Постанова

від 22.09.2021 по справі 492/1142/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7274/21

Номер провадження: 22-ц/813/6900/21

Номер справи місцевого суду: 492/1142/20

Головуючий у першій інстанції Черевата В.І.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Кочурова А.О.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Афанасьєва А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року та апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на додаткове рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2021 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття під`їзних шляхів до земельної ділянки,

встановив:

27.08.2020 р. представник ОСОБА_1 - адвокат Кочуров А.О. звернувся до Арцизького районного суду Одеської області із вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 297 907,60 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття під`їзних польових шляхів до земельної ділянки. Також просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 100 000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями з самовільного зайняття під`їзних польових шляхів до земельної ділянки та понесені судові витрати: судовий збір у розмірі 3979,08 грн. і 630,60 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн. (а.с. 2-9).

Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5120410100:01:002:0001, площею 2,00 га, що розташована на території Арцизької міської ради Одеської області та належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ № 898424 від 11.01.2006 року.

Належна позивачу земельна ділянказгідно даних публічної кадастрової карти України з двох сторін межує з господарськими шляхами, а з третьої і четвертої - з земельними ділянками державної форми власності.

У вересні 2017 року власник ОСОБА_1 виїздом на місце розташування своєї земельної ділянки встановив, що не може проїхати до неї з метою виконання сільськогосподарських робіт, оскільки всі під`їзні господарські шляхи розорані, ймовірно, орендарем інших сусідніх земельних ділянок, що знаходяться у власності фізичних осіб, а саме: фермерське господарство (далі - ФГ) Лібера м. Арциз, керівник - відповідач ОСОБА_2 .

З відповідною заявою про поновлення його прав, 04.10.2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Однак, враховуючи, спір між сторонами не був вирішений, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову було відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року та ухвалення нового рішення у даній справі, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права .

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2017року ФГ Лібера , в особі його керівника Пеліван І.Д. звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої знищенням посівів (справа № 492/1113/17).

Однак, ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 12 березня 2018 року позов залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача до суду (т.1, а.с.19).

За змістом тієї позовної заяви ОСОБА_2 вважав, що його ФГ нанесені збитки, спричинені ОСОБА_1 пошкодженням посівів, який нібито заїхав технікою на земельні ділянки, площею 1,5 га, що перебували в оренді ФГ Лібера .

Саме з того періоду між сторонами і виник спір з приводу під`їзних польових шляхів, якими користувався ОСОБА_1 для під`їзду до власної земельної ділянки, та на його думку відповідача по даній справі ОСОБА_2 їх неправомірно використовує, шляхом розорення та засіювання, створюючи йому перешкоди.

Крім того, позивач заявив, що на цій підставі відповідач погрожував позивачу фізичним насиллям, про що 27.12.2017 року останній подав заяву до органу поліції.

20.02.2018 року позивач через свого представника вдруге звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з приводу факту розорювання земель господарських шляхів, які межують з його земельною ділянкою.

Також позивач зазначив, що 20.04.2018 року він знову звертався зі скаргою до Держгеокадастру України, в якій вказував про знищення 18.04.2018 року посівів озимого ріпаку, потім - 20.07.2018 року з повторною скаргою до Держгеокадастру України.

Однак, не отримавши результатів від поданих заяв та скарг, позивач у вересні 2018 року замовив виконання геодезичних робіт по встановленню меж земельних ділянок на місцевості (в натурі) з наступними кадастровими номерами:5120480700:01:005:0242; 5120480700:01:005:0514;5120480700:01:005:0249;5120480700:01:005:0473;5120480700:01:005:0463;5120480700:01:005:0458% 5120480700:01:005:0461; 5120480700:01:005:0562; 5120480700:01:005:0480.

Проте, позивач зазначив, що у травні 2019 року головою ФГ Лібера м. Арциз ОСОБА_2 здійснено знищення встановлених межових знаків польової дороги і вчинено напад на синів власника ділянки ОСОБА_1 із застосуванням травматичної зброї, із нанесенням фізичних ушкоджень та уражень травматичними кулями, у зв`язку з чим постраждалі сини ОСОБА_1 перебували в лікарні, відкрите кримінальне провадження.

10.05.2019 року позивач ОСОБА_1 через свого представника знову звернувся до Головного управління Держгеодастру в Одеській області із заявою про проведення перевірку за фактом розорювання та засівання під`їзних шляхів до належної йому земельної ділянки.

Крім того, у лютому 2020 року позивач замовив у сертифікованого інженера-геодезиста проведення геодезичних робіт по встановленню меж земельних ділянок, які межують з польовими під`їзними шляхами до належної йому земельної ділянки. 11.02.2020 року виконавцем надано технічний звіт, в якому встановлено площу земельної ділянки, яка виходить за межі обстежених земельних ділянок, та яка розорана та засіяна.

29.05.2020 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надало позивачу лист, яким повідомило про розгляд заяви позивача від 13.01.2020 року щодо самовільного зайняття польових шляхів. Із цього листа позивачу стало відомо, що Головнм управлінням Держгеокадастру в Одеській області було прийнято наказ № 62-ДК від 29.01.2020 року про здійснення державного контролю за дотриманням земельного, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства під час використання польової дороги, яка розташована на території Арцизької міської ради Арцизького району Одеської області та межує з земельними ділянками за кадастровими номерами: 5120480700:01:005:0474; 5120480700:01:005:0242; 5120410100:01:002:0303; 5120410100:01:002:0034; 5120410100:01:002:0001; 5120480700:01:005:0514; 5120480700:01:005:0249; 5120480700:01:005:0473; 5120480700:01:005:0463; 5120480700:01:005:0458; 5120410100:01:002:0009; 5120480700:01:005:0603; 5120480700:01:005:0604; 5120480700:01:005:0602; 5120480700:01:005:0562; 5120480700:01:005:0480; 5120480700:01:005:0245.

Перевіркою встановлено самовільне зайняття керівником ФГ Лібера ОСОБА_2 земельної ділянки комунальної форми власності, площею 3,8290 га, яка розташована на території Арцизької міської ради Арцизького району Одеської області, відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення від 25.03.2020 року № 62-ДК/0076П/07/01/-20 та постанову про накладення адміністративного стягнення від 17.04.2020 року № 62- ДК/0080По/08/01/-20, якою відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Таким чином, посилаючись на те, що рішенням уповноваженого органу у сфері державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель вина відповідача у самовільному зайнятті земельної ділянки, яка є польової дорогою, встановлена, позивач звернувся з жданим позовом до суду і просив його задовольнити.

При цьому він зазначив, що пов`язаність самовільно зайнятої польової дороги з земельною ділянкою, яка належить йому також встановлена, зазначена як така, що межує з нею: 5120410100:01:002:0001.

Також позивач посилався на те, що згідно технічного звіту від 11.02.2020 року, при встановленні суміжних земельних ділянок, які межують з польовою дорогою, встановлено, що лише дві земельні ділянки кадастрові номери 5120480700:01:005:0249 (власник ОСОБА_3 ), 5120480700:01:005:0245 (власник ОСОБА_4 ) перебувають в оренді у ФГ Лібера , яке належить відповідачу ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 або його ФГ Лібера не укладало договорів оренди польових шляхів з розпорядником земель комунальної власності. Крім того, польова дорога, яку самовільно зайняв відповідач, обмежує масив земельних ділянок та не підлягає наданню в оренду і не може бути використана для вирощування сільськогосподарської продукції.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5120410100:01:002:0001, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Арцизької міської ради Одеської області та належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 898424 від 11.01.2006 року (т.1, а.с. 13).

Вказана земельна ділянка згідно даних публічної кадастрової карти України з двох сторін межує з господарськими шляхами, а з третьої і четвертої - з земельними ділянками державної форми власності (т.1, а.с. 14-16). У вересні 2017 року власник ОСОБА_1 виїздом на місце розташування своєї земельної ділянки встановив, що не може проїхати до неї з метою виконання сільгоспробіт, оскільки всі під`їзні господарські шляхи розорані, ймовірно, орендарем інших сусідніх земельних ділянок, що знаходяться у власності фізичних осіб, а саме, ФГ Лібера м. Арциз, керівником якого є ОСОБА_2 .

Позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з заявами та скаргами на предмет прийняття відповідних мір, направлених на захист його прав та перевірки факту розорювання та засівання під`їзних шляхів до належної йому земельної ділянки (т.1, а.с.17-18, 30-31).

Однак, листом Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.06.2019 року № 1-15-0.44-969/90-19, позивачу рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав (т.1, а.с. 32-33).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач виходив із того, що орендарем земельних ділянок, які межують з під`їзними шляхами, які були розорені і засіяні, виступає ФГ Лібера . В судовому засіданні представник позивача адвокат Кочуров А.О. наполягав на тому, що відповідачем по справі має виступати саме ОСОБА_2 , як фізична особа, оскільки він є засновником ФГ Лібера , а не юридична особа ФГ Лібера код ЄДРПОУ 22495143.

Із копій наданих позивачем розрахунків, загальна сума збитків, завданих керівником ФГ Лібера ОСОБА_2 власнику земельної ділянки, площею 2,00 га ОСОБА_1 становить 297 907,60 гривень, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь (т.1, а.с. 43-46).

Разом з тим, ухвалюючи судове рішення, суд виходив із того, що згідно технічного звіту від 11.02.2020 року, при встановленні суміжних земельних ділянок, які межують з польовою дорогою, встановлено, що дві земельні ділянки, кадастрові номери: 5120480700:01:005:0249 (власник ОСОБА_3 ), 5120480700:01:005:0245 (власник ОСОБА_4 ) перебувають в оренді у ФГ Лібера (т.1, а.с. 34-39).

Із копії повідомлення Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області слідує, що перевіркою встановлено самовільне зайняття керівником ФГ Лібера ОСОБА_2 земельної ділянки комунальної форми власності площею 3,8290 га, яка розташована на території Арцизької міської ради Арцизького району Одеської області, відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення від 25.03.2020 року № 62-ДК/0076П/07/01/-20 та постанову про накладення адміністративного стягнення від 17.04.2020 року № 62- ДК/0080По/08/01/-20, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за який передбачена ст. 53 - 1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу, який порушником не сплачено. Виконавчий документ спрямовано - до органу примусового виконання. Перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні перебуває виконавче провадження АСВП 62193476 (т.1, а.с. 40-42).

Проте, судом зазначено, що за змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, суд вказав, що ст. 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 р., справа № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.

Так, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, а не підставою для відмови у прийнятті позовної заяви.

Разом з тим, суд правильно вказав, що якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання повинен задовольнити.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права залучати з власної ініціативи співвідповідачів, які є належними за вимогами позивача.

Виходячи з викладеного, слід дійти висновку про те, що, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен довести факт порушення невизнання чи оспорювання його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки він обґрунтований нормами чинного цивільно-процесуального законодавства України та підтриманий постанові Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані земельні ділянки, які межують з під`їзними шляхами до земельної ділянки позивача, фактично використовує ФГ Лібера , а не фізична особи ОСОБА_2 .

Крім того, в судових засіданнях ні суду першої, ні апеляційної інстанції позивачем та його представником не надано доказів, що саме відповідач ОСОБА_2 самовільно заволодів земельною ділянкою, яка йому не належить, розорав її та засіяв.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, у зв`язку з чим відмовив йому в задоволенні позовних вимог.

При цьому суд також правильно вказав, що відмова у задоволенні даних позовних вимог не позбавляє позивача можливості реалізації права на судовий захист шляхом подання позову до належного відповідача.

Що стосується ухвалення додаткового рішення, яке також оскаржується в апеляційному порядку, як позивачем ОСОБА_1 , так і відповідачем ОСОБА_2 , то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2021 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Афанасьєв А.О. звернувся до суду з заявою про стягнення з позивача на користь відповідача документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

При цьому заявник посилався на те, що ст. 141 ЦПК України не передбачено можливості позбавлення права сторони на відшкодування витрат, якщо не подавався попередній розрахунок судових витрат.

Суд зазначив, що згідно правової позиції Верховного Суду по справі № 329/766/18 від 02.09.2020 року, підлягають відшкодуванню витрати, які ще не сплачені, а тільки підлягають сплаті. Крім того, по справі № 922/2167/19 від 21.05.2020 року Верховний Суд висловив позицію, що якщо не подано розрахунок з першою заявою по суті справи, суд все одно може стягнути витрати на правову допомогу.

Частково задовольняючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив із того, що згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року по справі № 329/766/18.

Тобто, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При цьому, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою, та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд першої інстанції обгрунтиовано зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції Про захист прав людини і основоположєнгих свобод (далі - Конвенція). Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002р. також вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, договором про надання правової допомоги № 30 від 21 вересня 2020 року, та додаткової угоди до договору № 30 від 21 вересня 2020 року, які укладені між ОСОБА_2 і адвокатом Афанасьєвим А.О. (т.2, а.с.26-29) визначена винагорода адвокату за надання правової допомоги. Згідно рахунку № 1 від 08 лютого 2021 року, вартість виконаних робіт складає 10000 грн (т.2, а.с.30).

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і правильного висновку про те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

При цьому суд правильно зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

З огляду на викладене, та враховуючи, що відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність часткового задоволення заяви ОСОБА_2 та стягнути на його користь з позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

При цьому суд правильно виходив із того, що оскільки судом не вирішено питання про судові витрати під час розгляду справи 02.02.2021 року, до закінчення судових дебатів представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Афанасьєв А.О. звернувся з заявою про стягнення судових витрат, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Колегія суддів погоджується із вказаним додатковим рішенням суду про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн., що є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішення, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, оскільки судові рішення ухвалені у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржувані рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Арцизького районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року та додаткове рішення Арцизького районного суду Одеської області від 11 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 04.10.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра