Постанова

від 29.09.2021 по справі 826/9499/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9499/18 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В.,

при секретарі судового засідання Шуст Н.А.,

за участю:

представника позивача Кізік А.М.,

представника відповідача Задорожко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконною та скасування державної реєстрації та рішень, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві з вимогами про:

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:124:0113 площею 0,0868 га "для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд", розташованої у АДРЕСА_1 ;

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:124:0107 площею 0,0868 га "для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд", розташованої у АДРЕСА_1 ;

- визнання незаконним та скасування рішення ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 20.12.2017 №РВ-8000109512017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

- визнання незаконним та скасування рішення ГУ Держгеокадастру у м. Києві від 20.12.2017 №РВ-8000109522017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

- зобов`язання ГУ Держгеокадастру у м. Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , відповідно до заяви ОСОБА_1 від 06.12.2017 №50020-002446194-782-20 і розробленого погодженого проекту землеустрою;

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру у м. Києві здійснити державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , відповідно до заяви ОСОБА_2 від 06.12.2017 №50020-002446230-782-20 і розробленого погодженого проекту землеустрою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року закрито провадження у справі №826/9499/18 в частині позовних вимог про:

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:124:0113 площею 0,0868 га "для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд", розташованої у АДРЕСА_1 ;

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:124:0107 площею 0,0868 га "для будівництва жилого будинку, господарських будівель і споруд", розташованої у АДРЕСА_1 .

Закриваючи провадження в частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спір виник у зв`язку із відмовою відповідача зареєструвати земельні ділянки у Державному земельному кадастрі на підставі заяв позивачів і доданих ними проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У спірних правовідносинах відповідач на підставі законодавства надавав адміністративну послугу позивачам на підставі заяв останніх, тому спір щодо правомірності оспорюваних рішень є публічно-правовим спором, а вимоги про визнання протиправними оспорюваних рішень і похідні вимоги про зобов`язання зареєструвати земельні ділянки належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Водночас щодо реєстрації земельних ділянок (8000000000:66:124:0113 і 8000000000:66:124:0107) позивачі не були заявниками цих адміністративних послуг і учасниками взаємовідносин. Реєструючи вказані земельні ділянки на підставі заяв третіх осіб і доданих ними проектів землеустрою, відповідач не вчиняв публічно-владних управлінських функцій стосовно позивачів і не надавав останнім адміністративних послуг, тому спір щодо правомірності державної реєстрації не має ознак публічно-правового спору.

Не погоджуючись із ухвалою від 09 грудня 2021 року та підставами закриття провадження в частині позовних вимог, позивачі звернулися з апеляційною скаргою до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просять скасувати ухвалу суду першої інстанції, направити справу №826/9499/18 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянти зазначають, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, позбавлено їх доступу до правосуддя, оскільки звернення до суду пов`язано із захистом права на безоплатне оформлення земельних ділянок.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року, від 23 вересня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому висловлено доводи щодо правомірності прийнятого судом рішення про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, оскільки оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, а саме: між позивачами та ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо набуття права власності на земельні ділянки.

В судовому засіданні представники сторін надали свої пояснення, підтримали позиції, заявлені у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивачі зазначили, що кадастровий реєстратор ГУ Держгеокадастру у м. Києві не мав підстав задовольняти заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про державну реєстрацію земельних ділянок площею 0,0868 га, розташованих у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , з присвоєнням їм кадастрових номерів 8000000000:66:124:0113 та 8000000000:66:124:0107 відповідно, оскільки відсутнє погодження Департаменту культури виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації), а незаконна реєстрація вказаних земельних ділянок призвела до відмови позивачам у державній реєстрації цих же земельних ділянок відповідно до їх заяв та розроблених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, чим порушено право позивачів на безоплатне отримання земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до статей 116, 118 ЗК України.

Виходячи з таких обґрунтувань, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги про визнання незаконними і скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельних ділянок кадастрові номери 8000000000:66:124:0113 і 8000000000:66:124:0107, розташованих у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно встановлено, що спір виник у зв`язку із відмовою відповідача зареєструвати земельні ділянки у Державному земельному кадастрі на підставі заяв позивачів і доданих ними проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. У спірних правовідносинах відповідач на підставі законодавства надавав адміністративну послугу позивачам на підставі заяв останніх, тому спір щодо правомірності оспорюваних рішень є публічно-правовим спором, а вимоги про визнання протиправними оспорюваних рішень і похідні вимоги про зобов`язання зареєструвати земельні ділянки належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Водночас щодо реєстрації земельних ділянок (8000000000:66:124:0113 і 8000000000:66:124:0107) позивачі не були заявниками цих адміністративних послуг і учасниками взаємовідносин. Реєструючи вказані земельні ділянки на підставі заяв третіх осіб і доданих ними проектів землеустрою, відповідач не вчиняв публічно-владних управлінських функцій стосовно позивачів і не надавав останнім адміністративних послуг, тому спір щодо правомірності державної реєстрації не має ознак публічно-правового спору.

Отже, позов подано на захист порушеного права позивачів на безоплатне отримання земельних ділянок, тому перевіряючи правомірність прийняття відповідачем оспорюваних рішень про відмову у задоволенні заяв позивачів відповідно до визначених законодавством підстав, способу і повноважень відповідача, адміністративний суд обмежений у процесуальній можливості захистити майнове право чи інтерес позивачів, якщо таке порушення мало місце поза межами процедури розгляду заяв позивачів. Натомість, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Колегія суддів зазначає також, що аналіз фактичних обставин справи дає підстави вважати, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між позивачами та третіми особами - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо набуття права власності на земельні ділянки.

З огляду на характер спірних правовідносин, які у цьому випадку мали місце між відповідачем і третіми особами поза межами процедури розгляду заяв позивачів, суть порушеного права, на захист якого заявлено вимоги про визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельних ділянок, а також на те, що повний і ефективний захист прав та інтересів позивачів відповідно до наведеного у позовній заяві обґрунтування не є можливим у разі розгляду справи за правилами адміністративного судочинства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені вимоги про визнання незаконною і скасування державної реєстрації земельних ділянок має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

У межах розгляду справи в порядку цивільного провадження можуть бути розв`язані й питання, пов`язані із державною реєстрацією земельної ділянки з присвоєнням їй кадастрового номера.

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, відповідно до якого якщо реєстраційні дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію права на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оскаржуваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, здійснено оскаржуваний запис.

Таким чином, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах вимог апеляційної скарги, відповідно до приписів статті 308 КАС України, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги позивачів, та вважає, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 312, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Н.М. Єгорова

І.В. Федотов