Рішення

від 31.08.2021 по справі 488/3005/17

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3005/17

Провадження № 2/488/264/21 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

31.08.2021 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді - Селіщевої Л.І.,

за участю секретаря судового засідання - Глубоченко О.О.,

представника відповідача - Лисенко В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської районної ради Миколаївської області, Миколаївської міської ради та Релігійної громади Української православної церкви про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів - Вітовської (Жовтневої) районної ради Миколаївської області, правонаступником якої є Миколаївська районна рада Миколаївської області, Миколаївської міської ради та Релігійної громади Української православної церкви про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування.

Позов мотивований тим, що 5 липня 2002 року позивач придбав на підставі договору купівлі-продажу у Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області нежитлове приміщення площею 2,6 кв. м (6/10000 частин цілісного майнового комплексу), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневої (Вітовської) районної ради Миколаївської області від 7 червня 2013 року № 16 надано згоду на передачу частини земельної ділянки площею 0,5 га, що розташована за цією адресою та перебуває у постійному користуванні Жовтневої районної ради Миколаївської області, для обслуговування майнового комплексу районного будинку культури територіальній громаді м. Миколаєва, для подальшої передачі релігійній громаді Миколаївської єпархії УПЦ для проектування та будівництва храму.

Рішенням Миколаївської міської ради від 17 березня 2016 року № 3/39 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки загальною площею 5 тис. кв.м. за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 31 жовтня 2013 року № 34/26, у тому числі 5 тис. кв. м під будівництво, зарахувавши її до земель громадської забудови, для будівництва та подальшого обслуговування храму по АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням міської ради також передано у постійне користування релігійній громаді УПЦ земельну ділянку площею 5 000. кв. м для будівництва та подальшого обслуговування храму по АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що зазначені рішення районної та міської рад порушують його права як співвласника цілісного майнового комплексу районного будинку культури на користування земельною ділянкою для обслуговування його частки у цьому майні, ОСОБА_1 просив суд визнати їх протиправними та скасувати.

Відповідно до постанови Верховної ради України від 17.07.2020 р. № 807-ІХ Про утворення та ліквідацію районів утворений Миколаївський район із адміністративним центром у м. Миколаєві, до складу якої зокрема, увійшла територія Миколаївської міськради .

Рішенням Миколаївської районної ради Миколаївської області № 12 від 23.12.2020 року розпочато реорганізацію Березанської, Вітовської, Новоодеської, Очаківської районних рад Миколаївської області шляхом приєднання до Миколаївської районної ради Миколаївської області. Згідно вказаного рішення, зокрема, Вітовська районна рада реорганізується шляхом приєднання до Миколаївської районної ради із місцезнаходженням по вул. Одеське шосе 18 а, м. Миколаїв, Миколаївського району Миколаївської області. Згідно наявного у матеріалах справи витягу з ЄДРПОУ за № 464032391282 від 16.03.2021 р. Вітовська районна рада як юридична особа припинилася. На даний час Миколаївська районна рада є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Березанської, Вітовської, Новоодеської, Очаківської районних рад з дня набуття повноважень Миколаївської районної ради, та відповідно правонаступником вибулого відповідача.

У судове засідання позивач не з`явився, його представники у судовому засіданні підтримали позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві, просили їх задовольнити.

Представник відповідача - Вітовської районної ради у судовому засіданні заперечував проти позову через його необґрунтованість та безпідставність. Правонаступник Вітовської районної ради - Миколаївська районна рада у судове засідання свого представника не направила, причини неявки суду невідомі.

Представник відповідача - Миколаївської міськради у судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи у його відсутність та відзив, у якому заперечував проти позову через його необґрунтованість, а також вказав, що Миколаївською міськрадою було винесено рішення № 3/39 від 17.03.2016 р. у повній відповідності з вимогами діючого законодавства. Відзив відповідача долучений до матеріалів даної справи.

Представник відповідача - Релігійної громади Української православної церкви у судовому засіданні заперечувала проти позову та пояснила, що позивач не є співвласником цілісного майнового комплексу, що розташований по АДРЕСА_1 , а є власником окремого об`єкта нерухомості, площею 2,6 кв.м. Також представник посилалася на те, що оспорюванні позивачем рішення жодним чином не порушують його прав та інтересів, оскільки земельна ділянка, що необхідна для обслуговування належної йому будівлі, площею 2,6 кв.м., не ввійшла до складу земельної ділянки, що була відведена Релігійній громаді для будівництва та подальшого обслуговування храму.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі та дослідивши зібрані по праві письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами першою, четвертою-сьомою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, та, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач по даній справі - ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення літ. Б., загальною площею 2,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 26-а від 05.07.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Войтовською Ж.Ф. за реєстр. № 3879 (а.с. 10-13). Зі змісту вказаного договору вбачається, що позивач придбав вищевказане нежитлове приміщення, що становить 6/10000 цілісного майнового комплексу, у Регіонального відділення Фонду держмайна України по Миколаївській області, згідно Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) .

Правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств регулювався Законом України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) № 2171-ХІІ від 06.03.1992 р. (в редакції, яка діяла на час укладення вищевказаного договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 даного Закону об`єктами малої приватизації є:

-цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств,

віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

-окреме індивідуально визначене майно;

-об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти.

Частиною 2 ст. 2 Закону визначено, що у випадках, коли до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдальні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об`єктами малої приватизації є названі структурні підрозділи.

Способами малої приватизації визначені викуп та продаж на аукціоні, за конкурсом (ст. 3 Закону).

Зі змісту Закону № 2171-ХІІ від 06.03.1992 р. вбачається, що він не передбачав можливості приватизації часток в спільній сумісній або спільній частковій власності, а передбачав лише приватизацію окремого індивідуально визначеного майна, цілісного майнового комплексу та об`єктів незавершеного будівництва.

Судом встановлено, що таким об`єктом було придбане позивачем окреме індивідуально визначене майно - окрема будівля (приміщення каси літ. Б. площею 2,6 кв.м.), а не частка в цілісному майновому комплексі. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами: копіями наказу Регіонального Відділення Фонду державного майна України № 12/1 від 19.04.2002 р. Про затвердження початкової вартості нежитлового приміщення ; висновками щодо вартості об`єкта експертної оцінки нежитлового приміщення, площею 2,6 кв.м., що підлягає приватизації шляхом продажу на аукціоні; протоколом аукціону від 02.07.2002 р.; поетажним планом; довідкою МБТІ; довідкою-характеристикою від 05.07.2002 р. та іншими зібраними по справі письмовими доказми.

Суд критично сприймає та не бере до уваги наданий позивачем технічний паспорт, виготовлений ТОВ Миколаївський обласний інжиніринговий центр від 30.03.2017 р. (а.с. 14-18), оскільки він суперечить іншим, зібраним у справі доказами. Зокрема, у експлікації приміщень техпаспорту вказана загальна площа приміщень літ. Б-1 - 19,6 кв.м., із яких: площа основного приміщення - 14, 2 кв.м., службове приміщення, площею - 2, 8 кв.м. та основне приміщення, площею - 2,6 кв.м. У характеристиці до цього ж техпаспорту вказана наявність нежитлових приміщень літ. Б-1, з роком побудови 2012 та площею забудови - 26,4 кв.м.; спортивного майданчику з залізобетонними огорожами, довжиною 42, 3 м., 193, 1 м. та 252, 0 м.; опор електропередач у кількості 7 шт.; секцій металевої огорожі, асфальтного покриття грального майданчика, замощення. Тобто, виходячи із цього, суд робить висновок, що позивачем було здійснено будівництво без належно оформлених документів вже після прийняття оспорюваних ним рішень та виділення Релігійній громаді УПЦ земельної ділянки для будівництва та обслуговування храму.

Між тим, дані відомості суперчать відомостям, зазначеним у правововстановлюючому документі позивача - договорі купівлі-продажу № 26-А від 05.07.2002 р., у якому вказана площа належного позивачеві нерухомого майна у розмірі 2,6 кв.м. Доказів того, що позивач є власником іншого майна за цією ж адресою, матеріали справи не містять. Правовстановлюючих документів щодо власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, належний позивачеві, матеріали справи не місять, і представники позивача у судовому засіданні не змогли обґрунтовано пояснити ці обставини та підтвердити їх належними та допустимими доказами.

За такого суд робить висновок, що нерухоме майно, відображене у технічному паспорті від 30.03.2017 р. (а.с. 14-18), за своєю правовою природою можливо віднести до самочинного будівництва. Відповідно до приписів ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Суд також вважає необхідним зазначити, що діючий на час існування відповідних правовідносин ЦК УРСР 1963 р., визначав, що майно може належать на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна вдасність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Зі змісту вказаної норми суд робить висновок, що належність майна на праві спільної власності (сумісної чи часткової) одночасно юридичним та фізичним особам, діючим на той час законодавством не передбачалася. На час придбання позивачем об`єкту нерухомості, ст. 117 ЦК УРСР, що визначала правові наслідки припипинення права спільної власності, була виключена на підставі Закону України № 3718-12 від 16.12.1993 р.

З прийняттям ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., частиною 3 ст. 364 ЦК визначено, що у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановлноиу законом, таке право підлягає державній реєстрації.

З урахуванням викладеного, суд знаходить необґрунтованими та безпідставними доводи позивача про те, що він є співвласником цілісного майнового комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо оспорюваних позивачем рішень органів місцевого самоврядування, то суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Розділом 1 рішення Жовтневої районної ради Миколаївської області № 16 від 07.06.2013 р. було надано згоду на передачу частини земельної ділянки площею 0,5 га за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у постійному користуванні Жовтневої районної ради, територіальній громаді для подальшої передачі Релігійній громаді Миколаївської єпархії Української православної церкви для проектування та будівництва Храму.

Розділом 1 рішення Миколаївської міської ради № 3/39 від 17.03.2016 р. був затверджений проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:08:042:0010, площею 5000 кв.м. та передано Релігійній громаді Української православної церкви у постійне користування земельну ділянку площею 5000 кв.м. для будівництва та подальшого обслуговування храму по АДРЕСА_2 .

Згідно частини першої статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та орган місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (абз. 1 ч. 1 ст. 116 цього ж Кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК України (чинний в редакції на час прийняття спірного рішення Миколаївської міської ради), - права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до статті 122 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативноправових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 122 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 і цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Статтею 50 Закону України Про землеустрій встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, матеріали погодження проекту землеустрою.

Аналізуючи положення законодавства, що викладені вище та зміст оспорюваного позивачем рішення Миколаївської міської ради № 3/39 від 17.03.2016 р. та рішення Жовтневої районної ради № 16 від 27.06.2013 р., суд приходить до висновку, що вони були прийняті згідно діючого законодавства та в межах повноважень, визначених діючими на час їх прийняття Земельним кодексом України та Законом України Про місцеве самоврядування тощо.

Крім цього, оспорючи рішення органів місцевого самоврядування через те, що вони винесені всупереч законодавству і є такими, що порушують його права та інтереси щодо користування земельною ділянкою для обслуговування належного йому нерухомого майна, позивач не надав доказів того, що земельна ділянка, що була надана Релігійній громаді, охоплює ту земельну ділянку, яка є необхідною для обслуговування належної позивачеві будівлі, площею 2,6 кв.м., і через це порушує його законні права та інтереси. При цьому, із наявного у матеріалах справи акту встановлення та погодження меж земельної ділянки Жовтневої районної Ради для обслуговування районного Будинку культури по пр. Жовтневому 328 в Корабельному районі м. Миколаєва від 22.09.2005 р. вбачається, що позивач як суміжний землекористувач погодив зовнішню межу земельної ділянки, що була зайнята Жовтневою районною радою для обслуговування районного Будинку культри по пр. Жовтневому 328 у м. Миколаєві.

Підсумовуючи викладене, суд вважає позов ОСОБА_1 безпідставним, недоведеним та не вбачає підстав для його задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України позивачеві не відшкодовуються понесені ним судові витрати через відмову у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

В силу частин 9-10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Керуючись ст.ст. 12, 13, ч.ч. 9-10 ст. 158, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської районної ради Миколаївської області, Миколаївської міської ради та Релігійної громади Української православної церкви про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування - відмовити.

Заходи забезпечення позову у даній справі, які були вжиті на підставі ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.08.2017 р., - скасувати.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - Миколаївська районна рада Миколаївської області, 54036 м. Миколаїв, вул. Одеське шосе 18-а, код ЄДРПОУ 24784176.

Відповідач - Миколаївська міська рада, 54001 м. Миколаїв, вул. Адміральська 20, код ЄДРПОУ 04056612.

Відповідач - Релігійна громада Української православної церкви Миколаївської єпархії, 54000 м. Миколаїв, пров. Піонерський 100, код ЄДРПОУ 34949600.

Повний текст рішення суду складено 03.09.2021 року

Суддя Л.І. Селіщева