Постанова

від 22.09.2021 по справі 409/2759/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 409/2759/18

провадження № 61-11654св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Білокуракінська селищна рада Луганської області , особа, яка не брала участі у справі та звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, - ОСОБА_2 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року у складі колегії суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білокуракинської селищної ради Луганської області про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що внаслідок смерті матері позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, до складу якої ввійшли шість земельних ділянок площею: 6,5223 га, 6,0086 га, 6,2824 га, 1,8014 га, 1,9421 га, 1,9493 га, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

У встановлений законодавством строк ОСОБА_1 прийняла спадщину шляхом подання заяви про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6, яким 14 січня 2013 року заведено спадкову справу.

Позивач вказувала, що оформити спадщину вона не встигла, оскільки приватний нотаріус помер, а спадкову справу було передано до Луганського обласного державного нотаріального архіву, який на той час був розташований на АДРЕСА_1 .

Починаючи з 2014 року і по теперішній час будівля, в якому був розташований Луганський обласний державний нотаріальний архів, перебуває на непідконтрольній території України.

Звернувшись до Головного територіального управління юстиції у Луганській області щодо переоформлення спадщини останнє роз`яснило, що оскільки спадкова справа втрачена, то зазначене питання підлягає вирішенню виключно в судовому порядку.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається із шістьох земельних ділянок, що належали спадкодавцю ОСОБА_3 , на підставі: державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 квітня 2003 року загальною площею 6,5223 га, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 квітня 2003 року загальною площею 6,0086 га, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 квітня 2003 року загальною площею 6,2824 га, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2012 року загальною площею 1,8014 га, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2012 року загальною площею 1,9421 га, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2012 року загальною площею 1,9493 га, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, а саме: земельні ділянки, які належали ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЛГ № 025041 загальною площею 6,5223 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 14 від 11 квітня 2003 року, кадастровий номер земельної ділянки 4420988000:06:002:0025, грошова оцінка становить 202306,39 грн; державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЛГ № 025042 загальною площею 6,0086 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 13 від 11 квітня 2003 року, кадастровий номер земельної ділянки 4420988000:06:002:0026, грошова оцінка становить 202306,39 грн; державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЛГ № 024564 загальною площею 6,2824 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 431 від 18 квітня 2003 року, кадастровий номер земельної ділянки 4420988000:06:002:0027, грошова оцінка становить 202306,39 грн; державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 089776 загальною площею 1,8014 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 442090001001608 від 30 березня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 4420988000:06:001:0137, грошова оцінка становить:15337,29 грн; державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 089777 загальною площею 1,9421 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 442090001001609 від 30 березня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 4420988000:06:001:0138, грошова оцінка становить 3337,29 грн; державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 089778 загальною площею 1,9493 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 442090001001610 від 30 березня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 4420988000:06:001:0139, грошова оцінка становить 13337,29 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем першої черги за законом, яка належним чином прийняла спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини протягом строку для прийняття спадщини, передбаченого частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

У березні 2021 року ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, оскаржив рішення суду в апеляційному порядку.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2018 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_2 не вирішувалися. ОСОБА_2 не надано належних і допустимих доказів здійснення права на спадкування, а саме прийняття ним спадщини, та він на час розгляду справи вважається таким, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Клопотання про витребування з Луганського обласного державного нотаріального архіву спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , сторонами не заявлялося.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 09 липня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні її позову , посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на абзац 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржуваним ОСОБА_2 судовим рішенням не вирішувалося питання про права та обов`язки останнього, оскільки не надано належних та допустимих доказів вчинення дій щодо прийняття спадщини.

ОСОБА_2 позбавлений можливості надати докази прийняття ним спадщини, оскільки такі докази знаходяться в спадковій справі, яка на даний час є втраченою.

При цьому апеляційний суд не звернув увагу та не надав оцінки тому факту, що позивач ОСОБА_1 , при зверненні до суду першої інстанції, також не надавала таких доказів.

За відсутності будь-яких доказів прийняття спадщини як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції прийняв до уваги доводи позивача та відхилив доводи ОСОБА_2 , внаслідок чого порушено принцип змагальності.

17 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що ухвала суду апеляційної інстанції

є законною і обґрунтованою, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року у відкритті касаційного провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2018 року відмовлено. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року та витребувано цивільну справу.

03 серпня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 квітня 2003 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 6,5223 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 11 квітня 2003 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 6,0086 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 квітня 2003 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 6,2824 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2012 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 1,8014 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2012 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 1,9421 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

На підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 березня 2012 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки загальною площею 1,9493 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Тимошинської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а. с. 8).

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої ввійшли зазначені вище земельні ділянки.

Спадкоємцями першої черги за законом є ОСОБА_1 (рідна донька спадкодавця) та ОСОБА_2 за правом представлення, оскільки його матір ОСОБА_4 (рідна донька спадкодавця) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини.

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) приватним нотаріусом Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 14 січня 2013 року заведено спадкову справу (а. с. 62).

Нотаріальна діяльність приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 була припинена Головним управлінням юстиції у Луганській області ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку зі смертю.

Згідно з листом Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 17 серпня 2018 року документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 передані до Луганського обласного державного нотаріального архіву. Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 25 листопада 2014 року № 246/7 Про переміщення органів та установ юстиції Луганської області Головне територіальне управління юстиції у Луганській області було переміщене до міста Сєвєродонецька. Проте, архів відділу нотаріату Головного територіального управління юстиції у Луганській області та усі матеріали, що зберігалися на паперових носіях та в електронному вигляді, фактично знаходяться у місті Луганську, яке розташоване на непідконтрольній території України (а. с. 11).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявником не доведено, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції вирішено питання про його права, свободи та інтереси. Належних та допустимих доказів здійснення права спадкування, зокрема прийняття спадщини, ОСОБА_2 не надано.

Натомість Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі Беллет проти Франції Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц (провадження № 61-13912св20) та від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц (провадження № 61-1490св21).

З огляду на викладене, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ Дія 97 проти України від 21 жовтня 2010 року, заява № 19164/04).

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її рідна донька ОСОБА_1 (позивач у справі), а також заявник за правом представлення, оскільки його матір ОСОБА_4 (також рідна донька спадкодавця) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини.

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 14 січня 2013 року заведено спадкову справу.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначав, що він вчасно звернувся до приватного нотаріуса Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини.

26 лютого 2021 року приватним нотаріусом Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області Зарубовою С. О. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину та роз`яснено його право подачі такої заяви за місцезнаходження спадкової справи.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі. Дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті 1266 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Зазначаючи, що ОСОБА_2 не надав доказів прийняття спадщини, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що таких доказів не надано і позивачем у справі та вони відсутні в матеріалах справи, оскільки згідно з відповіддю Головного територіального управління юстиції у Луганській області архів відділу нотаріату Головного територіального управління юстиції у Луганській області та усі матеріали, що зберігалися на паперових носіях та в електронному вигляді, фактично знаходяться у місті Луганську, яке розташоване на непідконтрольній території України (а. с. 11).

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 26 лютого 2021 року приватним нотаріусом Білокуракинського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_6 14 січня 2013 року заведено спадкову справу.

Інформація, зазначена у вказаній довідці, свідчить про те, що відкрита спадкова справа відносно майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, в ній не вказано за чиїми заявами заведено спадкову справу.

Крім того, апеляційний суд не звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивач зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, а ОСОБА_2 - ні.

У своїх поясненнях та у відзивах на апеляційну і касаційну скарги ОСОБА_1 стверджує, що ОСОБА_2 знав про існування спадкового майна і приймав участь в оформленні спадщини.

Однак, вказані обставини не свідчать про те, що ОСОБА_2 не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї баби ОСОБА_3 .

Оскільки судом першої інстанції не встановлено на підставі належних та допустимих доказів коло спадкоємців, апеляційний суд передчасно закрив апеляційне провадження з підстав того, що оскаржуваним ОСОБА_2 судовим рішенням не вирішувалося питання про його права, свободи та інтереси.

Щодо того, що клопотання про витребування спадкової справи ні позивачем, ні ОСОБА_5 не заявлялося, то суд апеляційної інстанції не роз`яснював їм їх право на вчинення таких дій, а також не роз`яснював їх наслідки особі, яка не брала участі у справі в суді першої інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України), сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ОСОБА_1 як позивач у справі та ОСОБА_2 , який стверджує про порушення його прав, свобод та інтересів рішенням суду першої інстанції, повинні довести ту обставину, що вони прийняли спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте в матеріалах справи такі докази відсутні і їх не надано ні позивачем у справі, ні ОСОБА_5 .

Зробивши висновок, що ОСОБА_2 не надав доказів здійснення ним права спадкування, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно поклав тягар доведення цієї обставини на відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в позивача права на спадкування.

У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, належним чином не дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_2 не вирішувалися, тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 20 грудня 2018 року підлягає закриттю.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , в якій заявник посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права підтвердилися.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку про закриття апеляційного провадження, тому судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За викладених обставин, ухвала Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук