Ухвала

від 20.09.2021 по справі 167/489/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

20 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 167/489/17

провадження № 61-15112ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 травня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд-Н , за участю третіх осіб: Луцької міської ради, Реєстраційної служби Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки ,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд-Н (далі - ТОВ Прайд-Н ), за участю третіх осіб: Луцької міської ради, Реєстраційної служби Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 13 травня 1979 року між сторонами укладено шлюб, який 28 жовтня 2008 року розірвано.

За час шлюбу ними за спільні кошти було набуто у власність нерухоме майно: приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 загальною площею 385,3 кв. м; частину торгового комплексу (ресторану) А-2 (приміщення підвалу загальною площею 156,1 кв. м); підвал площею 23,7 кв. м (під будівлею А-2 приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 ); земельну ділянку площею 0,0189 га з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів (кадастровий номер 0724510100:01:005:0059), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Це майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 та перебуває у її користуванні та користуванні їх дітей, спору з приводу вказаного майна між ними не виникало.

Однак, у лютому 2017 року йому стало відомо, що ОСОБА_4 одноособово розпорядилася вищевказаним майном, а саме, внесла його в статутний фонд ТОВ Прайд-Н , тобто вказане майно тепер стало власністю ТОВ Прайд-Н . Передача майна до статутного фонду проведена відповідачем без його згоди та відома. Також, у подальшому ТОВ Прайд-Н передало земельну ділянку площею 0,0189 га з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів (кадастровий номер 0724510100:01:005:0059) в оренду їх дочці ОСОБА_5 на підставі договору оренди землі від 17 квітня 2014 року.

Позивач вважав дії відповідачів такими, що порушують його право розпоряджатися спільним майном подружжя, а тому просив суд визнати недійсним статут та державну реєстрацію ТОВ Прайд-Н , визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ Прайд-Н від 17 липня 2015 року на приміщення дискоклубу з офісними приміщеннями загальною площею 537,3 кв. м на АДРЕСА_1 і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нього в Державному реєстрі речових прав на нерухомого майно індексний номер 22955380 від 17 липня 2015 року; визнати недійсним свідоцтво про право власності ТОВ Прайд-Н від 18 квітня 2013 року на земельну ділянку площею 0,0189 га з цільовим призначенням для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів, яка знаходиться на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0724510100:01:005:0059) і скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний номер 1760117 від 18 квітня 2013 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,0189 га, призначеної для реконструкції та обслуговування крамниці промислових товарів, на АДРЕСА_1 від 17 квітня 2014 року, укладений між ТОВ Прайд-Н та ОСОБА_5 та скасувати рішення про його державну реєстрацію індексний номер 13790789 від 16 червня 2014 року.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 06 листопада 2017 року в цій справі скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час повторного розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_4 подала зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя, включивши до переліку спільно нажитого майна житловий будинок АДРЕСА_2 , приміщення молокоприймального пункту на фермі АДРЕСА_3 , відчужений ОСОБА_2 автомобіль Мерседес Бенц Віто та внесок до статутного капіталу Приватного підприємства Граніт Буд-Сервіс (далі - ПП Граніт Буд-Сервіс ), та просила визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна, стягнути з відповідача 85 000,00 грн компенсації за автомобіль та 50 000,00 грн внеску до статутного капіталу ПП Граніт Буд-Сервіс .

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 06 березня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_4 за її заявою залишено без розгляду.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 січня 2020 року закрито провадження у частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсними статуту і державної реєстрації ТОВ Прайд-Н на підставі пункту 1 частини першої статті 255, статті 256 ЦПК України.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року залучено ОСОБА_1 як правонаступника померлого позивача ОСОБА_2 у цій справі.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 травня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про залучення його до розгляду справи як правонаступника померлого позивача ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року прийнято відмову ОСОБА_3 , як правонаступника позивача, від апеляційної скарги на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 травня 2020 року та апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою в цій частині закрито.

Постановою Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , задоволено частково, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 травня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у позові, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у вересні 2021 року, ОСОБА_1 просить змінити постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає неврахування судами попередніх інстанцій висновку про те, що відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном недійсним, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також висновку щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, викладеному у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження.

Відповідно до частини другої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що копію постанови суду апеляційної інстанції особа, яка подала касаційну скаргу, отримала 16 серпня 2021 року, строк на касаційне оскарження підлягає поновленню.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 з 13 травня 1979 року до 28 жовтня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

03 січня 2003 року відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ОПГХ Рожищенської райспоживспілки (продавець) і ОСОБА_4 (покупець), продавець передав за 52 800,00 грн у власність покупцю приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 загальною площею 385,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

23 грудня 2004 року між ОПГХ Рожищенської райспоживспілки і ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - приміщення підвалу загальною площею 156,1 кв. м вартістю 11 000,00 грн, що складає частину торгового комплексу за цією ж адресою.

29 грудня 2005 року згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки Рожищенська міська рада передала покупцю ОСОБА_4 , яка сплатила 3 235,68 грн, земельну ділянку площею 0,0189 га, з цільовим призначенням - для обслуговування бару ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка розташована на АДРЕСА_1 .

Право власності на ці об`єкти нерухомого майна зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 , що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 квітня 2004 року № 3473131, від 09 квітня 2008 року № 18444032 та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВЛ № 053034.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ОСОБА_4 з 29 квітня 2004 року є фізичною особою - підприємцем і серед видів її діяльності значиться: діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, надання в оренду й експлуатацію власного майна.

У 2013 році відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 створено ТОВ Прайд-Н на підставі рішення засновників (протокол зборів засновників від 05 лютого 2013 року № 1.

Згідно з актом приймання-передачі внеску ОСОБА_4 - спірного майна до статутного капіталу ТОВ Прайд-Н від 15 березня 2013 року та копією протоколу № 2 позачергових зборів ТОВ Прайд-Н від 15 березня 2013 року, ОСОБА_4 внесла до статутного фонду 100 % приміщення кафе Українські страви площею 385,3 кв. м.

Відповідно до статуту товариства, ОСОБА_4 передала товариству нерухоме майно вартістю 605 000,00 грн, що становить 96,8 % статутного капіталу, а саме: земельну ділянку площею 0,0189 га, розташовану на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0724510100:01:005:0059, яка їй належить згідно з державним актом серії ВЛ № 053034, виданим 12 жовтня 2007 року, вартістю 10 000,00 грн; приміщення кафе Українські страви загальною площею 385,3 кв. м (будівля літери А-2), яке знаходиться за цією ж адресою та належить їй згідно з договором купівлі-продажу від 03 січня 2003 року, вартістю 540 000,00 грн; підвальне приміщення загальною площею 179,8 кв. м (під приміщенням кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з: частини торгового комплексу (ресторану) А-2 (приміщення підвалу загальною площею 156,1 кв. м), яке знаходиться за вказаною раніше адресою, і належить їй згідно з договором купівлі-продажу від 23 грудня 2004 року, вартістю 40 000,00 грн; підвалу площею 23,7 кв. м (під будівлею А-2 приміщення кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яке знаходиться за цією ж адресою і належить їй згідно з договором купівлі-продажу від 03 січня 2003 року, вартістю 15 000,00 грн.

ОСОБА_5 передала товариству грошові кошти в сумі 20 000,00 грн, що становило 3,2 % статутного капіталу товариства.

Пунктами 6.4 та 6.6 статуту товариства визначено, що вклад учасника, який передається у вигляді майна, вважається переданим товариству, а обов`язки учасника з формування статутного капіталу виконані з моменту підписання акта приймання-передачі такого майна до статутного капіталу. Усі вклади, що вносяться до статутного капіталу, переходять у виключну власність товариства і не є власністю окремих учасників.

Вперше право власності ТОВ Прайд-Н на спірне майно було зареєстровано державним реєстратором 18 квітня 2013 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 квітня 2013 року, відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, який передбачав, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв`язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27-29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи.

17 квітня 2014 року ТОВ Прайд-Н уклало договір оренди земельної ділянки площею 0,0189 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , з відповідачем ОСОБА_5 строком на 5 років.

У 2015 році відбулася реконструкція кафе ІНФОРМАЦІЯ_1 під дискоклуб з офісними приміщеннями, внаслідок чого істотно змінилася конфігурація та площа приміщення: до реконструкції площа кафе становила 385,3 кв. м, а після реконструкції загальна площа дискоклубу з офісними приміщеннями і добудовою становила 659,4 кв. м (три окремі приміщення площею 537,3 кв. м, 52,2 кв. м, 69,9 кв. м), що підтверджується копією декларації про початок виконання будівельних робіт, декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічним паспортом.

На підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2015 року одне із зазначених приміщень площею 69,9 кв. м продано ОСОБА_6 .

Таким чином, нерухоме майно: офісне приміщення площею 52,2 кв. м; дискоклуб з офісними приміщеннями загальною площею 537,3 кв. м, земельна ділянка площею 0,0189 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 , є власністю ТОВ Прайд-Н і право власності після перебудови і реконструкції приміщення зареєстроване за власником у відповідному реєстрі 17 липня 2015 року, а на ділянку - 18 квітня 2013 року.

У 2017 році відбулася реконструкція офісних приміщень, внаслідок чого площа офісного приміщення 52,2 кв. м збільшилася до 160,2 кв. м, що підтверджується копією декларації про готовність до експлуатації та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником вищевказаного реконструйованого майна значиться ТОВ Прайд-Н .

Позивач ОСОБА_2 та його правонаступник у цій справі не оскаржували ні рішення засновників товариства про передачу майна до статутного фонду ТОВ Прайд-Н , ні дій щодо передачі майна за актом приймання-передачі, в частині вимог щодо визнання недійсними статуту товариства та державної реєстрації ТОВ Прайд-Н провадження судом закрито, з чим погодився позивач, а позовні вимоги стосуються оскарження свідоцтв на право власності на реконструйоване майно, належне ТОВ Прайд-Н , видане 17 липня 2015 року.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України .

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також у багатьох подальших постановах.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України .

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 , 317 , 319 ЦК України , аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України , пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

За змістом статті 113 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Статтею 115 ЦК України, 85 ГК України та 12 Закону України Про господарські товариства власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошові кошти (майно), внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів(майна) подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 та в інших постановах.

Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частини першої статті 144 ЦК України статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників; розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів.

На підставі аналізу положень статей 115, 144 ЦК вбачається висновок, що статутний капітал - це лише частина майна товариства з обмеженою відповідальністю, яке формується під час його створення; в подальшому майнова база товариства, як правило, збільшується за рахунок здійснення виробничої господарської діяльності.

Відповідно до пункт 6.2 статуту ТОВ Прайд-Н , його засновниками є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , тоді як ОСОБА_2 не був ні засновником, ні членом цього товариства.

Згідно із частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач ОСОБА_2 надав суду першої інстанції копії письмових дозволів від 12 серпня 2004 року, 17 травня 2007 року, 29 січня 2009 року на розпорядження частиною приміщення, для здачі його відповідачем ОСОБА_4 в оренду Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк Надра , де вказано, що він дає згоду своїй дружині передати в оренду банку приміщення площею 56,2 кв. м та 43,9 кв. м, що є їх спільною сумісною власністю та набутого в період зареєстрованого шлюбу, за ціною і на умовах йому відомих.

Докази, які б підтверджували набуття спірного майна лише за особисті кошти відповідача ОСОБА_4 , а не за рахунок спільних коштів або спільної праці подружжя, відсутні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що майно, яке було внесено відповідачем ОСОБА_4 в статутний капітал створеного у 2013 році ТОВ Прайд-Н , було спільним майном подружжя, яке розірвало шлюб у 2008 році.

Проте грошові кошти або майно, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів (майна) подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначальних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Як визначено статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (стаття 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Для ефективного судового захисту цивільного права або інтересу важливим також є обраний зацікавленою особою спосіб захисту, який має відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання та бути ефективним.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 712/15369/12 та від 18 листопада 2020 року у справі № 653/1216/16-ц та інших.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що грошові кошти або майно, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів (майна) подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску, а також того, що позивачем, який вважав, що його права порушені тим, що дружина без його згоди розпорядилася спільним майном подружжя, оскаржуються свідоцтва про право власності на майно та рішення про державну реєстрацію права власності на реконструйоване і змінене майно ТОВ Прайд-Н від 17 липня 2015 року, а не рішення засновників та акт прийому-передачі майна відповідачем у статутний фонд товариства.

Крім того, судами попередніх інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні похідних вимог стосовно права власності на земельну ділянку та договору оренди цієї ділянки, оскільки відмовлено з наведених підстав у позові в частині оскарження правовстановлюючих документів на приміщення, що знаходиться на цій ділянці.

Таким чином, судом апеляційної інстанції при винесенні постанови враховані висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку про те, що відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном недійсним, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також висновку щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу, викладеному у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, є безпідставними, оскільки зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були враховані судами попередніх інстанцій.

Зі змісту касаційної скарги та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, а Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, відсутні.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк касаційного оскарження рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 травня 2020 року та постанови Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 07 травня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Прайд-Н , за участю третіх осіб: Луцької міської ради, Реєстраційної служби Рожищенського районного управління юстиції Волинської області, про визнання свідоцтв про право власності на нерухоме майно недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська