Постанова

від 22.09.2021 по справі 380/4781/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4781/20 пров. № А/857/13721/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Смолинця А. В.,

представників відповідача - Бердичівської міської ради Житомирської області,

представника третьої особи - Кабінету Міністрів України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Кедик М. В. о 16:48 год у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України, Міністерство культури України, Житомирська обласна державна адміністрація, Міністерство закордонних справ України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

19.06.2020 Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося в суд із адміністративним позовом до Бердичівської міської ради Житомирської області, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України в частині пункту 3 щодо двох місць давніх поховань - єврейських кладовищ у місті Бердичеві Бердичівського району Житомирської області: 1) Єврейське кладовище XVIII ст. в північній частині міста по вулиці Житомирська, 72; 2) Старе єврейське кладовище по вулиці Шевченка, 7 у центральній частині міста, території сучасного парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка;

зобов`язати відповідача виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України в частині пункту 3 щодо двох місць давніх поховань - єврейських кладовищ у місті Бердичеві Бердичівського району Житомирської області: 1) Єврейське кладовище XVIII ст. в північній частині міста по вулиці Житомирська, 72; 2) Старе єврейське кладовище по вулиці Шевченка, 7 у центральній частині міста, території сучасного парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у м. Бердичеві знаходяться два єврейські кладовища (Єврейське кладовище в північній частині міста по вул. Житомирська, закладене у XVIII ст.; Старе єврейське кладовище по вул. Шевченка, 7 - вул. Торгова у центральній частині міста, територія сучасного парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка), які занесені до списку історичних населених місць України, однак, щодо них відповідачем не відновлено початкові межі, не розроблено проекти землеустрою земельної ділянки та не проводиться робота з вивчення стану закритих кладовищ, не здійснюються заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження, що свідчить про невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції надав помилкову оцінку письмовим доказам у справі, зокрема, долученим письмовим доказам відповідача, які в сукупності так і окремо, не підтверджують обставин, що входять в предмет доказування, а саме: підтвердження виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , зокрема, щодо місць давніх поховань; підтвердження залучення громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин, для проведення робіт з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу; підтвердження продовження здійснення заходів щодо облаштування таких місць; підтвердження здійснення заходів щодо збереження таких місць. Зазначає, що об`єкт культурної спадщини підлягає охороні з моменту виявлення будь-якої його властивості, в тому числі, і інформації про нього, і жодним чином не належить від внесення його до реєстру, Переліку чи Списку, і це визначено як міжнародним, так і національним законодавством. Встановлення нормативних процедур та повноважень для органів місцевого самоврядування після 1998 року лише підтверджує той факт, що для того, щоб взяти на облік, включити його до Переліку чи Реєстру, тобто виконати пункт 2 Розпорядження органом місцевого самоврядування необхідно провести попереднє вивчення та дослідження нововиявленого об`єкта культурної спадщини, надавши докази його існування, тобто виконати пункт 3 Розпорядження. Вказує, що планування та будівництво єврейського кладовища не є предметом спору у даній справі, а тому рішення про затвердження генерального плану виходить поза межі доказування, а відтак, не може братись до уваги. Також, зазначає, що ліквідація кладовища не впливає на суть спірних правовідносин та не змінює таких. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України не звільняє уповноважені органи від обов`язку вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі, кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення, продовження здійснення таких заходів щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження за умови ліквідації кладовища, адже давні поховання існують на території кладовища.

Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на обґрунтованість рішення суду та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Під час апеляційного розгляду представники відповідача заперечили проти вимог апеляційної скарги, покликаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просили відмовити в її задоволенні.

Представник третьої особи підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, позивач належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, що з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 20.07.1998 № 604-р, яким затверджено додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України, а саме:

1. Забезпечити розроблення проекту Закону України «Про похоронну справу» . 1998-1999 роки. Держбуд, Мін`юст, Мінкультури, Держкомрелігій за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

2. Взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації. 1998-1999 роки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин.

3. Провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. 1998-1999 роки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі, організацій національних меншин.

4. Не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держбуд, органи місцевого самоврядування.

5. Забезпечити неухильне дотримання вимог статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" стосовно того, що крематорії та кладовища не підлягають приватизації. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Фонд державного майна.

Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу звернулося з запитом на інформацію від 25.2020 № 230-20 до міського голови м. Бердичева, в якому просило повідомити, які заходи проведені Бердичівською міською радою на виконання п. 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України - щодо збереження давніх поховань в м. Бердичів:

1.єврейського кладовища по вул. Житомирській;

2.єврейського кладовища по вул. Шевченко - Торгова;

3.єврейського кладовища по вул. Бистрицькій (кол. вул.Войкова).

Відповідач листом від 03.03.2020 № ДПІ № 28/02-13 повідомив, що недіюче єврейське кладовище по вул. Житомирській, 72-а в м. Бердичеві обліковується на балансі комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств міста Бердичева . Відповідно до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 16.06.2016 № 2241 між КП Комбінат комунальних підприємств міст Бердичева та Іудейською релігійною громадою ХАБАД ЛЮБАВИЧ укладено договір про надання дозволу на проведення заходів з благоустрою недіючого єврейського кладовища по вул. Житомирській, 72-а в м. Бердичеві. Предметом даного договору є здійснення Іудейською релігійною громадою ХАБАД ЛЮБАВИЧ комплексу заходів з благоустрою недіючого єврейського кладовища в межах території згідно планових матеріалів земельної ділянки за власний рахунок або з інших джерел незаборонених законом.

Стосовно єврейського кладовища по вул. Шевченка - Торгова, повідомлено, що вказане кладовище за даною адресою у м. Бердичеві не обліковується. Натомість, на території парку відпочинку ім. Т.Г. Шевченка по вул. Торговій, 5 (біля входу зі сторони вул. Шевченка) знаходиться могила рабина-проповідника Лібера Елізера, що проживав у місті Бердичеві у ХVІІІ столітті у часи зародження хасидизму. У 80-х роках минулого століття єврейською громадою міста було відновлено дану могилу, у 2015 році встановлено стелу з написом. На даний час могила рабина-проповідника Лібера Елізера утримується у відповідному санітарному стані. Міське кладовище, що розташоване по вул. Бистрицькій на даний час є діючим та утримується КП Комбінат комунальних підприємств міст Бердичева .

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині виконання п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р «Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України» , що порушує його права та охоронювані законом інтереси, за їх захистом позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України не може розповсюджуватися на ліквідоване єврейське кладовище ХVІ-ХVІІІ ст., за адресою: м. Бердичів, вул. Шевченка, 7 - вул. Торгова. Щодо Єврейського кладовища XVIII ст. в північній частині міста по вулиці Житомирська, 72, то відповідачем було вжито заходи щодо забезпечення збереження об`єктів культурної спадщини, зокрема, заходи з благоустрою вказаного кладовища, що спростовує доводи позивача про невиконання відповідачем п.3 Розпорядження.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до частини 2 статті 6 вказаного Закону до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України; виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об`єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини.

Згідно з ч. 2 ст. 14 вказаного Закону об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158.

Пунктом 2 розділу ІІ Порядку передбачено, що уповноважений орган розглядає питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань.

Відповідно до п. 2 розділу І Порядку під уповноваженим органом розуміється орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласна, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно з п. 4 розділу ІІ Порядку рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу.

Пунктом 7 розділу ІІ Порядку передбачено, що об`єкт набуває статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини з дня його внесення до Переліку.

Таким чином, на відповідача покладено обов`язок виконувати функції замовника та укладати з цією метою контракти на виявлення, дослідження об`єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об`єкти.

Як слідує з матеріалів справи, Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 20.07.1998 № 604-р, яким затверджено додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України, зокрема, пунктом 3 передбачено: провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. 1998-1999 роки, що має зробити Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин відповідно до пункту 3 вказаного розпорядження.

Так, предметом доказування у справі, враховуючи зміст позовних вимог, є встановлення факту протиправної бездіяльності відповідача, яка виразилася у невиконанні Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України в частині пункту 3 щодо двох місць давніх поховань - Єврейське кладовище XVIII ст. в північній частині міста по вулиці Житомирська, 72, та Старе єврейське кладовище по вулиці Шевченка, 7, та зобов`язання виконати вказане розпорядження.

Щодо Старого єврейського кладовища по вул. Шевченка, 7, суд зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції, 20.09.1973 Виконком Бердичівської міської ради прийняв рішення № 537 Про закриття існуючих старих кладовищ, відкриття нового комунального кладовища і організацію похоронного обслуговування в м. Бердичеві , згідно якого закрито з 15.10.1973 всі існуючі в місті старі кладовища (по вул. Пушкіна, по вул. Леніна, на території будинкоуправління № 4).

Рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 15.03.1968 № 129 Про виділення з міського Будинку культури в самостійну господарську розрахункову групу міський парк культури імені Т.Г. Шевченка виділено міський парк культури імені Т.Г. Шевченка площею 12 га.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 12.12.2013 № 510 Про перейменування вулиць міста вулицю Леніна (де знаходиться єврейське кладовище) перейменовано на вулицю Житомирську.

Рішенням Бердичівської міської ради від 04.04.2015 № 1028 затверджено новий Генеральний план міста Бердичева, розроблений ДП Науково-дослідним і проектним інститутом містобудування .

У вказаному Генеральному плані міста Бердичева не зазначено єврейське кладовище ХVІ-ХVІІІ ст., що було розташоване на території сучасного парку культури та відпочинку в м. Бердичеві.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 15.03.1968 № 129 Про виділення з міського Будинку культури в самостійну господарську розрахункову групу міський парк культури імені Т.Г. Шевченка виділено міський парк культури імені Т.Г. Шевченка площею 12 га.

Рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 04.06.1968 № 325 Про відкриття міського парку культури в м. Бердичеві з 06.06.1968 відкрито госпрозрахунковий парк культури в місті Бердичеві.

Рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 12.12.1974 № 703 Про присвоєння найменування міському парку культури та відпочинку присвоєно Бердичівському міському парку культури та відпочинку ім`я Т.Г. Шевченка.

Згідно з рішенням міської ради від 26.02.2018 № 557 територія парку культури та відпочинку ім. Т.Г. Шевченка знаходиться в реакреаційній зоні озеленених територій загального користування.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України не може розповсюджуватися на ліквідоване єврейське кладовище ХVІ-ХVІІІ ст., за адресою: м. Бердичів, вул. Шевченка, 7 - вул. Торгова.

Що стосується Єврейського кладовища XVIII ст. в північній частині міста по вулиці Житомирська, 72, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, Управлінням житлово-комунального господарства виконкому міської ради м. Бердичева замовлена науково-проектна документація Історико-архітектурний опорний план з визначення територій історичних ареалів м. Бердичева Житомирської області , яка була погоджена директором Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України А.М. Вінграновським та затверджена наказом Міністерства культури України від 22.11.2012 № 1364.

При цьому, до проведення досліджень культурної спадщини і розроблення Історико-архітектурного опорного плану м. Бердичева залучено Управління культури і туризму Житомирської облдержадміністрації, що підтверджується підписом і печаткою представника Управління. Предметом дослідження було виявлення комплексу нерухомих об`єктів культурної спадщини міста та пов`язаного з ними традиційного середовища, мета досліджень полягала в забезпеченні збереження об`єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища міста.

Так, з метою задоволення потреб паломників на підставі рішення Бердичівської міської ради від 25.06.2015 № 1115 Про вилучення та передачу земельних ділянок у власність, постійне користування та оренду фізичним і юридичним особам Бердичівській міській іудейській релігійній громаді Хабад Любавич , юридична адреса: м. Бердичів, вул. В`ячеслава Чорновола, 3:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки (кадастровий номер 1810400000:01:014:0115) площею 34282 кв.м для громадських потреб (будівництво паломницького центру) ум. Бердичеві по вул.. Житомирській, 74б;

- передано в оренду на 49 років земельну ділянку для громадських потреб (будівництво паломницького центру) площею 34282 кв.м, розташовану за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирська, 746, за рахунок земель комунальної власності (землі житлової та громадської забудови).

Також, відповідно до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 16.06.2016 № 241 Бердичівській міській іудейській релігійній громаді Хабад Любавич надано дозвіл на укладення договору між комунальним підприємством Комбінат комунальних підприємств міста Бердичева та Іудейською релігійною громадою Хабад Любавич щодо здійснення комплексу заходів з благоустрою недіючого єврейського кладовища, що розташоване за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирській, 72-а.

21.06.2016 між комунальним підприємством Комбінат комунальних підприємств міста Бердичева та Іудейською релігійною громадою Хабад Любавич укладено договір про надання дозволу на проведення комплексу заходів з благоустрою недіючого єврейського кладовища, що розташоване за адресою: м. Бердичів, вул. Житомирській, 72-а в межах території згідно планових матеріалів земельної ділянки.

Предметом вказаного договору є здійснення Іудейською релігійною громадою Хабад Любавич комплексу заходів з благоустрою недіючого єврейського кладовища в межах території згідно планових матеріалів земельної ділянки за власний рахунок або з інших джерел, не заборонених законом.

Згідно з п. 1.2 вказаного договору до заходів благоустрою відноситься: відновлення пам`ятних нагробних плит, усипальниці та інших будівель і елементів інфраструктури кладовища та постійне утримання їх в задовільному стані, прибирання території недіючого єврейського кладовища від сміття, розчищення від розростання дикої рослинності, яка захаращує територію кладовища та інші. Даний договір є чинним і діє з червня 2016 року.

Відповідно до додаткової угоди до договору від 21.06.2016 термін дії договору продовжено до 22.06.2022.

Крім того, за участі волонтерів наразі ведуться роботи з розшифрування написів на надгробках для створення детальної карти кладовища.

Вищенаведене дає підстави для висновку, що відповідачем було вчинено комплекс заходів, спрямованих на виконання, зокрема, пункту 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , що свідчить про недопущення ним бездіяльності щодо виконання відповідних вимог.

Таким чином, вимоги щодо проведення робіт з вивчення стану закритих кладовищ місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовження здійснення заходів щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження стосуються виключно вже виявлених закритих кладовищ.

При цьому слід зазначити, що Єврейське кладовище XVIII ст. в північній частині міста по вулиці Житомирська, 72, та Старе єврейське кладовище по вулиці Шевченка, 7, не віднесені у встановленому порядку до нововиявлених пам`яток культурної спадщини.

На спростування доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в межах заявленого позову позивач не має права вимагати від відповідача здійснення дій, пов`язаних з включенням об`єкту до Переліку нововиявлених пам`яток, оскільки такі повноваження пунктом 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 № 604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України не передбачені.

При цьому, позивачем не наведено обставин, які б обґрунтовували порушення відповідачем вказаного пункту.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не вказав, які саме його права чи інтереси порушені і не довів цього.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

При тлумаченні вище згаданих норм права, Верховний Суд України у постанові від 15.12.2015 у справі №800/206/15 вказав, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17 і зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово її );(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до ч. 2 ст.124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки потерпілого від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як вже встановлено апеляційним судом, позивач - Представництво Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу, не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес.

Таким чином, безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваної бездіяльності, оскільки вона не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених рішень чи дій.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 року №640/21611/19.

З огляду на вищенаведене, відсутність у Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу права на звернення до суду є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Представництва Американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 380/4781/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 01.10.2021