Рішення

від 29.06.2021 по справі 470/843/19

БЕРЕЗНЕГУВАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/470/3/21

Справа № 470/843/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року смт. Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Лусти С.А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , секретаря судового засідання Дячук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Березнегувате в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договорів оренди землі недійсними,

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2019 року позивачка звернулася до Березнегуватського районного суду з позовом до відповідача про визнання договорів оренди землі недійсними.

В позові зазначила, що на праві власності їй належать дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області площами 3,1800 та 2,5700 гектари. Нещодавно вона дізналася, що вищезазначеними ділянками за договорами оренди землі від 05 грудня 2015 року незаконно володіє та користується відповідач. Дані договори оренди вона не підписувала та істотні умови їх укладення з відповідачем не визначала, тим більше на 49 років. Відповідач лише у жовтні 2019 року надав їй копії цих договорів оренди землі та інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, номер інформаційної довідки 176760974, з якої вбачається передача нею в оренду вищезазначених земельних ділянок на 49 років. На підставі зазначеного, просила визнати недійсними договори оренди землі від 05 грудня 2015 року, укладені на 49 років між нею та ОСОБА_4 на земельні ділянки площею 2,5700 гектари та площею 3,1800 гектари для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області.

В ході підготовчого провадження позивачка змінила підставу позову, просила визнати вказані договори оренди землі недійсними як такі, що вчинені під впливом тяжкої обставини, оскільки її чоловік ОСОБА_5 переніс операцію на серці, потребує постійних медичних консультацій та лікування, що вимагає значних матеріальних затрат, та на вкрай невигідних для неї умовах, оскільки відповідач повинен був їй сплатити орендну плату 3 % від нормативної грошової оцінки на рік, що за весь період оренди становить 222131,7 грн., а сплатив лише 70000 грн.

В судовому засіданні представник позивачки підтримала позовні вимоги, просила суд їх задовольнити, оскільки підписані позивачкою договори укладені на вкрай невигідних для неї умовах, через сплату відповідачем занадто малої орендної плати за весь період оренди, та вказані договори укладені під впливом тяжкої обставини, якою є операція на серці її чоловіка, потребування постійних медичних консультацій та його лікування.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог позивачки, пояснив, що остання добровільно уклала договори оренди землі з відповідачем, розмір орендної плати за договорами відповідає розміру, передбаченому вимогами чинного законодавства України, ще до укладення договорів позивачка отримала від відповідача наперед орендну плату в розмірі 70000 грн. на певний період оренди, а хвороба її чоловіка не може вважатися тяжкою обставиною для укладання договорів, оскільки він почав хворіти ще з 2005 року, продовжує хворіти до даного часу, а земельні ділянки в оренду позивачка здавала і раніше. Крім того зазначив, що після закінчення наперед сплаченої відповідачем орендної плати, її виплата позивачці буде відновлена. В ході підготовчого провадження представник відповідача направив до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позовних вимог позивачки з підстав зазначених в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши докази у справі, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за вимогами ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з положеннями ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зокрема, дво або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статей 13, 14 Закону України Про оренду землі (далі - Закон), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Положеннями частини першої статті 16 Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Частиною першою ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилами ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. При цьому тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин. Обставина, яка вплинула на особу, має бути наявною саме в момент вчинення правочину.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів ст.233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Так з матеріалів справи вбачається, що позивачка є власником земельних ділянок площею 3,18 гектари, кадастровий номер 4821155000:04:000:0303, та площею 2,57 гектари, кадастровий номер 4821155000:04:000:0315, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться в межах території Березнегуватської селищної ради Миколаївської області. Про вказане свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 08 серпня 2019 року (а.с.11-12).

05 грудня 2015 року між позивачкою та відповідачем були укладені договори оренди вищевказаних земельних ділянок на строк 49 років зі сплатою за їх користування 3 % від нормативної грошової оцінки до 31 грудня щороку. Вказані договори зареєстровані в Березнегуватському районному управлінні юстиції Миколаївської області 05 грудня 2015 року, номери записів про інше речове право 12476340 та 12476082 (а.с.11-12, 23-32).

Згідно висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №20-1321 від 26 січня 2021 року підписи в договорах оренди та актах приймання-передачі земельних ділянок виконані самою позивачкою (а.с.85-95).

Ще до укладення договорів оренд землі, 26 листопада 2015 року, відповідач сплатив позивачці наперед 70000 грн. орендної плати за користування вищевказаними земельними ділянками. Даний факт підтверджується розпискою позивачки та не заперечується її представником в судовому засіданні (а.с.67).

Як в позовній заяві позивачкою, так і її представником в судовому засіданні зазначено, що підставою для укладення оспорюваних договорів оренди землі була тяжка обставина - хвороба чоловіка позивачки ОСОБА_5 .

Однак з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що позивачка ще в 2005 році передавала вказані земельні ділянки в оренду ПСП Мрія , а після закінчення у 2015 році строку дії договорів, передала їх в оренду відповідачу (а.с.138-139).

Крім того, з довідок КНП Херсонська міська клінічна лікарня імені О.С. Лучанського від 07 травня 2021 року, Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова від 11 травня 2021 року та копій виписок з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого вбачається, що чоловік позивачки ОСОБА_5 ще з 1993 року перебуває на диспансерному обліку вказаної клінічної лікарні з діагнозом Стенокардія, Гіпертонічна хвороба, Ішемічна хвороба серця з гіпертонією , щороку проходив лікування у вказаній клінічній лікарні в період з 2005 до 2019 року, а також перебував у інституті серцево-судинної хірургії з 04 до 08 вересня та з 19 до 28 вересня 2006 року (а.с.117-130, 148-149).

За такого, вказана обставина як тяжка, у розумінні ст.233 ЦК України, для укладення оспорюваних позивачкою договорів оренди землі від 05 грудня 2015 року, судом прийнята бути не може, оскільки виникла задовго до укладення між сторонами оспорюваних договорів.

Окрім того, як в позовній заяві позивачкою так і її представником в судовому засіданні як обставину для визнання недійсними договорів оренди землі, вказано вкрай невигідні умови стосовно занадто малої орендної плати за її користування за весь період оренди.

Однак, як вбачається з п.9 оспорюваних договорів, орендна плата за користування земельними ділянками позивачки складає 3 % від їх нормативної грошової оцінки. Вказаний розмір орендної плати як мінімальний, визначений Указом Президента України від 02 лютого 2002 року №92/2002, зі змінами, внесеними Указами №830/2002 від 13 вересня 2002 року та № 725/2208 від 19 серпня 2008 року, де визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Доказів звернення позивачки до відповідача з вимогою про збільшення розміру орендної плати та його відмову від її збільшення позивачкою до суду не надано.

Доводи представника позивачки про отримання останньою від відповідача 70000 грн. орендної плати за весь період оренди, як підстава невигідності умов укладених договорів, суд вважає помилковими, оскільки вказане вбачається лише з розписки, наданої самою позивачкою, а укладені між сторонами договори оренди землі, такої умови не містять. Із заяви позивачки про зміну підстав позову вбачається, що річна орендна плата за користування відповідачем земельними ділянками складає 4533,3 грн., відповідно за 6 років користування землею (з 05 грудня 2015 року до 05 грудня 2021 року) її розмір складатиме 27199,8 грн., при отриманій позивачкою орендній платі наперед 70000 грн. Крім того з пояснень представника позивача слідує, що після закінчення наперед виплаченої орендної плати відповідачем, її сплата позивачці буде відновлена.

За такого, вкрай невигідних умов у договорах оренди землі, укладених між сторонами від 05 грудня 2015 року, суд не вбачає.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, враховуючи недоведеність позивачкою та її представником, що оспорювані договори оренди землі від 05 грудня 2015 року були укладені позивачкою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання вказаних договорів недійсними з підстав, встановлених ст.233 ЦК України, та відмову позивачу в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договорів оренди землі недійсними, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через Березнегуватський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Дніпровським РВ ХМУ УМВС України в Херсонській області 21 квітня 1997 року, зареєстрована по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Березнегуватським РВ УМВС України в Миколаївській області 14 вересня 2002 року, місце реєстрації АДРЕСА_2 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складено 02 липня 2021 року.

Суддя С. А. Луста