Ухвала

від 05.10.2021 по справі 910/11331/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 910/11331/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представників

позивача: Васюхін Є.Ю.,

відповідача: Парій М.О.,

вільний слухач: Парсаі Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії "Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД" (Ningbo Newlite International Trade Co., Ltd)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021

та рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2021

у справі № 910/11331/20

за позовом Компанії "Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД" (Ningbo Newlite International Trade Co., Ltd)

до Приватного акціонерного товариства "Торговий Альянс"

про визнання недійсним арбітражного застереження,

В С Т А Н О В И В:

Компанія Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД (Ningbo Newlite International Trade Co., Ltd) звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Торговий Альянс" про визнання недійсним арбітражного застереження, а саме: положення пункту 8 - 8.3, 8.4 контракту ТАН №258 від 18.06.2007, укладеного між ПрАТ "Торговий альянс" та Компанією "Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД".

Позов обґрунтований тим, що Китайська сторона (Компанія "Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД") на час укладення контракту ТАН №258 від 18.06.2007 не володіла російською мовою, так вірогідно і відповідач Українська сторона (ПрАТ "Торговий Альянс"), складаючи цей контракт, не мала фаху з англійської мови. На переконання позивача, у даному випадку в п.п. 8.3 та 8.4 контракту має місце патологічна помилка в англомовній назві компетентного органу де слід розглядати арбітражний спір, що робить неможливим встановити місце розташування такого органу і проведення арбітражного розгляду, і цю обставину доводить експертний висновок №056/296 державного підприємства Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України від 16.09.2019, складений на замовлення позивача.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.02.2021 (суддя Величко Н.В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий, Сіверін В.І., Терещенко О.І.), в позові відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається і сторонами не оспорюється, що у жовтні 2017 року Компанія "Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД" (Ningbo Newlite international Trade Co. Ltd) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Торговий Альянс" про стягнення 184 578, 48 дол. США. (справа № 910/17031/17), у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за контрактом ТАН № 258.

За наслідками розгляду заяви ПрАТ "Торговий Альянс" про припинення провадження у справі, мотивованій наявністю у п. 8.3. та п. 8.4. контракту арбітражного застереження, відповідно до якого усі спори та розбіжності, що можуть виникнути з дійсного контракту або у зв`язку з ним, підлягають розгляду в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018, провадження у справі №910/17031/17 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва області від 12.12.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі №910/17031/17 залишено без змін.

Судові рішення у справі №910/17031/17 мотивовані тим, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в господарських судах, оскільки у п. 8.3. контракту сторони погодили вирішувати усі спори та розбіжності, які можуть виникнути з контракту або у зв`язку з ним в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про недійсність, втрату чинності чи неможливість виконання арбітражної угоди. Приймаючи до уваги наявність письмової угоди сторін, прохання відповідача передати спір на вирішення Міжнародному комерційному арбітражному суду при Торгово-промисловій палаті України та відсутність від відповідача заяв щодо суті спору до подання заяви про припинення провадження у справі, суди дійшли висновку про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017.

У серпні 2020 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПрАТ "Торговий Альянс" про визнання недійсним арбітражного застереження, а саме: положення п. 8 - 8.3, 8.4 контракту ТАН № 258 від 18.06.2007, яка за територіальною підсудністю була передана на розгляд Господарському суду Донецької області.

Відмовляючи у задоволенні позову суди обох інстанцій виходили з того, що зміст умов всього розділу 8 "Арбітраж" контракту свідчить про те, що очевидним є намір сторін арбітражної угоди передати визначену у ній категорію спорів на вирішення до арбітражу, здійснюваного за регламентом визначеної арбітражної установи. Арбітражне застереження містить: очевидну вимогу, яка передбачає намір сторін розглядати спір в арбітражній установі, а не за допомогою судового розгляду; перелік спорів, на які поширюється компетенція арбітражу (в розумінні контракту - всі спори); вказівку на застосування Регламенту Міжнародного комерційного суду при Торгово-промисловій палаті України; право, що застосовується за цим контрактом (право України); мову арбітражного розгляду (російська мова). За таких умов арбітражне застереження є чітким, могло бути виконане, а тому є ефективним. В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до арбітражної установи, обумовленій сторонами у контракті, у тому числі після отримання судових актів в межах господарської справи № 910/17031/17. Поданий позивачем експертний висновок Державного підприємства Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, складений на замовлення позивача, не підтверджує наявності патологічної помилки в англомовній назві компетентного органу де слід розглядати арбітражний спір, що робить неможливим встановити місце розташування такого органу і проведення арбітражного розгляду. Крім того, суд вказав, що позивач не надав належних доказів того, що відповідач укладаючи договір діяв нерозумно чи недобросовісно. В свою чергу, позивачем не доведено, що переклад п. 8.4 контракту є невірним та суперечить презумпції його неаномальності і не задовольняє вимог лінгвальної визначеності документа, що є підґрунтям його юридичної визначеності. Таким чином, доводи позивача про відсутність чіткості в умовах контракту щодо назви арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватися арбітражний розгляд, не доведені позивачем та спростовані встановленими судами обставинами.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи скаржника зводяться до того, що на час укладення контракту та в подальшому при виконанні договірних зобов`язань, сторона позивача не володіла російською мовою в достатній мірі для визначення тотожності та ідентичності двох текстів контракту і, відповідно, контролювати назву компетентного органу де має розглядатись арбітражний спір не могла, оскільки контракт складався українською стороною, законодавство при розгляді спорів зазначено українське і відповідно правильність визначення назви арбітражного суду запропоновано саме відповідачем. Позивач зазначає, що Китайська сторона на час укладення контракту не володіла російською мовою, так вірогідно і відповідач Українська сторона, складаючи цей контракт, не мала фаху з англійської мови. На переконання позивача, у даному випадку в п.п. 8.3 та 8.4 контракту має місце патологічна помилка в англомовній назві компетентного органу де слід розглядати арбітражний спір, що робить неможливим встановити місце розташування такого органу і проведення арбітражного розгляду, і цю обставину доводить експертний висновок державного підприємства Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, складений на замовлення позивача, який судами відхилено з порушенням норм ГПК України. Крім цього, апеляційний господарський суд не врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, та помилково зазначив, що обставини даної справи не є релевантними.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.10.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 01.10.2021.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.08.2021 від представника відповідача (Парій М.О.) надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 01.10.2021 (вх. № 29.2-17/6344/2021/ д 2), який не містить у додатках до нього доказів на підтвердження повноважень представника, у зв`язку з чим він долучається до матеріалів справи, однак залишається колегією суддів без розгляду.

Крім цього, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 04.08.2021 від представника відповідача (Парій М.О.) надійшов відзив на касаційну скаргу (вх. № 29.2-17/6344/2021/ д 3), поданий 01.10.2021 (до якого додано докази на підтвердження повноважень представника), у якому він просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження, з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже, з`ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав, наведених у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

В обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

Дослідивши вказану постанову колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справі, яка переглядається, та у справі № 906/493/16, не є подібними, з огляду на таке.

Так, у справі № 906/493/16 предметом позову було стягнення 39 918, 04 євро, в тому числі законних процентів за товар, поставлений за укладеним між сторонами контрактом.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. Зокрема, суди обох інстанцій дійшли висновку, що за відсутності у контракті найменування і місця розташування Міжнародного комерційного арбітражного суду, який має розглядати спори, що виникають у зв`язку із цим контрактом, слід відмовити в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі. Суди вказали на неможливість виконання арбітражного застереження, оскільки у російськомовному варіанті контракту компетентним органом зазначено Международный коммерческий арбитражный суд, а в англомовновному - Arbitration Court of International Commerce and Industry, що в перекладі на українську мову означає "Арбітражний суд Міжнародної торгово-промислової". Найменування цих органів не є тотожними. Місце арбітражу також не зазначено. Оскільки обидва варіанти тексту є ідентичними та мають однакову юридичну силу (п. 10.7. контракту), суди попередніх інстанцій указали на неможливість установлення наміру сторін щодо арбітражного механізму вирішення спору та компетентного органу для його вирішення, тобто Ризького міжнародного комерційного арбітражу, або Арбітражного суду Латвійської Торгово-промислової палати, або Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що назва арбітражної установи, яка міститься у контракті, а також відсутність у ньому інформації про місце проведення арбітражу, не дає можливості визначити до якого саме арбітражу має звертатися сторона. Таким чином, неможливість виконання арбітражної угоди викликана істотною помилкою у назві арбітражу, до якого передається спір. Суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхилила посилання відповідача на те, що арбітражна угода не була визнана недійсною та невиконуваною на момент звернення позивача до суду. Адже суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, саме при розгляді клопотання про припинення провадження у справі і направлення сторін до арбітражу повинен вирішити питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди. Також Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення) такими висновками:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Так у справі № 906/493/16 Великою Палатою Верховного Суду розглядалось питання наявності підстав для припинення провадження у справі у зв`язку з наявністю дійсного третейського застереження, в той час як у справі № 910/11331/20 вирішується питання недійсності пунктів третейського застереження у договорі. Крім цього, обставини наявності підстав для припинення провадження були встановлені у справі № 910/17031/17. Таким чином, справи № 906/493/16 та № 910/11331/20 є різними за предметом та підставами позову.

Крім цього, у справі № 906/493/16 судами встановлено, що позивач та відповідач під час укладення контракту погодили, що в разі недосягнення домовленостей усі спори підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді, рішення якого є остаточним та обов`язковим для обох сторін (п. 9.2 контракту). В англомовновному варіанті цього ж пункту компетентним органом вирішення спорів за цим контрактом визначено Arbitration Court of International Commerce and Industry. Проте назва арбітражної установи, яка міститься у контракті, а також відсутність у ньому інформації про місце проведення арбітражу, не дає можливості визначити до якого саме арбітражу має звертатися сторона. Таким чином, неможливість виконання арбітражної угоди викликана істотною помилкою у назві арбітражу, до якого передається спір.

Водночас у справі № 910/11331/20 судами обох інстанцій встановлено, що у п. 8.3 сторони контракту погодили, що у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, всі спори та розбіжності, що можуть виникнути з цього контракту або у зв`язку з ним, підлягають розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України. Арбітражне застереження містить вказівку на застосування Регламенту Міжнародного комерційного суду при Торгово-промисловій палаті України; право, що застосовується за цим контрактом (право України); мову арбітражного розгляду (російська мова). За таких умов арбітражне застереження є чітким, могло бути виконане, а тому є ефективним. Крім цього, судами не було встановлено, що саме неоднозначне тлумачення арбітражної угоди стає можливим внаслідок помилки у назві арбітражної установи та що в арбітражній угоді йдеться про передання спору до якогось іншого арбітражу, ніж до арбітражу за регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Крім цього, з урахуванням суб`єктного складу, предмету угоди, судами встановлено, що автономія волі сторін на вирішення спору в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України (м. Київ) відповідає вимогам законодавства та є дійсною (юридично допустимою й можливою для виконання). До того, ж у п. 8.4 контракту сторони також погодили, що сторони згодні з тим, що в процесі розгляду і вирішення спору буде застосовуватись Регламент Міжнародного комерційного суду при Торгово-промисловій палаті України, а відповідно до п. 3 ст. 2 цього Регламенту у всіх випадках, коли сторони домовилися про розгляд спору відповідно до цього Регламенту, але не зазначили арбітражну установу або неточно/неповно зазначили найменування МКАС, вважається, що сторони погодилися на передачу спору на розгляд МКАС.

Таким чином, у справі № 906/493/16 сторони погодилися, що спори, які виникають з контракту, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді , і з цієї назви та її англомовної версії (Arbitration Court of International Commerce and Industry), а також у зв`язку з відсутністю у ньому інформації про місце проведення арбітражу, не було можливості визначити до якого саме арбітражу має звертатися сторона. В той же час, у справі № 910/11331/20 сторони контракту погодили, що у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди, всі спори та розбіжності, що можуть виникнути з цього контракту або у зв`язку з ним, підлягають розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України , і за висновком судів обох інстанцій арбітражне застереження є чітким, могло бути виконане, а тому є ефективним. До того ж судами не було встановлено, що саме неоднозначне тлумачення арбітражної угоди стає можливим внаслідок помилки у назві арбітражної установи та що в арбітражній угоді йдеться про передання спору до якогось іншого арбітражу, ніж до арбітражу за регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Тобто правовідносини у справі № 906/493/16 та справі № № 910/11331/20 є різними також за встановленими фактичними обставинами спорів.

До того ж у постанові № 906/493/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що правовідносини у справах № 906/493/19 та № 910/11331/20 є різними за предметом позову, підставами позову, та встановленими судами фактичними обставинами, що виключає можливість застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду, до правовідносин у розглядуваній справі.

Додатково Верховний Суд звертає увагу на висновок місцевого та апеляційного господарських судів, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до арбітражної установи, обумовленій сторонами у контракті, у тому числі після отримання судових актів в межах господарської справи № 910/17031/17.

Інші доводи скаржника не обґрунтовані підставами відкриття касаційного провадження, у зв`язку з чим Верховним Судом не розглядаються. Крім цього, вони зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою експертного висновку державного підприємства Українське бюро лінгвістичних експертиз Національної академії наук України, повноваження з переоцінки якого у суду касаційної інстанції, в силу положень ст. 300 ГПК України, відсутні.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС ВС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії "Нінгбо Н`юлайт Інтернешнл Трейд КО., ЛТД" (Ningbo Newlite International Trade Co., Ltd) на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 та рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2021 у справі № 910/11331/20 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.