Рішення

від 21.09.2021 по справі 920/416/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.2021м. СумиСправа № 920/416/21 Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/416/21 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23823253),

до відповідача: Приватного підприємства Гіперіон 17 (вул. Чернігівська, 5, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 41421883),

про стягнення 355 848,55 грн,

за участю представників учасників справи:

позивача: Петрова Л.П. (наказ від 30.08.2021 № 45-К),

відповідача: Гринишин Є.В. (посвідчення адвоката № 1867 від 10.10.2017).

ВСТАНОВИВ:

20.04.2021 позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до відповідача, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у сумі 355 848,55 грн за використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.01.2018 по 30.11.2020, а також стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем використовується земельна ділянка кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, площею 0,4770 га, що розташована за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 5, на якій розміщено нерухоме майно відповідача, що належить йому на праві власності, без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, відповідач повинен відшкодувати позивачеві всі доходи, які останній міг би одержати від цього майна.

У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 5 337,73 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 26.04.2021 у справі № 920/416/21 судом постановлено позовну заяву від 19.04.2021 № 345/21юр (від 20.04.2021 вх. № 1786) за позовом: Сумської міської ради (майдан Незалежності, 2, м. Суми, 40030) до відповідача: Приватного підприємства Гіперіон 17 (40009, Сумська область, м. Суми, вул. Чернігівська, 5, код 41421883), про стягнення 355 848,55 грн залишити без руху; встановити строк для усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення заявнику ухвали про залишення позовної заяви без руху; встановити спосіб усунення недоліків позовної заяви: шляхом подання суду доказів сплати судового збору в сумі 5 337 грн 73 коп. у справі № 920/416/21.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали суду від 26.04.2021 у справі № 920/416/21 отримано представником позивача 28.04.2021.

11.05.2021 до суду позивачем подано заяву від 11.05.2021 № 414/21юр (вх. № 4477/21) щодо усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 13.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/416/21 та призначено підготовче засідання на 17.06.2021, 11:00.

Ухвалою суду від 17.06.2021 у справі № 920/416/21 постановлено, зокрема, відкласти підготовче засідання на 10.08.2021, 11:30.

Представник відповідача подав до суду клопотання від 06.08.2021 (вх. № 7095/21 від 06.08.2021) про відкладення розгляду справи у зв`язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом ухвалою від 10.08.2021 постановлено у задоволенні клопотання відповідача - Приватного підприємства Гіперіон 17 (вул. Чернігівська, 5, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 41421883) від 06.08.2021 б/н (вх. № 7095/21 від 06.08.2021) про відкладення розгляду справи відмовити; закрити підготовче провадження у справі № 920/416/21 та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 07.09.2021, 12:00.

07.09.2021 представником відповідача подано до суду письмові пояснення від 07.09.2021 б/н (вх. № 3306) де представник відповідача зазначає, що позовна заява містить вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів від використання земельної ділянки без укладення договору оренди за період 01.01.2018 - 31.11.2020 року, вартість земельної ділянки у 2018 році з урахування інфляційних втрат була об`єктивно меншою, ніж вказана у витягу № 3089 від 04.12.2020, що унеможливлює прийняття рішення про стягнення коштів за попередні періоди на підставі оцінки вартості, проведеної пізніше. З листа позивача (а.с. 16) вбачається, що Сумська міська рада фактично визнаючи зайняття ПП Гіперіон 17 земельної ділянки площею 1026,5 м 2 , просить відшкодувати шкоду від зайняття земельної ділянки площею 4770 м 2 , що є необґрунтованим. При складанні розрахунку суми шкоди, яка завдана зайняттям земельної ділянки без оплати орендної плати за 2018 та 2019 роки, Сумська міська рада використовувала як базу розрахунку нормативну грошову оцінку земельної ділянки, проведену тільки 04.12.2020.

Крім того, як зазначає представник відповідача, позивач просить стягнути шкоду, яка завдана зайняттям земельної ділянки без оплати орендної плати, за період 01.01.2018 по 30.11.2020, вимогу про це пред`явлено до суду 20.04.2021, а тому щодо частини вимог про стягнення шкоди (а саме за період з 01.01.2018 по 20.04.2018) до моменту звернення до суду сплинули строки позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

На підставі наведеного представник відповідача просить суд застосувати до спірних відносин позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Також представником відповідача подано до суду клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи від 07.09.2021 б/н (вх. № 3307), відповідно до якого просить суд поновити Приватному підприємству Гіперіон 17 строк на подання клопотання про призначення експертизи, оскільки його пропущено з поважної причини; призначити у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручити судовим експертам Національного наукового центру Інститут судових експертиз імені засл. проф. М.С. Бокаріуса (адреса: 61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8а, телефон 057-372-20-01); на вирішення експертам поставити питання: 1) Який розмір фактичного землекористування земельною ділянкою за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 5, зайнятою під будівлями, що належать на праві власності Приватному підприємству Гіперіон 17 ; оплату за проведення експертного дослідження покласти на відповідача.

Відповідно до вимог статті 11 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом станом на 06.09.2021 вчинено запит за кодом 37869305565 щодо відповідача у справі - Приватного підприємства Гіперіон 17 (ідентифікаційний код 41421883) з метою з`ясування місцезнаходження відповідача та отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого відповідача у справі - Приватне підприємство Гіперіон 17 (ідентифікаційний код 41421883) зареєстровано за адресою: вул. Чернігівська, 5, м. Суми, 40009.

У судовому засіданні по суті 07.09.2021 судом оголошено перерву до 21.09.2021, 10:00.

Ухвалою від 07.09.2021 у справі № 920/416/21 судом постановлено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача - Приватного підприємства Гіперіон 17 (вул. Чернігівська, 5, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 41421883) про призначення у справі земельно-технічної експертизи від 07.09.2021 б/н (вх. № 3307 від 07.09.2021) у справі № 920/416/21.

У судовому засіданні по суті 21.09.2021 судом встановлено наступне.

Представник позивача у судовому засіданні по суті 21.09.2021 усно зазначив, що підтримує заявлені ним позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті зазначив, що проти позовних вимог заперечує з підстав наведених у відзиві та письмових поясненнях, просить суд застосувати строк позовної давності та суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що позов подано до суду передчасно.

20.09.2021 представником позивача подано до суду письмові пояснення від 17.09.2021 № 743/21юр (вх. № 8109/21 від 20.09.2021), де останній зазначає, що доданий до позовної заяви витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.12.2020 № 3089 є належним та допустимим доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є однаковою за весь період стягнення з 01.01.2018 по 30.11.2020, що враховано у розрахунку розміру безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності. Ставка орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5910136600:11:004:0013 у період з 01.01.2018 по 31.12.2019 становила 4% згідно рішенням Сумської міської ради від 26.04.2017 № 2041-МР Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 08.07.2015 № 4562-МР Про встановлення плати за землю на території міста Суми (зі змінами) (розділ 7 додатку до цього рішення, підпункт таблиці 2.2.30 Для інших об`єктів комерційного використання пункту 2.2. Об`єкти комерційного використання з функціональним призначенням Об`єкти громадської забудови ).

Позивач вважає обґрунтованими викладені в позовній заяві розрахунки розміру безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, площею 0,4770 га, адреса: м. Суми, вул. Чернігівська, 5, без укладення договору оренди за період з 01.01.2018 по 30.11.2020, що підтверджується належними та допустимими доказами.

Також позивач зазначає, що перебіг позовної давності переривався у зв`язку із вчиненням відповідачем дій по визнанню обов`язку з укладення договору оренди та сплати орендної плати, а тому, на думку позивача, позов подано в межах трирічної позовної давності.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 з 12.03.2020 установлено карантин на всій території України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 дія карантину продовжена до 01.10.2021.

З огляду на викладене позивач звертає увагу суду на те, що позовна давність для вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без оформлення прав на неї за період з 01.01.2018 продовжується на час дії карантину, тому не є пропущеною.

21.09.2021 представником відповідача подано додаткові письмові пояснення від 20.09.2021 б/н (вх. № 8155/21 від 21.09.2021) де представник відповідача зазначає, що позивачем не дотримано вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам . В матеріалах справи відсутнє рішення виконавчого органу Сумської міської ради про створення комісії та її акт, а тому позовна заява у цій справі подано позивачем завчасно, що є підставою для відмови у позові.

Крім наведеного представник відповідача зазначає, що позивач як на підставу своїх вимог, посилається на положення статті 1212 ЦК України, яка в тому числі передбачає порядок відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, а тому предметом спору є саме відшкодування шкоди, яке може бути здійснено виключно в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам при наявності акту комісії. Тому, як вважає представник відповідача зазначає, що твердження представника позивача не ґрунтуються на вимогах закону, а позовна заява є необґрунтованою та подана передчасно, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У судовому засіданні по суті 21.09.2021 судом постановлено протокольну ухвалу, яка у відповідності до частини п`ятої статті 233 ГПК України занесена до протоколу судового засідання, про долучення судом до матеріалів цієї справи наданих представниками учасників справи письмових пояснень.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 21.09.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Приватним підприємством Гіперіон 05.07.2017 набуто право власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення площею: контора - 65,5 кв.м., склад ГСМ - 46,1 кв.м., гараж - 682,7 кв.м., склад - 167,1 кв.м., бомбосховище - 65,1 кв.м., навіс, вбиральня, а всього - 1026,5 кв.м.), розташованого за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Чернігівська, 5, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності є неспеціалізована оптова торгівля.

Зазначене майно відповідача розташовується на земельній ділянці площею 0,4770 га комунальної форми власності, кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, власником якої є Сумська міська рада.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1.4 Положення про Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, департамент здійснює управління майном комунальної власності територіальної громади міста Суми та забезпечує реалізацію державної політики у сфері регулювання земельних відносин у межах, визначених Сумською міською радою та цим положенням, і є її уповноваженим органом з питань управління майном комунальної власності та земельними ресурсами.

На виконання повноважень Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради 27.02.2020 як уповноваженим органом позивача на адресу відповідача надіслано листа щодо усунення порушень земельного законодавства, в якому наполягав на укладенні з Сумською міською радою договору оренди спірної земельної ділянки з метою усунення порушень вимог земельного законодавства.

Водночас, відповідно до інформації Головного управління ДПС у Сумській області, зазначеної в листі від 17.03.2020, у період з 01.01.2017 по 01.03.2020 відповідач земельний податок та/або орендну плату не сплачував.

У подальшому листом від 21.12.2020 відповідача було проінформовано про те, що оскільки він використовує спірну земельну ділянку без оформленого права на неї та не сплачує плату за землю, розмір втрат міського бюджету Сумської міської ОТГ склав 355 848,55 грн.

Розрахунок розміру безпідставно збережені коштів здійснений позивачем з урахуванням площі спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, на підставі нормативно грошової оцінки, зазначеної у витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнту індексації, визначеного вповноваженим органом, а також із застосуванням ставки орендної плати, встановленої рішенням Сумської міської ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Із часу виникнення права власності на нерухоме майно, у відповідача виник і обов`язок укласти та зареєструвати відповідний договір щодо користування земельною ділянкою, зазначеного обов`язку відповідач не виконав, а тому без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі.

Відповідач проти позову заперечує, вважає позов необґрунтованим та передчасним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також представник відповідача просить суд застосувати до спірних відносин позовну давність та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що до частини вимог про стягнення шкоди за період з 01.01.2018 по 20.04.2018 до моменту звернення до суду з позовом (20.04.2021) сплинули строки позовної давності.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 цього ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом є) частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно частини третьої статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 7 частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна право користування земельною ділянкою припиняється і до набувача цього майна, розташованого на земельній ділянці, переходять ті права на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу - права власності або права користування.

Крім того, як свідчать матеріали справи відповідач на протязі тривалого часу продовжує використовувати вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без достатніх правових підстав.

Плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов`язковою до запровадження сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Згідно частини першої статті 206 Земельного кодексу України, статті 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (стаття 4 Закону України Про оренду землі ).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПК України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до статті 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПК України).

З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб`єкти господарювання - власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.

При набутті права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

За земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, частина якого перебуває у власності суб`єкта господарювання, земельний податок сплачує особа, яка набула право власності або користування такою земельною ділянкою.

Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб`єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.

Щодо орендної плати, то відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України її розмір встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

Статтею 290 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Податкове зобов`язання зі сплати відповідачем земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі.

Згідно статей 1, 2 Земельного кодексу України, статей 13,14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б частини першої статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та частини першої статті 13 Закону України Про оцінку земель для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (статті 1 Закону України Про оцінку земель ).

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18, від 08.10.2019 у справі № 904/4737/18 та від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19.

До позовної заяви доданий витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.12.2020 № 3089, виданий Міськрайонним управлінням у м. Сумах та Сумському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, згідно з яким нормативна грошова оцінка земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, становить 3 051 559,80 грн.

Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України Про оцінку земель , не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі реального часу , тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Відповідно до статті 18 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій і форм власності, розташованих у межах населеного пункту незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Згідно зі статтею 23 Закону України Про оцінку земель технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджуються відповідною міською радою.

Рішенням Сумської міської ради від 06.05.2015 №4307-МР Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Суми затверджена технічна документація з нормативної грошової оцінки земель міста Суми, що діє з 01.01.2016 і до цього часу, а управлінню Держземагентства у Сумському району Сумської області, ДПІ у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області рекомендовано для визначення ставок земельного податку і розміру орендної плати за землю при передачі земельних ділянок у власність, оренду та за цивільно-правовими угодами прийняти до відома та використовувати у роботі до розрахунків зазначену нормативну грошову оцінку.

Отже, доданий до позовної заяви витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.12.2020 №3089 є належним та допустимим доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є однаковою за весь період стягнення з 01.01.2018 по 30.11.2020, що враховано у розрахунку розміру безпідставно збережених коштів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності.

13.05.2020 Сумська міська рада, розглянувши звернення відповідача, прийняла рішення № 6772-МР Про надання в оренду приватному підприємству Гіперіон 17 земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 5 , відповідно до якого затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надала відповідачу в оренду земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:11:004:0013 площею 0,4770 га під розміщеними складськими приміщеннями строком на 5 років.

Проте, станом на момент розгляду цієї справи договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:11:004:0013 між сторонами не укладений, що також не заперечується відповідачем.

У період з 01.01.2020 по 30.11.2020 (частина спірного періоду) ставка орендної плати за користування земельними ділянками встановлювалась відповідно до рішення Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5298-МР Про встановлення плати за землю .

Оскільки видом цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:11:004:0013 є розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код 11.02) та на ній розміщені складські приміщення, ставка орендної плати за користування такою земельною ділянкою у 2020 році становила 4% згідно з рішенням Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5298-МР Про встановлення плати за землю .

У період з 01.01.2018 по 31.12.2019 (інша частина спірного періоду) ставка орендної плати за користування земельними ділянками встановлювалась відповідно до рішення Сумської міської ради від 26.04.2017 № 2041-МР Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 08.07.2015 № 4562-МР Про встановлення плати за землю на території міста Суми (зі змінами) .

Водночас, до затвердження 13.05.2020 рішенням Сумської міської ради № 6772-МР технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910136600:11:004:0013 за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 5, зазначена земельна ділянка належала до земель житлової та громадської забудови, що підтверджується витягом з ДЗК від 29.10.2020 НВ-5916726502020.

Отже, ставка орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5910136600:11:004:0013 у період з 01.01.2018 по 31.12.2019 році становила 4% згідно рішенням Сумської міської ради від 26.04.2017 № 2041-МР Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 08.07.2015 № 4562-МР Про встановлення плати за землю на території міста Суми (зі змінами) (розділ 7 додатку до цього рішення, підпункт таблиці 2.2.30 Для інших об`єктів комерційного використання пункту 2.2. Об`єкти комерційного використання з функціональним призначенням Об`єкти громадської забудови ).

Відповідачем як фактичний користувач земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, площею 0,4770 га, адреса: м. Суми, вул. Чернігівська, 5, без укладення договору оренди за період з 01.01.2018 по 30.11.2020 зберіг (заощадив) за рахунок позивача (власника земельної ділянки) у себе кошти в розмірі 355 848,55 грн, які мав заплатити за користування нею.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини другої статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1214 ЦК України відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці за вищевказаною адресою.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному разі наявні усі три вказані ознаки.

Відповідач дійсно зберіг (заощадили) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,4770 га, кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, за адресою: АДРЕСА_1 .

Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою. Тому набуття відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. У відповідності до положень пункту а частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка площею 0,4770 га, кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, за адресою: АДРЕСА_1 , належить позивачу на праві комунальної власності.

Згідно статті 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1. статті 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотриманні позивачем - Сумською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправданого очікування щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

Як вже зазначалось вище, норми статті 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).

Вищенаведені висновки викладені також у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду в аналогічній справі.

Верховний Суд при розгляді справи № 922/391/18 у постанові від 11.02.2019 сформував правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду відповідач зобов`язаний повернути позивачеві кошти, які збережено відповідачем у вигляді несплаченої орендної плати.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини виправдане очікування щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, а також Вищий господарський суд України у постановах від 21.07.2016 у справі № 922/208/15, від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, від 04.11.2017 у справі № 922/210/15.

Твердження представника відповідача щодо застосування до спірних відносин позовної давності до частини вимог про стягнення шкоди за період з 01.01.2018 по 20.04.2018 спростовується наступним.

Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення Свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами першою, четвертою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій; листування сторін тощо.

До позовної заяви доданий лист від 27.02.2020 направлений відповідачу з вимогою про усунення порушень земельного законодавства, зі змісту якого, зокрема, вбачається що 26.09.2018 Сумська міська рада прийняла рішення № 3888-МР про надання відповідачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, площею 0,4770 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

13.05.2020 Сумська міська рада за зверненням відповідача надала останньому в оренду земельну ділянку кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, площею 0,4770 га, за адресою: АДРЕСА_1 під розміщеними складськими приміщеннями строком на 5 років.

Відтак, відповідач, звертаючись до позивача спочатку за дозволом на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, а потім за затвердженням цієї технічної документації та наданням означеної земельної ділянки в оренду, вчиняв дії, які свідчили, по-перше, про наміри щодо належним чином оформлення свого права користування спірною земельною ділянкою, по-друге, про визнання ним обов`язку щодо внесення плати за земельну ділянку, якою він користується як власник нерухомого майна, розташованого на ній.

З огляду на це, позивач мав сподівання щодо добросовісності поведінки відповідача та деякий час після прийняття рішення від 13.05.2020 № 6772-МР Про надання в оренду приватному підприємству Гіперіон 17 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 очікував дій відповідача щодо укладання договору оренди.

Суд зауважує, що перебіг позовної давності переривався у зв`язку із вчиненням відповідачем дій по визнанню обов`язку з укладення договору оренди та сплати орендної плати, а тому, позов подано в межах трирічної позовної давності.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі № 925/424/19.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 з 12.03.2020 установлено карантин на всій території України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2 дія карантину продовжена до 01.10.2021.

Стаття 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність для вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без оформлення прав на неї за період з 01.01.2018 по 20.04.2018 продовжується на час дії карантину, тому не є пропущеною.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 4 716,68 грн, а також його витрати на правову допомогу адвоката покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Гіперіон 17 (вул. Чернігівська, 5, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 41421883) на користь Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання без оформлення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 5910136600:11:004:0013, площею 0,4770 га, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 5 за період з 01.01.2018 по 30.11.2020 в сумі 355 848,55 грн (триста п`ятдесят п`ять тисяч вісімсот сорок вісім гривень 55 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 5 337,73 грн (п`ять тисячі триста тридцять сім гривень 73 коп.).

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 05 жовтня 2021 року у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. з 30.09.2021 по 04.10.2021.

Суддя Ю.А. Джепа