05.10.21
22-ц/812/1805/21
Провадження №22-ц/812/1805/21
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05 жовтня 2021 року м. Миколаїв
колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,
за участю представника позивачки - адвоката Терлецької Т.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №470/843/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Березнегуватський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Лусти Сергія Анатолійовича у приміщенні цього суду 29 червня 2021 року, повний текст якого виготовлений 02 липня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі недійсними,
у с т а н о в и л а :
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів оренди землі недійсними.
Позов мотивовано тим, що на праві власності їй належать дві земельні ділянки площею 3,1800 та 2,5700 гектари для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області. Нещодавно вона дізналася, що вищезазначеними ділянками за договорами оренди землі від 05 грудня 2015 року незаконно володіє та користується відповідач. Дані договори оренди вона не підписувала та істотні умови їх укладення з відповідачем не визначала, тим більше на 49 років. Відповідач лише у жовтні 2019 року надав їй копії цих договорів оренди землі та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки 176760974, з якої вбачається передача нею в оренду вищезазначених земельних ділянок на 49 років.
Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсними договори оренди землі від 05 грудня 2015 року, укладені між нею та ОСОБА_2 на 49 років на земельні ділянки площею 2,5700 гектари та площею 3,1800 гектари для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області.
У квітні 2021 року позивачка надала суду заяву про зміну підстав позову, просила визнати вказані договори оренди землі недійсними як такі, що вчинені під впливом тяжкої обставини, оскільки її чоловік ОСОБА_3 переніс операцію на серці, потребує постійних медичних консультацій та лікування, що вимагає значних матеріальних витрат, та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки відповідач повинен був їй сплатити орендну плату - 3% від нормативної грошової оцінки на рік, що за весь період оренди становить 222131 грн. 70 коп., а сплатив лише 70000 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, пояснив, що остання добровільно уклала договори оренди землі з відповідачем, розмір орендної плати за договорами відповідає розміру, передбаченому вимогами чинного законодавства України, а також, що ще до укладення договорів позивачка отримала від відповідача наперед орендну плату в розмірі 70000 грн. на певний період оренди, а хвороба її чоловіка не може вважатися тяжкою обставиною для укладання договорів, оскільки він почав хворіти ще з 2005 року, продовжує хворіти до даного часу, а земельні ділянки в оренду позивачка здавала і раніше. Крім того зазначив, що після закінчення наперед сплаченої відповідачем орендної плати, її виплата позивачці буде відновлена. В ході підготовчого провадження представник відповідача направив до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивачки.
Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29 червня 2021 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що підставою позовних вимог позивачка зазначила укладення оспорюваних договорів оренди землі під впливом тяжкої обставини - хвороби чоловіка позивачки ОСОБА_3 , лікування якої потребувало значних коштів, та укладання договорів на вкрай невигідних обставинах. Суд, проаналізувавши надані позивачкою докази дійшов висновку, що вона передавала належні їй земельні ділянки в оренду за договором ще в 2005 році ПСП Мрія , а після закінчення у 2015 році строку дії договорів передала їх в оренду відповідачу. Крім того, на підставі наданих медичних документів щодо стану здоров`я чоловіка позивачки суд вважав, що вказана нею обставина як тяжка у розумінні статті 233 ЦК України для укладення оспорюваних договорів оренди землі від 05 грудня 2015 року судом прийнята бути не може, оскільки виникла задовго до укладення між сторонами оспорюваних договорів.
Щодо вкрай невигідних умов, якими позивачка вважає занадто малий розмір орендної плати за користування земельними ділянками за весь період оренди, суд зробив висновок, що, як вбачається з п. 9 оспорюваних договорів, орендна плата за користування земельними ділянками позивачки складає 3 % від їх нормативної грошової оцінки. Вказаний розмір орендної плати як мінімальний визначений Указом Президента України від 02 лютого 2002 року №92/2002 зі змінами, внесеними Указами №830/2002 від 13 вересня 2002 року та № 725/2208 від 19 серпня 2008 року.
Доводи представника позивачки про отримання останньою від відповідача одночасно 70000 грн. орендної плати за весь період оренди як підстави невигідності умов укладених договорів суд вважав помилковими, оскільки вказане вбачається лише з розписки, наданої самою позивачкою, а укладені між сторонами договори оренди землі такої умови не містять. Із заяви позивачки про зміну підстав позову вбачається, що річна орендна плата за користування відповідачем земельними ділянками складає 4533,3 грн., відповідно, за 6 років користування землею (з 05 грудня 2015 року до 05 грудня 2021 року) її розмір складатиме 27199,8 грн. при отриманій позивачкою орендної плати наперед 70000 грн. Крім того з пояснень представника відповідача слідує, що після закінчення наперед виплаченої орендної плати відповідачем, її сплата позивачці буде відновлена.
За такого, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку позивачки, вона не пам`ятає як підписала оспорювані нею договори оренди землі, тому вважає, що відповідач її обманув. У 2015 році сильно хворів чоловік позивачки, його лікування потребувало значних коштів, тому вона вимушена була взяти у відповідача гроші на лікування. За такого вважає, що договори були укладені під впливом тяжкої обставини, на вкрай невигідних умовах, оскільки зазначена в умовах договорів орендна плата значно менша, ніж та, яку зараз сплачують фермери за оренду землі. Тому якщо б не хвороба чоловіка, вона не уклала б договори на таких умовах. Отримана нею сума у 70000 грн. не відповідає зазначеному в договорі розміру орендної плати.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду відповідає таким вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивачка є власником земельних ділянок площею 3,18 гектари, кадастровий номер 4821155000:04:000:0303, та площею 2,57 гектари, кадастровий номер 4821155000:04:000:0315, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області. Про вказане свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 серпня 2019 року (а.с.11-12).
05 грудня 2015 року між позивачкою та відповідачем були укладені договори оренди вищевказаних земельних ділянок на строк 49 років зі сплатою за їх користування орендної плати в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки до 31 грудня щороку. Вказані договори зареєстровані в Березнегуватському районному управлінні юстиції Миколаївської області 05 грудня 2015 року, номери записів про інше речове право 12476340 та 12476082 (а.с.11-12, 23-32).
Згідно висновку почеркознавчої експертизи експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №20-1321 від 26 січня 2021 року підписи в договорах оренди та актах приймання-передачі земельних ділянок виконані самою позивачкою (а.с. 85-95).
До укладення договорів оренд землі, 26 листопада 2015 року відповідач сплатив позивачці 70000 грн. орендної плати за користування вищевказаними земельними ділянками. Даний факт підтверджується розпискою позивачки та не заперечується її представником в судовому засіданні (а.с.67).
Відповідно до довідки від 29 вересня 2006 року, виданої Інститутом серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова Академії медичних наук України, ОСОБА_3 , який є чоловіком позивачки, перебував на лікуванні в період із 19 по 29 вересня 2006 року, йому було поставлено діагноз: ішемічна хвороба серця, проведено операцію аорто-коронарного шунтування (а.с. 117).
Відповідно до епікризів з історії хвороби, виписок із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_3 він проходив лікування в інфарктному відділенні клінічної лікарні імені Лучанського А.С. в м. Херсон та в інфарктному відділенні міського центру серця Комунального закладу Херсонська міська клінічна лікарня імені О.С. Лучанського з 26 січня 2008 року по 05 лютого 2008 року, 27 листопада 2009 року по 08 грудня 2009 року, з 09 березня 2010 року по 18 березня 2010 року, з 06 жовтня 2010 року по 16 жовтня 2010 року, з 02 квітня 2012 року по 12 квітня 2012 року, з 12 вересня 2012 року по 22 вересня 2012 року, з 23 липня 2013 року по 01 серпня 2013 року, з 09 квітня 2015 року по 20 квітня 2015 року з діагнозом: ішемічна хвороба серця, нестабільна стенокардія, постінфарктний кардіосклероз, церебросклероз. Поступав хворий на лікування у стані середньої важкості, після лікування виписувався з покращенням самопочуття (а.с. 119-130).
Посилаючись на те, що підставою для укладення оспорюваних договорів оренди землі була тяжка обставина - хвороба чоловіка позивачки, а також, що їх укладено на вкрай невигідних умовах, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 93 ЗК України та статтею 1 Закону України Про оренду землі визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Аналогічні за змістом визначення викладені у статті 792 ЦК України.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника і , за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину, та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі зібраних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі на підставі статі 233 ЦК України, оскільки позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір оренди землі укладений під впливом тяжкої для неї обставини, у цій справі - під час хвороби її чоловіка, а також на вкрай невигідних для неї умовах.
Між тим позивачка, яка оспорює правочин, мала довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби чоловіка) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
За договором землі орендар набуває у тимчасове платне користування передану йому орендодавцем земельну ділянку. Під час укладення оспорюваних договорів оренди землі сторони узгодили усі істотні умови, притаманні цьому виду договорів, зокрема розмір орендної плати, права і обов`язки сторін. Позивачка розуміла умови договору, оскільки доказів іншого нею не надавалось і такі обставини не зазначені як підстава позовних вимог. Більш того, з 2005 року ОСОБА_1 вже передавала земельні ділянки в оренду земельні ділянки іншому орендареві та була обізнана щодо змісту орендних правовідносин.
Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду про недоведеність позивачкою факту укладання оспорюваних договорів оренди землі під впливом тяжкої обставини, оскільки беззаперечними та переконливими доказами нею не доведено, що вона не уклала ці договори, якщо б не хвороба чоловіка, або уклала б на інших умовах. Так, як вбачається з наведених медичних документів щодо лікування ОСОБА_3 , стан його здоров`я на день укладання договорів оренди, стосовно дійсності яких розглядається ця справа (грудень 2015 року), був стабільний протягом багатьох років, доказів значного погіршення стану здоров`я у вказаний період матеріали справи не містить.
Також позивачкою не надавались докази, що для лікування чоловіка у грудні 2015 року їй необхідно було витратити значну суму коштів або відсутність таких коштів у родині.
За такого колегія суддів вважає спростованими аргументи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції про недоведеність тверджень позивачки щодо укладання договорів оренди землі під впливом тяжкої обставини.
Також колегія суддів вважає правильним висновок суду щодо недоведеності обставини стосовно укладання вказаних договорів на невигідних умовах.
Такими умовами, як зазначено позивачкою у позовній заяві, є умови договору щодо оплати їй орендної плати наперед одним платежем в розмірі 70000 грн. за весь період оренди.
Між тим, такі вмови у договорах оренди відсутні.
Згідно із пунктом 9 оспорюваних договорів орендна плата за користування земельними ділянками позивачки визначена як щорічних платіж, який складає 3 % від їх нормативної грошової оцінки. Вказаний розмір орендної плати як мінімальний визначений Указом Президента України від 02 лютого 2002 року №92/2002, зі змінами, внесеними Указами №830/2002 від 13 вересня 2002 року та № 725/2208 від 19 серпня 2008 року, а тому не може розцінюватись як вкрай невигідні умови.
Оскільки в умовах договорів не зазначено про одноразову виплату орендної плати, то ці обставини не можна розцінювати як вкрай невигідні. Більш того, це стосується не умов договору, а належності їх виконання.
За такого апеляційним судом відхиляються як безпідставні твердження в апеляційній скарзі про укладення оспорюваних договорів на невигідних умовах.
Також не заслуговують на увагу твердження позивачки про те, що вона не підписувала договори оренди, оскільки вони спростовані висновком почеркознавчої експертизи експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №20-1321 від 26 січня 2021 року.
Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач в силу положень ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язаний був довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.
З огляду на викладене суд першої інстанції на підставі належним чином, з дотриманням положень процесуального закону оцінених доказів правильно встановив фактичні обставини справи, визначився із застосуванням норм матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою того, що оспорювані договори оренди землі від 05 грудня 2015 року були укладені під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому колегія суддів погоджується з висновком про відсутність підстав для визнання вказаних договорів недійсними з підстав, встановлених статтею 233 ЦК України, та відмову у задоволенні позову.
За такого в силу статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, а з огляду на результати перегляду справи апеляційним судом та положення статті 141 ЦПК України і для розподілу судових витрат, які покладаються на позивачку.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складений 06 жовтня 2021 року
Суд | Миколаївський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 05.10.2021 |
Оприлюднено | 07.10.2021 |
Номер документу | 100161426 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Миколаївський апеляційний суд
Базовкіна Т. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні