Постанова

від 29.09.2021 по справі 759/15169/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 759/15169/19

провадження № 61-19586св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство Сіріус ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства Сіріус та третьої особи ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Пащенко Віктор Миколайович, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня

2020 року у складі судді Бабич Н. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року приватне підприємство Сіріус (далі - ПП Сіріус ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що ПП Сіріус займається господарською діяльністю у сфері охоронних послуг. Та вказував, що на початку червня 2019 року працівники підприємства дізналися та переглянули відеоролик під гучною назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщений у мережі Інтернет на відеохостинговому ресурсі Youtube , а також завантажене на веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 , де засновником та головним редактором є відповідач ОСОБА_1 , який ретельно слідкує за діяльністю позивача, викладає на своїх інтернет ресурсах недостовірну негативну інформацію про ПП Сіріус , умисно відкрито дискредитує групу компаній Сіріус та особисто її засновника - ОСОБА_2 .

Вказує, що в даному відео ОСОБА_1 виступає ведучим та кореспондентом, стверджує про те, що охоронна фірма ПП Сіріус потрапила до кримінальних новин, оскільки охоронники даної охоронної фірми скоїли зухвалий розбійний напад. Вказував, що художники-карикатуристи проявили свою уяву та створили короткий мультфільм про охоронців ПП Сіріус , де зображають зухвалість та невихованість працівників ПП Сіріус , що безумовно негативно впливає на ділову репутацію позивача. Також у даному відео зображено дзвінок до засновника ПП Сіріус ОСОБА_2 , де працівник поліції по сюжету називає його прищ . В сюжеті відео зазначається, що позивач безпідставно називає себе зіркою безпеки , хоча позивач має багато нагород та відзнак в сфері охорони.

Вищевказана інформація, яка розміщена в мережі Інтернет, на думку позивача, за своєю формою та змістом носить образливий, зневажливий, негативно-звинувачувальний характер, тому, окрім іншого, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Позивач зазначав, що з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів висловлення поширені не у формі оціночних суджень, а у формі фактичних тверджень (ствердні висловлення). Граматично ці висловлення виражені формою розповідного ствердного речення. Присудки у цих реченнях виражені дієсловами дійсного способу, які позначають реальну дію, яка відбувається, відбувалася або буде відбуватися насправді в певному часі (теперішньому, майбутньому або минулому).

Позивач вважає, що в висловлюваннях не вживаються такі мовно-стилістичні засоби як гіперболи, алегорії, сатира, оспорювання висловлювання не містять порівнянь, окрім цього вказані висловлювання не є критикою або оцінкою дій. Також, позивач вказує, що зазначена інформація не відповідає дійсності. Більше того, не може існувати жодних доказів того, що позивач колись міг вчинити злочинне діяння, оскільки проти нього ніколи не порушували кримінальні справи, а тому не можуть бути правдивими висловлювання відповідача, які містяться у зазначеній вище недостовірній інформації.

На думку позивача, негативний характер інформації та звинувачення у здійсненні ним явно незаконних вчинків порушує його особисті немайнові права, а саме порочить ділову репутацію. Публічність виступів ОСОБА_1 та відповідно публічність характеру поширення відомостей, що повідомляється у відеоролику на каналі Youtube , а також завантажене на веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 , стали відомі необмеженому колу осіб.

Посилаючись на вищевикладене, ПП Сіріус просило:

визнати недостовірною інформацію, викладену відповідачем про позивача на ресурсі Youtube , а також завантажене на веб-сайт

ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати відповідача публічно вибачитись перед позивачем за недостовірну інформацію розміщену на інтернет ресурсах в письмовій формі у засобах масової інформації м. Києва;

зобов`язати ОСОБА_1 видалити інформацію про ПП Сіріус з ресурсу Youtube та веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати ОСОБА_1 публічно спростувати вказану негативну інформацію, шляхом відео репортажу з розміщенням його в мережі Інтернет на ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за шкоду, завдану діловій репутації в розмірі 20 000 грн.

У липні 2020 року до позовних вимог ПП Сіріус приєднався ОСОБА_2 , як третя особа із самостійними вимогами, та просив Представник позивача та третьої особи у вказаній заяві про уточнення та збільшення позовних вимог, просив суд:

визнати недостовірну усю інформацію, викладену відповідачем ОСОБА_1 про ОСОБА_2 та позивача ПП Сіріус в Інтернеті на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 , завантажену на веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 у відеоролику з назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 видалити інформацію про третю особу з самостійними вимогами ОСОБА_2 та відповідача ПП Сіріус на вказаних Інтернет сайтах;

зобов`язати ОСОБА_1 публічно спростувати вказану негативну інформацію шляхом відеорепортажу з його участю і розміщенням його мережі інтернет на ресурсі ІНФОРМАЦІЯ_2 таким же способом як і розповсюдив, зробивши після вступу в законну силу рішення суду відносно даної справи, на протязі 10 днів окремий репортаж, в якому повідомити потенційних користувачів, що відеоролик під назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 не є достовірним і факти викладені в ньому не перевірені і не відповідають дійсності;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ПП Сіріус по 10 000 грн на відшкодування моральної (немайнової) шкоди за порушення особистих немайнових прав.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що правопорушення, висвітлене в відеоролику, було вчинено охоронником ПП Сіріус , який в момент скоєння злочину мав вихідний день, а тому вважає, що даний злочин не має жодного відношення до ПП Сіріус .

Посилається на те, що інформація, розповсюджена та створена під керівництвом відповідача ОСОБА_1 не містить критики та оцінки на підставі достовірних фактів, отриманих з органів влади, а містить конкретні перекручені факти, приміром, про вирок суду, в якому колишнього працівника позивача засуджено за грабіж, хоча відповідач у розповсюдженому відеоролику стверджує, що працівників було двоє та ними вчинено розбій. Окрім того, вказував, що висловлювання відповідача у вказаному відеоролику відносно ПП Сіріус та ОСОБА_2 зневажливі, містять інформацію, що не відповідає дійсності, принижує ділову репутацію, формує у осіб негативне ставлення до позивача, що виражається, зокрема, у відмові клієнтів від отримання послуг позивача, що призводить до погіршення його становища на ринку послуг з охоронної діяльності та неодержання фінансових надходжень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року у задоволенні позовів ПП Сіріус та ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ПП Сіріус на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання правової допомоги у розмірі 26 500,00 грн, з ОСОБА_2 -

5 500 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем та третьою особою не доведений факт порушення їх прав у вигляді розповсюдження відповідачем спірної інформації та яка б понесла негативний характер для позивача і третьої особи. При цьому суд виходив із того, що в частині скоєння правопорушення працівником ПП Сіріус - факт підтверджується вироком Шевченківського суду м. Києва у справі №761/42414/18, отже інформація є достовірною, а в іншій частині інформація є оціночним судженням автора.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПП Сіріус та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня 2020 року - без змін. Стягнуто з ПП Сіріус на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті правової допомоги у розмірі 8 500,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висловлювання відповідача, які позивач та третя особа просили спростувати, не містять конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій, є оціночними судженнями, які не можуть бути витлумачені як фактичні дані з огляду на характер використаних у них мовних засобів, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПП Сіріус та ОСОБА_2 просять скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що розповсюджена відповідачем інформація викладена саме у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень , є недостовірною та принижує ділову репутацію, а тому вона підлягає спростуванню у заявлений позивачем та третьою особою спосіб.

Відзив на касаційну скаргу та відповідь на нього

У квітні 2021 року від представника ОСОБА_1 - адвоката

Дешко М. М. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судових рішень.

Крім того, у квітні 2021 року від представника ПП Сіріус та ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив відповідача, в якій викладено мотиви незгоди з доводами відзиву.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідачем - журналістом ОСОБА_1 розміщено у мережі Інтернет на відеохостинговому ресурсі Youtube , а також завантажено на веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 відеоролик із назвою ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даним роликом було висвітлено інформацію про злочин, який був скоєний охоронником ПП Сіріус .

Встановлено, що у вказаному відеоролику висвітлена інформація, яка відображена у вироку Шевченківського районного суду м. Києва у справі

№ 761/42414/18 щодо притягнення працівника ПП Сіріус до кримінальної відповідальності за відкрите викрадення майна у закладу, яке перебувало під охороною ПП Сіріус . Вказана інформація доступна на відкритому та офіційному джерелі Єдиний державний реєстр судових рішень.

Вказаний відеосюжет містить карикатуру, що в жартівливій формі відображає обставини відкритого викрадення майна, а також розповідну частину (інформацію), яка взята з Державних реєстрів та інформаційних сайтів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні ЄСПЛ у справі Lingens v. Austria суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації або тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе .

Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

З огляду на статтю 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі

№ 757/33799/15-ц, а також постанові Верховного Судом України від 29 листопада 2017 року у справі № 6-639цс17.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві, й хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак їїне можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень.

Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що предмет оскаржуваного відеоролику, а саме розмірковування автора щодо діяльності ПП Сіріус в сфері охоронної діяльності та вчинення працівником зазначеної організації злочину щодо відкритого викрадення чужого майна представляв суспільний інтерес. Крім того, вчинення працівником

ПП Сіріус кримінального злочину, передбаченого частиною третьою статті 186 КК України установлено вироком Шевченківського районного суду

м. Києва від 28 лютого 2019 року у справі № 761/42414/18, що набрав законної сили, отже є достовірною інформацією.

Доводи касаційної скарги щодо перекручування відповідачем фактів щодо вчинення працівником ПП Сіріус злочину у вигляді грабежу, а не розбою, як стверджується у відеоролику, вигадування ще одного учасника злочину, зображення жінки в мантії, яка зачитує вирок не одному, а двом учасникам злочину не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки зазначені обставини у дослідженому відеоролику викладені у вигляді намальованого мультфільму - є карикатурою, що відображена у вигляді ролику про Спірітус , а тому не може вважатися ствердною інформацією саме про позивача у справі. Наявні у цьому сюжеті висловлювання щодо безпідставної назви позивача лідером охорони, наявності численних скарг на дії позивача також не можна вважати фактичними даними, а є оціночними судженнями щодо здійснення діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи апеляційної скарги про те, що висвітлена у вказаній карикатурі інформація, відносно звернення до фізичної особи на ім`я ОСОБА_3 конкретизує третю особу - ОСОБА_2 , саме як керівника ПП Сіріус , оскільки будь яких характеризуючи ознак щодо останнього не містить і сторонній глядач вказане не може ототожнювати саме із ОСОБА_2

Верховний Суд вважає, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції.

Суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши вищенаведені правові норми та усталену практику ЄСПЛ, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що спірна інформація носить характер оціночних суджень, є суб`єктивною думкою відповідача щодо діяльності позивача та не може бути ним спростована.

Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваному відеоролику відповідачем висловлювання щодо діяльності позивача відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Касаційна скарга не містить переконливих аргументів щодо незаконності та несправедливості судових рішень у справі, а її доводи зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті

400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої

статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду касаційної інстанції надано додаткову угоду № 7

від 31 березня 2021 року до договору про надання правничої допомоги

від 19 березня 2018 року із описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом ОСОБА_1. Дешко М. М., акт надання послуг (підготовка відзиву на касаційну скаргу) та квитанція про сплату таких послуг на суму 7 000 грн.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у розмірі 7 000 грн та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару.

Колегія суддів погоджується із висновками судів про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у судах попередніх інстанцій, зокрема у суді першої інстанції 32 000 грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 500 грн. Вказані витрати включають вивчення позовної заяви та доданих документів, підготовка відзивів до позовної заяви, підготовка заперечень, клопотань та інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, представлення інтересів відповідача у судових засіданнях у суді апеляційної інстанції. Обсяг наданих послуг і виконаних робіт адвокатом та їх вартість і понесення відповідачем відповідних витрат підтверджуються наявними у матеріалах справи актами виконаних робіт із повним їх описом та квитанціями (а. с. 55-60, 210-215 т. 1, а. с. 11-13, 82-84, 111-113, 125, 126, т. 2).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Сіріус та третьої особи ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Пащенко Віктор Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 вересня

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства Сіріус на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, у розмірі 7 000 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта