Постанова

від 23.09.2021 по справі 308/133/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 308/133/18-ц

провадження № 61-7396св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородська міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю Хозяйка , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з обмеженою відповідальністю МСМБУД ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю МСМБУД , про визнання недійсними розпорядження та правочину, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності.

Позов мотивовано тим, що 20 серпня 2015 року їй стало відомо про те, що 01 вересня 2003 року між управлінням майнової політики міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого на даний час є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради) та ТОВ Хозяйка укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 599/о. За умовами Договору ТОВ Хозяйка передано в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення площею 18,8 кв.м, що знаходяться у житловому будинку АДРЕСА_1 . Як вбачається зі змісту договору оренди, підставою укладення такого слугувало розпорядження Управління майнової політики міста № 109 від 16 червня 2003 року.

13 серпня 2015 року Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області зареєструвала за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради право комунальної власності на вищевказане приміщення.

Вважає, що реєстрація за територіальною громадою даного приміщення є протиправною, а вказаний договір оренди укладений в порушення вимог Цивільного кодексу Української РСР, Цивільного кодексу України, Конституції України та ряду актів цивільного законодавства України та є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав.

Будинок АДРЕСА_1 складається з декількох квартир. При цьому, спірне підвальне приміщення площею 18,8 кв.м., призначене для забезпечення експлуатації цілого будинку та потреб всіх мешканців будинку, оскільки в ньому знаходиться інженерне та технічне обладнання, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою.

Так, в Ужгородської міської ради відсутні жодні підстави для набуття вказаного майна у власність, що є підставою для скасування свідоцтва про право власності від 13 серпня 2015 року.

З врахуванням наведеного позивач просила суд : визнати недійсним та скасувати пункт 3.4 розпорядження за № 109 Управління майнової політики Ужгородської міської ради від 16 червня 2003 року; визнати недійсним та скасувати договір оренди нежилого приміщення № 599/0 від 01 вересня 2003 року та додаткові угоди до нього, укладені між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради, Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Хозяйка , яким передано в оренду нежитлове підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 13 серпня 2015 року, яким зареєстровано за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради право комунальної власності на підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію прав та запис у Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) про реєстрацію права власності за № 42247468 від 13 серпня 2015 року, яким зареєстровано право комунальної власності на підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано пункт 3.4 розпорядження за № 109 Управління майнової політики Ужгородської міської ради від 16 червня 2003 року.

Визнано недійсним та скасовано договір оренди нежилого приміщення від 01 вересня 2003 року № 599/0 та додаткові угоди до нього, укладені між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради, Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та ТОВ Хозяйка , яким передано в оренду нежитлове підвальне приміщення, площею 18,8 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності від 13 серпня 2015 року № 42247468, яким зареєстровано за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради право комунальної власності на підвальне приміщення, площею 18,8 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію прав та запис у Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) про реєстрацію права власності від 13 серпня 2015 року за № 42247468, яким зареєстровано право комунальної власності на підвальне приміщення, площею 18,8 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірне підвальне приміщення, площею 18,8 кв. м в будинку АДРЕСА_1 призначене для забезпечення експлуатації будинку та потреб мешканців будинку, оскільки в ньому знаходиться інженерне та технічне обладнання, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, а також, що про порушення своїх прав позивач дізналася у серпні 2015 року і не пропустила строки позовної давності.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 січня 2018 року скасовано.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що як на момент укладення з ОСОБА_2 договору найму, так і на момент приватизації вказаної квартири і отримання свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 28 березня 2001 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради сім`ї ОСОБА_3 , спірне приміщення вже було зареєстроване з 1993 року за Ужгородською міською радою і не могло бути передано разом з приватизацією квартири у будинку, та враховуючи те, що матеріалами справи доведено, що за своїм правовим статусом спірне підвальне приміщення не є допоміжним приміщенням будинку, яке призначене для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а є нежилим приміщенням та окремим об`єктом будинку і самостійним об`єктом цивільно - правових відносин, вважав, що відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі

№ 916/2069/17, постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі

№ 906/1169/17, постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі

№ 914/843/17, постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі

№ 927/849/17, постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі

№ 916/641/18, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі

№ 915/1096/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні та липні 2021 року ТОВ Хозяйка подало відзиви на касаційну скаргу, у яких зазначило, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Встановлені обставини справи

Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 позивачем ОСОБА_1 набута у власність не в ході приватизації державного житлового фонду, а на підставі договору купівлі - продажу від 06 вересня 2005 року у сім`ї ОСОБА_3 , які були наймачами даної квартири і отримали її у власність в порядку приватизації.

Згідно з договором найму від 22 лютого 2001 року житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 наймач ОСОБА_2 наймає жиле приміщення, окрему квартиру. Згідно з довідкою ізольована квартира складається з трьох кімнат, кухні, ванної, вбиральні, коридору та обладнана балконом. У графі за наймачем кватири комора, що розташована у підвалі (цокольному поверсі), стоїть риска (прочерк), що свідчить, що у наймача у користуванні відсутні будь - які допоміжні приміщення, у тому числі такі, що розміщені у підвалі. (а.с.198-205 т.2).

Окрім того, встановлено, що як на момент укладення з ОСОБА_2 договору найму, так і на момент приватизації вказаної квартири і отримання свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 28 березня 2001 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради сім`ї ОСОБА_3 , спірне приміщення вже було зареєстроване з 1993 року за Ужгородською міською радою.

01 вересня 2003 року між управлінням майнової політики міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого на даний час є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради) та ТОВ Хозяйка укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 599/о (надалі - Договір). За умовами Договору ТОВ Хозяйка передано в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, площею 18,8 кв. м, що знаходиться у житловому будинку АДРЕСА_1 . Як вбачається зі змісту договору оренди, підставою укладення такого слугувало розпорядження Управління майнової політики міста від 16 червня 2003 року № 109.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 , положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду необхідно розуміти так, що власники квартир дво - або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 , у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 овича та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у багатоквартирних житлових будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежитловими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, в житловий фонд не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності у останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, призначених для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, і нежилих приміщень, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, в житловий фонд не входять, необхідно виходити як з місця їх розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Установивши, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів про те, що нежилі приміщення, площею 18,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжними приміщеннями цього будинку, які призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та враховуючи те, що як на момент укладення з ОСОБА_2 договору найму, так і на момент приватизації вказаної квартири і отримання свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 28 березня 2001 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради сім`ї ОСОБА_3 , спірне приміщення вже було зареєстроване з 1993 року за Ужгородською міською радою і не могло бути передано разом з приватизацією квартири у будинку, та враховуючи те, що матеріалами справи доведено, що за своїм правовим статусом спірне підвальне приміщення є нежилим приміщенням та окремим об`єктом будинку і самостійним об`єктом цивільно - правових відносин, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, постанові Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/849/17, постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18, постанові Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі № 915/1096/18, оскільки фактичні обставини справи у цій справі та фактичні обставини у постановах на які посилається заявник є різними.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, оскільки з матеріалів справи відомо, що представником ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , подано клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 20 квітня 2021 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо зупинення виконання рішення суду

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання рішення на підставі частини 3 статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська