Постанова

від 21.09.2021 по справі 909/108/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 909/108/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі

за позовом Івано-Франківської міської ради

до Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею.

У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Медицька С. В.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2019 року Хриплинська сільська рада Івано-Франківської міської ради звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник" (далі - ПВКФ "Сітник") про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок систематичної несплати ПВКФ "Сітник" земельного податку та набуття третіми особами права власності на будівлі і споруди, розташовані на цій земельній ділянці, право постійного користування земельною ділянкою ПВКФ "Сітник" підлягає припиненню.

1.3. У відзиві на позов ПВКФ "Сітник" проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що несплата земельного податку або орендної плати, набуття права власності на будівлі і споруди іншими особами не є підставами в розумінні статті 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. Останнім рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 (суддя Неверовська Л. М.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 (Скрипчук О. С. - головуючий, судді Желік М. Б., Орищин Г. В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.3. Судові рішення мотивовано тим, що із положень статті 143 ЗК України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку або орендної плати не включена до цього переліку. При цьому, визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у статті 143 ЗК України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах. При розгляді цієї справи, судом встановлено, що позивачем не подано доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 3,8 га, наданою згідно державного акта на право постійного користування № ІФ15/4-000051 від 05.07.1994. Судом також встановлено відсутність підстав, визначених у статті 143 ЗК України, для примусового припинення права користування землею в судовому порядку. Отже, за таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 3,8 га, розміщеною по АДРЕСА_1, а у зв`язку з цим не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею.

Крім цього, суди зазначили, що у цьому разі відбувся перехід прав на спірну земельну ділянку до нових власників розташованих на ній будівель, на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача. Після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно новим власникам належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я, в установленому законом порядку.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 909/108/19, Івано-Франківська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

3.2. За змістом касаційної скарги (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) її подано на підставі положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. Так, скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права щодо способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсними державних актів, без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 10.08.2018 у справі № 362/884/16-ц, від 20.04.2016 у справі № 6-2824цс15 та від 01.07.2015 у справі № 6-319цс15.

Крім цього, скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме положення статей 120, 140, 141 ЗК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ПВКФ "Сітник" просить у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 26.02.1992 Івано-Франківською міською радою прийнято рішення № 53, відповідно до якого ПВКФ "Сітник" виділено земельну ділянку площею 3, 8 га для будівництва виробничої бази.

05.07.1994 ПВКФ "Сітник" видано державний акт серії ІФ 15/4-000051, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 51, на право постійного користування земельною ділянкою площею 3, 8 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Судами встановлено, що відповідно до довідки від 11.11.1997, виданої директором ПВКФ "Сітник", остання як засновник ТОВ "ТКП "Карпатмаркет" ЛТД", не заперечує ТОВ "ТКП "Карпатмаркет" реалізувати незавершене будівництво складських приміщень, які збудовані ПВКФ "Сітник" разом із земельною ділянкою, на яких вони розміщені.

На підставі договору купівлі-продажу від 09.01.1998 ТОВ "ТКП "Карпатмаркет" ЛТД" передало у власність Науково-виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" (далі - НВТзОВ "Відродження") складські приміщення з площадкою готовністю 80 %, розташовані по АДРЕСА_1, у зв`язку з чим за рішенням Хриплинської сільської ради від 17.03.1999 № 10 вилучено земельну ділянку площею 0,4646 га (за цією ж адресою) та передано її НВТзОВ "Відродження", якому 03.11.2000 видано відповідний державний акт.

Таким чином, у постійному користуванні ПВКФ "Сітник" залишилася земельна ділянка площею 3,3354 га, відомості щодо зменшення розміру якої ПВКФ "Сітник" у державний акт ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994 не внесені.

У подальшому, 12.08.2002 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень незавершених будівництвом (зареєстровані в реєстрі під № 1320 і № 1321) СУПП Маяк ЛТД продало, а фізична особа-підприємець Сітник Т. М. купила незавершені будівництвом цехи по виготовленню синтепону.

Рішенням Хриплинської сільської ради від 27.07.2006 № 3-5/2006 надано дозвіл фізичній особі-підприємцю Сітник Т. М. на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування викуплених приміщень (орієнтовна площа 3,39 га) у Хриплинському промвузлі, 23.

У 2007 році фізична особа-підприємець Сітник Т. М. набула право власності на виробничу базу (приміщень виробничих цехів площею 1 280, 2 кв. м та площею 706, 1 кв. м) по АДРЕСА_1 , частина якої на підставі договору від 03.08.2017 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перейшло у власність ОСОБА_1 (виробничий цех А площею 1 280, 2 кв. м), а інша частина - ОСОБА_2 (виробничий цех Б площею 706, 1 кв. м).

Суди також встановили, що 20.10.2017 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Проців Л. Я. посвідчено заяву директора ПВКФ "Сітник" про надання згоди ОСОБА_1 на вилучення з постійного користування фірми земельної ділянки площею 2,1090 га (згідно державного акта серії ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994).

Хриплинською сільською радою Івано-Франківської міської ради прийнято рішення № 3-20/2017 від 31.10.2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою", відповідно до якого вирішено припинити ПВКФ "Сітник" право на постійне користування земельною ділянкою площею 3,8 га за адресою АДРЕСА_1, надану для будівництва та обслуговування виробничого цеху; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІФ № 15/4-000051 від 05.07.1994 вважати таким, що втратив чинність; вважати таким, що втратив чинність пункт 2.3 рішення Хриплинської сільської ради № 3-5/2006 від 27.07.2006; вилучену земельну ділянку орієнтовною площею 3, 335 га зарахувати в землі запасу Хриплинської сільської ради.

Зазначене рішення за наслідками його оскарження визнано недійсним у частині пунктів 1, 2, 4 на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2019 у справі № 909/502/18 за позовом ПВКФ "Сітник" до Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до листа в.о. начальника Головного управління ДФС в Івано-Франківській області кошти від земельного податку та орендної плати за землю в бюджет Хриплинської сільської ради від ПВКФ "Сітник" за період з 2013 року по 01.06.2018 не надходили.

Предметом спору у цій справі є припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Оцінюючи доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд виходить з того, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (такий висновок було зроблено в постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Суд звертається до правової позиції, викладеної в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Скаржник не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій вказує, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права щодо способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсними державних актів та положення статей 120, 140, 141 ЗК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постанові від 10.08.2018 у справі № 362/884/16-ц, Верховним Судом України у постановах від 20.04.2016 у справі № 6-2824цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-319цс15, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 .

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржувані судові рішення та судові рішення Верховного Суду України, Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справах № 362/884/16-ц, № 6-2824цс15, № 6-319цс15, № 910/18560/16, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови, зазначає таке.

Так, у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду переглянула судові рішення ухвалені за результатами розгляду позовної заяви заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 01.11.2012 № 394/8678 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" права користування земельною ділянкою площею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса - вул. М. Максимовича, 3) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014). Зазначені позовні вимоги обґрунтовано доводами про те, що Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення № 394/8678, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони та є державною власністю без зміни її цільового призначення, а також за відсутності відмови землекористувача від права користування землею.

Отже спір у справі № 910/18560/16 стосувався особливостей використання земель оборони та правового режиму військового майна. Проте у справі № 909/108/19, яка переглядається, спір стосується припинення права постійного користування земельною ділянкою наданою для будівництва виробничої бази, у зв`язку із систематичною несплатою землекористувачем земельного податку та набуття третіми особами права власності на будівлі і споруди, розташовані на спірній земельній ділянці.

У справі № 362/844/16-ц, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядався спір фізичної особи, власника земельної ділянки до Глевахівської сільської ради Васильківського району Київської області, управління Держгеокадастру у Васильківському районі Київського району, садового масиву "Глеваха-1" про визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним. При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач наголошував, що спірний державний акт видано з порушенням правил, щодо встановлення меж, внаслідок чого зменшено розмір земельної ділянки належної позивачеві.

У справі № 6-319цс15 розглядався спір про визнання недійсним державного акта, зобов`язання вчинити дії та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування. Підставою позову зазначено те, що Лисиничівська сільська рада Пустомитіського району Львівської області з порушенням вимог чинного законодавства передала у приватну власність ОСОБА_3 частину земельної ділянки із земель загального користування, а саме АДРЕСА_2 , чим порушила права позивачів як суміжних землевласників щодо користування присадибною земельною ділянкою та землями загального користування, що забезпечують проїзд до належної їм земельної ділянки.

У справі № 6-2824цс15 розглядався спір про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. При цьому в обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 14 сесії 21 скликання Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області від 31.04.1994 позивачеві передано безоплатно у власність земельну ділянку розміром 0,1900 га, розташовану в АДРЕСА_3 . Власником суміжної земельної ділянки площею 0,30 га на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 26, виданого 19.12.1994, є ОСОБА_4 . На підставі зібраних документів позивач замовив у землевпорядній організації виготовлення технічної документації на власну земельну ділянку. Під час звірки технічної документації позивача та ОСОБА_4 встановлено, що останній повторно виготовив два державних акта про право власності на земельну ділянку, на яку ним вже було отримано акт серії ЯМ № 997125 про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку від 28.04.2012 та акт серії ЯИ № 997126 про право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства. У зазначених актах підставою для їх видачі зазначено рішення Глуховецької селищної ради. При виготовленні нових актів на свою земельну ділянку ОСОБА_4 самовільно змінив її конфігурацію та межі. При цьому зміна конфігурації меж із сусідніми землекористувачами ОСОБА_4 погоджена не була, як і не була погоджена та затверджена Глуховецькою селищною радою. Незважаючи на зазначене порушення, управління Держземагентства у Козятинському районі Вінницької області 23.04.2012 видало ОСОБА_4 новий державний акт. Таким чином, позивача було позбавлено можливості реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки.

Таким чином, зазначені постанови свідчать, що предмет і підстава позову, зміст позовних вимог, установлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 909/108/19 є відмінними від предметів, підстав позовів, змісту позовних вимог та обставин у справах № 362/884/16-ц, № 6-2824цс15, № 6-319цс15, № 910/18560/16. Отже, правовідносини у зазначених справах є різними, позивачі зверталися до суду за захистом різних прав.

Щодо посилань скаржника на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18 колегія суддів зазначає про таке.

Так, розглядаючи судові рішення у справі № 916/2459/18 за позовом Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-15 "Дунайводбуд" до Ізмаїльської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою припиненим, Верховний Суд виклав правовий висновок про те, що: "за змістом статей 120, 140 та 141 ЗК України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства ".

При цьому, Верховний Суд у зазначеній справі № 916/2459/18 зауваживши, що оскільки із встановлених судами попередніх інстанцій вбачається, що спірна земельна ділянка була виділена позивачу у постійне користування для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно-побутових будівель, а саме промбази загальною площею 6261,7 кв.м, що право власності на вказану промбазу перейшло до інших осіб, і що позивач більше не є власником нерухомості на спірній земельній ділянці, і не користується нею, врахувавши положення пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК України, зазначив про правомірність висновків судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що зі змісту постанови Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 чітко вбачається, що у зазначеній постанові сформульовано висновок щодо питання застосування положень 120, 141, 143 ЗК України та статті 377 ЦК України у подібних правовідносинах, відповідно до якого "Набуття юридичними особами приватного права у визначеному законодавством порядку права приватної власності на майновий комплекс, який включає об`єкти нерухомого майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу закону, договору, рішення суду, інших обставин, що мають юридичне значення, та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови постійного землекористувача від вказаних земель".

Верховний Суд у справі № 921/99/18 погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що позовна вимога в частині припинення права постійного землекористування відповідача не підлягає задоволенню, оскільки у відповідача право постійного користування земельною ділянкою припинилося автоматично в силу закону.

До того ж Верховний Суд зазначив, що спірний акт посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, яке автоматично припинилося, у зв`язку з набуттям іншою юридичної особою права власності на майновий комплекс, розташований на ній (земельній ділянці), тому з моменту набуття права власності на майновий комплекс іншого особою, такий акт втратив юридичну силу.

Крім цього, у зазначені постанові від 01.12.2020 у справі № 921/99/18, Верховний Суд проаналізувавши положення статей 141, 143 ЗК України наголосив, що правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічну правову позицію щодо застосування положень статей 141, 143 ЗК України викладено Верховним Судом у постановах від 04.05.2018 у справі № 922/3334/16, від 16.01.2019 у справі № 926/1150/17 та від 20.02.2020 у справі № 909/108/19.

Колегія суддів наголошує, що під час розгляду спору у справі № 909/108/19 врахуванню судами попередніх інстанцій підлягала саме остання правова позиція Верховного Суду щодо питання застосування положень 120, 141, 143 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Івано-Франківської міської ради суди виходили з того, що із положень статті 143 ЗК України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку або орендної плати не включена до цього переліку. При цьому, визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у статті 143 ЗК України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах. За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 3,8 га, розміщеною по АДРЕСА_1. Суд також зазначили, що ураховуючи те, що позовні вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою не підлягають задоволенню, також не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею.

Крім цього, суди зазначили, що у цьому разі відбувався перехід прав на спірну земельну ділянку до нових власників розташованих на ній будівель, на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача. Після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, саме останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій відповідають останній правовій позиції Верховного Суду щодо питання застосування положень 120, 141, 143 ЗК України та статті 377 ЦК України, викладеній, зокрема у постанові від 01.12.2020 у справі № 921/99/18. Наведене спростовує посилання скаржника про необхідність врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 916/2459/18.

Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави. Інших підстав касаційного оскарження скаржником, у касаційній скарзі не наведено.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення та постанова ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 909/108/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ