Рішення

від 01.07.2021 по справі 478/1585/20

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №478/1585/20 пров. №2/478/34/2021

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2021 року Казанківський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Сябренко І.П.

за участю: секретаря Фалій В.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., Каширівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним,

В с т а н о в и в:

02.11.2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., Володимирівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка площею 7,1600 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, кадастровий номер: 4823682200:02:000:0111.

30.08.2016 року сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_5 та 15.02.2017 року на її ім`я приватним нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом. 17.02.2017 року ОСОБА_6 склала заповіт на позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.

У лютому 2018 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. З позовної заяви позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що за життя ОСОБА_5 28 листопада 2003 року склала заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., зареєстровано в реєстрі за №3104, яким належну їй земельну ділянку, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва заповіла відповідачу ОСОБА_3 .

Вважає, що даний заповіт складено ОСОБА_5 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Під час складання заповіту ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій, оскільки перебувала в похилому віці, хворіла, мала поганий зір та знаходилась під примусом та оманою з боку відповідача ОСОБА_3 , яка саме в той період займала посаду завідуючого стаціонарного відділення Надія , в якому перебувала ОСОБА_5 , та використовуючи своє службове становище спонукала останню погодитись поїхати до нотаріуса для складання заповіту на свою користь.

Враховуючи викладене, представник позивача просить визнати заповіт ОСОБА_5 , складений 28 листопада 2003 року на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., зареєстрований в реєстрі за №3104, недійсним .

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що дійсно за життя 28.11.2003 року ОСОБА_5 склала на її ім`я заповіт, яким заповіла їй свою земельну ділянку (кадастровий номер: 4823682200:02:000:0111), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла. Про існування вказаного вище заповіту вона дізналася лише у 2017 році, після чого звернулася до приватного нотаріуса Корж М.В. з відповідною заявою про прийняття спадщини, але постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, через пропуск строку на прийняття спадщини. У зв`язку з чим, в грудні 2017 року вона була вимушена звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Рішенням Казанківського районного суду від 10.12.2018 року визначено їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини тривалістю 1 місяць. Зазначила, що оскаржуваний заповіт посвідчено у встановленому законом порядку, а твердження позивача, що обіймаючи посаду завідувача стаціонарного відділення Надія , в якому перебувала ОСОБА_5 , вона сприяла посвідченню заповіту на свою користь ґрунтуються лише на припущеннях та є безпідставними, оскільки зазначену вище посаду вона обіймала з 15.12.2003 року по 02.03.2004 року, а заповіт ОСОБА_5 на її ім`я був складений 28.11.2003 року. Крім того, стан здоров`я ОСОБА_5 дозволяв їй вести необмежене в своїй свободі життя, повноцінно виконувати властиві людині функції, остання мала повну цивільну дієздатність, могла самостійно приймати рішення, розпоряджатися своїм майном, в тому числі складати заповіти на свій власний розсуд. Посилаючись на вказані вище обставини, просила у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту ОСОБА_5 , складеного 28.11.2003 року на її користь, посвідченого приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Рожко О.О., зареєстрований в реєстрі за №3104, недійсним відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 посилаючись на порушення позивачем строку позовної давності, у межах якого він мав можливість звернутися до суду з вимогою про захист своїх порушених прав та на необґрунтованість позовних вимог, просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Третя особа - приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О. у судове засідання не з`явилася, але надала суду письмову заяву про розгляд справи у її відсутності. У поясненнях щодо позову зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та не підлягають задоволенню, оскільки заповіт ОСОБА_5 складений 28.11.2003 року був посвідчений нею відповідно до норм та вимог законодавства, яке діяло на момент його посвідчення, а саме згідно ст.541 ЦК УРСР 1963 року, Закону України Про нотаріат та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, вважає, що підстав для визнання його недійсним не має.

Третя особа - Каширівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області явку свого представника в судове засідання не забезпечили, про час, дату і місце його проведення були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши доводи сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази, суд приходить такого висновку.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 29 т.1).

Спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-МК № 042470 належала земельна ділянка площею 7,16 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (а.с.89 т.1).

02 жовтня 2002 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла належну їй на підставі Державного акту серії ІІ-МК № 042470 від 26.03.2001 року земельну ділянку управлінню праці та соціального захисту населення Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - УПСЗН Казанківської РДА) (а.с.9 т.1).

З 01 серпня 2003 року по день смерті ОСОБА_5 проживала у стаціонарному відділенні територіального центру соціального обслуговування Надія (будинку-інтернаті для осіб похилого віку), підпорядкованому УПСЗН Казанківської РДА ()а.с.197-216 т.1) .

28 листопада 2003 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, яким заповіла належну їй на підставі Державного акту серії ІІ-МК № 042470 від 26.03.2001 року земельну ділянку ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 3104 (а.с.10 т.1).

На час складання вказаного заповіту відповідач ОСОБА_3 працювала заступником начальника управління з питань соціальної допомоги, а з 15 грудня 2003 року по 02 березня 2004 року обіймала посаду завідуючої стаціонарним відділенням територіального центру соціального обслуговування Надія (а.с. 31 т.1).

На підставі заяви рідної сестри спадкодавця ОСОБА_6 30 серпня 2016 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. було заведено спадкову справу після померлої ОСОБА_5 за № 52/2016 (а.с. 48 т.1).

15 лютого 2017 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом відповідно до якого спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її рідна сестра ОСОБА_6 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 7,1600 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (кадастровий номер земельної ділянки 4823682200:02:000:0111) (а.с.100 т.1).

09 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_5 (а.с. 103 т.1).

Постановою приватного нотаріуса від 11 серпня 2017 року ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з неподанням у встановлений законом шестимісячний строк зави про прийняття спадщини (а.с. 104 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. Її спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , який прийняв спадщину в установленому законом порядку (а.с. 116 т.1).

12 лютого 2019 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Саяпіною І.Г. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом відповідно до якого спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_6 є ОСОБА_1 , на яку видано свідоцтво складається з земельної ділянки, площею 7,1600 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (кадастровий номер земельної ділянки 4823682200:02:000:0111) (а.с. 137 т.1).

Рішенням Казанківського районного суду від 10 грудня 2018 року визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тривалістю один місяць. Рішення набрало законної сили 07 жовтня 2020 року (а.с. 37-39 т.2).

25 листопада 2020 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Казанківського районного нотаріального округу Корж М.В. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_5 (а.с.111 т.1).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 підставами позову визначив те, що ОСОБА_3 , будучи посадовою особоюУПСЗН Казанківської РДА використовуючи своє службове становище спонукала ОСОБА_5 погодитись поїхати до нотаріуса для складання заповіту на свою користь, скористалась документами ОСОБА_5 , привезла ОСОБА_5 до приватного нотаріуса та контролювала складання заповіту та дії ОСОБА_5 , а також те, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець ОСОБА_5 , перебувала в похилому віці, хворіла, мала поганий зір, у зв`язку з чим не усвідомлювала значення своїх дій, та знаходилась під примусом та оманою, а тому цей правочин є недійсним.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оспорюваний заповіт посвідчено 28 листопада 2003 року, отже правовідносини між сторонами регулюються нормами діючого на час його посвідчення ЦК УРСР (у редакції Закону 1963 року).

Відповідно до ст.534 ЦК УРСР (тут і надалі в редакції на час складання заповіту) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Заповіт, як одностороння угода підпорядковується загальним правилам ЦК щодо недійсності угод, які регулюються у відповідності до ст. 48 ЦК УРСР, 1963 року, яка передбачає, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно зі ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.48 ЦК УРСР, 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.55 ЦК УРСР, 1963 року угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Підставою для визнання правочину недійсним у відповідності до ст. 55 ЦК УРСР, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Однією з умов чинності правочину є дотримання вимоги закону про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, при цьому необхідно враховувати умови фактичного стану, які не дозволяють фізичній особі адекватно виразити свою волю щодо вчинюваного правочину.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а в решті є недійсним, суду необхідно встановити наявність хоча б одного з двох факторів, які мали місце в момент вчинення правочину, а саме: що особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати своїми діями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п/п. е п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28 квітня 1978 р. №3 Про судову практику в справах про визнання угод недійсними (далі - постанова ВСУ), визнання угоди недійсною може мати місце й після смерті громадянина, який був її учасником, у тому числі з підстав, передбачених ст. 55 ЦК.

Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцем померлого, іншими особами та прокурором.

Згідно з п.10 вищевказаної Постанови ВСУ, необхідно роз`яснити судам, що правила ст. 55 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Згідно зі ст. 1 закону Про судову експертизу від 25.02.94 №4038-XII судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до ст. 3 Закону Про психіатричну допомогу від 22.02.2000 №1489-III визначена презумпція психічного здоров`я суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами.

Отже, висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами для встановлення того, чи була здатна особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

На виконання вимог процесуального закону суд неодноразово роз`ясняв позивачу право заявити клопотання про призначення у справі судової експертизи з метою встановлення психічного стану спадкодавця у момент складення оспорюваного заповіту, проте позивач ОСОБА_1 таким правом не скористався.

Відповідно до довідки Казанківської центральної районної лікарні від 21.12.2005 року ОСОБА_5 , 1923 року народження на Д обліку у лікаря-психіатра не перебувала, психічно здорова (а.с.201 т.1).

Згідно медичної карти пристарілої ОСОБА_5 , лікарями терапевтом, фтізіатром, психіатром та дерматологом надано висновок про те, що ОСОБА_5 здорова, окулістом зазначено діагноз початкова катаракта (а.с.210 т.1).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який є племінником, померлої ОСОБА_5 , пояснив, що коли тітка перебувала в будинку-інтернаті для осіб похилого віку, він її відвідував один раз на місяць, остання не повідомляла, що з кимось товаришує, та повідомив, що зір у ОСОБА_5 був поганий.

Посилання вказаного свідка на поганий зір у померлої ОСОБА_5 , не підтверджено належними та достовірними доказами.

Таким чином, позивачем не доведено абсолютну неспроможність померлої ОСОБА_5 на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому заповіт не можна визнати недійсним на підставі ст.55 ЦК УРСР.

Жодних медичних документів, які б свідчили, що ОСОБА_5 за життя мала психічні розлади чи інші захворювання на дату посвідчення заповіту до суду не надано.

Крім того позивачем, в порушення вимог ст.81 ЦПК України, не надано жодного доказу про те, що ОСОБА_5 в момент укладення заповіту знаходилась під примусом та оманою.

Судом встановлено, що заповіт ОСОБА_5 від 28 листопада 2003 року, складений та посвідчений приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Рожко О.О., зареєстрований в реєстрі за №3104 є таким, що відповідає вимогами ст. 541 ЦК УРСР, Закону України Про нотаріат та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, оскільки посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Враховуючи те, що ОСОБА_5 зробила особисте розпорядження вільно та таке, що відповідало її внутрішній волі, оскільки відсутні докази того, що заповідач в період складання заповіту не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, знаходилась під примусом та оманою, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст.12, 13, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О.О., Каширівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області про визнання заповіту недійсним, - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, віднести на його рахунок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 02.07.2021 року.

Суддя І.П. Сябренко