Постанова

від 20.04.2021 по справі 308/133/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/133/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 квітня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Собослоя Г.Г., Куштана Б.П.

з участю секретаря: Купар Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка , Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2019 року у складі судді Деметрадзе Т.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю МСМБУД про визнання недійсними розпорядження та правочину, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності,-

в с т а н о в и в :

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.

Позов мотивовано тим, що 20 серпня 2015 року їй стало відомо про те, що 01 вересня 2003 року між управлінням майнової політики міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого на даний час є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради) та ТОВ Хозяйка укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 599/о. За умовами Договору ТОВ Хозяйка передано в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення площею 18,8 кв.м, що знаходяться у житловому будинку АДРЕСА_1 . Як вбачається зі змісту договору оренди, підставою укладення такого слугувало розпорядження Управління майнової політики міста № 109 від 16 червня 2003 року.

13 серпня 2015 року Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області зареєструвала за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради право комунальної власності на вищевказане приміщення.

Вважає, що реєстрація за територіальною громадою даного приміщення є протиправною, а вказаний договір оренди укладений в порушення вимог Цивільного кодексу Української РСР, Цивільного кодексу України, Конституції України та ряду актів цивільного законодавства України та є таким, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав.

Будинок АДРЕСА_1 складається з декількох квартир. При цьому, спірне підвальне приміщення площею 18,8 кв.м., призначене для забезпечення експлуатації цілого будинку та потреб всіх мешканців будинку, оскільки в ньому знаходиться інженерне та технічне обладнання, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, що підтверджується висновком судово - будівельної експертизи.

Так, в Ужгородської міської ради відсутні жодні підстави для набуття вказаного майна у власність, що є підставою для скасування свідоцтва про право власності від 13 серпня 2015 року.

З врахуванням наведеного позивач просила суд : визнати недійсним та скасувати пункт 3.4 розпорядження за № 109 Управління майнової політики Ужгородської міської ради від 16 червня 2003 року; визнати недійсним та скасувати договір оренди нежилого приміщення № 599/0 від 01 вересня 2003 року та додаткові угоди до нього, укладені між Управлінням майнової політики Ужгородської міської ради, Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Хозяйка , яким передано в оренду нежитлове підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності № 42247468 від 13 серпня 2015 року, яким зареєстровано за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради право комунальної власності на підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати реєстрацію права власності, рішення про державну реєстрацію прав та запис у Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна (Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) про реєстрацію права власності за № 42247468 від 13 серпня 2015 року, яким зареєстровано право комунальної власності на підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2019 року заявлений позов задоволено, вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ТОВ Хозяйка просить дане рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначено, що ТОВ Хозяйка не було належним чином повідомлено про розгляд справи, чим порушено його право на участь у розгляді справи. Вказано, що суд безпідставно і неправомірно дійшов висновку, що спірне підвальне приміщення призначено для забезпечення експлуатації будинку і в ньому наявне інженерне та технічне обладнання для обслуговування житлового будинку та не врахував, що дане спірне приміщення є самостійним об`єктом цивільно - правових відносин та не входить до житлового фонду, і за своїм правовим статусом є нежитловим, та з моменту набуття ТОВ Хозяйка права користування спірним приміщенням за договором оренди від 01.09.2013 року використовується виключно за цільовим призначенням у відповідності до п.1.1 договору, як котельна, необхідна для обслуговування магазину. Також вказано, що позивачка набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 за договором купівлі - продажу від 06.09.2005 року і з цього моменту вона знала, що спірне приміщення не входить до складу даної квартири, а перебуває у користуванні ТОВ Хозяйка , а тому початок перебігу строку позовної давності у неї розпочався з 07.09.2005 року, проте суд неправильно, без посилання на відповідні докази, зазначив початок перебігу позовної давності з серпня 2015 року.

В апеляційних скаргах Департамент міського господарства Ужгородської міської ради та Ужгородська міська рада просять дане рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам ТОВ Хозяйка . Додатково зазначено, що спірне підвальне приміщення є ізольованим нежитловим приміщенням, доступ до якого забезпечується через окремий вхід, дане приміщення ніколи не використовувалось для забезпечення експлуатації будинку по АДРЕСА_1 та побутового обслуговування його мешканців і не призначалось для такого використання. Ще з 1993 року по теперішній час вказане приміщення належить та перебуває у власності територіальної громади міста Ужгород, на законних підставах за договором оренди від 01.09.2013 року передано ТОВ Хозяйка і жодним чином не порушено права позивача.

У відзивах на апеляційні скарги представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а подані апеляційні скарги залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення.

В судове засідання представник позивача не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи його належним чином повідомлено.

Представник позивача ОСОБА_3 надіслала суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з посиланням на її зайнятість в інших справах.

З приводу неявки в судове засідання представників позивача слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача ОСОБА_2 неодноразово надсилав клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням різних причин, саме: в зв`язку із запровадженням карантину, перебуванням на самоізоляції, захворюванням на COVID -19, зайнятістю в інших справах, і такі судом були задоволені. Зокрема, розгляд справи за клопотанням даного представника було відкладено: 07.04.2020 року, 11.06.2020 року, 09.07.2020 року, 06.10.2020 року, 24.11.2020 року, 22.12.2020 року.

02.02.2021 року розгляд справи було відкладено за клопотанням представника позивача ОСОБА_3 , яка вказала, що вона вступає у справу і просила надати їй можливість ознайомитися з матеріалами справи. Однак, в матеріалах справи відсутні дані, які свідчили, що вона ознайомлювалась з матеріалами справи.

В судове засідання 20.04.2021 року представник позивача ОСОБА_3 не з`явилася, просила в черговий раз відкласти розгляд справи через її зайнятість у інших справах.

Згідно з ч.3 п.п.10,11 ст.ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: розумність строків розгляду справи; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч.1, ч.2 п.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі відкрито у листопаді 2019 року, розгляд справи неодноразово відкладався через неявку позивача та її представників, апеляційний суд дійшов висновку, що процесуальна поведінка представників позивача спрямована на затягування і перешкоджання розгляду справи, суперечить завданню цивільного судочинства і є зловживанням процесуальними правами, а тому відхиляє клопотання представника ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, та вважає за можливий розгляд даної справи у її відсутності.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників апелянтів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив з того, що спірне підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 призначене для забезпечення експлуатації будинку та потреб мешканців будинку, оскільки в ньому знаходиться інженерне та технічне обладнання, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, а також, що про порушення своїх прав позивач дізналася у серпні 2015 року і не пропустила строки позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Матеріалами справи встановлено, що 01 вересня 2003 року між управлінням майнової політики міста Ужгородської міської ради (правонаступником якого на даний час є Департамент міського господарства Ужгородської міської ради) та ТОВ Хозяйка укладено договір оренди нежитлового приміщення за № 599/о (надалі - Договір). За умовами Договору ТОВ Хозяйка передано в строкове платне користування нежитлове п :двальне приміщення площею 18,8 кв.м, що знаходяться у житловому будинку АДРЕСА_1 для використання під котельню.

Даний договір укладено на підставі розпорядження Управління майнової політики міста № 109 від 16 липня 2003 року.

У вказаний договір внесено зміни згідно додатків до нього №2 від 01серпня 2005 року, №3 від 01лютого 2011 року, №4 від 01 грудня 2014 року, №5 від 21 серпня 2015 року.

13 серпня 2015 року Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області зареєструвала за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради право комунальної власності на вищевказане приміщення, про що видано свідоцтво про право власності від 13 серпня 2015 року.

Позивач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі - продажу від 06 вересня 2005 року, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Єгер Н.Д.

Відповідно до ч. ч.1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України)

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Обґрунтовуючи заявлений позов та порушення своїх прав позивач посилається на те, що спірне підвальне приміщення у 2003 році неправомірне передано в оренду ТОВ Хозяйка та неправомірно оформлено на нього право власності за територіальною громадою, оскільки в даному приміщенні знаходиться інженерне та технічне обладнання, яке призначене для забезпечення експлуатації будинку АДРЕСА_1 .

Такі твердження позивача не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях та повністю спростовуються матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що спірне приміщення та будинок в цілому по АДРЕСА_1 розпорядженням глави міської управи Про доповнення до додатку №1 до розпорядження №291 від 02.07.1993 року Про реєстрацію права власності згідно із рішенням ХІ сесії ХХІ скликання Закарпатської обласної ради народних депутатів від 23.12.1993 року Про комунальну власність області та програму її приватизації , зараховано на комунальний баланс та зобов`язано Ужгородське державне міжрегіональне виробниче підприємство технічної інвентаризації зареєструвати право власності на майно та будівлі підприємств, організацій та установ за фондом комунального майна м. Ужгорода.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів від 24.07.1996 року №124 Про реєстрацію домоволодінь прийнято на комунальний баланс будинок (колишнього об`єднання ІНФОРМАЦІЯ_1 ) по АДРЕСА_1 як безгосподарний. Після прийняття на баланс вирішено зареєструвати право власності за Ужгородською міською радою. Реєстраційне посвідчення від 18.08.1996 року будинковолодіння АДРЕСА_1 свідчить про реєстрацію даного будинковолодіння за Ужгородською міською радою, що стверджується і записом у реєстровій книзі за № 895 (а.с.121- 126 т.1, 149-151 т.3).

Таким чином доведеним є факт, що спірне приміщення з 1993 року належить та перебуває у власності територіальної громади міста Ужгорода.

Правомірність вищевказаних рішень та реєстраційного посвідчення, які підтверджують факт перебування у комунальній власності спірного приміщення та будинку в цілому по АДРЕСА_1 позивачем не оспорюються.

Згідно із ч.1 ст. 1Закону від 19 червня 1992 року N 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

В ч.2 ст. 10 Закону N 2482-XII зазначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У статті 1 Закону України від 29 листопада 2001 року N 2866-III "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" вказано, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Офіційне тлумачення цих положень зробив Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року N -4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), де зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (пункт 1.1).

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування порушених прав вказує, що попередні власники квартири АДРЕСА_2 сім`я ОСОБА_4 , набули її у власність внаслідок приватизації, і одночасно з приватизацією квартири останні набули безоплатно у спільну власність допоміжне приміщення - спірний підвал, а тому на даний час позивач ОСОБА_1 є співвласником даного приміщення внаслідок набуття нею права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Однак, такі посилання не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_2 позивачем ОСОБА_1 набута у власність не в ході приватизації державного житлового фонду, а на підставі договору купівлі - продажу від 06.09.2020року. у сім`ї ОСОБА_4 , які були наймачами даної квартири і отримали її у власність в порядку приватизації. Згідно договору найму від 22.02.2001 року житлового приміщення - квартири АДРЕСА_2 наймач ОСОБА_5 наймає жиле приміщення, окрему квартиру. Згідно довідки ізольована квартира складається з трьох кімнат, кухні, ванної, вбиральні, коридору та обладнана балконом. В графі за наймачем кватири комора, що розташована у підвалі (цокольному поверсі), стоїть риска (прочерк), що свідчить, що у наймача у користуванні відсутні будь - які допоміжні приміщення, в тому числі такі, що розміщені у підвалі. (а.с.198-205 т.2).

Окрім того, вищенаведеними матеріалами справи встановлено, що як на момент укладення з ОСОБА_5 договору найму, так і на момент приватизації вказаної квартири і отримання свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 28.03.2001 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради сім`ї ОСОБА_4 , спірне приміщення вже було зареєстроване з 1993 року за Ужгородською міською радою і не могло бути передано разом з приватизацією квартири у будинку.

Безпідставними і необґрунтованими є висновки суду першої інстанції, що спірне підвальне приміщення площею 18,8 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 призначене для забезпечення експлуатації будинку та потреб мешканців будинку, оскільки в ньому знаходиться інженерне та технічне обладнання, а саме насос для підтримання тиску в системі водопостачання квартир.

З матеріалів справи вбачається, що такий висновок судом першої інстанції вчинений на підставі копії висновку судової - технічної експертизи у справі № 308/10225/15-ц.

Однак, судом першої інстанції не враховано і не надано жодної правової оцінки тому факту, що у липні 2015 року під час незаконного проникнення громадянином ОСОБА_6 , який перебуває у родинних стосунках з позивачкою ОСОБА_1 , було самовільно без погодження змінено підключення до мереж водопостачання та встановлено електронасос на подачу води. Дані обставини підтверджуються заявою ТОВ Хозяйка про вчинення злочину від 04.08.2015 року, зверненнями до прокурора Закарпатської області від 30.07.2015 року та до начальника УМВС України в Закарпатській області від 30.07.2015 року та 03.08.2015 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи № 308/10225/15-ц, яка витребувана і оглянута судом апеляційної інстанції.

Факт самовільного встановлення вказаного насосу підтверджується відповіддю Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради № 2138/24.01-12від 23.09.2016 року та КП Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгорода від 12.04.2019 року з яких вбачається, що абонент квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , не мешкає за даної адресою, послуги не споживає, водопостачання відглушено; абонент ОСОБА_1 та абоненти квартир № НОМЕР_1 та АДРЕСА_4 даного будинку до підприємства з питання отримання технічних умов чи на погодження будь - яких проектів , в тому числі і щодо встановлення насосів підвищення тиску для водопостачання не зверталися; документи, які б підтверджували в наявність у підвальному приміщенні, яке орендує ТОВ Хозяйка інженерно - комунікаційних споруд відсутні. (а.с.76.т1, (а.с.115-116т.2).

Окрім того, та обставина, що спірне приміщення на момент передачі ТОВ Хозяйка в оренду ніким не використовувалось та в ньому відсутні будь - які комунікації, які б забезпечували функціонування будинку, слідує і з висновку (звіту) про вартість майна, підготовлений на замовлення управління майнової політики м. Ужгорода об`єктом оціночної діяльності ТОВ Байт та затверджений начальником даного управління 22.08.2003 року, в якому вказано, що на дату оцінки (31.07.2003р.) спірне приміщення ніким не використовувалось та для потреб мешканців будинку не служило, завалено сміттям, з інженерних комунікацій в ньому наявне лише електропостачання, насос для підтримання тиску встановлений не був. (а.с.86-110 т.1)

З укладеного договору оренди від 01.09.2003 року також не вбачається, що об`єкт оренди - нежитлове приміщення, який є предметом спору, обладнаний будь - якими будь - якими комунікаціями, та переданий для використання під котельню. (п. 1.1, п.1.2 договору).

Тобто, на момент передачі в оренду ТОВ Хозяйка спірного приміщення у ньому були відсутні будь - які водопровідні, газові та інші комунікації, які призначені для забезпечення функціонування і експлуатації будинку та використовувались для потреб мешканців будинку.

Необхідно також зауважити, що з моменту набуття ТОВ Хозяйка права користування спірним приміщенням за договором оренди від 01.09.2003 року дане приміщення ТОВ Хозяйка використовується виключно за цільовим призначенням у відповідності до п.1.1 договору, як котельна, необхідна для обслуговування магазину, і жоден із мешканців будинку не ставив питання щодо неможливості експлуатації будинку через використання ТОВ Хозяйка спірного приміщення.

Таким чином матеріалами справи доведено, що за своїм правовим статусом спірне підвальне приміщення не є допоміжним приміщенням будинку, яке призначене для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, а є нежилим приміщенням та окремим об`єктом будинку і самостійним об`єктом цивільно - правових відносин.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов неправильних висновків про порушення законних прав та інтересів позивача і наявність підстав для задоволення заявленого позову.

Згідно з ч.3 п.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі (апелянти) не були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутнє рекомендоване повідомлення про вручення судових повісток

Апелянти обґрунтовують свої апеляційні скарги даною підставою.

З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у заявленому позові з вищенаведених підстав.

Згідно ст. 141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апелянтами за подання апеляційної скарги кожним сплачено по 4 228,80 грн. судового збору, дана сума підлягає стягненню з позивача на користь кожного апелянта.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 січня 2018 року на підставі ч.9 ст.158 ЦПК України підлягають скасуванню.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка , Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 липня 2019 року скасувати, ухваливши у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариство з обмеженою відповідальністю МСМБУД про визнання недійсними розпорядження та правочину, скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, Ужгородської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю Хозяйка по 4 228,80 грн. кожному понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 січня 2018 року скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2021 року.

Головуючий :

Судді: