Постанова

від 06.10.2021 по справі 593/1095/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 593/1095/19

провадження № 61-2522св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка- Бережанська міська рада Тернопільської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року у складі судді Музики Я. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. В., Костіва О. З., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бережанської міської ради Тернопільської області (далі - Бережанська міська рада), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Бережанської міської ради від 31 березня 1994 року йому було виділено земельну ділянку для індивідуального будівництва по АДРЕСА_1 , рішенням Бережанської міської ради від 22 квітня

1997 року № 250 вказану вище земельну ділянку площею 0,07 га було передано йому у приватну власність для обслуговування житлової та господарських будівель.

Після відведення земельної ділянки, на його замовлення у встановленому законом порядку був виготовлений та погоджений генеральний план забудови земельної ділянки, будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за реєстраційним № 1937, план будинку. Згідно з актом виносу в натурі плану земельної ділянки, червоних ліній і проведення розбивки контурів фундаментів будівель і споруд від 14 серпня 1994 року проведено винесення в натуру плану земельної ділянки, червоних ліній, проведено розбивку контурів фундаментів житлового та господарського будинків і споруд.

У 2016 році він разом зі спеціалістами землевпорядної організації прибув на земельну ділянку для виконання робіт із землеустрою для здійснення будівництва, де від ОСОБА_2 , який мешкає по сусідству (

АДРЕСА_2 ), дізнався, що зазначену земельну ділянку міська рада передала в оренду ОСОБА_2 .

У липні 2016 року він звернувся до Бережанської міської ради із заявою про врегулювання земельних відносин та вирішення земельного спору. У відповідь на звернення отримав акт постійної комісії міської ради з питань приватизації, продажу, оренди землі та природокористування від 02 серпня 2016 року, затверджений рішенням Бережанської міської ради від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради , у якому зазначено, що рішення Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року № 250, яким йому було передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , втратило свою дію, зазначена земельна ділянка передана в оренду, а тому його вимоги про врегулювання земельних відносин шляхом усунення перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою задоволенню не підлягають.

У вересні 2016 року він звернувся до Бережанського районного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до Бережанської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , у якому просив:

- визнати протиправними дії Бережанської міської ради щодо передачі в оренду належної йому на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Бережанської міської ради щодо невжиття заходів для усунення перешкод у користуванні належної на праві власності земельною ділянкою;

- визнати протиправним та скасувати рішення Бережанської міської ради

від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради ;

- зобов`язати Бережанську міську раду прийняти рішення про припинення оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Бережанську міську раду не чинити перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою площею 0,07 га по АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 травня 2019 року у справі № 2-а/593/1/2017 скасовано постанову Бережанського районного суду Тернопільської області

від 27 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, провадження у адміністративній справі закрито, роз'яснено позивачу право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства.

Посилаючись на наведене, а також на те, що реєстрація права власності на належну йому земельну ділянку за Бережанською міською радою та передання її в оренду порушує його конституційне право на володіння належним йому майном, ОСОБА_1 , просив:

- скасувати рішення Бережанської міської ради від 10 серпня 2016 року

№ 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Бережанської міської ради Тернопільської області від 14 лютого 2019 року № 1237 Про надання в оренду земельних ділянок , згідно з яким ОСОБА_2 продовжено термін оренди спірної земельної ділянки до 01 лютого 2020 року.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач відповідно до статті 27 ЗК України 1990 року втратив право на спірну земельну ділянку, оскільки протягом строку встановленого з часу відведення йому земельної ділянки не освоїв її, не сплачував земельний податок, відомості про приватизацію зазначеної земельної ділянки у земельно-кадастровій документації та видачу ОСОБА_1 державного акта на право приватної власності на землю відсутні.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 апеляційний зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 27 ЗК України 1990 року, оскільки пунктами 4 частини першої та частиною другою статті 28 ЗК України 1990 року передбачено виключно судовий порядок припинення права власності на земельну ділянку. Суд першої інстанції не звернув увагу, що діюче земельне законодавство не передбачає конкретного строку, протягом якого рішення органу місцевого самоврядування про передачу у приватну власність земельної ділянки повинно бути реалізовано, тоді як наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач у встановленому законом порядку виготовив і погодив генеральний план забудови земельної ділянки, будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, план будинку. Крім того, на виконання рішення виконавчого комітету Бережанської міської ради від 31 березня 1994 року проведено винесення в натурі плану земельної ділянки та червоних ліній, розбивку контурів фундаментів житлового, господарського будинків та споруд про, що складено відповідний акт від 14 серпня 1994 року. У 2016 році ОСОБА_1 , бажаючи реалізувати наявне у нього рішення органу місцевого самоврядування від 22 квітня 1997 року, з метою виготовлення технічної документації з землеустрою для здійснення будівництва звернувся до відповідного суб`єкта господарювання, що є виконавцем робіт із землеустрою для виконання таких робіт (встановлення меж тощо), однак спірна земельна ділянка на той час вже перебувала у власності Бережанської міської ради, яка передала її в оренду громадянину ОСОБА_2 .

Установивши, що прийняттю оскаржуваних позивачем рішень Бережанської міської ради від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради та від 14 лютого 2019 року № 1237 Про надання в оренду земельних ділянок передувала реєстрація у 2016 році за Бережанською міською радою права власності на спірну земельну ділянку, зокрема внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зі зміною цільового призначення земельної ділянки - для городництва, яке позивач не оспорював, апеляційний суд дійшов висновку, що оспорювання ним оскаржуваних рішень Бережанської міської ради не призведе до відновлення порушених прав позивача, а отже не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , у якій заявник просила рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про поновлення строку задоволено, поновлено заявниці строк на касаційне оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк до 10 березня

2021 року для доплати судового збору.

У березні 2021 року до Верховного Суду на виконання вимог указаної ухвали касаційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , до якої долучено електронну квитанцію про сплату судового збору у належному розмірі .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилалася на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 30 травня 2012 року

у справі № 6-31цс12 та Верховним Судом у постанові від 28 жовтня 2020 року

у справі № 635/7079/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) .

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що позивач отримав спірну земельну ділянку у приватну власність на підставі рішення Бережанської міської ради від го 22 квітня 1997 року за № 250, та не урахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 року № 6-31цс12 про те, що право власності на земельну ділянку, передану у власність на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 Про приватизацію земельних ділянок (далі - Декрет № 15-92), посвідчувалося самим рішенням уповноваженого органу про передачу у власність земельної ділянки.

Крім того, у подібних за змістом правовідносинах у постанові від 28 жовтня

2020 року у справі № 635/7079/18, Верховний Суд дійшов висновку, що пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про державний земельний кадастр передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом. Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року

№ 1952-IV права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від Бережанської міської ради, у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без задоволення. Зазначив, що апеляційний суд дійшов правильних висновків щодо неефективно обраного позивачем способу захисту, оскільки рішення сесії міської ради

від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради не породжує для позивача жодних цивільно-правових наслідків, а тому його скасування не матиме наслідком виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку. Щодо вимоги про скасування рішення сесії міської ради від 14 лютого 2019 року № 1237, то зазначеним рішенням передану в оренду ОСОБА_2 земельну ділянку терміном до 01 лютого

2020 року, а отже на час розгляду справи у суді касаційної інстанції термін оренди земельної ділянки закінчився.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Бережанської міської ради від 31 березня 1994 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 693 кв. м для індивідуального будівництва по АДРЕСА_1 .

У 1994 році на замовлення ОСОБА_1 виготовлено будівельний паспорт № НОМЕР_1 на забудову виділеної йому земельної ділянки, затверджений акт виносу в натурі плану земельної ділянки, червоних ліній, проведення розбивки контурів фундаментів будівель та споруд від 14 серпня 1994 року.

Рішенням Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року № 250 Про приватизацію земельних ділянок жителям м. Бережани ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,07 га, розташовану по АДРЕСА_1 для обслуговування житлової та господарських будівель.

Рішенням Бережанської міської ради від 28 лютого 2013 року № 624 Про надання в оренду земельних ділянок , ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку площею 416 кв. м для ведення городництва по АДРЕСА_2 ) терміном до 01 лютого 2014 року.

Рішенням Бережанської міської ради від 27 березня 2014 року № 889 Про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_2 надано в оренду земельну ділянку площею 700 кв. м для ведення городництва по АДРЕСА_2 (навпроти присадибної ділянки) терміном до 01 березня 2015 року.

У подальшому, Бережанською міською радою неодноразово приймалися рішення про продовження терміну оренди зазначеної вище земельної ділянки, останнє з яких, зокрема рішення Бережанської міської ради від 14 лютого

2019 року № 1237 Про надання в оренду земельних ділянок , яким продовжено термін оренди ОСОБА_2 земельної ділянки на строк до 01 лютого 2020 року, оспорює ОСОБА_1 .

Як стверджував позивач, про передачу органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 , який мешкає по сусідству з його земельною ділянкою (по АДРЕСА_2 ), йому стало відомо у 2016 році від ОСОБА_2 , коли він разом із спеціалістами прибув на земельну ділянку з метою виготовлення технічної документації з землеустрою.

08 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Бережанської міської ради із заявою про врегулювання земельних відносин шляхом усунення перешкод у користуванні переданою йому у власність земельною ділянкою.

10 вересня 2016 року у відповідь на звернення, ОСОБА_1 отримав акт постійної комісії міської ради з питань приватизації, продажу, оренди землі та природокористування від 02 серпня 2016 року, затверджений рішенням Бережанської міської ради від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради , у якому зазначено, що земельна ділянка площею 0,07 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 та передана в оренду громадянину ОСОБА_2 , оскільки рішення Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року № 250 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , втратило свою дію.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 09 серпня 2019 року,

право власності на земельну ділянку площею 0,07 га для городництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зареєстровано 11 травня 2016 року за Бережанською міською радою.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

При вирішенні спору по суті важливе значення має встановлення наявності у особи, яка звернулась із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Бережанської міської ради від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради та від 14 лютого 2019 року № 1237 Про надання в оренду земельних ділянок , посилаючись на те, що зазначеними рішеннями орган місцевого самоврядування порушив його права та охоронювані законом інтереси щодо належної йому земельної ділянки площею 0,07 га по АДРЕСА_1 , переданої йому у приватну власність на підставі рішення Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року № 250 Про приватизацію земельних ділянок жителям м. Бережани .

Відповідно до статті 17 ЗК України 1992 року передача у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі статтею 56 ЗК України 1992 року, що була раніше надана громадянину, провадилася сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки. Зазначені земельні ділянки передавалися у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядали у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймали відповідні рішення.

Пунктами 1-3 Декрету № 15-92 передбачено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, зазначених у пункті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює.

Пунктом 3 Декрету № 15-92 визначено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчувалися відповідною Радою народних депутатів, про що робився запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Відповідно до частини першої статті 23 ЗК України 1992 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Натомість, пунктом 6 Декрету № 15-92 зупинено дію статті 23 ЗК України

1992 року щодо власників земельних ділянок, визначених статтею 1 цього Декрету.

Аналіз положень пункту 1 Декрету № 15-92 відповідно до якого сільським, селищним, міським Радам народних депутатів доручено забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України, дає підстави для висновку, що дія цього Декрету поширюється на громадян, які вже мали у користуванні земельні ділянки, тобто умовою набуття за правилами Декрету № 15-92 права власності на земельні ділянки є те, що такі ділянки мали бути надані таким особам у користування раніше, межі такої земельної ділянки вже встановлено в натурі (на місцевості) та наявний певний документ про право на таку ділянку.

Ураховуючи, що на момент прийняття рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, така земельна ділянка була попередньо виділена йому у користування на підставі рішення Бережанської міської ради від 31 березня 1994 року, тому до спірних правовідносин у частині визначення моменту набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку підлягають застосуванню положення Декрету № 15-92.

У постанові від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12, Верховний Суд України дійшов висновку, що пунктом 3 Декрету № 15-92 визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги .

У постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 746/259/19, Верховний Суд фактично конкретизував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 30 травня 2012 року у справі № 6-31цс12, зазначивши, що враховуючи зміст та конструкцію пункту 3 Декрету № 15-92 момент виникнення права на земельні ділянки, які передавалися у власність для ведення особистого підсобного господарства в порядку цього Декрету, пов'язувався із внесенням відповідного запису у земельно-кадастрові документи, посвідченого відповідною радою народних депутатів.

Таким чином, у наведеній постанові Верховний Суд підтвердив, що пунктом 3 Декрету № 15-92 встановлено спеціальне правило набуття права власності на земельні ділянки, передані для ведення особистого підсобного господарства в порядку, передбаченому цим нормативно-правовим актом.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Урахувавши відсутність доказів наявності у земельно-кадастрових документах запису про право власності на спірну земельну ділянку, що була передана ОСОБА_1 , на підставі рішення Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року № 250 Про приватизацію земельних ділянок жителям м. Бережани , суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не набув право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, але має охоронюваний законом інтерес на захист права користування нею та завершення процедури набуття її у власність, а отже його права на вказану земельну ділянку є порушеними.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав втрати позивачем права на спірну земельну ділянку відповідно до вимог статті 27 ЗК Української РСР 1990 року, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що місцевий суд не звернув увагу, що діючим земельним законодавством не передбачено конкретного строку, протягом якого рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність повинно бути реалізовано, що передана позивачеві земельна ділянка у встановленому законом порядку органом місцевого самоврядування не вилучалася, а також положень пункту 1 Перехідних ЗК України 2001 року, які гарантують громадянам реалізацію рішень про передачу безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятих органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету № 15-92, та не виконаних на момент введення в дію цього Кодексу.

Установивши наявність у ОСОБА_1 охоронюваного законом інтересу щодо земельної ділянки площею 0,07 га по АДРЕСА_1 , та зважаючи на те, що з 2016 року право власності на спірну земельну ділянку з цільовим призначенням для городництва у Державному земельному кадастрі зареєстровано за Бережанською міською радою, як її законним власником, законність набуття якої відповідачем, позивач не оспорив, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання незаконними та скасування рішень Бережанської міської ради від 10 серпня 2016 року № 331 Про затвердження акту постійної комісії міської ради та від 14 лютого 2019 року № 1237 Про надання в оренду земельних ділянок не є ефективним, оскільки не забезпечує відновлення порушених прав позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позову з наведених підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволеннякасаційної скаргипредставника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3 .

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України визначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення .

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко