Постанова

від 27.09.2021 по справі 478/1585/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.09.21

22-ц/812/1615/21

Провадження№22-ц/812/1615/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Бондаренко Т.З.,

суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №478/1585/20 за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сябренко І.П. в приміщенні того ж суду, за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним , -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 7,1600 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4823682200:02:000:0111. 30 серпня 2016 року сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 та 15 лютого 2017 року на її ім`я приватним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. 17 лютого 2017 року ОСОБА_6 склала заповіт на позивача ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

У лютому 2018 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. З позовної заяви позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що за життя ОСОБА_5 28 листопада 2003 року склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., зареєстровано в реєстрі за №3104, яким належну їй земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва заповіла відповідачу ОСОБА_3 . Вважає, що даний заповіт складено ОСОБА_5 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Крім цього, під час складання заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки перебувала в похилому віці, хворіла, мала поганий зір та знаходилась під примусом та оманою з боку відповідача ОСОБА_3 , яка саме в той період займала посаду завідуючого стаціонарного відділення Надія , в якому перебувала ОСОБА_5 , та використовуючи своє службове становище спонукала останню погодитись поїхати до нотаріуса для складання заповіту на свою користь.

Враховуючи викладене, позивач просить визнати заповіт ОСОБА_5 , складений 28 листопада 2003 року на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., зареєстрований в реєстрі за №3104, недійсним.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_5 зробила особисте розпорядження вільно та таке що відповідало її внутрішній волі, оскільки доказів що заповідачка не могла розуміти значення своїх дій в період складання заповіту або діяла під примусом або впливом чи введено її в оману не надано.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_5 страждала на глаукому, відповідно до показів свідка ОСОБА_7 тітка постійно скаржилася на поганий зір, серед речей, які були передані рідним після її смерті окуляр не було, тому остання не мала можливості підписати заповіт. Крім того, в самому заповіті фактично відсутній її підпис, а наявне лише її прізвище ім`я та по батькові, що вказує на неможливість ОСОБА_5 підписати заповіт звичайним своїм підписом в зв`язку з поганим зором, або про те, що вона взагалі його не підписувала.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідачки ОСОБА_4 вказував на законність рішення районного суду та наголошував на тому, що відповідачка є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_5 , яка зробила особисте розпорядження у вигляді заповіту на випадок своєї смерті на користь відповідачки, оскільки у вересні 2002 року була полишена родичами, у тому числі і рідною сестрою ОСОБА_6 і племінником ОСОБА_7 на утримання в центрі по догляду за людьми похилого віку Надія , де на той час працювала відповідач ОСОБА_3 , якій жалілась ОСОБА_5 на не найкращі стосунки із сестрою та говорила, що хотіла б залишити відповідачці спадок. Ніякого тиску на заповідачку не здійснювалося.

Також у відзиві зазначалося, що позивачем не доведено належними доказами того, що оспорюваний заповіт здійснено під тиском та поза межами волі ОСОБА_5 .

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, з матеріалів справи, вбачається і таке встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 29).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 7,16 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 042470 належала яка розташована на території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (т.1 а.с.89).

02 жовтня 2002 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла вказану земельну ділянку Управлінню праці та соціального захисту населення Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - УПСЗН Казанківської РДА) (т.1 а.с.9).

З 01 серпня 2003 року по день смерті ОСОБА_5 проживала у стаціонарному відділенні територіального центру соціального обслуговування Надія (будинку-інтернаті для осіб похилого віку), підпорядкованому УПСЗН Казанківської РДА (т.1 а.с.197-216).

28 листопада 2003 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, яким заповіла належну їй земельну ділянку ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 3104 (т.1 а.с.10).

На час складання вказаного заповіту відповідач ОСОБА_3 працювала заступником начальника управління з питань соціальної допомоги, а з 15 грудня 2003 року по 02 березня 2004 року обіймала посаду завідуючої стаціонарним відділенням територіального центру соціального обслуговування Надія (т.1 а.с. 31).

На підставі заяви сестри спадкодавця ОСОБА_6 30 серпня 2016 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. було заведено спадкову справу після померлої ОСОБА_5 за №52/2016 (т.1 а.с. 48).

15 лютого 2017 року приватним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її рідна сестра ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 7,1600 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (кадастровий номер земельної ділянки 4823682200:02:000:0111) (т.1 а.с.100).

09 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_5 (т.1 а.с. 103).

Постановою приватного нотаріуса від 11 серпня 2017 року ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неподанням у встановлений законом шестимісячний строк заяви про прийняття спадщини (т.1 а.с. 104).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Її спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , який прийняв спадщину в установленому законом порядку (т.1 а.с. 116).

12 лютого 2019 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І.Г. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідно до якого спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_6 є ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 7,1600 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (кадастровий номер земельної ділянки 4823682200:02:000:0111) (т.1 а.с. 137).

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 10 грудня 2018 року визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалістю один місяць. Вказане рішення залишено без змін постановою Верховного Суду, в зв`язку з чим набрало законної сили 07 жовтня 2020 року (т.2 а.с. 37-39, 184-187).

25 листопада 2020 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_5 (т.1 а.с.111).

ОСОБА_1 у позовній заяві вказував як на підставу позову на те, що ОСОБА_3 , будучи посадовою особою УПСЗН Казанківської РДА використовуючи своє службове становище спонукала ОСОБА_5 погодитись поїхати до нотаріуса для складання заповіту на свою користь, скористалась документами ОСОБА_5 , привезла ОСОБА_5 до приватного нотаріуса та контролювала складання заповіту та ії дії.

Також позивач зазначав, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець ОСОБА_5 , перебувала в похилому віці, хворіла, мала поганий зір, у зв`язку з чим не усвідомлювала значення своїх дій, та знаходилась під примусом та оманою, а тому цей правочин є недійсним.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. За такого, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ЦК УРСР, в редакції 1963 року.

Згідно до вимог ст.524-526 ЦУ УКСР спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і скільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Відповідно до ст.534 ЦК УРСР ( в редакції на час складання заповіту) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Заповіт відповідно до ст.541 вказаного Кодексу повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 545 ЦК УРСР недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсність його в цілому. Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

Аналогічні норми містяться також в Главах 84-85 діючого ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.48 ЦК УРСР, 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.55 ЦК УРСР, 1963 року угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. (аналогічна норма в ст. 225 ЦК України).

Стаття 57 ЦК УРСР вказує, що угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною , а також угода яку громадянин був змушений укласти на вкрай невідних умовах внаслідок збігу тяжких обставин. може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації (аналогічна норма в ст.ст. 231, 233 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті

випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у

момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли

вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла

керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння

тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення

правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК

зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за

клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину

недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку

судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до

статті 212 ЦПК.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину,

вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має

виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях.

Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і

іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів

її сім`ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком

суду, постановленим у кримінальній справі.

Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі

статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом

тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга

сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути

тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть

годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та

інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти

такий правочин.

Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин

добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності

тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не

на таких умовах.

Так, відповідно до положень наведеної норми, правочин укладений дієздатною особою, однак стосовно цієї особи є дані про те, що в момент укладення угоди вона перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто мала тимчасовий психічний розлад або нервове потрясіння.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Так, на підтвердження викладених в позові обставин, позивач посилався на данні особової справи спадкодавці ОСОБА_5 , яка перебувала у соціальному закладі. Так, згідно медичної карти пристарілої ОСОБА_5 , лікарями терапевтом, фтізіатром, психіатром та дерматологом надано висновок про те, що ОСОБА_5 здорова, однак лікарем- окулістом зазначено діагноз - початкова катаракта (т.1 а.с.210).

Відповідно до довідки Казанківської центральної районної лікарні від 21 грудня 2005 року ОСОБА_5 , 1923 року народження на Д обліку у лікаря-психіатра не перебувала, психічно здорова (т.1 а.с.201).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який є племінником, померлої ОСОБА_5 , пояснив, що коли тітка перебувала в будинку-інтернаті для осіб похилого віку, він її відвідував один раз на місяць, остання не повідомляла, що з кимось товаришує, та повідомив, що зір у ОСОБА_5 був поганий.

Відповідно до положень ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається.

Районний суд вирішуючи даний спір, встановивши обставин справи, вірно визначив характер спірних правовідносин та відповідні норми матеріального права, які підлягають застосуванню для вирішення даного спору, а також доказам, які надали сторони надав належну оцінку. Так, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, районний суд правильно зазначив, що вони не є переконливими та такими, що свідчать про нерозуміння заповідачки значення свої дій та не можливість ними керувати.

Частиною 5 ст. 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Судом роз`яснено право позивача на заявлення клопотання про призначення відповідної експертизи на підтвердження стану заповідачки. Проте таке клопотання не заявлялося, відповідного висновку експерта суду не надано.

Також матеріали справи не містять підтверджень факту примусу чи насильства застосованих відносно ОСОБА_5 , а сам по собі факт того, що ОСОБА_3 працювала в закладі на адміністративній посаді про таке не свідчить, а є лише припущенням позивача.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вказаних обставин, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що суду не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів про те, що заповідачка ОСОБА_5 під час укладання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, як і наявності примусу щодо останньої.

Посилання позивача на ту обставину, що відповідно до пояснень допитаного судом свідка та інформації про підопічну та її рідних, яка також міститься в матеріалах особової справи померлої ОСОБА_5 , останню провідували лише родичі і не зазначено про навідування до неї ОСОБА_3 , що на думку позивача свідчить про неможливість вільного складання спірного заповіту на користь відповідачки, неможна прийняти до уваги, оскільки таке є лише припущенням (т.1 а.с. 198,199).

Позивач стверджує про те, що оскільки документи ОСОБА_5 , відповідно до акту були прийняті на збереження закладу, в якому вона перебувала, серед яких не значиться правовстановчих документів на земельну ділянку, то такими документами на власний розсуд розпорядилася ОСОБА_3 , підготувавши їх для нотаріуса використовуючи своє службове становище. Крім цього, позивач вказував, що в день підписання оспорюваного заповіту від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 також у того ж самого нотаріуса було складено заповіт на користь відповідачки і іншою особою, яка перебувала на утриманні того ж соціального закладу, що вказує на думку позивача, також на неправомірну поведінку відповідачки (можливий тиск) з використанням службового становища, як посадової особи.

Однак такі твердження, самі по собі припущенням, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні висновки щодо неправомірної поведінки відповідачки, як службової особи, відповідних посадових осіб чи компетентних органів.

Доводи апеляційної скарги частково відтворюють доводи позовної заяви, а саме стосовно того, що ОСОБА_5 страждала на катаракту, відповідно до показів свідка ОСОБА_7 тітка постійно скаржилася на поганий зір. В самому заповіті, зазначає апелянт, фактично відсутній її підпис, а наявне лише її прізвище ім`я та по батькові, що вказує на неможливість ОСОБА_5 підписати заповіт звичайним своїм підписом в зв`язку з поганим зором. Позивач вказував також, на відсутність зазначення в відповідному акті серед переліку речей, які залишилися після смерті ОСОБА_5 , окуляр, що вказує на думку останнього, на те, що при наявності захворювання очей, ОСОБА_5 не могла усвідомлювати зміст підписаного заповіту, або не могла його підписати. Однак вказані доводи, є припущенням, а тому не є спростовним для наведених висновків суду. До того ж відсутні данні щодо призначення лікарем носіння окуляр спадкодавиці.

Крім цього, в апеляційній скарзі містяться посилання позивача на те, що ОСОБА_5 взагалі не підписувала заповіт, а тому підпис виконаний в заповіті від імені ОСОБА_5 фактично виконано не нею.

Однак, вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки виходять за межі предмету доказування заявлених позовних вимог, в зв`язку з чим підпис заповідачки не був предметом дослідження і в судовому засіданні районного суду. Зазначена обставина може бути самостійною підставою для пред`явлення аналогічного позову.

Відповідно до положень ч. 1, 6 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної ін6станції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тому наведені доводи щодо сумнівів стосовно вчинення підпису на оспорюваному заповіті від імені ОСОБА_5 саме нею, не можуть бути предметом дослідження апеляційного суду.

Інших доводів на спростування наведених висновків районного суду апеляційна скарга не містить.

Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що виключає підстави його зміни чи скасування, в зв`язку з чим дане рішення районного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 01 липня 2021 року залишити без мін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова