Рішення

від 17.02.2021 по справі 909/108/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/108/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., секретар судового засідання Кричовський Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради

до відповідача: Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акту на право постійного користування землею,

за участю:

від позивача: ОСОБА_3 ;

від відповідача: представник не з`явився;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 представники не з`явилися.

Встановив: 31.01.2019 до Господарського суду Івано-Франківської області звернулась Хриплинська сільська рада з позовом до Приватної комерційно-виробничої фірми "Сітник" про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 3,8 га, розміщеною по АДРЕСА_1 та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею серія ІФ №15/4-000051 від 05.07.1994, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №51.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок систематичної несплати ПВКФ "Сітник" земельного податку та набуття третіми особами права власності на будівлі і споруди, що знаходяться на цій земельній ділянці, право постійного користування земельною ділянкою ПВКФ "Сітник" підлягає припиненню в судовому порядку.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.05.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2019, зазначений позов було задоволено у повному обсязі.

20.02.2020, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову, якою зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 909/108/19 передано на розгляд судді ОСОБА_4

07.05.2020, суд прийняв дану справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та встановив сторонам строк на подання письмових пояснень з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 20.02.2020 у цій справі. Підготовче засідання суд призначив на 24.06.2020 (ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2020).

29.05.2020, до суду надійшли письмові пояснення Хриплинської сільської ради, які прийняті судом до розгляду (а.с. 94-96, том 2).

01.06.2020, відповідачем направлено суду письмові пояснення, які прийняті судом до розгляду (а.с. 112, том 2).

22.06.2020, до суду надійшло заперечення щодо письмових пояснень Хриплинської сільської ради, яке прийняте судом до розгляду (а.с. 121, том 2).

12.10.2020, через канцелярію суду, позивач надіслав клопотання від 12.10.2020 вих.№392/02.2-27 (вх.№15392/20) в якому просив суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Клопотання мотивоване тим, що рішення у даній справі може вплинути на права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки останні є власниками нерухомого майна розташованого на спірній земельній ділянці.

Суд задоволив вищевказане клопотання (ухвала від 27.10.2020); зобов`язав позивача надіслати третім особам копію позовної заяви з додатками, зобов`язав відповідача надіслати третім особам копію відзиву на позов. Також, суд повідомив третіх осіб, що вони мають право у п`ятиденний строк з дня отримання позовної заяви та відзиву на позов, але не пізніше 20.11.2020, надати суду відповідно до статей 168, 179 ГПК України письмові пояснення з викладенням своїх аргументів і міркувань; копію пояснень слід направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду. Ухвалу направлено сторонам та третім особам - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

03.11.2020, до суду надійшло клопотання Хриплинської сільської ради про долучення до матеріалів справи доказів направлення третім особам копій позовної заяви з додатками; докази направлення приєднані до матеріалів справи (а.с. 167, 168, том 2).

24.11.2020, протокольною ухвалою суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 16.12.2020. Хід підготовчого провадження викладено у наявних в матеріалах справи ухвалах суду та протоколах судових засідань.

15.12.2020, до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 від 14.12.2020 (вх.№ 17588/20) про відкладення розгляду справи; суд задоволив клопотання третьої особи та відклав розгляд справи на 15.01.2021.

Івано-Франківською міською радою подано до суду заяву від 16.12.2020 вих.№1367/01-09/14в (вх.№ 19617/20) про заміну позивача у справі його правонаступником; суд постановив ухвалу, якою замінив позивача у справі - Хриплинську сільську раду Івано-Франківської міської ради на Івано-Франківську міську раду (ухвала від 09.02.2021).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або представники останніх, жодного разу в судові засідання не з`явилися, письмових пояснень з викладенням своїх аргументів і міркувань суду не направили; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Хід розгляду справи по суті викладено в наявних у матеріалах справи ухвалах суду та відображено в протоколах судових засідань.

12.01.2021, розгляд справи по суті завершено; суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

29.05.2020, до суду надійшли письмові пояснення Хриплинської сільської ради (а.с. 94-96, том 2), із змісту яких вбачається, що позивач вважає позов підставним, обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Підтримуючи позов Хриплинська сільська рада покликається на те, що відповідач згідно Державного акту на право постійного користування землею від 05.07.1994 року набув право користування земельною ділянкою площею 3,8 га, якою з 1997 року фактично не користується. Приватною комерційно-виробничою фірмою "Сітник" не внесено зміни у державний акт щодо зміни площі земельної ділянки (у зв`язку з набуттям права власності на будівлі і споруди іншими особами); земельна ділянка у встановленому законом порядку не сформована, кадастровий номер не присвоєний; не здійснено жодного платежу щодо сплати земельного податку чи орендної плати за користування земельною ділянкою.

На думку позивача, подальше існування спірного Державного акту на право постійного користування землею є порушенням законних прав користування земельною ділянкою НВТзОВ "Відродження" та інших власників нерухомого майна, а також є прямим порушенням прав територіальної громади с. Хриплин (Хриплинської сільської ради), як власника земельної ділянки.

Також, позивач зазначає, що підстави передбачені ст.143 Земельного кодексу України щодо примусового припинення прав на земельну ділянку не підлягають застосуванню до ПВКФ "Сітник", оскільки відповідачем не внесені зміни до державного акту у зв`язку з відчуженням частини земельної ділянки іншим третім особам, останній не є власником нерухомого майна та не використовує земельну ділянку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задоволити.

Позиція відповідача.

Представник відповідача жодного разу в судове засідання не з`явився, але направив суду письмові пояснення (вх. № 6714/20 від 01.06.2020; а.с. 112, том 2) та заперечення щодо письмових пояснень Хриплинської сільської ради (вх. № 7568/20 від 22.06.2020; а.с. 121, том 2), із змісту яких вбачається, що Приватна виробничо-комерційна фірма "Сітник" проти позову категорично заперечує та просить суд у задоволенні останнього відмовити в повному обсязі.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що несплата земельного податку або орендної плати, набуття права власності на будівлі і споруди іншими особами не є підставами для припинення права постійного користування земельною ділянкою в розумінні статті 143 Земельного кодексу України.

В обгрунтування заперечень відповідач покликається на те, що права та інтереси Хриплинської сільської ради не порушено.

Відповідач стверджує, що позивачем не надано доказів та не наведено належних аргументів, які б підтверджували порушення його прав.

На думку відповідача, належними позивачами у випадку наявності порушень збоку ПВКФ "Сітник" повинні виступати нові власники нерухомості.

Обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.

26.02.1992 року Івано-Франківською міською радою прийнято рішення № 53, відповідно до якого Приватній виробничо-комерційній фірмі "Сітник" виділено земельну ділянку площею 3, 8 га для будівництва виробничої бази.

05.07.1994 відповідачу видано державний акт на право постійного користування землею серії ІФ 15/4-000051, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 51.

Вказаний вище акт на право постійного користування землею серії ІФ №15/4-000051 від 05.07.1994, зареєстрований відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

З акту вбачається, що Приватній виробничо-комерційній фірмі "Сітник" на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 3, 8 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Відповідно до довідки від 11.11.1997, виданої директором ПВКФ "Сітник", остання як засновник ТОВ ТКП "Карпатмаркет" ЛТД", не заперечує ТКП "Карпатмаркет" реалізувати незавершене будівництво складських приміщень, які збудовані ПВКФ "Сітник" разом із земельною ділянкою, на яких вони розміщені.

На підставі договору купівлі - продажу від 09.01.1998, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТКП "Карпатмаркет" ЛТД" (засновником якого є Приватна виробничо-комерційна фірма "Сітник") передало у власність Науково - виробничому товариству з обмеженою відповідальністю "Відродження" складські приміщення з площадкою готовністю 80 %, які знаходяться по вул. Тисменицька, 5, с. Хриплин, у зв`язку з чим рішенням Хриплинської сільської ради № 10 від 17.03.1999 вилучено земельну ділянку площею 0, 4646 га (за цією ж адресою) та передано НВТзОВ "Відродження".

03.11.2000 НВТзОВ "Відродження" видано державний акт на право постійного користування землею серія ІФ № 000071. З акту вбачається, що землекористувачу НВТзОВ "Відродження" надано у постійне користування 0, 4646 га землі для обслуговування складських приміщень. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 3. Вказана земельна ділянка сформована, їй присвоєне кадастровий номер: 2610197401:18:003:0383.

Таким чином, у постійному користуванні ПВКФ "Сітник" залишилась земельна ділянка площею 3,3354 га, відомості щодо зменшення розміру якої ПВКФ "Сітник" у державний акт ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994 не внесені.

У подальшому, 12.08.2002 на підставі договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень незавершених будівництвом (зареєстровані в реєстрі під № 1320 і № 1321) СУПП Маяк ЛТД продало, а фізична особа-підприємець Сітник Т. М. купила незавершені будівництвом цехи по виготовленню синтепону.

19.07.2006 Фізична особа - підприємець Сітник Т. М. звернулася до Хриплинської сільської ради з заявою щодо закріплення земельної ділянки площею 3, 39 га в Хриплинському промвузлі, 23.

27.07.2006 рішенням Хриплинської сільської ради № 3-5/2006 від 27.07.2006 надано дозвіл Фізичній особі - підприємцю Сітник Т. М. на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування викуплених приміщень (орієнтовна площа вказана 3, 39 га).

Проект Фізична особа - підприємець Сітник Т. М. не виготовила, орендну плату не сплачувала.

У 2007 році фізична особа-підприємець Сітник Т. М. набула право власності на виробничу базу (приміщень виробничих цехів площею 1 280, 2 кв. м та площею 706, 1 кв. м) по АДРЕСА_1 , частина якої на підставі договору від 03.08.2017 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перейшла у власність ОСОБА_1 (виробничий цех А площею 1 280, 2 кв. м), а інша частина - ОСОБА_2 (виробничий цех Б площею 706, 1 кв. м).

20.10.2017 приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Проців Л. Я. посвідчив заяву директора ПВКФ "Сітник" ОСОБА_5 про надання згоди ОСОБА_1 на вилучення з постійного користування фірми земельної ділянки площею 2, 1090 га (згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ІФ 15/4-000051 від 05.07.1994).

Хриплинською сільською радою Івано-Франківської міської ради 31.10.2017 прийнято рішення № 3-20/2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою", відповідно до якого вирішено:

1) припинити ПВКФ "Сітник" (код ЄДРПОУ 13642384) право на постійне користування земельною ділянкою площею 3, 8 га за адресою АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування виробничого цеху;

2) державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ІФ № 15/4-000051 від 05.07.1994 вважати таким, що втратив чинність;

3) вважати таким, що втратив чинність п. 2.3 рішення Хриплинської сільської ради № 3-5/2006 від 27.07.2006;

4) вилучену земельну ділянку орієнтовною площею 3, 335 га зарахувати в землі запасу Хриплинської сільської ради.

Вказане рішення за наслідками його оскарження визнано недійсним у частині пунктів 1, 2, 4 на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.09.2019 у справі № 909/502/18 за позовом ПВКФ "Сітник" до Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради.

Відповідно до листа в.о. начальника ГУ ДФС в Івано-Франківській області кошти по земельному податку та орендній платі за землю в бюджет Хриплинської сільської ради від ПВКФ "Сітник" за період з 2013 року по 01.06.2018 не надходили.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення. Висновки суду.

Щодо підстав позову.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові ВП ВС від 05.11.2019 по справі №906/392/18 (№ в ЄДРСР 85838039). Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

Предметом спору у справі №909/108/19 є припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку судом та визнання недійсним і скасування державного акта на право постійного користування землею з підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною п`ятою статті 116 цього Кодексу, визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Так, статтею 141 зазначеного Кодексу передбачені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Статтею 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства:

1. У разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк;

2. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

3. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Виходячи з правового аналізу наведених норм права, слідує, що припинення права користування земельною ділянкою здійснюється у загальному порядку, з підстав, перелік яких наведено у статті 141 Земельного кодексу України та порядком визначеним у статті 144 цього Кодексу, у зв`язку з використанням земельної ділянки з порушенням земельного законодавства.

Разом із тим, статтею 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Із наведених положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку або орендної плати не включена до цього переліку.

Визначені позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку знаходяться поза межами підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, та є порушенням права відповідача на користування земельною ділянкою, набутим на законних підставах.

Згідно з частиною першою статті 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

При розгляді даної справи, судом встановлено, що позивачем не подано доказів добровільної відмови відповідача від права постійного користування земельною ділянкою в розмірі 3,8 га, посвідченого відповідним державним актом.

Судом також встановлено відсутність підстав, визначених у статті 143 Земельного кодексу України, для примусового припинення права користування землею в судовому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/1669/18.

Щодо способу захисту.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду. Проте, позивачем не визначено, які саме права позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні статті 143 Земельного кодексу України, що мало наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку в судовому порядку.

Щодо переходу прав на земельну ділянку.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу). Положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Отже, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній. За своїм змістом зазначені статті Земельного та Цивільного кодексів України спрямовані на попередження правової невизначеності у випадку відчуження об`єктів нерухомого майна. При зверненні із позовом позивачем не враховано, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у примусовому порядку судом у відчужувача майна, безпосередньо впливає на підставу перебування такої земельної ділянки у набувача майна, оскільки його право базується саме на юридичному титулі попереднього власника нерухомого майна. Судом встановлено та визнається позивачем, що у 2007 році фізична особа-підприємець Сітник Т. М. набула право власності на виробничу базу, частина якої на підставі договору від 03.08.2017 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перейшло у власність ОСОБА_1 (виробничий цех А площею 1 280, 2 кв. м), а інша частина - ОСОБА_2 (виробничий цех Б площею 706, 1 кв. м). У даному випадку відбувається перехід прав на спірну земельну ділянку до нових власників розташованих на ній будівель, на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача. Після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, саме останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку. Вказані обставини і зумовили залучення судом нових власників цього нерухомого майна до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц.

Висновок суду.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

За приписами ст. 76, 77, 78 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав. Також в даній справі суд враховує, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, позовні вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою в примусовому порядку задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку і відсутність правових підстав для визнання недійсним і скасування державного акту на право постійного користування землею, оскільки така вимога є похідною.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно приписів п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у позові, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

у позові Івано-Франківської міської ради до Приватної виробничо-комерційної фірми "Сітник" про припинення права постійного користування земельною ділянкою та визнання недійсним і скасування державного акту на право постійного користування землею - відмовити.

Судовий збір покладається на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.03.2021.

Суддя Л.М. Неверовська