Постанова

від 04.10.2021 по справі 120/1337/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1337/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

04 жовтня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Матохнюка Д.Б. Боровицького О. А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.01.2019 №0170703-5106-0204, від 09.01.2019 №0170815-5106-0204, від 09.01.2019 №0170575-5106-0204, від 26.09.2019 №00091075-5106-0204, від 26.09.2019 №00091076-5106-0204, від 18.05.2020 №0037578-5106-0204, від 18.05.2020 №0037578-5106-0204, віл 18.05.2020 №0037579-5106-0204.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року В задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що порушує норми матеріального права, прийняте без повного, об`єктивного і всебічного з`ясування дійсних обставин справи, забезпечення правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є власником об`єкта нерухомого майна:

- свинарника площею 588,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

- свинарника-маточника, площею 1537,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

Право власності на вказані об`єкти виникло на підставі рішення Гайсинського районного суду районного суду від 27.03.2013 у справі №129/3187/13-ц, зареєстровано в Реєстрі права власності, що підтверджується витягом №13412779, №13413919.

Згідно довідки виконавчого комітету Гайсинської міської ради від 09.02.2021 №111 ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_2 в приватному будинку, утримує в своєму господарстві сто голів свійської птиці, п`ять голів свиней, 15 кроликів (відповідно до акту обстеження від 08.02.2021).

Як вказує позивач, він веде особисте селянське господарство як сільськогосподарський товаровиробник.

28.11.2018 на адресу ГУ ДФС у Вінницькій області надійшли клопотання виконавчого комітету Михайлівської сільської ради, в яких просили нарахувати податок на нерухоме майно, яке розташоване на території сільської ради за адресою АДРЕСА_1 , будівля свинарника А, загальною площею 588,5 кв.м. та на нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , будівля свинарника-маточника, загальною площею 1537,8 кв.м. Власником яких є ОСОБА_1

15.02.2019 Гайсинське управління ГУ ДФС у Вінницькій області звернулось до голови Михайлівської сільської ради з запитом щодо надання відомостей про здійснення діяльності з розведення свиней ОСОБА_1 в 2015-2018 роках.

Листом виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 15.02.2019 повідомлено, що на території Михайлівської сільської ради ОСОБА_1 протягом 2015-2018 діяльність з розведення свиней не здійснювалась.

В подальшому контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 09.01.2019 №0170703-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2015 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 255,16 грн.;

- від 09.01.2019 №0170815-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2016 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 14650 грн.;

- від 09.01.2019 №0170575-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2017 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 68041,60 грн.;

- від 26.06.2019 №0091075-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2018 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 10954,93 грн.;

- від 26.06.2019 №0091076-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2018 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 28626,15 грн.;

- від 18.05.2020 №0037579-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2019 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 32086,20 грн.;

- від 18.05.2020 №0037578-5106-0204, відповідно до якого позивачу за 2019 рік визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 12279,08 грн.

Податковим органом розмір податку визначено із застосуванням ставок, затверджених рішенням Михайлівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 19.01.2015, від 29.05.2019.

У матеріалах справи міститься лист Михайлівського Старостинського округу Краснопільської сільської ради від 12.03.2021, в якому повідомлено, що ОСОБА_1 протягом 2020 року не здійснювалась діяльність з розведення свиней в нежитловому приміщені, розташованому за адресою АДРЕСА_1 - свинарник. Нежитловим приміщенням, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 - свинарник-маточник користується ТОВ "Ситий двір".

Разом з тим на виконання вимог ухвали від 11.05.2021 представником позивача надано:

- довідку ТОВ "Ситий двір" від 26.05.2021 №26/05, в якій товариство повідомило, що перебуває у відносинах з ОСОБА_1 і здійснює свою діяльність виключно в межах дії договору по співпрацю від 15.01.2016;

- договір про співпрацю від 16.01.2016, укладений ОСОБА_1 (сторона 1) та ТОВ "Ситий двір" (сторона 2). Згідно п.1 якого метою договору якого є досягнення за результатами співпраці між сторонами, ефективного вирощування свиней та інших світських тварин, шляхом: 1) інтенсифікація сільгосптоваровиробництва; 1) підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться у власності сторони 1; 3) впровадження нових передових технологій, щодо вирощування свиней на відгодівлі в підприємницьких та домашніх господарствах; 4) отримання сторонами на основі втілення власного довгострокового інвестиційного проекту (програми) максимального прибутку на вкладені інвестиції.

- накладні від 11.05.2017, від 20.04.2016, від 05.04.2018, від 08.05.2019, від 25.04.2020;

- Форму №1 та №3 затверджену наказом Держстату від 24.11.2015 №340, засвідчену печатками Виконавчого комітету Гайсинської міської ради, фотографії об`єктів нерухомості, належних позивачу (свинарника та свинарника-маточника).

Позивач не погоджується, що при винесенні податкових повідомлень-рішень податковим органом не враховано положення пункту 266.2 ПКУ, яка визначає об`єкти нерухомості, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, тому звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, на основі обставин справи дійшов висновку, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. ж п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

01.01.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII.

Згідно з даним нормативно-правовим актом запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

В силу положень підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України).

В свою чергу, підпунктом 266.8.1. пункту 266.8. статі 266 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Так, відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Водночас, пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад (ст. 8 ПКУ).

При цьому, до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно (пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 ПКУ).

Податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю (ст.265 ПКУ).

Зокрема, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п.10.3 ст.10 ПКУ).

Водночас, статтею 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Так, пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Матеріалами справи підтверджується, що податкові зобов`язання визначені позивачу на підставі рішень Михайлівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області за 2015-2017 роки.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що в матеріалах справи відсутні відомості про прийняття відповідних рішень про встановлення ставок податку на нерухоме майно.

Разом із тим сліз звернути увагу, що одним із спірних питань у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, яке належить позивачу об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та наявність у позивача статусу сільськогосподарського виробника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , серед іншого, є власником об`єктів нерухомого майна:

- свинарника площею 588,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

- свинарника-маточника, площею 1537,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

Право власності на вказані об`єкти виникло на підставі рішення Гайсинського районного суду районного суду від 27.03.2013 у справі №129/3187/13-ц, зареєстровано в Реєстрі права власності, що підтверджується витягом №13412779, №13413919.

Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Суд зауважує, що встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Підпунктом 14.1.76 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до положень пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення сільськогосподарський товаровиробник , яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу Спрощена система оподаткування, облік та звітність , тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно ).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції .

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року (справа №560/168/19).

Судом першої інстанції слушно зауважено, що положення пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Водночас, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис ).

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18.

Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Аналогічна правова позиція висловлена ВС у постанові від 04.03.2021 по справі № 500/2782/18.

Відповідачем заперечується факт використання об`єктів нежитлової нерухомості позивачем безпосередньо як сільськогосподарським товаровиробником, а саме:

- свинарника площею 588,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

- свинарника-маточника, площею 1537,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;

Так в матеріалах справи міститься лист виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 15.02.2019, в якому повідомлено, що на території Михайлівської сільської ради ОСОБА_1 протягом 2015-2018 діяльність з розведення свиней не здійснювалась.

Крім того, листом Михайлівського Старостинського округу Краснопільської сільської ради від 12.03.2021 повідомлено, що ОСОБА_1 протягом 2020 року не здійснювалась діяльність з розведення свиней в нежитловому приміщені, розташованому за адресою АДРЕСА_1 - свинарник, а нежитловим приміщенням, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 - свинарник-маточник користується ТОВ "Ситий двір".

Так, підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Нормами ПК України визначено умови, за яких власник об`єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто вказана вище норма, ставить у залежність можливість застосування податкової пільги до об`єкта оподаткування, якщо він належить саме сільськогосподарському товаробнику та не здається його власником в оренду, лізинг, позичку.

Судом першої інстанції вірно було враховано надані позивачем довідку ТОВ "Ситий двір" від 26.05.2021 №26/05, в якій товариство повідомило, що перебуває у відносинах з ОСОБА_1 і здійснює свою діяльність виключно в межах дії договору по співпрацю від 15.01.2016; та договір про співпрацю від 16.01.2016 (далі - Договір), укладений ОСОБА_1 (сторона 1) та ТОВ "Ситий двір" (сторона 2).

Згідно п.1 Договору визначено, що метою договору якого є досягнення за результатами співпраці між сторонами, ефективного вирощування свиней та інших світських тварин, шляхом: 1) інтенсифікація сільгосптоваровиробництва; 1) підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться у власності сторони 1; 3) впровадження нових передових технологій, щодо вирощування свиней на відгодівлі в підприємницьких та домашніх господарствах; 4) отримання сторонами на основі втілення власного довгострокового інвестиційного проекту (програми) максимального прибутку на вкладені інвестиції.

В Договорі зазначено, що територія здійснення сторонами дій по співпраці - об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності стороні 1, розташовані на території Михайлівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_1 .

Згідно п.2.1 Договору предметом Договору є виконання сторонами, шляхом спільної участі та праці, комплексу заходів і дій із застосуванням передових технологій, по вирощуванню поголів`я свиней та інших свійських тварин, із залученням власних об`єктів нерухомого майна та засобів виробництва, відповідно до їх цільового використання, встановленого законом.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що сторони домовилися, що при умові належного виконання ними своїх зобов`язань визначених даним договором, право власності на сільськогосподарську продукцію та доходи від її реалізації виробленої за результатами спільної праці, належать сторонам на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному.

Відповідно до п.п.5.2.1 Договору сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті спільної праці, що є предметом Договору, належать Стороні 2 в розмірі зазначеному 2.4 даного Договору.

В свою чергу, слід зазначити, що позовні вимоги ґрунтуються на доводах про те, що позивач звільнений від оподаткування податком на нерухоме майно, оскільки вказані будівлі віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, використовуються ним як сільськогосподарським товаровиробником та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зважав на самостійно надані позивачем докази, з яких вбачається спільне використання належних позивачеві об`єктів нерухомості разом з ТОВ "Ситий двір".

Колегія суддів наголошує, що законодавцем у ПК України визначено, що пільга з вказаного виду оподаткування застосовується, якщо вказані будівлі, належні до відповідного класу, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Оцінюючи договір про співрацю від 15.01.2016, укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ "Ситий двір" в сукупності з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема:

- листом виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 15.02.2019 повідомлено, що на території Михайлівської сільської ради ОСОБА_1 протягом 2015-2018 діяльність з розведення свиней не здійснювалась;

- листом Михайлівського Старостинського округу Краснопільської сільської ради від 12.03.2021, в якому повідомлено, що ОСОБА_1 протягом 2020 року не здійснювалась діяльність з розведення свиней в нежитловому приміщені, розташованому за адресою АДРЕСА_1 - свинарник. Нежитловим приміщенням, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 - свинарник-маточник користується ТОВ "Ситий двір", суд вказує про наступне.

Судова колегія враховує умови наданого договору про співпрацю від 15.01.2016, зокрема його п.2.4, згідно якого, серед іншого, визначено, що доходи від реалізації сільськогосподарської продукції, виробленої за результатами спільної праці, належать сторонам на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному, позивач фактично діє як сільськогосподарський товаровиробник, проте не самостійно. Вказаним договором підтверджено право користування для сільськосподарських потреб, належними позивачу об`єктами нерухомості сукупно з ТОВ "Ситий двір".

Відтак, оскільки право користування вказаними об`єктами нерухомості має і ТОВ "Ситий двір", доходи від здійснюваної сільськогосподарської діяльності, належать порівну кожній із сторін договору, суд не вбачає підстав для можливості застосування пільги зі сплати податку на нерухоме майно на вказані об`єкти оподаткування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна в у власній господарській діяльності повністю.. В той же час Договором про співпрацю підтверджено користування частиною площі об`єктів нерухомого майна (свинарника та свинарника-маточника) ТОВ "Ситий двір" та отримання останнім прибутку від користування такими об`єктами.

Що стосується решти доводів апеляційної скарги, то вони юридичного значення для спірних правовідносин не мають, тому колегія суддів не надає їм окремого обґрунтування.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Матохнюк Д.Б. Боровицький О. А.