiї або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов`язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Отже, підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто, такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення. Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Однак, при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір . Вказаного висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 13.09.2017 у справі № 308/8168/15-ц.

У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017 у справі № 6-254цс17 зроблено висновок, що термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Аналогічний по суті висновок зроблений в постанові Верховного Суду України від 03.11.2017 в справі № 308/8168/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №753/16193/16-ц, в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 761/27037/17-ц, в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 757/26016/17-ц зроблено висновок про те, якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк.

Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, відсутність інформації про строковість договору у наказі про прийняття на роботу та заяві про прийняття на роботу ОСОБА_1 , приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним п. 9.1. Трудового договору від 03.09.2019 щодо визначення строку трудового договору.

Також, судом було встановлено, що окрім безстрокових трудових відносин між сторонами склались інші зобов`язальні відносини за змістом яких ОСОБА_1 , будучи працевлаштованою у ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК , мала пройти курс навчання з обов`язковим відпрацюванням або відшкодуванням його вартості.

Так, ч. 1 ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення передбачено, що професійне навчання - набуття та удосконалення професійних знань, умінь та навичок особою відповідно до її покликання і здібностей, що забезпечує відповідний рівень професійної кваліфікації для професійної діяльності та конкурентоспроможності на ринку праці.

Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що підвищення конкурентоспроможності працівників на ринку праці відповідно до вимог сучасного виробництва та сфери послуг здійснюється шляхом забезпечення ефективного функціонування та розвитку системи професійного навчання працівників, сприяння у проведенні їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання. З цією метою роботодавець у порядку, передбаченому законодавством, колективним договором і угодами, періодично організовує для працівників професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

Частинами 4-5 ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення встановлено, що роботодавець має право укладати з працівниками або іншими особами, які не перебувають з ним у трудових відносинах, за їх згодою договори про направлення їх до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації . Зазначеним договором на працівника або іншу особу, яка направляється на навчання, може бути покладено обов`язок відпрацювати на посаді відповідно до отриманої кваліфікації в такого роботодавця після закінчення навчання протягом погодженого сторонами строку , який повинен бути порівнянний з обов`язками, що взяв на себе роботодавець щодо оплати та строку навчання, але не більше ніж три роки . У разі відмови працівника або іншої особи відпрацювати в роботодавця протягом погодженого з ним строку, звільнення з роботи до закінчення такого строку працівник або інша особа зобов 'язані відшкодувати роботодавцю витрати, пов`язані з оплатою навчання, або їх частину пропорційно відпрацьованому строку на умовах, що визначаються договором.

Отже судом встановлено, що на працівника може бути покладено обов`язок з відшкодування роботодавцю витрат, пов`язаних з оплатою навчання лише у разі направлення останнім такого працівника до закладів освіти для професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Однак, як вбачається із досліджених документів ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК не є суб`єктом, який може здійснювати таке навчання відповідно до частин 4-5 ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення (не є закладом освіти).

Інших випадків покладення на працівника обов`язку з відшкодування навчання даний закон не містить, зокрема ч. 3 ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення .

Окрім того, судом також встановлено, порушення ч. 4 ст. ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення оскільки у договорі на обов`язкове відпрацювання передбачено покладення на працівника обов`язку відпрацювати навчання протягом чотирьох років при передбаченому законодавством строку - три роки.

Таким чином, судом встановлено, що договір про обов`язкове відпрацювання погіршує становище працівника.

При цьому, ст. 9 КЗпП передбачає, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки договір про обов`язкове відпрацювання встановлював, в тому числі, порядок і строк відпрацювання, тобто роботи працівника, порушення ч.ч. 4, 5 ст. 34 ЗУ Про зайнятість населення - оспорюваний правочин має бути визнаний недійсним.

В той же час, суд вважає, що у задоволенні вимоги щодо стягнення з ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК 470,92 грн. - компенсації за невикористану відпустку, 9 889,32 грн. - середнього заробітку за період затримки розрахунку, слід відмовити з огляду на таке.

Так, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у редакції чинній на момент звільнення, працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

На підтвердження заявленої до стягнення суми, а саме 470,92 грн. - компенсації за невикористану відпустку, 9 889,32 грн. - середнього заробітку за період затримки розрахунку ОСОБА_1 було подано виписку по банківській картці. Належних, достатніх та допустимих доказів фактично відпрацьованого часу стороною надано не було.

В той же час, для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі, нарахування середнього заробітку стороні необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Так, судом установлено, що стороною не надано доказів на підтвердження позовних вимог про розмір заробітної плати, у наслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення середнього заробітку та компенсації відпустки.

При цьому, виписка з карткового рахунку, як доказ розміру заробітної плати/оплати праці, не може судом братись до уваги, оскільки така довідка не підтверджує реальний розмір заробітної плати, через те, що такі виплати могли бути здійснені не у повному обсязі.

Таким чином, суд враховуючи відсутність даних про фактично відпрацьований час, а також належного доказу про реальний розмір заробітної плати працівника, позбавлений можливості перевірити заявлені до стягнення з відповідача суми.

Суд звертає увагу, що стороною позивача за зустрічним позовом жодних клопотань щодо витребування інформації з приводу фактично відпрацьованого часу, а також витребування довідки про виплачену зарплату, середній заробіток заявлено не було.

Таким чином вимоги ОСОБА_1 до ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК про стягнення відповідних сум суд вважає не доведеними, а тому у відмовляє у їх задоволенні.

Враховуючи, що зустрічний позов було задоволено частково, а саме: визнано недійсним п. 9.1. Трудового договору щодо визначення строку трудового договору, визнано недійсним договір про обов`язкове відпрацювання, суд відмовляє у первісному позові про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на підставі договору про обов`язкове відпрацювання.

Вказаного висновку, окрім вказаного вище , слід дійти також у зв`язку із недоведеністю ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК проведення навчання ОСОБА_1 за авторською програмою. Означеної конклюзії суд дійшов з огляду на відсутність жодного доказу на підтвердження виконання пункту 3.2. договору про обов`язкове відпрацювання, а саме погодження роботодавця з працівником переліку необхідних для виконання роботи навичок та умінь, яким повинен опанувати працівник, та перелік курсів, лекцій, що надають необхідні знання, спеціально встановленого графіку для проведення навчання , відсутності будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів, що ОСОБА_1 було пройдено відповідний курс.

При цьому сертифікат заповнений на ім`я ОСОБА_1 висновків суду не спростовує оскільки заповнюється ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК і не залежить від волевиявлення ОСОБА_1 .

Покази свідків, за відсутності доказів погодження між сторонами переліку необхідних для виконання роботи навичок та умінь, яким повинен опанувати працівник, та переліку курсів, лекцій, що надають необхідні знання, також судом не можуть бути розцінені як належні докази навчання ОСОБА_1 .

За змістом ст.ст. 137, 141 ЦПК України відшкодування судових витрат покладається на сторони.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

В силу положень ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на вищенаведене, з врахуванням складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи суд з огляду на часткове задоволення зустрічної заяви вважає, що правові витрати мають бути стягнуті з ТОВ ДР.РОКСІ КЛІНІК на користь ОСОБА_1 у розмірі 22 705,68 грн. (з урахуванням фактичних витрат на забезпечення явки адвоката у судове засідання).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263, 265, 280 - 284, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК про визнання недійсним трудового договору в частині визначення строку трудового договору, визнання недійсним договору про обов`язкове відпрацювання, стягнення середнього заробітку задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 9.1. Трудового договору від 03.09.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК до ОСОБА_1 щодо визначення строку трудового договору.

Визнати недійсним договір про обов`язкове відпрацювання від 03.09.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК та ОСОБА_1 .

В іншій частині позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 681, 60 грн.

Судові витрати пов`язані з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку віднести на рахунок держави.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК на користь ОСОБА_1 22 705,68 грн. витрат пов`язаних з професійною правничою допомогою.

Реквізити сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДР.РОКСІ КЛІНІК (адреса: м.Дніпро, вул. Троїцька, буд. 3А, прим.2, код ЄДРПОУ 43143311)

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення виготовлено 29.09.2021 року.

Суддя Г.О. Кухтін