Постанова

від 23.11.2023 по справі 120/1337/21-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року

м. Київ

справа №120/1337/21-а

адміністративне провадження № К/9901/43292/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду у складі судді Томчука А.В. від 01 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шидловського В.Б., суддів Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А. від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.01.2019 №0170703-5106-0204, від 09.01.2019 №0170815-5106-0204, від 09.01.2019 №0170575-5106-0204, від 26.09.2019 №00091075-5106-0204, від 26.09.2019 №00091076-5106-0204, від 18.05.2020 №0037578-5106-0204, від 18.05.2020 №0037578-5106-0204, від 18.05.2020 №0037579-5106-0204.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що контролюючим органом безпідставно нараховано суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості), оскільки позивач є сільськогосподарським виробником, а нежитлові приміщення, які належать йому на праві власності, відносяться до будівель (споруд), призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому в силу приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є об`єктом оподаткування; крім того вказував, що застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, могло мати місце не раніше 2016 року, а тому обов`язок його сплати за 2015 рік у позивача відсутній.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що пільга, установлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, передбачає наявність двох умов: власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності й не здається в оренду, лізинг, позичку. Оскільки під час розгляду справи позивачем не доведено обставин самостійного використання таких приміщень у виробництві сільськогосподарської продукції й, до того ж, частина останніх використовуються ТОВ «Ситий двір» за договором про співпрацю, то, за висновком суду, фактично об`єкти нерухомості здаються позивачем в оренду, що виключає право останнього на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Фактично посилається на неправильне застосування судами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, адже вважає, що дана норма не встановлює обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати об`єкти нерухомості (будівлі, споруди) у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких від оподаткування визначає цільове призначення їх використання; на думку позивача, суди безпідставно ототожнили договір про співпрацю, укладений із ТОВ «Ситий двір», із договором оренди, лізингу, позички, так як такий не передбачає умов щодо передачі у користування об`єктів нерухомості та має іншу правову природу.

Крім того вказує, що ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), відбулося лише 28 грудня 2014 року, а також відсутні докази прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Управління у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , серед іншого, є власником об`єктів нерухомого майна: свинарника площею 588,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ; свинарника-маточника площею 1537,8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Право власності на вказані об`єкти виникло на підставі рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27.03.2013 у справі №129/3187/13-ц, зареєстровано в Реєстрі прав власності, що підтверджується витягом №13412779, №13413919.

28.11.2018 на адресу Управління надійшли клопотання виконавчого комітету Михайлівської сільської ради, в яких остання просила нарахувати податок на нерухоме майно, яке розташоване на території сільської ради за адресою за адресою АДРЕСА_1 , будівля свинарника загальною площею 588,5 кв.м. та на нерухоме майно, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , будівля свинарника-маточника загальною площею 1537,8 кв.м., власником яких є ОСОБА_1 .

Також листом виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 15.02.2019 повідомлено, що на території Михайлівської сільської ради ОСОБА_1 протягом 2015-2018 років діяльність з розведення свиней не здійснював.

В подальшому контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 09.01.2019 №0170703-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2015 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 255,16 грн.;

- від 09.01.2019 №0170815-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2016 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 14650 грн.;

- від 09.01.2019 №0170575-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2017 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 68041,60 грн.;

- від 26.06.2019 №0091075-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2018 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 10954,93 грн.;

- від 26.06.2019 №0091076-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2018 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 28626,15 грн.;

- від 18.05.2020 №0037579-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2019 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 32086,20 грн.;

- від 18.05.2020 №0037578-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2019 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на суму 12279,08 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд вказує на таке.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 (у редакції, чинній до 1 січня 2019 року) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Зміст норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду, лізинг, позичку).

Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 1 квітня 2021 року у справі №820/6752/16, від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17.

У цих постановах Верховний Суд зазначав, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Зміст наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що згідно довідки від 26.05.2021 №26/05 ТОВ «Ситий двір» повідомило, що перебуває у відносинах з ОСОБА_1 і здійснює свою діяльність виключно в межах дії договору про співпрацю від 15.01.2016.

За договором про співпрацю від 16.01.2016, укладеним між ОСОБА_1 (сторона 1) та ТОВ «Ситий двір» (сторона 2), його метою є досягнення за результатами співпраці між сторонами, ефективного вирощування свиней та інших світських тварин, шляхом: 1) інтенсифікація сільгосптоваровиробництва; 2) підвищення ефективності використання земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться у власності сторони 1; 3) впровадження нових передових технологій, щодо вирощування свиней на відгодівлі в підприємницьких та домашніх господарствах; 4) отримання сторонами на основі втілення власного довгострокового інвестиційного проекту (програми) максимального прибутку на вкладені інвестиції.

В договорі зазначено, що територія здійснення сторонами дій по співпраці - об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності стороні 1, розташовані на території АДРЕСА_1

Згідно пункту 2.1 договору його предметом є виконання сторонами шляхом спільної участі та праці комплексу заходів і дій із застосуванням передових технологій по вирощуванню поголів`я свиней та інших свійських тварин, із залученням власних об`єктів нерухомого майна та засобів виробництва, відповідно до їх цільового використання, встановленого законом.

Пунктом 2.4 договору визначено, що сторони домовилися, що при умові належного виконання ними своїх зобов`язань, визначених даним договором, право власності на сільськогосподарську продукцію та доходи від її реалізації виробленої за результатами спільної праці належать сторонам на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному.

Відповідно до підпункту 5.2.1 договору сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті спільної праці, що є предметом договору, належать стороні 2 в розмірі, зазначеному 2.4 даного договору.

В контексті наведеного слід зазначити, що загальні положення про договір містить Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), відповідно до статті 626 якого договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, угода про співпрацю - це угода, за якою сторони закріплюють свою майбутню співпрацю у певній сфері діяльності, а предметом угоди виступають майбутні цивільні відносини між учасниками договору.

Водночас договірні відносини між учасниками не можуть впливати на обсяг прав і обов`язків сторін у відносинах, які виходять за межі такого договору і не стосуються діяльності, спрямованої на досягнення мети, задля якої сторони уклали угоду (договір), зокрема обсяг та характер податкових обов`язків учасників договору, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законодавством.

Податковий обов`язок виникає в силу норми закону, має персоніфікований характер, щодо нього заборонена будь-яка уступка третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов`язання є інші особи відповідно до норм ПК України (пункт 87.7 статті 87 зазначеного Кодексу).

Відповідно, статус сільськогосподарського виробника також має персоніфікований характер, оскільки таким статусом наділяється особа, яка займається сільськогосподарською діяльністю. Такий статус виникає відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.

У даному випадку суди встановили, що, визначаючи обов`язки кожного з учасників договору про співпрацю, сторони фактично домовилися, що позивач надає в користування ТОВ «Ситий двір» будівлі та інші основні засоби, необхідні для вирощування поголів`я свиней та інших свійських тварин, а ТОВ «Ситий двір» взяло на себе зобов`язання використовувати надані будівлі та інші основні засоби відповідно до їх цільового призначення. За умовами ОСОБА_1 має забезпечити ТОВ «Ситий двір» безперешкодний доступ до об`єктів спільної участі та праці.

Верховний Суд вважає, що передача об`єктів нерухомого майна в користування, навіть при умові використання таких об`єктів у виробництві, зберіганні, переробленні сільськогосподарської продукції, не наділяє його власника статусом сільськогосподарського товаровиробника в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, відповідно, не надає права на використання пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі №140/2700/19.

Не впливає на такий висновок і та обставина, що згідно пункту 2.4 договору про співпрацю право власності на сільськогосподарську продукцію та доходи від її реалізації, виробленої за результатами спільної праці, належать сторонам на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному, оскільки у періоді, який перевірявся, не встановлено обставин використання саме ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна, розташованих на території АДРЕСА_1 Згідно ж листа виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 15.02.2019 на території Михайлівської сільської ради позивачем протягом 2015-2018 років діяльність з розведення свиней не здійснювалась; також листом старости Михайлівського Старостинського округу Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області від 12.03.2021 повідомлено, що ОСОБА_1 протягом 2020 року не здійснювалась діяльність з розведення свиней у нежитловому приміщенні, розташованому за адресою АДРЕСА_1 - будівля свинарника-маточника, а нежитловим приміщенням, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 - будівля свинарника-маточника користується ТОВ «Ситий двір».

Відтак, вирішуючи спір, суди виходили з того, що надані позивачем докази не свідчать про безпосереднє (самостійне) використання належних йому об`єктів нерухомості у межах сільськогосподарської діяльності.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що у період 2016-2019 років позивач мав обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак і обов`язок, передбачений підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України з його обчислення і подання відповідної декларації контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування.

Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01 жовтня 2019 року (справа №0340/1905/18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані до справи, яка розглядається, з огляду на відмінність фактичних обставин. Так, у справі №0340/1905/18 суди установили, що позивачка є сільськогосподарським товаровиробником; основними видам її діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, розведення свиней, оброблення насіння для відтворення, виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; позивачка є орендарем земельної ділянки (категорія - землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства), яка й використовується позивачем для сільськогосподарського товарного виробництва. Як наголошувалося вище, у справі, яка розглядається, позивачем не доведено обставин використання належних йому об`єктів нерухомості у межах сільськогосподарської діяльності.

Натомість касаційний суд не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0170703-5106-0204, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за 2015 рік по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 255,16 грн.; з огляду на наступне.

Так, законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Отже, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення цього податку.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення кодексу необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).

Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішеннях, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).

Враховуючи обставини ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у позивача обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, а тому безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0170703-5106-0204.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0170703-5106-0204 підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову у цій частині.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у частині відмови у задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0170703-5106-0204 скасувати та прийняти у цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0170703-5106-0204 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.01.2019 №0170703-5106-0204.

В решті рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.Я.Олендер

І.А. Васильєва ,

Судді Верховного Суду