Ухвала

від 30.09.2021 по справі 126/1015/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 126/1015/18

провадження № 61-6031св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Надбужжя Плюс ,

відповідачі: ОСОБА_1 , фізична особа підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня

2020 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Матківської М. В.,

Міхасішина І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Надбужжя Плюс (далі -

ТОВ Надбужжя Плюс )звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що 11 березня 2011 між ТОВ Надбужжя Плюс та ОСОБА_1 як власником земельної частки (паю) відповідно до сертифікату, укладено договір оренди земельної частки (паю) строком на

10 років на земельну ділянку розміром 1,94 умовних кадастрових гектарів, який 06 квітня 2011 року зареєстровано у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Чернятської сільської ради Бершадського району за

№ 183.

Про реєстрацію договору оренди землі № 33, укладеного 31 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 товариству стало відомо

з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Вказаний договір, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8572 га за кадастровим номером 0520486400:04:001:0210 підлягає визнанню недійсним, а його державна реєстрація скасуванню, оскільки на час його укладення і реєстрації зазначена земельна ділянка вже тривалий час перебуває в оренді ТОВ Надбужжя плюс .

Пунктом 5.7 договору оренди земельної частки (паю) від 11 березня 2011 року, укладеного між ТОВ Надбужжя плюс та ОСОБА_1 передбачено, що

у випадку отримання орендодавцем державного акту на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються. У цьому випадку орендар має першочергове право на переукладання договорів оренди.

ТОВ Надбужжя плюс добросовісно й належним чином виконувало свої зобов`язання за договором оренди, вчасно сплачувало орендну плату. Будь-яких повідомлень, заяв, зауважень стосовно недобросовісного виконання умов договору орендарем від орендодавця ОСОБА_1 на адресу орендаря не надходило. Про державну реєстрацію земельної ділянки, яка відбулася

23 жовтня 2013 року та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 не повідомила ТОВ Надбужжя плюс .

За таких обставин позивач просив:

- визнати недійсним договір оренди землі № 33 від 31 липня 2017 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36765479 від 23 серпня 2017 року, номер запису про інше речове право 22022961 щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди землі) на земельну ділянку за кадастровим номером 0520486400:04:001:0210 на підставі договору оренди землі № 33 від 31 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ;

- стягнути з відповідачів на користь ТОВ Надбужжя плюс судові витрати

у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 13 грудня

2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а сторонами власник сертифіката на цей пай та його орендар. За договором оренди земельної ділянки предметом є ділянка, а сторонами власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки. При цьому з моменту виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та з моменту виникнення права власності на земельну ділянку в порядку, встановленому законодавством, сертифікат, на підставі якого укладено договір оренди втратив чинність, а укладений між сторонами договір оренди земельної частки (паю) є припиненим.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, що розташована на території Чернятської сільської ради Бершадського району, укладений 31 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36765479 від 23 серпня 2017 року, номер запису про інше речове право 22022961 щодо державної реєстрації іншого речового права (права оренди землі) на земельну ділянку за кадастровим номером 0520486400:04:001:0210, на підставі договору оренди землі №33 від 31 липня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 в рівних частках на користь ТОВ Надбужжя Плюс 9 286,00 грн судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не врахував норми частини ІІ Розділу IX Перехідних положень Закону України Про оренду землі та умови укладеного між сторонами договору, зокрема, переважного права орендаря на укладення з ним договору оренди земельної ділянки та помилково вважав, що договір оренди земельної частки (паю) припинився. Позивачем доведено порушення його прав на оренду земельної ділянки, тому наявні підстави для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

26 березня 2020 року ФОП ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 13 грудня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що укладення договору оренди земельної ділянки між відповідачами і його реєстрація суперечить вимогам частини першої статті 95 ЗК України, статтям 25, 27 Закону України Про оренду землі та порушує права позивача суперечить наведеним нормам.

Зміст пункту 5.7 договору земельної частки (паю) та норми права наведені

в постанові апеляційного суду не можуть бути примусом для власника земельної ділянки, оскільки передбачено право, а не обов`язок на переукладення договору оренди. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в ухвалі Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06. Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував норми статті 627 ЦК України, якою передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Крім того, апеляційний суд не застосував норми статей 203, 215 ЦК України, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Вказане підтверджується правовим висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13.

У червні 2020 року представник ТОВ Набужжя Плюс - адвокат

Колосінський І. А. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано тим, щоФОП ОСОБА_2 , посилаючись у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом норм процесуального права, не зазначив у чому саме вони полягають. Посилання у касаційній скарзі на порушення апеляційним судом вимог статей 203 та 215 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки рішення апеляційного суду не впливає на волевиявлення власника земельної ділянки, а повертає сторони до того правового становища, яке існувало на момент отримання власником державного акта про право власності на земельну ділянку.

Апеляційний суд правомірно врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц

з подібними фактичними обставинами.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13, від 28 березня

2007 року у справі № 6-7167сво06).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 09 травня

2011 року ОСОБА_1 отримала у власність земельну частку (пай) розміром 1,94 га в умовних кадастрових гектарах.

11 березня 2011 року ОСОБА_1 , як власник земельної частки (паю) відповідно до сертифікату серії ВН № 0318251, та ТОВ Надбужжя плюс уклали договір оренди земельної частки (паю), розміром 1,94 умовних кадастрових гектарів, строком на 10 років.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Бершадського районного управління юстиції від

23 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,8572 га, розташованої на території Чернятської сільської ради, кадастровий номер 0520486400:04:001:0210

Земельна ділянка за кадастровим номером 0520486400:04:001:0210, площею 1,8572 га, зареєстрована у Відділі Держземагенства у Бершадському районі Вінницької області від 03 червня 2013 року, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чернятської сільської ради Бершадського району на праві приватної власності належить ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 23 жовтня 2013 року.

31 липня 2017 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 уклали договір оренди землі № 33, згідно з яким земельна ділянка розміром 1,8572 га передана в оренду ФОП ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 5.7 договору оренди від 11 березня 2011 року, укладеного між ТОВ Надбужжя плюс та ОСОБА_1 , у випадку отримання орендодавцем державного акта на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються. У цьому випадку орендар має першочергове право на переукладення договорів оренди.

Про отримання державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 не повідомила орендаря - ТОВ Надбужжя Плюс . Про зазначені обставини позивач дізнався у квітні 2018 року з повідомлення від

ФОП ОСОБА_2 , тобто після укладення оспорюваного договору оренди.

Після одержання ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку, вона продовжувала отримувати від ТОВ Надбужжя Плюс оренду плату за використання останнім її земельної ділянки на підставі договору оренди земельної частки (паю), що підтверджується документами про отримання орендної плати в натуральній формі - видачу зерна за 2013, 2014, 2015, 2016 роки, а також отримала орендну плату в грошовій формі за 2017 рік.

Позиція Верховного Суду

У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не

є подібними, то касаційне провадження закривається.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі (є аналогічними) предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18), від 29 травня 2018 року у справі № 305/1180/15-ц (провадження № 14-82цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц (провадження № 14-285цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У справі, що переглядається, предметом позову є вимога орендаря земельної частки (паю) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації, укладеного між відповідачами. Підстави позову: оспорюваний договір укладений за наявності чинного договору оренди земельної частки (паю) з позивачем; за умовами цього договору у випадку отримання орендодавцем державного акту на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) має першочергове право на переукладання договорів оренди. Встановлені фактичні обставини:між власником земельної частки (паю) та позивачем укладений договір оренди земельної частки (паю), за умовами якого у випадку отримання орендодавцем державного акта на право приватної власності на землю та виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються, а орендар має першочергове право на переукладення договорів оренди; відповідач отримала земельну частку (пай) у власність в порядку спадкування; земельна ділянка виділена в натурі; відповідачі уклали договір оренди цієї земельної ділянки.

У справі № 6-127цс13 предметом позову є вимоги власника земельної ділянки до фермерського господарства (орендаря) та районного відділу Держкомзему України області про визнання договору оренди землі недійсним. Підстави позову: відповідачем зареєстровано договір оренди землі, про що позивач дізнався пізніше, оскільки вказаний договір не підписував та не мав волі

і бажання укладати цей правочин. Висновок Верховного Суду України: вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України,

є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє досягненням згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору. Прохання учасника правочину не здійснювати реєстрацію договору оренди земельної ділянки, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203 та частиною першою статті 215 ЦК України.

Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені

у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі

№ 6-127цс13 та на які посилається позивач у касаційній скарзі стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

Ухвала Верховного Суду України від 28 березня 2007 року у справі

№ 6-7167сво06 не є підставою касаційного оскарження судових рішеньу цій справі згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України .

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові

у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі

№ 6-127цс13, на які посилався відповідач у касаційній скарзі , стосується правовідносин, які не є подібними, а ухвала Верховного Суду України від

28 березня 2007 року у справі № 6-7167сво06 не може бути врахованою, то касаційне провадження з цієї підстави підлягає закриттю.

Керуючись статтями 260, 396, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом Товариства

з обмеженою відповідальністю Надбужжя Плюс до ОСОБА_1 , фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат