Постанова

від 30.09.2021 по справі 125/102/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/102/21

Провадження № 22-ц/801/1983/2021

Категорія: 11

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 рокуСправа № 125/102/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Денишенко Т.О., Оніщука В.В.,

за участю секретаря Файчук Я.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 ;

третя особа без самостійних вимог: Барська міська рада Вінницької області;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2021 року, повний текст якої виготовлений 06.08.2021 року, постановлену у приміщенні того ж суду під головуванням судді Хитрука В.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог Барської міської ради Вінницької області про усунення перешкод у користуванні приватною власністю ,-

в с т а н о в и в:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог Барської міської ради Вінницької області про усунення перешкод у користуванні приватною власністю , мотивуючи позовні вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 25.11.2009 року він є власником нежитлового приміщення Магазин , загальною площею 32 кв. м., а на підставі договору-купівлі продажу від 28.09.2016 року також є власником земельної ділянки, площею 0,0031 га, кадастровий номер 0520210100:01:111:0030, на якій розташована будівля цього магазину. Посилаючись на те, що внаслідок встановлення відповідачем на суміжній земельній ділянці самочинного новозбудованого приміщення із газобетонних блоків обмежується доступ до магазину, що порушує його права як власника, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Вказав, що сторони даного спору являються суб`єктами господарської діяльності, а тому справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Ухвалою Барського районного суду від 05.08.2021 року провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначену ухвалу суду скасувати через порушення судом норм процесуального права,а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначив, що оскільки спір між сторонами виник внаслідок порушення права власності позивача, висновок суду про те, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, є помилковим.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Путілін Є.В. вважає ухвалу суду законною і обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги безпідставними, вказуючи на правову позицію Верховного Суду щодо застосування норм права наведену у справі №916/385/19 від 25.02.2020 року

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Закриваючи провадження у справі, суд виходив з того, що вказана справа по суті заявлених позовних вимог не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сторони є фізичними особами-підприємцями та спір між ними виник у зв`язку з здійсненням господарської діяльності.

Однак, з даними висновками погодитись не можна, оскільки суд належним чином не з`ясував природу спірних правовідносин, невірно застосував норми права та дійшов необгрунтованих висновків про закриття провадження у цивільній справі.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, тобто це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч.1 ст. 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Таким чином, критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України , державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони зазначені і беруть участь у справі як фізичні особи, а не як суб`єкти господарювання.

Крім того ,у справі відсутні достатні докази того, що спір виник у зв`язку з здійсненням сторонами господарської діяльності.

Так ,відповідно до ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Відповідно до ст.4 ГК не є предметом регулювання цього Кодексу: майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб`єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання; відносини за участю суб`єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Відповідно до ч.2 ст.20 ГК держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом ;відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно -господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Предметом спору у справі є усунення на підставі ст.391 ЦК України перешкод позивачу , як власнику об`єкта нерухомого майна , які чинить йому ОСОБА_2 .

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спір за предметним і суб`єктним критеріями не носить характеру господарського та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства, оскільки пов`язаний із захистом цивільного права позивача на усунення перешкод в користування належним йому на праві власності об`єктом нерухомого майна від відповідача, як фізичних осіб власників майна , а тому стосується права цивільного.

Колегія не може погодитись із застосуванням до даних правовідносин правової позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, наведеної у постанові у справі №916/385/19 від 25.02.2020 року, оскільки у тій справі правовідносини у тій справі виникли у суб`єктів господарювання з органами місцевого самоврядування ,що регулюються статтею 23 ГК України . У тій справі, фізична особа-підприємець, звертаючись до господарського суду з позовом, зазначила, що відповідачі, виконуючи надані їм повноваження з благоустрою площі Старосінної та реалізовуючи комплексну схему розміщення на ній тимчасових споруд, втрутилися у її право власності та демонтували спірний торговельний павільйон як такий, що не увійшов до комплексної схеми. Тож спір виник у межах правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної суб`єкту господарювання (позивачу) діями органу місцевого самоврядування та його виконавчого органу під час здійснення повноважень з регулювання підприємницької діяльності (реалізації схеми розташування споруд для здійснення підприємницької діяльності в місті Одесі).

Правовідносини у цій справі і спір виникли не у межах правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної позивачу як суб`єкту господарювання діями юридичної особи під час здійснення повноважень з регулювання підприємницької діяльності ,а тому правовідносини, щодо яких мала б застосовуватись дана правова позиція не є подібними.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно п.4 ч.1 ст.379 ЦПК підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки порушення судом норм процесуального права привело до неправильного закриття провадження у справі і перешкоджає подальшому провадженню у справі ,оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 255 , 374 , 379 , 382-384 ЦПК України ,-

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Барського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2021 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог Барської міської ради Вінницької області про усунення перешкод у користуванні приватною власністю ,- направити до суду першої інстанції для продовження розгляду .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С.Г. Копаничук

Судді: Т.О. Денишенко

В.В. Оніщук