Постанова

від 28.09.2021 по справі 914/2056/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2021 р. Справа №914/2056/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Матущака О.І.,

секретар судового засідання Кострик К.,

представники сторін-не з`явились(належно повідомлені),

розглянувши апеляційну скаргу міського державного комунального підприємства «Миколаївтеплокомуненерго» від 27.01.2021 №3 (вх. суду від 02.02.2021 №01-05/471/21)

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2020, повний текст рішення складено 21.12.2020 (суддя Петрашко М.М., м.Львів)

у справі № 914/2056/20

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до відповідача: Міського державного комунального підприємства «Миколаївтеплокомуненерго» , м. Миколаїв Львівської області

про зобов`язання включити грошові вимоги в сумі 1 422 951,06 грн до передавального акта

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У серпні 2020року АТ НАК Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до МДКП Миколаївтеплокомуненерго в особі голови комісії з припинення Ікава Л.В. про зобов`язання включити грошові вимоги в сумі 1 422 951,06 грн до передавального акта.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Миколаївською міською радою №1723 від 18.03.2020 прийнято рішення про реорганізацію МДКП Миколаївтеплокомуненерго шляхом приєднання до МКП Миколаївводоканал . 19.03.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про припинення відповідача, та встановлено строк заявлення вимог кредиторів до 20.05.2020. Позивач вказує, що 19.05.2020 він надіслав відповідачу вимогу №14/7-3360-20 з грошовими вимогами на суму 1 422 951,06 грн шляхом перерахування вказаної грошової суми у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань та судових рішень, а саме вимоги:

-за договором постачання природного газу від 27.09.2019 №4159/1920-БО-20, за яким заборгованість становить 106 189,53грн , з яких 105 451,40грн основний борг, 609,39грн пеня, 128,74грн 3%річних;

- за рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2019 у справі №914/838/19 про стягнення з відповідача 692 606,28грн заборгованості за договором постачання природного газу від 14.09.2016 №5193/1617-БО-21, яке відповідач виконав частково, його борг становить 492 606,28грн (з яких 386 557,66 грн основний борг, 37 928,47 грн пеня, 26 390,56 грн 3% річних, 41 729,59 грн інфляційні втрати). Крім того, за неохоплений судовим рішенням період позивач нарахував 26 508,18грн3%річних та 70 110,38грн інфляційних втрат. Відтак заборгованість за цим договором становить 589 224,84грн ;

- за рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2019 у справі №914/1807/19 про стягнення 347 898,23грн заборгованості за договором постачання природного газу від 21.09.2017 №6139/1718-БО-21, яке не виконане відповідачем. Крім того, за неохоплений судовим рішенням період позивач нарахував 8 571,86грн3%річних та 26 410,49грн інфляційних втрат. Відтак заборгованість за цим договором становить 382 8880,58грн ;

-за договором постачання природного газу від 11.10.2018 №6624/18-БО-21, за яким заборгованість становить 326 581,87грн, з яких 285 8220,47грн основний борг, 23 288,18грн пеня, 9 125,24грн 3%річних, 5 647,88грн інфляційні втрати, 2700,10грн збитків, нарахованих у зв`язку з тим, що фактичний обсяг спожитого природного газу менший від замовленого обсягу більше ніж на 5%. Відтак заборгованість за цим договором становить 326 581,87грн ;

- за договором постачання природного газу від 11.10.2018 №6623/18-ТЕ-21 заборгованість становить 18 074,24грн збитків, нарахованих у зв`язку з тим, що фактичний обсяг спожитого природного газу менший від замовленого обсягу більше ніж на 5%.

Листом від 26.06.2020 відповідач повідомив позивача, про те, що він визнає обгрунтованими вимоги позивача лише в частині боргових зобов`язань, які підтверджуються судовими рішеннями. У зв`язку з чим на підставі ст.ст.107, 112 ЦК України позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2020 у справі № 914/2056/20 позов задоволено. Зобов`язано відповідача включити грошові вимоги АТ НАК «Нафтогаз України» в сумі 1 422 951,06 грн до передавального акта. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 102,00грн судового збору.

При прийнятті рішення суд першої інстанції, пославшись на постанову Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 925/1143/17, вказав, що перебування боржника в стані припинення не припиняє зобов`язання, відтак в силу ст. 107 ЦК України кредитор вправі вимагати від відповідача в особі комісії з припинення як виконання зобов`язання, так і включення кредиторських вимог за такими зобов`язаннями до передавального акту. Встановивши вчасне направлення позивачем відповідачу вимоги про визнання його кредиторських вимог та відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження належного виконання відповідачем свого обов`язку щодо розгляду підтверджених відповідних кредиторських вимог позивача і прийняття рішення щодо них та включення їх в передавальний акт, перевіривши розрахунки заявленої у позовній заяві суми грошової вимоги, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення. При цьому, суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 107 ЦК України до передавального акту включаються також ті зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи :

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, і якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що підтвердженими судовими рішеннями є вимоги позивача лише на суму 840 504,51грн, а позивач, незважаючи на незадоволення вимог його претензії, не звертався до суду про стягнення нарахованих збитків. При цьому зазначає, що порушення порядку та строків розрахунків за договорами було наслідком несвоєчасних розрахунків споживачів перед відповідачем. Вважає, що врахуючи відсутність вини як обов`язкової складової цивільно-правової відповідальності, недоведеність позивачем наявності підстав для нарахування збитків, розмір нарахованої пені та інших нарахувань повинні розглядатись в порядку позовного провадження як окремі майнові вимоги, що потребують доказування зі сплатою судового збору як за вимоги майнового характеру.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач вказує, що він звернувся до суду з вимогою немайнового характеру - зобов`язання відповідача вчинити певні дії- включити його грошові вимоги в сумі 1 422 951,06грн до передавального акту і така вимога не має вартісної оцінки, оскільки за результатом вирішення даної справи не визначається приналежність предмета певній особі. Зазначає, що у разі невключення вимог позивача до передавального акта та подальшої реєстрації припинення відповідача ефективний захист та поновлення порушених прав позивача стане неможливим. Вказує, що питання розміру штрафних санкцій може бути розглянуто судом у разі пред`явлення таких вимог до стягнення до правонаступника, але для цього процедура реорганізації підприємства відповідача має бути проведена відповідно до чинного законодавства. Зазначає, що відсутність судового рішення за відповідними договорами не є підставою для відмови відповідача у визнанні своїх порушених зобов`язань перед позивачем.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача.

Подальший рух справи викладено в ухвалах апеляційного суду.

Так, ухвалою від 27.07.2021 розгляд справи відкладено на 28.09.2021.

28.09.2021 до суду надійшло клопотання позивача про проведення судового засідання без участі його уповноваженого представника.

У судове засідання 28.09.2021 представники сторін не з`явились.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції -скасувати, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

18.03.2020 Миколаївською міською радою Миколаївського району Львівської області прийнято рішення від 18.03.2020 №1723 Про припинення міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго (том 1,а.с. 255), відповідно до якого вирішено припинити МДКП Миколаївтеплокомуненерго в результаті реорганізації шляхом приєднання до МКП Миколаївводоканал .

Відповідно до п.2 вказаного рішення встановлено, що МКП Миколаївводоканал є правонаступником всього майна, прав та обов`язків МДКП Миколаївтеплокомуненерго , яке припиняється.

Згідно з п.5 рішення вимоги кредиторів до МДКП Миколаївтеплокомуненерго приймаються протягом двох місяців з дати офіційного оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

19.03.2020 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про припинення юридичної особи. Строк заявлення вимог кредиторів встановлено до 20.05.2020 (том 1,а.с.236).

19.05.2020 позивач надіслав відповідачу вимогу №14/7-3360-20 від 19.05.2020, в якій на підставі ст.ст. 104,105,106, 107, 112 ЦК України просив виконати вимогу на суму 1 422 951,06грн шляхом її перерахування на рахунок позивача.

Згідно із витягу з офіційного інтернет ресурсу "Укрпошта", відповідач отримав вимогу позивача 30.05.2020.

Вимоги позивача до відповідача виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем укладених між сторонами договорів, за умовами яких позивач поставляв відповідачу природний газ, а саме:

-за договором постачання природного газу від 27.09.2019 №4159/1920-БО-20, за яким заборгованість становить 106 189,53грн , з яких 105 451,40грн основний борг, 609,39грн пеня, 128,74грн 3%річних;

- за рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2019 у справі №914/838/19 про стягнення з відповідача 692 606,28грн заборгованості за договором постачання природного газу від 14.09.2016 №5193/1617-БО-21, яке відповідач виконав частково, його борг становить 492 606,28грн (з яких 386 557,66 грн основний борг, 37 928,47 грн пеня, 26 390,56 грн 3% річних, 41 729,59 грн інфляційні втрати). Крім того, за неохоплений судовим рішенням період позивач нарахував 26 508,18грн3%річних та 70 110,38грн інфляційних втрат. Відтак заборгованість за цим договором становить 589 224,84грн ;

- за рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2019 у справі №914/1807/19 про стягнення 347 898,23грн заборгованості за договором постачання природного газу від 21.09.2017 №6139/1718-БО-21, яке не виконане відповідачем. Крім того, за неохоплений судовим рішенням період позивач нарахував 8 571,86грн3%річних та 26 410,49грн інфляційних втрат. Відтак заборгованість за цим договором становить 382 8880,58грн ;

-за договором постачання природного газу від 11.10.2018 №6624/18-БО-21, за яким заборгованість становить 326 581,87грн, з яких 285 8220,47грн основний борг, 23 288,18грн пеня, 9 125,24грн 3%річних, 5 647,88грн інфляційні втрати, 2700,10грн збитків, нарахованих у зв`язку з тим, що фактичний обсяг спожитого природного газу менший від замовленого обсягу більше ніж на 5%. Відтак заборгованість за цим договором становить 326 581,87грн ;

- за договором постачання природного газу від 11.10.2018 №6623/18-ТЕ-21 заборгованість становить 18 074,24грн збитків, нарахованих у зв`язку з тим, що фактичний обсяг спожитого природного газу менший від замовленого обсягу більше ніж на 5%.

03.07.2020 позивач отримав лист Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго від 26.06.2020р. № 37, яким голова комісії з припинення відповідача повідомила, що за результатом розгляду вимог Національної компанії Нафтогаз України відповідач визнає обгрунтованими вимоги позивача лише в частині боргових зобов`язань, що підтвердженні судовими рішеннями, що набрали законної сили (том 1,а.с. 16).

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :

Згідно з статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За приписами частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Щодо порушеного права, таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Розглянувши матеріали даної справи, надавши оцінку предмету та підставам заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у цьому випадку ніяким чином не призведе до відновлення прав та законних інтересів позивача з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до частини 3 статті 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Згідно з частиною 1статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до частин 1-3 статті 107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням Миколаївської міської ради від 18.03.2020 №1723 Про припинення міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго вирішено припинити МДКП Миколаївтеплокомуненерго в результаті реорганізації шляхом приєднання до МКП Миколаївводоканал .

Відповідно до п.2 вказаного рішення встановлено, що МКП Миколаївводоканал є правонаступником всього майна, прав та обов`язків МДКП Миколаївтеплокомуненерго , яке припиняється.

Отже, засновником відповідача прийнято рішення про припинення юридичної особи відповідача шляхом реорганізації, а саме приєднання.

За приписами частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Така форма реорганізації юридичної особи як приєднання передбачає припинення діяльності одного підприємства як юридичної особи та передачу належних йому активів та пасивів (майнових прав та зобов`язань) до іншого підприємства (правонаступника).При цьому, у разі приєднання нової юридичної особи не створюється.

Вказана форма реорганізації характеризується переходом усіх прав та обов`язків суб`єктів, що реорганізуються, в порядку універсального правонаступництва до іншої особи. Тобто, обов`язковою умовою реорганізації юридичної особи шляхом приєднання є універсальне правонаступництво за її зобов`язаннями.

При універсальному правонаступництві майно особи, як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва особі, яка припиняється, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні, відображені чи ні вони в передавальному акті. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов`язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.

Отже, внаслідок приєднання правонаступником завжди буде одна особа, будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий.

Системний аналіз норм статей 106, 107 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов`язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва.

Крім того, за приписами частин 1,2 статті 107 Цивільного кодексу України кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Тобто, чинним законодавством визначено, що положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами повинен містити саме розподільчий баланс при застосуванні такої форми реорганізації як поділ.

Таким чином, у даному випадку, за наслідками реорганізації відповідача шляхом його приєднання до іншої особи - МКП Миколаївводоканал , до останнього переходять всі права та обов`язки МДКП Миколаївтеплокомуненерго , тобто, має місце універсальне правонаступництво.

У даному випадку невключення кредиторських вимог АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в передавальний акт не змінює та не припиняє права позивача вимагати виконання судових рішень та зобов`язань за договорами, а отже, обраний позивачем спосіб захисту майнових прав не є ефективним у розумінні статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективним способом захисту в цьому випадку є звернення позивача із заявою про заміну сторони правонаступником (щодо вимог позивача стосовно яких прийнято судові рішення) та звернення з позовом до суду в установленому законом порядку (щодо зобов`язань за якими рішення не приймалися).

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №908/2337/19, яка прийнята в аналогічних правовідносинах (за позовом АТ НАК "Нафтогаз України" до КП "Соцкомуненергія" Запорізької міської ради в особі голови комісії з припинення Якуніної Н.М. про зобов`язання включити кредиторські вимоги в сумі 309 861,69грн до передавального акта), та відповідно до 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховується апеляційним судом. При цьому, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Разом з тим, посилання апелянта, що заявлені позивачем вимоги є вимогами майнового характеру, а відтак неправильно визначений розмір судового збору, апеляційний суд відхиляє, оскільки вимоги позивача до відповідача у цій справі є вимогами про спонукання до вчинення дій та виникли, зокрема частково, із судових рішень у справах, при зверненні з позовом у яких позивачем вже було сплачено судовий збір з вимог майнового характеру.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанціїдійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ НАК Нафтогаз України до МДКП Миколаївтеплокомуненерго про зобов`язання включити грошові вимоги в сумі 1 422 951,06 грн до передавального акта.

Отже, рішення суду першої інстанції належить скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, належить покласти на позивача. Судовий збір, сплачений відповідачем при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269,270, 275,277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Міського державного комунального підприємства «Миколаївтеплокомуненерго» від 27.01.2021 №3 (вх. суду від 02.02.2021 №01-05/471/21) -задоволити частково.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 10.12.2020 у справі № 914/2056/20 скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову АТ НАК Нафтогаз України до МДКП Миколаївтеплокомуненерго в особі голови комісії з припинення Ікава Л.В. про зобов`язання включити грошові вимоги в сумі 1422 951,06 грн до передавального акта - відмовити.

3.Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідент.код: 20077720, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького,6, на користь Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго (ідент. код 30492187, місцезнаходження: 81600, Львівська область, Миколаївський район, місто Миколаїв, проспект Грушевського, будинок 1,) - 3 153,00грн судового збору за перегляд рішення апеляційним судом.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.09.2021

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді С.М. Бойко

О.І. Матущак