Постанова

від 04.10.2021 по справі 302/830/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 302/830/18

провадження № 61-10371св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю, Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Синевирсько-Полянська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 травня 2019 року у складі судді Кривки В. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом про встановлення постійного безоплатного сервітуту у виді права проїзду шириною 1 м від дороги загального користування по всій довжині на транспортному засобі до земельних ділянок в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, кадастровий номер 2122487200:04:002:0010, власником якої є ОСОБА_1 , кадастровий номер 2122487200:04:002:0008, власником якої є ОСОБА_2 , за рахунок земельних ділянок, кадастрові номери: 212487200:04:002:0009; 2122487200:04:002:0014; 2122487200:04:002:0015, власником яких є ОСОБА_3 , і земельних ділянок, кадастрові номери: 212487200:04:002:0013; 2122487200:04:002:0011; 2122487200:04:002:0012, власником яких є ОСОБА_4 .

На обґрунтування позову позивачі посилалися на те, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки із кадастровим № 2122487200:04:002:0010, площею 0, 25 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області.

ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки із кадастровим № 2122487200:04:002:0008, площею 0, 10 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області.

Земельні ділянки позивачів межують із земельними ділянками відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , через які пролягає дорога загального користування, що веде до земельних ділянок позивачів.

Синевирсько-Полянська сільська рада листом від 21 вересня 2017 року

№ 02-05/72 повідомила, що із земельної ділянки ОСОБА_1 немає виходу до земель загального користування у с. Свобода, проїзд автомобільним транспортом до земельної ділянки неможливий. У листі також зазначено, що вихід (проїзд) до земельної ділянки ОСОБА_1 начебто можливий від дороги загального користування через земельну ділянку ОСОБА_2 .

Проте, враховуючи рельєф земельної ділянки (через значний ухил) такий проїзд через земельну ділянку ОСОБА_2 неможливий, а доступ автомобільним транспортом до ділянки позивача ОСОБА_1 можливий лише дорогою загального користування, що знаходиться на земельних ділянках відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Зазначене підтверджується висновком експертного дослідження від 17 листопада 2017 року № 298/11-17, відповідно до якого влаштувати дорогу через земельну ділянку ОСОБА_2 технічно неможливо, під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий тільки через наявний пішохідний прохід, розташований у межах земельних ділянок відповідачів.

Позивачі неодноразово зверталися до відповідачів із проханням щодо встановлення сервітуту з метою проїзду через їхні земельні ділянки, пропонували проекти договорів тощо, на що отримали відмову. Така ситуація унеможливлює нормальне землекористування позивачами, доступ до їхніх земельних ділянок автомобільним транспортом, підвезення будівельних матеріалів, що порушує право власності позивачів на земельні ділянки.

Експертом визначено ширину проїзду через суміжні земельні ділянки з урахуванням вимог державних будівельних норм і правил, яка має становити 3, 5 м, а також геометричні межі та інші параметри (умови) необхідного сервітуту.

Посилаючись на ці обставини, на положення статей 401-404 ЦК України, статей 99, 100 ЗК України, вказуючи на неможливість транспортного сполучення зі своїми земельними ділянками в інший спосіб, окрім встановлення сервітуту, позивачі звернулися до суду із таким позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, зазначив, що позивачі не надали до суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що неможливо користуватися належними їм присадибними земельними ділянками у зв`язку з відсутністю у них доступу до цих земельних ділянок (для ОСОБА_2 і до житлового будинку та господарських споруд) будь-яким іншим способом. Натомість у справі встановлено, що накладення постійного безоплатного земельного сервітуту на земельні ділянки відповідачів та облаштування через їх земельні ділянки проїзної дороги є недоцільним, обмежить право відповідачів на належне використання земельних ділянок за цільовим призначенням на значній площі для кожного відповідача. Окрім цього, у справі встановлено, що сільська рада не прийняла рішення щодо під`їзної дороги до присадибної ділянки позивача ОСОБА_1 із затвердженням відповідних параметрів дороги, а компетентний орган містобудівної діяльності не розглядав питання видачі будівельного паспорта, відмови в цьому, складення схеми забудови присадибної ділянки із зазначенням під`їзду (під`їздів).

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що земельний сервітут може бути встановлений, якщо потреби відповідної особи не можуть бути задоволені іншим способом. Встановлення земельного сервітуту щодо права проїзду на транспортному засобі особа вправі вимагати стосовно наявного на суміжній ділянці шляху. Особа, яка вимагає встановлення земельного сервітуту, вправі звернутися до суду за вирішенням спору, якщо не досягне згоди про укладення договору про встановлення сервітуту із власником земельної ділянки. За загальним правилом, земельний сервітут є оплатним; безоплатний характер користування чужим майном може мати місце лише у випадку, якщо це передбачено законом або договором, що повинно враховуватися і судом під час вирішення спору. За змістом установлених законом правил особа, яка вимагає встановлення сервітуту, повинна довести його необхідність, відсутність інших способів задоволення її потреб, запропонувати варіант (варіанти) встановлення сервітуту із урахуванням вимог про найменш обтяжливий спосіб його встановлення.

Висновок експерта та його пояснення апеляційному суду є суперечливими в частині врахування дороги, відображеної як продовження дороги з боку земель ОСОБА_5 і зафіксованої як офіційними документами, що їм суд віддає перевагу як доказам порівняно з поясненнями з цього приводу, які не спростовують документів і є у відповідній частині припущеннями, так і самим експертом, який визнав у суді, що з такої дороги доступ до земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є можливим. З огляду на встановлений факт наявності дороги загального користування (вулиці), яка має довжину лише 500, 0 м і повз земельні ділянки позивачів веде до сільського кладовища та інших земельних ділянок і будинків, не досліджувалося питання можливості доступу до земельних ділянок позивачів з боку інших будівель, ділянок, зокрема, з напрямку земель ОСОБА_5 . З урахуванням особливостей місцевості (гірського рельєфу) та труднощів у доступі до земельних ділянок позивачі не порушували і не з`ясовували також питання технічної можливості та доцільності влаштування доступу до їхніх земельних ділянок від дороги загального користування через ділянку ОСОБА_2 із виконанням певних робіт та із застосуванням будівельної техніки.

Взявши до уваги відсутність будівель на ділянці ОСОБА_1 , відсутність оформлених прав ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0, 3781 га, що прилягає до дороги, та інші обставини справи, позивачі не з`ясовували - у контексті наміру ОСОБА_1 будувати житловий будинок - можливість змін у землекористуванні позивачів, маючи на меті забезпечення якомога коротшого доступу до такої майбутньої будівлі з дороги загального користування. Тож інші, окрім запропонованого, варіанти встановлення сервітуту та способи забезпечення доступу до земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не з`ясовували по суті та не обґрунтовували, отже їх не можна вважати виключеними.

Врахувавши положення законодавства та реальний стан речей, оформлюючи права на земельну ділянку ОСОБА_1 , відповідні органи місцевого самоврядування, виконавчої влади і, власне, сама позивач повинні були виходити з того, що до такої земельної ділянки та планованого до розташування на ній житлового будинку має бути безперешкодний доступ. Земельна ділянка із таким цільовим і функціональним призначенням повинна мати безпосередній вихід до вулично-дорожньої мережі населеного пункту з метою забезпечення можливості належної експлуатації жилого приміщення, ділянки, доступу до них транспорту, передусім спеціального тощо.

У справі відсутні відомості про врахування та дотримання цих вимог під час оформлення прав на земельну ділянку ОСОБА_1 (забезпечення проїзду або, за відповідних умов, одночасне вирішення встановленим порядком питання про сервітут для забезпечення такого проїзду). Зважаючи на дійсні обставини використання ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0, 10 га, з розташованим на ній житловим будинком, вона не довела того, що не має доступу до ділянки та будинку з дороги загального користування (вулиці) й потребує заявленого до встановлення за рахунок земельних ділянок відповідачів сервітуту. Посилання сторони позивачів на надані ними до суду докази не дає підстав для задоволення позову, надані ними докази не спростовують факту недотримання передбачених законодавством умов при наданні ОСОБА_1 земельної ділянки, а також при оформленні прав позивачів на їхні земельні ділянки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 липня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявниками як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що: судами не враховано, що позивачі уточнювали позовні вимоги; судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено письмові докази, необґрунтовано відхилений висновок експерта; суд першої інстанції не надав оцінку показанням свідка та необґрунтовано відхилив клопотання позивачів про вчинення окремої процесуальної дії - огляду речових доказів за їх місцезнаходженням, а також про долучення до матеріалів справи письмових доказів; в ухваленні рішення брав участь суддя, якому заявлено обґрунтований відвід.

Отже, серед підстав касаційного оскарження заявниками рішень судів першої та апеляційної інстанцій ними зазначена та підстава, яка згадана у пункті 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідачі просили відмовити у задоволенні касаційної скарги з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0, 25 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 11 червня 2018 року.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0, 10 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 12 лютого 2018 року.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку та належних до нього господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , що були зведені у період з 1981 року до 1991 року і розташовані на земельній ділянці, площею 0, 10 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, право власності на житловий будинок зареєстроване 04 липня 2017 року.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлялася на ім`я ОСОБА_2 , містить, зокрема, висновок Відділу містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації від 07 вересня 2017 року № 09/274в про те, що земельна ділянка, площею 0, 10 га, у с. Свобода відповідає містобудівній документації, обмеження чи сервітути щодо ділянки відсутні.

ОСОБА_2 користується прилеглою уздовж лінії А-Б до земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008 земельною ділянкою, площею 0, 3781 га, що не має кадастрового номера і права на яку цим фактичним землекористувачем не оформлені; прилеглою уздовж лінії Б-В до земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010 земельною ділянкою, площею 0, 1247 га, що не має кадастрового номера і права на яку цим фактичним землекористувачем не оформлені.

Відповідач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0, 07 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0011, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 06 серпня 2018 року; земельної ділянки, площею 0, 2291 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0013, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 04 вересня 2018 року; земельної ділянки, площею 0, 2509 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 04 вересня 2018 року.

Відповідач ОСОБА_3 є власником: земельної ділянки, площею 0, 2675 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0014, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 05 вересня 2018 року; земельної ділянки, площею 0, 07 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0009, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 06 серпня 2018 року; земельної ділянки, площею 0, 2025 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої у с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 05 вересня 2018 року.

Земельні ділянки розташовані в загальному напрямку з північного заходу на південний схід таким чином: ділянка ОСОБА_1 , площею 0, 25 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010, і ділянка ОСОБА_2 , площею 0, 10 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, а також ділянки площами 0, 3781 га і 0, 1247 га, якими фактично користується ОСОБА_2 умовно, на одній лінії; далі - ділянки ОСОБА_4 , площею 0, 07 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0011, площею 0, 2291 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0013, площею 0, 2509 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012, які розташовані, умовно, на одній лінії і межують: ділянки з кадастровими номерами 2122487200:04:002:0011 і 2122487200:04:002:0013 - з ділянкою площею 0, 1247 га, якою фактично користується ОСОБА_2 ; ділянка з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012 - з ділянкою площею 0, 3781 га, якою фактично користується ОСОБА_2 ; далі - ділянки ОСОБА_3 , площею 0, 2675 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0014, площею 0, 07 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0009, площею 0, 2025 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015, які розташовані, умовно, на одній лінії і межують: ділянка з кадастровим номером 2122487200:04:002:0014 - з ділянкою ОСОБА_4 , площею 0, 2291 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0013, ділянка з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015 - з ділянкою ОСОБА_4 , площею 0, 2509 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012.

Безпосередньо повз земельні ділянки ОСОБА_3 , площею 0, 2025 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015, ОСОБА_4 , площею 0, 2509 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012. і земельну ділянку площею 0, 3781 га, якою фактично користується ОСОБА_2 , в загальному напрямку з півдня на північ (умовно - з правого боку земельних ділянок) проходить дорога загального користування с. Свобода.

З цієї дороги загального користування немає під`їзду безпосередньо до земельної ділянки, площею 0, 25 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010, що належить позивачу ОСОБА_1 і знаходиться, умовно, в глибині території, ця земельна ділянка відділена від дороги, передусім, земельною ділянкою, площею 0, 10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, що належить ОСОБА_2 , та земельною ділянкою площею 0, 3781 га, якою остання фактично користується.

З акта інвентаризації вулиць комунальної власності Синевирсько-Полянської сільської ради від 15 листопада 2015 року з урахуванням пояснень сільського голови ОСОБА_6 випливає, що зазначена дорога загального користування зафіксована в акті під № 12 як ґрунтова дорога без обробки в`яжучим матеріалом із назвою вулиці Межизворинами , довжина дороги становить 0, 5 км, ширина - 5 м, площа - 2 500, 00 кв. м, балансова вартість - 32 000, 00 грн.

Відповідно до висновку експертного дослідження від 17 листопада 2017 року № 298/11-17, виконаного на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом Колчаром В. Д., у якому перед експертом ставилися питання про те, чи забезпечена самостійним виходом на землі загального користування земельна ділянка, площею 0, 25 га, що належить ОСОБА_1 ; чи технічно можливо влаштувати проїзд (прохід) на цю земельну ділянку через земельну ділянку її матері ОСОБА_2 і якщо ні, то які варіанти влаштування проїзду (проходу) технічно можливі; чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту на ділянках ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та які варіанти такого сервітуту.

У експертному дослідженні зазначено, що оскільки земельна ділянка площею 0, 25 га, що належить ОСОБА_1 , призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вона повинна бути забезпечена самостійним виходом (виїздом) на землі загального користування, як це передбачено положеннями пункту 3. 22. Державних будівельних норм України Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-93** . Біля будинковолодіння повинна бути щонайменше вулична мережа, через яку до них має здійснюватися доступ.

Згідно з висновками судового експерта Колчара В. Д. земельна ділянка, площею 0, 25 га, що належить ОСОБА_1 , знаходиться в урочищі Свобода с. Свобода і надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, самостійним виходом (виїздом) на землі загального користування не забезпечена. Влаштувати проїзд (прохід) на цю земельну ділянку через земельну ділянку її матері ОСОБА_2 технічно неможливо, оскільки повздовжній нахил ділянки ОСОБА_2 значно більший за максимально допустимий для влаштування дороги відповідно до вимог підпункту 5.2.3. Таблиці 5.6 ДБН В.2.3-4:2007.

Відповідно до висновку, враховуючи, що земельна ділянка, площею 0, 25 га, що належить ОСОБА_1 , знаходиться у гірській місцевості, на пагорбі, та беручи до уваги фактичний рельєф місцевості, технічно можливо влаштувати проїзд до цієї ділянки тільки через наявний пішохідний прохід через земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Для влаштування проїзду (проходу) потрібно накласти сервітут на земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вигляді проїзду завширшки 3, 5 м (3, 4 м для проїзду пожежного автомобіля та 0, 10 м для влаштування огорож по обидва боки проїзду). Сервітут, який потрібно накласти на земельну ділянку ОСОБА_3 , матиме площу 366, 9 кв. м, визначені геометричні параметри, в тому числі, довжину від 104, 71 м до 107, 1 м. Сервітут, який потрібно накласти на земельну ділянку ОСОБА_4 , матиме площу 158, 2 кв. м, визначені геометричні параметри, у тому числі, довжину від 43, 43 м до 45, 29 м.

Поряд із цим, наявними в справі доказами встановлені такі обставини.

Даними технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлялася у 2017 році на ім`я ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, площею 0, 10 га, якій у подальшому був наданий кадастровий номер 2122487200:04:002:0008, офіційно зафіксовано, що по лінії А-В ділянка межує із землями ОСОБА_5 , по лінії Б-В ділянка межує із землями загального користування (дорогою).

Ця сама обставина зафіксована в підписаному ОСОБА_2 акті прийому-передачі межових знаків на зберігання.

Зазначена дорога загального користування, що розташована на пагорбі і відображена як продовження дороги з боку земель ОСОБА_5 , що закінчується на межі земельних ділянок ОСОБА_4 , з кадастровими номерами 2122487200:04:002:0011 і 2122487200:04:002:0012, зафіксована і в ситуаційному плані земельних ділянок в урочищі Свобода с. Свобода, і на схемі розміщення земельних ділянок в урочищі Свобода с. Свобода, складеній землевпорядником ОСОБА_8 , і на схемі, доданій до листа Відділу містобудування та архітектури Міжгірської райдержадміністрації від 14 лютого 2019 року № 19.

Цю дорогу зафіксував у експертному дослідженні від 17 листопада 2017 року № 298/11-17 і судовий експерт Колчар В. Д. , який водночас зазначив на план-схемі 1 (додаток 1 до висновку), що це дорога загального користування, що розташована на пагорбі й доступ до якої фактично здійснюється через земельні ділянки гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_3 .

Отже, між земельними ділянками позивача ОСОБА_1 , площею 0, 25 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010, і позивача ОСОБА_2 , площею 0, 10 га, з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, а також земельними ділянками, якими фактично користується позивач ОСОБА_2 , площею 0, 3781 га і площею 0, 1247 га (що не мають кадастрових номерів), пролягає дорога.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За змістом стаття 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно зі змістом наведених правових норм право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації спочатку у Державному земельному кадастрі, а після цього також у Єдиному державному реєстрі речових прав.

Враховуючи зазначене, сервітут є правом користування чужою земельною ділянкою, що полягає, зокрема, у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і в користувача земельної ділянки, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачами не доведено, що вони не мають можливості задовольнити свої потреби іншим способом, аніж встановленням права проїзду земельними ділянками відповідачів.

Наведений висновок судами зроблений на підставі системної оцінки та аналізу наданих сторонами доказів, зокрема висновків експертизи, технічної документації із землеустрою, показань свідків, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наведених доказів, що перебуває поза межами процесуальних повноважень суду касаційної інстанції.

Крім того, відповідно до позовних вимог позивачі просили встановити безоплатний постійний сервітут у вигляді права проїзду земельними ділянками відповідачів.

Водночас відповідно до пункту б частини першої статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту, як, зокрема право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Отже, встановлення земельного сервітуту у вигляді права проїзду транспортним засобом, за загальним правилом, є можливим у разі, якщо на земельній ділянці вже наявний шлях для проїзду.

Водночас, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачі просили встановити сервітут для проїзду транспортними засобами на земельній ділянці відповідачів по пішохідному проходу, що додатково унеможливлювало встановлення такого типу сервітуту.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого відхилення судом висновків експерта та неналежного дослідження доказів, показань свідків з огляду на наведені обставини Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Стосовно посилань на те, що судами не враховано, що позивачі уточнювали позовні вимоги, Верховний Суд визнає їх необґрунтованими, оскільки судами викладений зміст уточнених позовних вимог; позовні вимоги вирішувалися з урахуванням уточнень.

Посилання заявників у касаційній скарзі на те, що в ухваленні рішення брав участь суддя, якому заявлено обґрунтований відвід, є також необґрунтованим, оскільки виклик судом для надання пояснень відповідно до положень статті 74 ЦПК України не свідчить про упередженість суду.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 травня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко