Постанова

від 11.03.2020 по справі 302/830/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/830/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 березня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., МАЦУНИЧА М.В.

при секретарі ТЕРПАЙ С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 302/830/18 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Синевирсько-Полянська сільська рада Міжгірського району Закарпатської області, про встановлення сервітуту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Міжгірського районного суду від 25 травня 2019 року, повний текст якого складено 31 травня 2019 року, головуючий суддя Кривка В.П., -

встановив :

05.07.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у подальшому уточнили вимоги та мотивували позов наступним.

Позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки із кадастровим № 2122487200:04:002:0010 площею 0,25 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с. Свобода Міжгірського району.

Позивачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки із кадастровим № 2122487200:04:002:0008 площею 0,10 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться в с. Свобода Міжгірського району.

Земельні ділянки позивачок межують із земельними ділянками відповідачок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , через які проходить дорога загального користування, що веде до земельних ділянок позивачок.

Синевирсько-Полянська сільська рада листом від 21.09.2017 № 02-05/72 повідомила, що земельна ділянка ОСОБА_1 не має виходу до земель загального користування в с. Свобода, проїзд автомобільним транспортом до земельної ділянки неможливий. У листі також зазначено, що вихід (проїзд) до земельної ділянки ОСОБА_1 начебто можливий від дороги загального користування через земельну ділянку ОСОБА_2 .

Однак, враховуючи рельєф земельної ділянки (значний ухил) такий проїзд через земельну ділянку ОСОБА_2 неможливий, а доступ автомобільним транспортом до ділянки позивачки ОСОБА_1 можливий лише дорогою загального користування, що знаходиться на земельних ділянках відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Зазначене підтверджується висновком експертного дослідження від 17.11.2017 № 298/11-17, з якого вбачається, що влаштувати дорогу через земельну ділянку ОСОБА_2 технічно неможливо, під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий тільки через наявний пішохідний прохід, розташований в межах земельних ділянок відповідачок.

Позивачки неодноразово зверталися до відповідачок із проханням щодо встановлення сервітуту з метою проїзду через їхні земельні ділянки, пропонували проекти договору тощо, на що отримали відмову. Така ситуація унеможливлює нормальне землекористування позивачками, доступ до їхніх земельних ділянок автомобільним транспортом, підвезення будівельних матеріалів, що порушує право власності позивачок на земельні ділянки.

Експертом визначено ширину проїзду через суміжні земельні ділянки з урахуванням вимог державних будівельних норм і правил, яка має становити 3,5 м, а також геометричні межі та інші параметри необхідного сервітуту.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст.ст. 401-404 ЦК України, ст.ст. 99, 100 ЗК України, вказуючи на неможливість транспортного сполучення зі своїми земельними ділянками в спосіб інший, окрім встановлення проханого та обґрунтованого сервітуту, позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 остаточно просили суд:

1. встановити ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут у виді права проїзду на транспортному засобі до своєї земельної ділянки кадастровий номер 2122487200:04:002:0010, що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області за рахунок земельної ділянки площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0009, земельної ділянки площею 0,2675 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0014, земельної ділянки площею 0,2025 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0015, які належать на праві власності ОСОБА_3 , що розташовані за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області, у наступному порядку:

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер 212487200:04:002:0009 та земельну ділянку площею 0,2675 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0014, до земельної ділянки площею 0,2291 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0013, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району;

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,2025 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0015 до земельної ділянки площею 0,2509 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0012, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 . встановити ОСОБА_1 постійний безоплатний земельний сервітут у виді права проїзду на транспортному засобі до своєї земельної ділянки кадастровий номер 2122487200:04:002:0010, що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області за рахунок земельної ділянки площею 0,2291 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0013, земельної ділянки площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0011, земельної ділянки площею 0,2509 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0012, які належать на праві власності ОСОБА_4 , що розташовані за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області, наступному порядку:

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,2291 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0013 та земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0011, до земельної ділянки площею 0,1247 га, якою користується ОСОБА_2 , що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району;

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,2509 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0012 до земельної ділянки площею 0,3781 га якою користується ОСОБА_2 , що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 . встановити ОСОБА_2 постійний безоплатний земельний сервітут у виді права проїзду на транспортному засобі до своєї земельної ділянки кадастровий номер 2122487200:04:002:0008, що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області за рахунок земельної ділянки площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0009, земельної ділянки площею 0,2675 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0014, земельної ділянки площею 0,2025 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0015, які належать на праві власності ОСОБА_3 , що розташовані за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області, наступному порядку:

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0009 та земельну ділянку площею 0,2675 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0014, до земельної ділянки площею 0,2291 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0013, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району;

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,2025 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0015 до земельної ділянки площею 0,2509 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0012, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована за адресою:

АДРЕСА_3 . встановити ОСОБА_2 постійний безоплатний земельний сервітут у виді права проїзду на транспортному засобі до своєї земельної ділянки кадастровий номер 2122487200:04:002:0008, що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області за рахунок земельної ділянки площею 0,2291 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0013, земельної ділянки площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0011, земельної ділянки площею 0,2509 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0012, які належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташовані за адресою: с. Свобода, Міжгірського району Закарпатської області, у наступному порядку:

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,2291 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0013 та земельну ділянку площею 0,0700 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0011, до земельної ділянки площею 0,1247 га якою користується ОСОБА_2 , що розташована за адресою: с. Свобода, Міжгірського району;

проїзд шириною 1 метр від дороги загального користування по всій її довжині через земельну ділянку площею 0,2509 га кадастровий номер 2122487200:04:002:0012 до земельної ділянки площею 0,3781 га, якою користується ОСОБА_2 , що розташована адресою: с. Свобода, Міжгірського району.

Рішенням Міжгірського районного суду від 23.05.2019 у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості та недоведеності щодо неможливості доступу до присадибних земельних ділянок позивачок у спосіб інший, аніж шляхом встановлення заявленого ними сервітуту. Крім того, суд взяв до уваги, що належний позивачці ОСОБА_2 будинок був зведений у 80-х - 90-х роках минулого століття і до нього існує фактичний доступ, а щодо планованої забудови ОСОБА_1 не були надані докази дотримання вимог законодавства щодо наявності під`їзду (доступу) до присадибної ділянки та запланованої будівлі.

Позивачки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 оскаржили рішення суду, вважають його незаконним і необґрунтованим, просять рішення скасувати, а позов - задовольнити. Наводять у скарзі такі доводи.

Суд першої інстанції не врахував змісту експертного висновку щодо неможливості влаштування під`їзду до земельної ділянки ОСОБА_1 через земельну ділянку її матері ОСОБА_2 внаслідок значного ухилу земельної ділянки, що перевищує максимально допустимий за державними будівельними нормами і правилами. Тому посилання на використання позивачкою ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,3781 га без правовстановлюючих документів не має значення.

Матеріалами справи документально підтверджується той факт, що земельні ділянки відповідачок межують із дорогою загального користування завширшки 1,5 м. Тобто, пішохідний прохід через земельні ділянки відповідачок (дорога загального користування) був погоджений сільською радою.

Висновок органу містобудування та архітектури про наявність доріг з обох боків земельних ділянок позивачок був отриманий судом з власної ініціативи, що суперечить правилам доказування, встановленим ст. 81 ЦПК України. Крім того, начальник Відділу архітектури та містобудування Міжгірської РДА не виїжджав на місце перед наданням відповіді на запит суду. Тож цей доказ є недопустимим і недостовірним, не відповідає дійсним обставинам справи.

Роблячи висновок про те, що позивачки не довели неможливості користуватися їхніми присадибними ділянкам в інший, аніж проханий сервітут, спосіб, суд не врахував акту обстеження матеріально-побутових умов від 15.04.2019, з якого вбачається відсутність під`їзду до земельних ділянок.

Документами Синевирсько-Полянської сільської ради підтверджується відсутність самостійного виходу земельної ділянки ОСОБА_1 до земель загального користування с. Свобода, а показаннями свідка ОСОБА_5 підтверджується неможливість під`їзду до земельної ділянки ОСОБА_1 окрім як через земельні ділянки відповідачок. Суд не взяв цього до уваги.

У відзивах на апеляцію відповідачки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Керита М.В., вказують на її необґрунтованість, просять залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначають, зокрема, що позов не був обґрунтований і не був доведений належним чином, підстав для втручання у право власності відповідачок на землю не було.

Так, експертний висновок не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки експерт виходив із того, що під`їзд до земельної ділянки ОСОБА_1 не може бути влаштований через земельну ділянку ОСОБА_2 , тоді як останній ця земельні ділянка не відводилася і належить територіальній громаді в особі Синевирсько-Полянської сільської ради. Ця земельна ділянка не має ані визначених площі, меж, ані кадастрового номера.

Визначаючи лінійні параметри сервітуту, експерт не вказав, на яку саме ділянку (ділянки) має бути накладений цей сервітут. Не враховувався експертом і висновок органу архітектури та містобудування про наявність доріг, які ведуть з обох боків до земельних ділянок позивачок, не була взята до уваги відсутність правовстановлюючих, а також належних технічних документів позивачок щодо земельних ділянок. На час складення експертного висновку ОСОБА_1 не була власницею земельної ділянки. Тим часом, генеральний план с. Свобода вказує на наявність затвердженої дороги загального користування, яка проходить поруч із земельними ділянками сторін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: позивачки ОСОБА_2 та представника позивачок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвоката Гецка М.М., які апеляцію підтримали, представника відповідачок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвоката Керити М.В., яка скаргу не визнала, представника третьої особи Синевирсько-Полянського сільського голову Горвата Ю.І., який вважає апеляцію необґрунтованою, допитавши судового експерта Колчара В.Д. і свідка ОСОБА_6 , обговоривши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до такого .

У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами законодавства про право власності та речові права на землю, інше нерухоме майно в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

За приписами ЦК України:

правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 361 ч. 1);

власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства (ст. 319 ч.ч. 1, 2, 3, 5);

власність зобов`язує (ст. 319 ч. 4).

Право власності, у т.ч., на землю, а також право землекористування набувається і реалізується відповідно до закону, це право гарантується, є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, права землекористування, обмежений у цих правах, випадки позбавлення, обмеження права власності або права користування майном та діяльності власника (користувача) встановлюються Конституцією та законами України; право користування майном (речове право на чуже майно) захищається за правилами, встановленими для захисту права власності, в тому числі, захищається від власника майна; земельне законодавство базується на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю (ст.ст. 14, 41 Конституції України, ст. 3 ч. 1 п.п. 2, 5, ст. 319 ч. 7, ст. 321 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 373, 386, 395, 396 ЦК України, ст. 1 ч. 2, ст. 5 ч. 1 п.п. б , в , ґ , ст. 78 ч.ч. 1, 2, ст.ст. 79, 81-83, 90, 95,152, 153 ЗК України).

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, відповідально, розумно, обачно, передбачаючи наслідки ; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14 ЦК України) . Сторони в цивільних відносинах є юридично рівними , у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами 2-5 статті 13 ЦК України, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ст.ст. 1, 2, ст. 13 ч. 6 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 44, 76-82 ЦПК України). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ч. 2 ЦПК України). Про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України).

Предметом позову є матеріально-правовий зміст позовних вимог, задоволення пред`явлених вимог є метою позивача, результатом реалізації права на отримання шляхом ухвалення судом рішення конкретно визначеного цими вимогами матеріального блага. Підставами позову є факти і обставини, якими обґрунтовуються вимоги позивача. Підстави та предмет позову взаємопов`язані, предмет позову обумовлюється підставами позову, випливає з них, ці елементи позову не можуть розглядатися окремо один від одного. Вимоги позову можуть бути задоволені за умов, коли вони ґрунтуються на підставах позову, відповідають вимогам закону, договору та є доведеними у належний процесуальний спосіб. Право позивача вимагати з передбачених законом підстав задоволення позову і, відповідно, право відповідача на захист від позову можуть бути належно реалізовані сторонами за умови пред`явлення конкретних, чітко сформульованих вимог, що не допускають множинного тлумачення, припущень.

Суд першої інстанції розглядає справу в межах вимог, заявлених позивачем із відповідних підстав, а суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог і підстав позову, заявлених у суді першої інстанції (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України).

Даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, даними технічної документації із землеустрою щодо земельних ділянок, ситуаційним планом земельних ділянок, іншими матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками процесу, що:

позивачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 11.06.2018 (а.с. 6 т. 1);

позивачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 12.02.2018 (а.с. 7 т. 1);

позивачка ОСОБА_2 є власником житлового будинку та належних до нього господарських будівель і споруд за адресою: Міжгірський район, с. Свобода, № 372, що були зведені у період з 1981 по 1991 роки і розташовані на земельній ділянці площею 0,10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, право власності на житловий будинок зареєстроване 04.07.2017 (а.с. 8, 196-201 т. 1);

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлялася на ім`я ОСОБА_2 , містить, серед іншого, висновок Відділу містобудування та архітектури Міжгірської РДА від 07.09.2017 № 09/274в про те, що земельна ділянка площею 0,10 га в с. Свобода відповідає містобудівній документації, обмеження чи сервітути щодо ділянки відсутні (а.с. 207 т. 1);

позивачка ОСОБА_2 користується:

прилеглою по лінії ОСОБА_7 до земельної ділянки з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008 земельною ділянкою площею 0,3781 га, що не має кадастрового номера і права на яку цим фактичним землекористувачем не оформлені (а.с. 55, 210 т. 1);

прилеглою по лінії ОСОБА_8 - ОСОБА_9 до земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010 земельною ділянкою площею 0,1247 га, що не має кадастрового номера і права на яку цим фактичним землекористувачем не оформлені (а.с. 55, 217 т. 1);

відповідачка ОСОБА_4 є власником:

земельної ділянки площею 0,07 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0011, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 06.08.2018 (а.с. 56, 62 т. 1);

земельної ділянки площею 0,2291 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0013, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 04.09.2018 (а.с. 58, 64 т. 1);

земельної ділянки площею 0,2509 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 04.09.2018 (а.с. 57, 65 т. 1);

відповідачка ОСОБА_3 є власником:

земельної ділянки площею 0,2675 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0014, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 05.09.2018 (а.с. 59, 66 т. 1);

земельної ділянки площею 0,07 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0009, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 06.08.2018 (а.с. 61, 63 т. 1);

земельної ділянки площею 0,2025 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015, призначеної для ведення особистого селянського господарства і розташованої в с. Свобода Міжгірського району Закарпатської області, право власності зареєстроване 05.09.2018 (а.с. 60, 67 т. 1);

земельні ділянки розташовані в загальному напрямку з Північного заходу на Південний схід таким чином:

ділянка ОСОБА_1 площею 0,25 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010 і ділянка ОСОБА_2 площею 0,10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, а також ділянки площами 0,3781 га і 0,1247 га, якими фактично користується ОСОБА_2 - умовно, на одній лінії, далі -

ділянки ОСОБА_4 площею 0,07 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0011, площею 0,2291 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0013 і площею 0,2509 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012, які розташовані, умовно, на одній лінії і межують: ділянки з кадастровими номерами 2122487200:04:002:0011 і 2122487200:04:002:0013 - з ділянкою площею 0,1247 га, якою фактично користується ОСОБА_2 ; ділянка з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012 - з ділянкою площею 0,3781 га, якою фактично користується ОСОБА_2 , далі -

ділянки ОСОБА_3 площею 0,2675 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0014, площею 0,07 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0009 і площею 0,2025 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015, які розташовані, умовно, на одній лінії і межують: ділянка з кадастровим номером 2122487200:04:002:0014 - з ділянкою ОСОБА_4 площею 0,2291 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0013, ділянка з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015 - з ділянкою ОСОБА_4 площею 0,2509 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012;

безпосередньо повз земельні ділянки ОСОБА_3 площею 0,2025 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0015, ОСОБА_4 площею 0,2509 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0012 і земельну ділянку площею 0,3781 га, якою фактично користується ОСОБА_2 , в загальному напрямку з Півдня на Північ (умовно - з правого боку земельних ділянок) проходить дорога загального користування с. Свобода;

з указаної дороги загального користування немає під`їзду безпосередньо до земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010, що належить позивачці ОСОБА_1 і знаходиться, умовно, в глибині території, ця земельна ділянка відділена від дороги передусім земельною ділянкою площею 0,10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, що належить ОСОБА_2 , та земельною ділянкою площею 0,3781 га, якою остання фактично користується.

З акта інвентаризації вулиць комунальної власності Синевирсько-Полянської сільської ради від 15.11.2015 з урахуванням пояснень сільського голови ОСОБА_10 вбачається, що вказана вище дорога загального користування зафіксована в акті під № 12 як ґрунтова дорога без обробки в`яжучим матеріалом із назвою вулиці Межизворинами , довжина дороги становить 0,5 км, ширина - 5 м, площа - 2500 кв. м, балансова вартість - 32000,00 грн (а.с. 119 а т. 2).

Відповідно до ст.ст. 1, 11 Закону України Про будівельні норми , застосування державних будівельних норм є обов`язковим. За змістом положень Законів України Про основи містобудування (зокрема, ст.ст. 5, 6, 16-18, 20, 21), Про регулювання містобудівної діяльності (зокрема, ст.ст. 2, 9, 19, 24, 26, 27, 30), ст.ст. 38-40 ЗК України, при використанні земельних ділянок для житлової забудови, при проектуванні, будівництві об`єктів містобудування повинні забезпечуватимуся вимоги щодо раціонального використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій, законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; раціонального взаємного розташування зон житлової та громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших зон і об`єктів; детального планування забудови територій із визначенням, серед іншого, порядку організації транспортного і пішохідного руху.

ДБН 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , що були чинними на час оформлення прав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на земельні ділянки, передбачали, зокрема, таке:

до сельбищної території села входять житлові території, ділянки установ і підприємств обслуговування, парки, сквери, бульвари, вулиці, проїзди, майданчики для стоянки автомашин, водойми; до виробничих територій входять зони і ділянки підприємств з виробництва й переробки сільськогосподарської продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарських машин і автомашин, дільниці комунально-складських та інших об`єктів, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомашин, інші території (п. 2.17.);

у межах сельбищної території треба передбачати формування взаємозв`язаних зон громадських центрів, житлової забудови, озеленених територій загального користування, нешкідливих місць прикладення праці, а також магістральної та вуличної мережі (п. 3.1.);

у районах садибної забудови при потребі, крім вуличної мережі, слід формувати мережу внутрішньоквартальних проїздів; ширина їхньої проїжджої частини з однією смугою руху приймається 3,5 м, з двома - 5,5 м (п. 3.22.);

при проектуванні міських і сільських поселень слід передбачити єдину дорожньо-транспортну мережу поселень і районів, які тяжіють до них, для забезпечення зручних і безпечних зв`язків з усіма функціональними зонами, з іншими поселеннями системи розселення, місцями заміського відпочинку, з улаштуванням зовнішнього транспорту і автомобільними дорогами загальної мережі (п. 7.1.);

мережу вулиць і доріг населених пунктів треба проектувати у вигляді єдиної системи з урахуванням функціонального призначення окремих вулиць і доріг, інтенсивності транспортного, пішохідного і велосипедного руху, архітектурно-планувальної організації території і характеру забудови, вимог охорони навколишнього середовища;

територія вулиць і доріг всіх категорій, відокремлюються від інших функціональних територій поселень геодезичне за фіксованими границями - червоними лініями; розбивочні креслення червоних ліній призначаються для забезпечення регулювання і містобудівного контролю при забудові, реконструкції і благоустрої поселень, при відведенні земельних ділянок, встановленні умов їх використання (п. 7.26*);

вимоги щодо вулично-дорожньої мережі міста викладені у Розділі 7 ДБН 360-92**.

Позивачки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 обґрунтовували свій позов щодо необхідності встановлення сервітуту висновком експертного дослідження від 17.11.2017 № 298/11-17, виконаним на замовлення ОСОБА_1 судовим експертом ОСОБА_11 (а.с. 14-30 т. 1). Як випливає зі змісту експертного дослідження, перед експертом ставилися питання про те, чи забезпечена самостійним виходом на землі загального користування земельна ділянка площею 0,25 га, що належить ОСОБА_1 ; чи технічно можливо влаштувати проїзд (прохід) на цю земельну ділянку через земельну ділянку її матері ОСОБА_2 і якщо ні, то які варіанти влаштування проїзду (проходу) технічно можливі; чи є технічна можливість встановлення земельного сервітуту на ділянках ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та які варіанти такого сервітуту. У експертному дослідженні зазначено, що оскільки земельна ділянка площею 0,25 га, що належить ОСОБА_1 , призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вона повинна бути забезпечена самостійним виходом (виїздом) на землі загального користування, як це випливає з положень п. 3.22. Державних будівельних норм України Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-93** . Біля будинковолодінь повинна бути щонайменше вулична мережа, через яку до них має здійснюватися доступ.

Згідно з висновками судового експерта Колчара В ОСОБА_12 :

земельна ділянка площею 0,25 га, що належить ОСОБА_1 , знаходиться в урочищі Свобода с. Свобода і надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, самостійним виходом (виїздом) на землі загального користування не забезпечена;

влаштувати проїзд (прохід) на цю земельні ділянку через земельну ділянку її матері ОСОБА_2 технічно неможливо, оскільки повздовжній похил ділянки ОСОБА_2 значно більший за максимально допустимий для влаштування дороги у відповідності з вимогами п. 5.2.3. Таблиці 5.6. ДБН В.2.3-4:2007;

враховуючи, що земельна ділянка площею 0,25 га, що належить ОСОБА_1 , знаходиться в гірській місцевості, на пагорбі, та беручи до уваги фактичний рельєф на місцевості, технічно можливо влаштувати проїзд до цієї ділянки тільки через наявний пішохідний прохід через земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ;

для влаштування проїзду (проходу) необхідно накласти сервітут на земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вигляді проїзду завширшки 3,5 м (3,4 м для проїзду пожежного автомобіля та 0,10 м для влаштування огорож по обидва боки проїзду);

сервітут, який необхідно накласти на земельну ділянку ОСОБА_3 , матиме площу 366,9 кв. м, визначені геометричні параметри, в тому числі, довжину від 104,71 м до 107,1 м;

сервітут, який необхідно накласти на земельну ділянку ОСОБА_4 , матиме площу 158,2 кв. м, визначені геометричні параметри, в тому числі, довжину від 43,43 м до 45,29 м.

Поряд із цим, наявними в справі доказами встановлені такі обставини.

Даними Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що виготовлялася у 2017 році на ім`я ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,10 га, якій у подальшому був наданий кадастровий номер 2122487200:04:002:0008, офіційно зафіксовано, що:

по лінії А-В ділянка межує із землями ОСОБА_13 , по лінії Б-В ділянка межує із землями загального користування (дорогою) (а.с. 209, 210, 217 т. 1);

ця ж обставина зафіксована в підписаному ОСОБА_2 акті прийому-передачі межових знаків на зберігання (а.с. 213 т. 1).

Достовірність даних, що лягли в основу державної реєстрації права власності на землю, та відповідних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 3 ч. 1 п.п. 1, 4, ст. 12 ч.ч. 1, 5, ст. 33 ч. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ), оскільки не доведено протилежне, презюмується.

Вказана дорога загального користування, що розташована на пагорбі і відображена як продовження дороги з боку земель ОСОБА_13 , що закінчується на межі земельних ділянок ОСОБА_4 з кадастровими номерами 2122487200:04:002:0011 і 2122487200:04:002:0012, зафіксована і в ситуаційному плані земельних ділянок в урочищі Свобода с. Свобода (а.с. 55, 76 т. 1), і на схемі розміщення земельних ділянок в урочищі Свобода с. Свобода, складеній землевпорядником ОСОБА_14 (а.с. 11 т. 1), і на схемі, доданій до листа Відділу містобудування та архітектури Міжгірської райдержадміністрації від 14.02.2019 № 19 (а.с. 169 т. 1). Цю дорогу зафіксував у експертному дослідженні від 17.11.2017 № 298/11-17 і судовий експерт Колчар В.Д. (а.с. 19, 20, 22, 24 т. 1), який водночас зазначив на План-схемі 1 (додаток 1 до висновку), що це дорога загального користування, що розташована на пагорбі й доступ до якої фактично здійснюється через земельні ділянки гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_3 .

Таким чином, між земельними ділянками позивачки ОСОБА_1 площею 0,25 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010 і позивачки ОСОБА_2 площею 0,10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, а також земельними ділянками, якими фактично користується позивачка ОСОБА_2 , площею 0,3781 га і площею 0,1247 га (що не мають кадастрових номерів) пролягає дорога.

Заперечуючи проти встановлення сервітуту через необґрунтованість такої вимоги, відповідачки ОСОБА_4 і ОСОБА_3 вказували, зокрема, що існують інші під`їзні шляхи до земельної ділянки ОСОБА_1 , а дорога загального користування, що відображена в генеральному плані забудови села Свобода, веде до відповідачки, до будинків інших громадян, а також до сільського кладовища, саме нею і слід скористатися (а.с. 32 т. 1).

Під час розгляду справи судом першої інстанції на виконання ухвали Міжгірського районного суду від 12.02.2019 начальник Відділу містобудування та архітектури Міжгірської райдержадміністрації Маркович В.А. листом від 14.02.2019 № 19 повідомив, що:

відповідно до Генерального плану с. Свобода від 1986 року до земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проходить під`їзна дорога з правої сторони, яка має статус житлової вулиці;

пішохідна доріжка на генеральному плані відсутня і була влаштована за згодою ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ;

крім того, відповідно до генерального плану з лівої сторони земельних ділянок також проходить дорога до земельних ділянок;

для влаштування пропонованої під`їзної дороги сільська рада може виготовити проектно-кошторисну документацію на будівництво дороги за згодою суміжних землекористувачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 при умові вилучення від них частини їхніх земельних ділянок;

відтак, відділ вважає, що будівництво дороги через земельні ділянки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 недоцільне (а.с. 167 т. 1).

До листа додані викопіювання з генерального плану с. Свобода Міжгірськогго району та схема розташування земельних ділянок (а.с. 168, 169 т. 1).

Допитаний під час апеляційного розгляду справи судовий експерт ОСОБА_11 підтримав свої висновки, зроблені в експертному дослідженні на замовлення сторони, водночас пояснив, зокрема, що:

питання правового статусу земельних ділянок позивачок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 для експертного висновку не має значення, оскільки не впливає на його зміст і не змінює реального рельєфу місцевості;

існує лише одна дорога загального користування, що проходить, умовно, справа від земельних ділянок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 , а, умовно, зліва від усього масиву земельних ділянок сторін справи дороги немає;

між земельними ділянками позивачок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у експертному висновку позначена дорога і там є широка дорога, з якої є доступ до земельних ділянок позивачок, він позначив цю дорогу для власного бачення , хоча у генеральному плані села ця дорога не позначена, водночас він не досліджував, звідки саме йде ця дорога, як не досліджував суміжних земельних ділянок, які прилягають по периметру до ділянок позивачок, не досліджував і земельну ділянку ОСОБА_13 ;

пішохідна дорога завширшки 1,5 м через земельні ділянки відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 існує і цим проходом користуються люди, технічно можливо влаштувати проїзд автотранспорту до земельної ділянки ОСОБА_1 лише через розширення цієї пішохідної дороги;

земельна ділянка, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, має бути забезпечена вуличною мережею, це передбачено, зокрема, чинними ДБН України Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-93** .

Представник третьої особи сільський голова ОСОБА_10 дав апеляційному суду такі за змістом пояснення:

дорога загального користування ( АДРЕСА_4 . Межизворинами) розташована справа від земельних ділянок сторін, прилягає до земельної ділянки ОСОБА_2 і веде до цвинтаря, а також до інших будинків;

з лівого боку від масиву земельних ділянок сторін знаходиться потічок, яким користуються взимку як дорогою, але влітку не використовують як дорогу;

земельна ділянка ОСОБА_2 (окрім ділянки у 0,10 га) не відведена і на місцевості не визначена;

стосовно дороги, яка позначена в документах як така, що йде з боку земельної ділянки ОСОБА_13 , то це така сама пішохідна дорога, як і та, що позначена на ділянках відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ;

ОСОБА_13 користується дорогою загального користування для доступу до своєї ділянки (возить сіно), так само користується цією дорогою і ОСОБА_2 , до її будинку доступ, в тому числі, транспорту, здійснюється з цієї дороги, а при наданні земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва будинку передбачалося, що доступ транспорту до будинку буде влаштований через ділянку її матері ОСОБА_2 і саме так планувала ОСОБА_1 , крім того, пішохідний доступ є і через прохід на ділянках відповідачок;

до ділянки ОСОБА_1 доступ має бути через ділянку її матері ОСОБА_2 , а з лівого боку (з боку потічка) доступ до ділянки неможливий, оскільки цю дорогу не можна використовувати влітку;

зважаючи на гірський рельєф, у селі є круті дороги і підйоми, якими люди користуються.

Свідок ОСОБА_6 (начальник Відділу містобудування та архітектури Міжгірської райдержадміністрації) показав апеляційному суду за змістом наступне:

підписаний ним лист від 14.02.2019 № 19 він підтверджує з уточненням, що дорога, розташована з лівого боку від масиву земельних ділянок сторін, має сезонний характер використання, оскільки там розташований ярок, який як дорогу можна використовувати лише взимку;

з правого боку масиву земельних ділянок сторін знаходиться дорога загального користування, яка має статус вулиці і веде до інших земельних ділянок, будинків і кладовища;

доступ транспорту до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий з дороги загального користування і хоча перепади висот у цьому гірському районі й великі, із застосуванням відповідної техніки можливо влаштувати під`їзд через земельну ділянку ОСОБА_2 ;

дороги, що позначена на планах як продовження дороги з боку земель ОСОБА_13 , немає;

якщо земельної ділянка ОСОБА_1 не має доступу до транспортних комунікацій, житлова забудова на ній неможлива, бо до такої ділянки має бути під`їзд, тому наразі ОСОБА_1 не може бути виданий будівельний паспорт, а відділ архітектури не дав відповідного висновку.

Апеляційний суд у процесі одержання вказаних пояснень оглянув карту с. Свобода по зонуванню та Генеральний план с. Свобода, надані, відповідно, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , і констатує, що наявні в справі копії цих документів стосовно обставин, що мають значення в справі (розташування земельних ділянок, доріг, будинків, інших об`єктів) (а.с. 11-13, 168 т. 1) відповідають оригіналам.

Відтак, права на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0010 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) були оформлені ОСОБА_1 за обставин, коли умови доступу до цієї ділянки не забезпечували безпосереднє її сполучення з вулицями, дорогами с. Свобода. На час оформлення відповідних прав ОСОБА_1 не мала врегульованих належним чином із жодним із суміжних землевласників (землекористувачів) відносин щодо забезпечення доступу, в т.ч., проїзду транспорту включно зі спеціальним (пожежний транспорт, аварійні служби, будівельний транспорт тощо), до її земельної ділянки. Позивачка не надала суду доказів про те, що набуваючи та оформлюючи права на земельну ділянку мала такі оформлені стосунки чи належні гарантії, зокрема, з боку відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , стосовно можливості (права) використання в майбутньому території їхніх земельних ділянок для доступу (проїзду транспорту) до наданої їй земельної ділянки.

Отже, позивачка ОСОБА_1 не мала достатніх і обґрунтованих підстав вважати, що після надання їй земельної ділянки, яка не має прямого доступу до транспортних комунікацій (мережі вулиць, проїздів), такий доступ їй буде забезпечений через суміжні ділянки, зокрема, через земельні ділянки відповідачок, не могла покладатися на усні розмови, міркування, домовленості, хоча б такі й мали місце в певний момент, і не могла ґрунтуватися фактично на припущеннях. У справі відсутні й докази, які б вказували на те, що питання доступу земельної ділянки ОСОБА_1 до транспортних комунікацій (зокрема, шляхом встановлення сервітуту) вирішувалися на час оформлення прав на земельну ділянку.

Те саме стосується й ОСОБА_2 на момент оформлення її прав на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 2122487200:04:002:0008, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), з урахуванням, утім, дійсних обставин користування цією ділянкою як належною до будинку, зведеного у 80-х - 90-х роках минулого століття. Стосовно питань сервітуту щодо доступу до земельних ділянок площами 0,3781 га і 0,1247 га, то поза вищенаведеним слід констатувати й те, що у справі відсутні будь-які докази надання встановленим порядком цих ділянок ОСОБА_2 , відведення їх, визначення площ, меж, конфігурації, а відтак і оформлених прав на ці ділянки, тоді як захист земельних прав, зокрема, шляхом встановлення сервітуту, може мати місце лише щодо набутих у законний спосіб дійсних прав.

Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ст. 19 ч. 1 Конституції України, ст. 14 ч. 2 ЦК України). У справі немає даних про наявність у відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 обов`язку забезпечити позивачам ОСОБА_1 і ОСОБА_2 доступ до їхніх земельних ділянок транспорту через територію своїх земельних ділянок. У відповідачок не виникає і не може виникати обов`язку діяти на користь позивачок за свій рахунок, обмежуючи певні свої права та законні інтереси лише через дії самих позивачів, зокрема, позивачки ОСОБА_1 , якими остання поставила себе у несприятливе становище (погіршила своє становище). Поряд із цим, позивачки за наявності для того підстав не позбавлені права ставити питання про встановлення відповідного сервітуту щодо суміжних земельних ділянок.

Відповідно до норм ЦК України:

право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (земельний сервітут)… для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (ст. 401 ч. 1);

земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки; у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ст. 402 ч.ч. 2, 3);

сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду; збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах (ст. 403 ч.ч. 2, 3, 7);

право користування чужою земельною ділянкою полягає, зокрема, у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку; особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (ст. 404 ч.ч. 1, 2).

ЗК України встановлює, що:

право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст. 98 ч.ч. 1, 2, 4);

власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів щодо, зокрема, права проходу, права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, інші земельні сервітути (ст. 99 ч. 1 п.п. а , б , з );

земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки; земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ст. 100 ч.ч. 1, 2);

власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (ст. 101 ч.ч. 3, 4).

Отже, земельний сервітут може бути встановлений, якщо потреби відповідної особи не можуть бути задоволені іншим способом. Встановлення земельного сервітуту щодо права проїзду на транспортному засобі особа вправі вимагати стосовно наявного на суміжній ділянці шляху. Особа, яка вимагає встановлення земельного сервітуту, вправі звернутися до суду за вирішенням спору, якщо не досягне згоди про укладення договору щодо сервітуту із власником земельної ділянки. За загальним правилом, земельний сервітут є платним, його безоплатність може мати місце лише у випадку, якщо це передбачено законом або договором, що повинно враховуватися і судом при вирішенні спору. За змістом установлених законом правил, особа, яка вимагає встановлення сервітуту, повинна довести його необхідність, відсутність інших способів задоволення її потреб, запропонувати варіант (варіанти) встановлення сервітуту із урахуванням вимог про найменш обтяжливий спосіб його встановлення.

Підставами для встановлення сервітуту у проханий спосіб позивачки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визначали неможливість використання наданих їм для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд земельних ділянок за цільовим призначенням через відсутність проїзду до них, наявність єдиної можливості проїзду транспорту до земельних ділянок позивачок із використанням для цього частини земельних ділянок відповідачок шляхом влаштування відповідного проїзду та безпідставну відмову відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укласти договір щодо сервітуту . Свою правову позицію позивачки обґрунтовували, зокрема, пропозиціями відповідачкам укласти договір щодо сервітуту (а.с. 31, 33, 36 т. 1); відмовою відповідачок у встановленні сервітуту (а.с. 32 т. 1); вищевказаним висновком експертного дослідження, доказами оформлення права власності на земельні ділянки, іншими документами і матеріалами.

У позовній заяві позивачки посилалися також на лист Синевирсько-Полянської сільської ради від 21.09.2017 № 02-05/72, яким сільська рада повідомила адвоката Гецка М.М. про те, що рішенням сільської ради від 21.05.2017 № 147 ОСОБА_1 надана земельна ділянка, яка, однак, не забезпечена самостійним виходом до земель загального користування в с. Свобода, проїзд автомобільним транспортом до земельної ділянки неможливий, вихід (проїзд) до земельної ділянки ОСОБА_1 можливий від дороги загального користування через земельну ділянку ОСОБА_2 . Утім, цей лист не був доданий до заяви, як це вимагається ст. 83 ч.ч. 2, 8, ст. 177 ч. 5 та іншими нормами ЦПК України, клопотання адвоката Гецка М.М. про приєднання цього документа до справи було відхилене апеляційним судом, а в подальшому лист був приєднаний до справи апеляційним судом лише в якості додатку до заяви адвоката Гецка М.М. про відвід колегії суддів (а.с. 121-125, 133-134, 137 т. 2).

Беручи до уваги наведені вище обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у справі доказів щодо неможливості задоволення потреб позивачок іншим, ніж той, яким вони вимагають, способом. Підстави для встановлення сервітуту, якими обґрунтовувався позов, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом, надані позивачками докази не можуть слугувати належними і достатніми підставами для задоволення позову, їхня правова позиція ґрунтується на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України), а формулювання позовних вимог не відповідає принципу правової визначеності.

Ключовим доказом у справі є висновок експертного дослідження від 17.11.2017 № 298/11-17, отриманий стороною позивачів, своє право на доказування пред`явлених вимог вони реалізували на власний ризик і розсуд. Зокрема, на вирішення експерта ставилися питання можливості/неможливості встановлення сервітуту через земельні ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 і не ставилися питання щодо можливості встановлення сервітуту через інші суміжні земельні ділянки, експерт відповідні варіанти та можливості встановлення сервітуту не досліджував.

Висновок експерта та його пояснення апеляційному суду суперечливі в частині врахування дороги, відображеної як продовження дороги з боку земель ОСОБА_13 і зафіксованої як офіційними документами, що їм суд віддає перевагу як доказам порівняно з поясненнями з цього приводу, які не спростовують документів і є у відповідній частині припущеннями, так і самим експертом, який визнав у суді, що з такої дороги доступ до земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 можливий. З огляду на встановлений факт наявності дороги загального користування (вулиці), яка має довжину всього 500 м і повз земельні ділянки позивачів веде до сільського кладовища та інших земельних ділянок і будинків, не досліджувалося питання можливості доступу до земельних ділянок позивачів з боку тих інших будівель, ділянок, зокрема, з напрямку від земель ОСОБА_13 . З урахуванням особливостей місцевості (гірського рельєфу) та труднощів у доступі до земельних ділянок позивачки не ставили і не з`ясовували також питання технічної можливості і доцільності влаштування доступу до їхніх земельних ділянок від дороги загального користування через ділянку ОСОБА_2 із виконанням певних робіт та із застосуванням будівельної техніки.

Зрештою, беручи до уваги відсутність будівлі на ділянці ОСОБА_1 , відсутність оформлених прав ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 0,3781 га, що прилягає до дороги, та інші обставини справи не з`ясовувалася стороною позивачів у контексті наміру ОСОБА_1 будувати житловий будинок можливість змін у землекористуванні позивачок маючи на меті забезпечення якомога коротшого доступу до такої майбутньої будівлі з дороги загального користування.

Тож інші, окрім проханого, варіанти сервітуту та способи вирішення питання про доступ до земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не з`ясовувалися по суті та не обґрунтовувалися і наразі не можуть вважатися виключеними.

У контексті встановленого безвідносно до того, що зміст листа Синевирсько-Полянської сільської ради від 21.09.2017 № 02-05/72 не оцінюється апеляційним судом по суті, суд зауважує, що такий жодним чином не спростовує наведених вище обставин, не встановлює нових, був наданий представнику сторони позивачів до проведення замовленої експертизи, яка в подальшому давала відповіді на поставлені стороною питання. Тож цей лист не впливає на висновки судів.

Акт обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_15 від 15.04.2019 щодо відсутності під`їзної дороги до її будинку (а.с. 181 т. 1), а також ситуаційний план і схема розташування земельних ділянок (а.с. 55, 76, 169 т. 1) щодо позначення на них пішохідної дороги завширшки 1,5 м через земельні ділянки відповідачок ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 теж не можуть слугувати доказами, які підтверджують вимоги позову по суті та спростовують доводи сторони відповідачів. Указаний акт не є належним і допустимими доказом, який би спростовував обставини щодо землеволодіння ОСОБА_2 та інші істотні обставини, що встановлені належними доказами. Саме по собі зазначення вищезгаданої пішохідної дороги на певних схемах хоча і може фіксувати наявність об`єкта, проте, не є тотожним визначенню та затвердженню встановленим порядком органом місцевого самоврядування такої дороги, а також не спростовує доводів сторони відповідачів щодо користування цим проходом з їх згоди.

Ставлячи питання про постійний (безстроковий) і безоплатний сервітут позивачі не обґрунтували та не довели наявності підстав саме для безоплатного сервітуту, наявності підстав для покладення на протилежну сторону відповідного майнового тягаря.

Далі. Експерт визначив площі та геометричні параметри сервітутів, які необхідно встановити щодо земельних ділянок відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Однак, експерт не врахував, що йдеться про сервітути, які необхідно встановити щодо шести земельних ділянок (по три земельні ділянки у ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ). Тим часом, кожна з цих земельних ділянок є окремою індивідуально визначеною нерухомою річчю, об`єктом цивільних прав (ст.ст. 178, 179, ст. 181 ч. 1, ст. 184 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 78-79-1 ЗК України), а земельний сервітут підлягає державній реєстрації (ст. 182 ч.ч. 1, 2, 4, ст. 402 ч. 2 ЦК України, ст. 100 ч. 2 ЗК України, ст. 1 ч. 1, ст. 3 ч. 1 п. 2, ч. 2, ст. 4 ч. 1 п. 2, ст. 5 ч. 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Тож щодо кожної земельної ділянки конкретний сервітут повинен визначатися окремо, таке обтяження має бути зареєстроване. Експертом не були визначені параметри сервітутів щодо кожної конкретної ділянки, тобто, власне конкретні сервітути не були визначені.

Відповідно, не були пред`явлені конкретні позовні вимоги щодо встановлення конкретно визначених сервітутів стосовно кожної із земельних ділянок відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Окрім цього, оскільки йдеться про сервітут у вигляді права проїзду на транспортному засобі не по наявному шляху, а по шляху, який лише належить створити (розширити наявний шлях), повинні бути визначені параметри створення такого нового шляху за рахунок частини кожної конкретної земельної ділянки, що лише й уможливлює реальне виконання рішення суду в разі задоволення належно пред`явлених і доведених вимог.

З огляду на вимоги законодавства та реальний стан речей, оформлюючи права на земельну ділянку позивачки ОСОБА_1 , відповідні органи місцевого самоврядування, виконавчої влади і, власне, сама позивачка, повинні були виходити з того, що до такої земельної ділянки та планованого до розташування на ній житлового будинку має бути безперешкодний доступ. Земельна ділянка із таким цільовим і функціональним призначенням повинна мати безпосередній вихід до вулично-дорожньої мережі населеного пункту з метою забезпечення можливості належної експлуатації жилого приміщення, ділянки, доступу до них транспорту, передусім - спеціального тощо.

У справі немає даних про врахування та дотримання цих вимог під час оформлення прав на земельну ділянку ОСОБА_1 (забезпечення проїзду або, за відповідних умов, одночасне вирішення встановленим порядком питання про сервітут для забезпечення такого проїзду). Зважаючи на дійсні обставини використання позивачкою ОСОБА_2 земельною ділянки площею 0,10 га з розташованим на ній житловим будинком вона не довела того, що не має доступу до ділянки та будинку з дороги загального користування (вулиці) та потребує заявленого до встановлення за рахунок земельних ділянок відповідачів сервітуту. Посилання сторони позивачів на надані нею суду докази не дає підстав для задоволення позову, такі докази не усувають факту недотримання передбачених законодавством умов при наданні ОСОБА_1 земельної ділянки, а також при оформленні прав позивачів на земельні ділянки.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для задоволення позову, обмеження земельних прав відповідачів, при цьому - безстроково і безоплатно.

Доводи апеляції правильності по суті, законності та справедливості рішення суду не спростовують, позивачі не довели пред`явлених вимог, тому на підставі ст. 375 ЦПК України скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду від 25 травня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 18 березня 2020 року.

Судді