Постанова

від 01.06.2021 по справі 909/108/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2021 р. Справа №909/108/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів М.Б. Желіка

Г.В. Орищин

розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради № 462/11.1-03/14в від 26.03.2021 (вх. № 01-05/1099/21 від 30.03.2021)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 (повний текст рішення складено 10.03.2021, м. Івано-Франківськ, суддя Л.М. Неверовська)

у справі № 909/108/19

за позовом: Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Приватної виробничо-комерційної фірми Сітник , с.Хриплин Івано-Франківської області

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , м. Івано-Франківськ

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , с. Верхній Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акту на право постійного користування землею,

за участю представників:

від позивача : Медицька С.В. - представник згідно виписки з ЄДРЮОФОП та ГФ (присутня в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);

від відповідача: не з`явився;

Третя особа-1 на стороні позивача: не з`явився;

Третя особа-2 на стороні позивача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Хриплинська сільська рада (правонаступник Івано-Франківська міська рада) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Приватної комерційно-виробничої фірми Сітник про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 3,8 га, розміщеною по АДРЕСА_1 та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею серія ІФ №15/4-000051 від 05.07.1994, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №51.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок систематичної несплати ПВКФ Сітник земельного податку та набуття третіми особами права власності на будівлі і споруди, що знаходяться на цій земельній ділянці, право постійного користування земельною ділянкою ПВКФ Сітник підлягає припиненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019, зазначений позов було задоволено у повному обсязі.

20.02.2020, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову, якою зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 в позові Івано-Франківської міської ради відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що у даному випадку відбувається перехід прав на спірну земельну ділянку до нових власників розташованих на ній будівель, на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача. Після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку.

Не погоджуючись із рішенням суду Івано-Франківська міська рада подала апеляційну скаргу № 462/11.1-03/14в від 26.03.2021 (вх. № 01-05/1099/21 від 30.03.2021), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що у даному випадку наявні правові підстави для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою та визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею на підставі ст. 141 ЗК України. Проте, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених ст. 143 ЗК України.

Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не спростував факт несплати відповідачем податку на землю.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н і дати (вх. № 01-04/3015/21 від 26.04.2021), в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновки місцевого господарського суду не спростовує.

Відповідач та треті особи явки уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча про час, місце та дату розгляду справи були належним чином повідомлені.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, 05.07.1994 Приватній виробничо-комерційній фірмі Сітник видано державний акт на право постійного користування землею серії ІФ 15/4-000051 для будівництва виробничої бази, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 51. Підстава рішення Івано-Франківської міської ради № 53 від 26.02.1992.

З Акту вбачається, що Приватній виробничо-комерційній фірмі ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 3,8 га. землі в межах згідно з планом землекористування.

Відповідно до довідки від 11.11.1997, виданої директором відповідача ОСОБА_3 , виробничо-комерційна фірма Сітник , як засновник ТОВ ТКП Карпатмаркет , не заперечувала ТКП Карпатмаркет реалізувати незавершене будівництво складських приміщень, які були збудовані ПВКФ Сітник , разом з земельною ділянкою на яких вони розміщені.

На підставі договору купівлі - продажу від 09.01.1998, ТзОВ ТКП Карпатмаркет ЛТД (засновником якого є Приватна виробничо-комерційна фірма Сітник ) передало у власність НВ ТОВ Відродження складські приміщення з площадкою незакінчені будівництвом, готовністю 80 %, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Хриплинської сільської ради № 10 від 17.03.1999 вилучено у ВКФ Сітник земельну ділянку площею 0,4646 га та передано НВТОВ Відродження .

03.11.2000 видано НВ ТОВ Відродження державний акт на право постійного користування землею серія ІФ № 000071. З акту вбачається, що землекористувачу НВ ТОВ Відродження надано у постійне користування 0,4646 га землі для обслуговування складських приміщень. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3. Вказана земельна ділянка сформована, їй присвоєний кадастровий номер: 2610197401:18:003:0383.

Таким чином, в постійному користуванні у ПВКФ Сітник залишилась земельна ділянка площею 3, 3354 га. Однак, ПВКФ Сітник не внесла зміни в державний акт ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994 щодо зменшення площі земельної ділянки.

12.08.2002 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень незавершених будівництвом (зареєстровані в реєстрі під № 1320 і № 1321) СУПП Маяк ЛТД продало, а Фізична особа - підприємець Сітник Т. М. купила незавершені будівництвом цехи по виготовленню синтепону, що знахоляться за адресою: АДРЕСА_2 .

19.07.2006 Фізична особа - підприємець Сітник Т. М. звернулася до Хриплинської сільської ради з заявою щодо закріплення земельної ділянки площею 3,39 га в Хриплинському промвузлі, 23.

27.07.2006 рішенням Хриплинської сільської ради № 3-5/2006 від 27.07.2006 надано дозвіл Фізичній особі - підприємцю Сітник Т. М. на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування викуплених приміщень.

Позивач стверджує, що Фізична особа - підприємець Сітник Т. М. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не виготовила, орендну плату не сплачувала.

Як вбачається із свідоцтва про право власності виданого Хриплинською сільською радою 31.08.2007 Сітник Тетяна Михайлівна є власником виробничої бази (приміщень виробничих цехів площею 1 280, 2 кв. м. та площею 706, 1 кв. м.) по АДРЕСА_1 . Підстава рішення виконавчого комітету від 29.08.2007 № 37.

03.08.2017 на підставі договору про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, ОСОБА_1 перейшло у власність нежитлове приміщення виробничий цех «А» площею 1 280, 2 кв. м., а нежитлове приміщення виробничий цех «Б» площею 706, 1 кв. м. - ОСОБА_2

20.10.2017 приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Проців Л. Я. посвідчив заяву директора ПВКФ Сітник Сітника А. М. про надання згоди ОСОБА_1 на вилучення з постійного користування фірми земельної ділянки площею 2, 1090 га (згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994).

Хриплинською сільською радою Івано-Франківської міської ради 31.10.2017 прийнято рішення № 3-20/2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою", відповідно до якого вирішено:

1) припинити ПВКФ Сітник (код ЄДРПОУ 13642384) право на постійне користування земельною ділянкою площею 3,8 га за адресою АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування виробничого цеху;

2) державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІФ № 15/4-000051 від 05.07.1994 вважати таким, що втратив чинність;

3) вважати таким, що втратив чинність п. 2.3 рішення Хриплинської сільської ради № 3-5/2006 від 27.07.2006;

4) вилучену земельну ділянку орієнтовною площею 3, 335 га зарахувати в землі запасу Хриплинської сільської ради.

26.09.2019 Господарським судом Івано-Франківської області прийнято рішення у справі № 909/502/18, яким: позов Приватної виробничо-комерційної фірми Сітник до Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради про визнання недійсними пунктів 1, 2, 4 рішення Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради від 31.10.2017 № 3-20/2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою" - задоволено; визнано недійсними пункти 1, 2, 4 рішення Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради від 31.10.2017 № 3-20/2017 Про припинення права користування земельною ділянкою .

Позивач зазначає, що починаючи з 2002 року на земельній ділянці, яка знаходиться по вул. Тисменицька, 5 в с. Хриплин і є власністю територіальної громади с. Хриплин, у відповідача відсутнє будь яке майно, що б перебувало у власності останнього.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Предметом спору у даній справі є припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку судом та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею з підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

Так, статтею 141 Земельного Кодексу (в редакції на момент винесення оскаржуваного рішення) передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства:

1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк;

2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Виходячи з правового аналізу наведених норм права, слідує, що припинення права користування земельною ділянкою здійснюється у загальному порядку, з підстав, перелік яких наведено у статті 141 Земельного кодексу України та порядком визначеним у статті 144 цього Кодексу, у зв`язку з використанням земельної ділянки з порушенням земельного законодавства.

Разом із тим, статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Із наведених положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку або орендної плати не включена до цього переліку.

Визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах.

Згідно з частиною першою статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

При розгляді даної справи, судом встановлено, що позивачем не подано доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 3,8 га, наданого згідно Державного акта на право постійного користування № ІФ15/4-000051 від 05.07.1994.

А також, судом встановлено відсутність підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування землею в судовому порядку.

Отже, за таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 3,8 га, розміщеною по вул. Тисменицька,5 в с. Хриплин Івано-Франківської міської ради.

Враховуючи те, що позовні вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою не підлягають до задоволення, за таких обставини, і не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним і скасування державного акту на право постійного користування землею.

Верховний Суд в постанові від 20.02.2020 у даній справі зазначив, що суди попередніх інстанцій не зазначили, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні статті 143 Земельного кодексу України, що мало наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку.

Суд звертає увагу на те, що згідно вимог статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 2 Господарського процесуального кодексу Українигосподарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, суб`єктів, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення права чи охоронюваного законом інтересу.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що позивачем не визначено, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні статті 143 Земельного кодексу України, що мало наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку в судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на те, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу). Положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Отже, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній. За своїм змістом зазначені статті Земельного та Цивільного кодексів України спрямовані на попередження правової невизначеності у випадку відчуження об`єктів нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у даній справі зазначив, що прийняття рішення про припинення права постійного користування відчужувача майна безпосередньо впливає на підставу перебування такої земельної ділянки у набувача майна, оскільки його право базується саме на юридичному титулі попереднього власника нерухомого майна.

Судом встановлено та визнається позивачем, що у 2007 році фізична особа-підприємець Сітник Т. М. набула право власності на виробничу базу, частина якої на підставі договору від 03.08.2017 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перейшла у власність ОСОБА_1 (виробничий цех А площею 1 280, 2 кв. м), а інша частина ОСОБА_2 (виробничий цех Б площею 706, 1 кв. м).

У даному випадку відбувається перехід прав на спірну земельну ділянку до нових власників розташованих на ній будівель, на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача. Після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, саме останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не спростував факт несплати податку на землю, суд зазначає наступне.

Несплата земельного податку та набуття права власності на будівлі і споруди іншими особами не є підставами в розумінні статті 143 Земельного кодексу України для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Щодо тверджень апелянта про те, що у даному випадку наявні правові підстави для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою та визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею на підставі ст. 141 ЗК України, проте, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог дійшов висновку, що визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених ст. 143 ЗК України, суд зазначає наступне.

Верховний Суду у постанові від 20.02.2020 у даній справі зазначив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли передчасного висновку про припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку, пославшись на зазначені в статті 141 ЗК України підстави. Адже, згідно ст. 143 ЗК України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника висновків місцевого господарського суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу, покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради № 462/11.1-03/14в від 26.03.2021 (вх. № 01-05/1099/21 від 30.03.2021) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.02.2021 у справі № 909/108/19 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.06.2021.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя М.Б. Желік

Суддя Г.В. Орищин