Постанова

від 12.10.2021 по справі 622/299/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 622/299/19

провадження № 61- 19335св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (відповідач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),

треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро В`ячеславович, відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 09 липня 2020 року у складі судді Шабас О. С., постанову Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О.В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Д. В., відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, про зняття арешту з майна і визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що з 17 серпня 2003 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 03 березня 2015 року.

Під час шлюбу позивачкою було придбано тваринницький комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який після розірвання шлюбу за усною домовленістю з ОСОБА_2 мав дістатися саме їй.

Про інше майно, що перебувало у власності ОСОБА_2 , позивачці достеменно невідомо, оскільки він приховував ці відомості від неї.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 одноособово користувалася тваринницьким комплексом, проте від нотаріального оформлення їхньої угоди із ОСОБА_2 про перебування вказаного нерухомого майна в її власності останній ухилявся.

Про існування боргів свого чоловіка перед третіми особами позивачка дізналася лише у грудні 2018 року.

Так, ОСОБА_2 за договором позики має заборгованість перед ОСОБА_3 у розмірі 2 500 000 грн, яка набула таке право за договором відступлення прав вимоги. При цьому, на Ѕ частину тваринницького комплексу було двічі накладено арешт постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Харківській області Пугач Н. В. від 30 січня 2017 року та постановою приватного виконавця Кудряшова Д.В. від 24 жовтня 2018 року. Вказана Ѕ частина тваринницького комплексу передавалась для реалізації на аукціоні, після чого була передана ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 .

Оскільки право ОСОБА_1 не визнається і вона не може розпорядитися своєю власністю у зв`язку з існуванням зазначених арештів на майно, вона звернулась з цим позовом до суду.

Враховуючи викладене, позивачка просила визнати за нею з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , а саме - з 03 березня 2015 року, право особистої приватної власності на тваринницький комплекс в цілому, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку виділу зі складу усього майна подружжя; зняти арешт з майна - тваринницького комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою приватного виконавця Кудряшова Д. В. від 31 жовтня 2018 року про опис та арешт майна боржника в межах виконавчого провадження № 57516919; зняти арешт з майна, накладений постановою про арешт майна боржника від 30 січня 2017 року в межах ЗВП № 50844292 державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Харківській області Пугач Н. В. на нерухоме майно, а саме - Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Д. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Д. В., про визнання права власності та зняття арешту з майна.

Зустрічний позов мотивовано тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Кудряшова Д. В. перебуває виконавче провадження № 57516919 з примусового виконання виконавчого напису № 4588, вчиненого 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачених в строк на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Плехіною А. М. 13 червня 2014 року за реєстровим № 636, договору відступлення прав за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І. О. 21 жовтня 2015 року за реєстровим № 4246, грошових коштів в сумі 1 791 980,07 грн.

В ході виконавчого провадження приватним виконавцем було виявлено та арештовано майно боржника у вигляді Ѕ частини тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На вказане майно боржника було звернуто стягнення згідно ухвали Золочівського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року.

Після того, як не відбулися треті електронні торги з продажу Ѕ частини вказаного нерухомого майна, ОСОБА_3 отримала постанову приватного виконавця про передачу їй майна в рахунок погашення боргу, однак при зверненні до приватного нотаріуса Поляка Д. В. з метою реєстрації свого права власності їй в цьому було відмовлено у зв`язку з тим, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутній запис про реєстрацію за боржником права власності на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , тому реєстрація права власності за ОСОБА_3 є неможливою.

На підставі викладеного ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зареєструвати за нею право власності на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зняти арешт на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця Пугач Н. В. про арешт майна боржника від 30 січня 2017 року в межах виконавчого провадження № 50844292; зняти арешт на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою приватного виконавця Кудряшова Д.В. про арешт майна боржника від 24 жовтня 2018 року в межах виконавчого провадження № 57516919.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 09 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про зняття арешту з майна і визнання права власності відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання права власності та зняття арешту з майна задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Знято арешт на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця Пугач Н. В. про арешт майна боржника № 50844292 від 30 січня 2017 року.

Знято арешт на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою приватного виконавця Кудряшова Д. В. про арешт майна боржника № 57516919 від 24 жовтня 2018 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щов розумінні положень статті 57 Сімейного кодексу України, ОСОБА_1 не надано доказів придбання за власні кошти (в особисту приватну власність) в період шлюбу із відповідачем ОСОБА_2 спірного тваринницького комплексу. Отже, виходячи з презумпції спільності майна подружжя, встановленого положеннями Сімейного кодексу України, відсутні підстави для задоволення первісних позовних вимог.

Задовольняючи зустрічний позов про визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частку тваринницького комплексу, суд першої інстанції виходив з того, що остання набула у передбачений законом спосіб у власність спірне майно, але позбавлена можливості здійснити його державну реєстрацію, так як частка ОСОБА_2 не зареєстрована у реєстрі, в зв`язку з чим захистити свої права в інший спосіб позивачка за зустрічним позовом не має можливості.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року рішення місцевого суду змінено в частині задоволення зустрічного позову про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки суд не може заміняти державні органи у виконанні покладених на них обов`язків, зокрема, в частині реєстрації права власності здійснення якої відноситься до компетенції відповідних органів, позовні вимоги ОСОБА_3 в частині реєстрації права власності на Ѕ частину тваринницького комплексу за нею задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд зазначив, що в іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати .

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що в ході судового розгляду відповідач ОСОБА_2 визнав первісні позовні вимоги ОСОБА_1 .

При цьому, судами попередній інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, які підтверджують, що позовні вимоги ОСОБА_1 спрямовані не на уникнення сплати боргу боржником, а на захист її права власності як від самого боржника ОСОБА_2 , так і від стягувача ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

15 квітня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 17 серпня 2003 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 03 березня 2015 року.

Згідно із договором купівлі-продажу тваринницького комплексу від 23 травня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костіною Ю. С., зареєстрованим в реєстрі за № 794, ОСОБА_1 було придбано у власність тваринницький комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором позики від 13 червня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Полехіною А. М., зареєстрованим в реєстрі за № 636, ОСОБА_4 надала у борг ОСОБА_2 2 500 000 грн із строком виплати боргу до 01 червня 2015 року. Право вимоги до ОСОБА_2 за вказаним договором ОСОБА_4 відступила ОСОБА_3 відповідно до договору відступлення прав від 21 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., зареєстрованим в реєстрі за № 4246.

10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. вчинено виконавчий напис № 4588 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 невиплачених в строк на підставі нотаріально посвідченого договору позики, нотаріально посвідченого договору відступленням прав за договором позики, грошових коштів у сумі 2 500 000 грн, строк повернення яких настав 01 червня 2015 року, а також суму витрат по вчиненню виконавчого напису в сумі 1 500 грн.

Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження № 57516919 від 24 жовтня 2018 вбачається, що приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д. В. відкрито виконавче провадження за виконавчим написом № 4588, виданим 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О.

Постановою приватного виконавця Кудряшова Д. В. від 24 жовтня 2018 року в межах виконавчого провадження № 57516919 накладено арешт на Ѕ частину тваринницького комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

31 жовтня 2018 року постановою Приватного виконавця Кудряшова Д. В. описано та арештовано Ѕ тваринницького комплексу площею 3984,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця Кудряшова Д.В. від 14 листопада 2018 року призначено суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно із звітом про оцінку майна, наданого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , ринкова вартість Ѕ частини тваринницького комплексу площею 3984,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 15 листопада 2018 року становить 461 150 грн.

16 листопада 2018 року приватний виконавець Кудряшов Д. В. звернувся до ДП Сетам з заявкою на реалізацію арештованого майна - Ѕ частини тваринницького комплексу площею 3984,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З протоколів електронних торгів № 374695 від 10 грудня 2018 року, № 379123 від 02 січня 2019 року торги не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 384032 від 23 січня 2019 року на підставі відсутності допущених учасників не відбулися треті електрони торги по лоту № 325569 (1/2 частина тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належить на праві власності боржнику ОСОБА_2 ).

28 січня 2019 року ОСОБА_3 було надано згоду залишити за собою нереалізоване майно.

28 січня 2019 року приватним виконавцем винесена постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та передання ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , в рахунок часткового погашення боргу в сумі 322 805,00 грн, за виконавчим написом № 4588 вчиненим 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. нерухоме майно, а саме: 1/2 частина тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності боржнику, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .

28 січня 2019 року стягувачу, за фактом винесення вищевказаної постанови видано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не містить доводів щодо відмови апеляційним судом у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , тому в силу статті 400 ЦПК України, у вказаній частині вимог оскаржувані судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої (у не скасованій апеляційним судом частині) та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року № 1952-IV ).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Суди попередніх інстанцій, враховуючи вказані норми матеріального права, дослідивши та належно оцінивши наявні докази, встановили, що тваринницький комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки був придбаний та зареєстрований за ОСОБА_1 в період шлюбу вказаних осіб, розподіл спільного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в установленому законом порядку не здійснено та не оформлено, презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно ОСОБА_1 не спростувала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року У справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) дійшла висновку, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. При таких обставинах суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

При таких обставинах, встановивши, що на момент звернення позивачки ОСОБА_1 до суду з цим позовом на виконанні приватного виконавця знаходився виконавчий напис № 4588, вчинений 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О., про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 2 500 000 грн, постановою приватного виконавця Кудряшова Д. В. від 24 жовтня 2018 року на спірне майно було накладено арешт, врахувавши, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження сплати компенсації за частку у спільному майні - тваринницькому комплексі, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , взявши до уваги подальші дії учасників справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вказаний тваринницький комплекс на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а у випадку задоволення позову будуть порушені права та інтереси стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_3 .

При цьому судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання ОСОБА_1 на неприйняття судами попередніх інстанцій до уваги визнання відповідачем ОСОБА_2 її позовних вимог під час розгляду справи не може бути прийняте до уваги, оскільки частина четверта статті 206 ЦПК України передбачає можливість відмови суду у прийнятті визнання відповідачем позову у разі, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Крім того, співвідповідачка ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 не визнала.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанційухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 09 липня 2020 року, постанову Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов